До об’ємних моделей належать моделі Т. Ньюкомба (1953) та С. Бейкера (1968).Модель Ньюкомба в загальному вигляді створює три взаємозв’язані точкові об’єкти. До них належать комунікатор, адресат та об’єкт, про який ідеться. Коли комунікатор та адресат ставляться один до одного позитивно, то так само вони ставитимуться і до об’єкта. Це збалансований трикутник. У разі, коли існує загальне негативне ставлення до об’єкта, тобто незбалансований варіант, потрібно знайти засоби для зміни такого ставлення. Модель комунікації Бейкера — це куб, який складається з маленьких кубиків (на зразок кубика Рубіка). Чотири грані куба відповідають джерелу, одержувачу, самому зверненню і каналу комунікації. Усі кубики перебувають у безперервній взаємодії між собою, щоразу стикаючись цими чотирма гранями. У 1963 року Ф. Денс запропонував спіральну модель комунікації, оскільки, на його думку, лінійні та циркулярні моделі комунікації мають загальний недолік — вони використовують комунікативний цикл, тоді як спіральна модель розвитку дає геометричні докази того, що комунікації просуваються вперед, повторюючи пройдені шляхи розвитку на новому рівні. Цікавою є модель «інформаційних воротарів», яка опрацьовувалась кількома дослідниками протягом 20 років. Вони розробили теорію про особливий різновид людей, які стають отримувачами та інтерпретаторами новин (інформації) для своєї малої групи. Кожне повідомлення, на думку цих дослідників, проходить крізь численні ворота, одні з яких відкриті, інші — майже зачинено. Інформаційні «воротарі» сприймають потік повідомлень, на підставі власних критеріїв оцінюють (від 1 до 10) міру важливості новин (або їхніх комбінацій), а потім доводять до своєї малої групи вже не самі новини (інформацію в первинному вигляді), а скоріше, власну думку про них. Відбір залежить від багатьох факторів: освіти цих «воротарів», їхніх життєвих цінностей, постанов, норм і традицій організацій, що в них «воротарі» працюють. Основною проблемою цієї моделі є визначення авторитарних осіб («воротарів»). Досвід, який накопичено в різних галузях складає потужну основу всіх комунікаційних процесів. Крім того, як видно з вищенаведеного, ми можемо розглядати комунікаційні процеси як міжособистісні (які відбуваються між комунікатором (відправником інформації) і реципієнтом (отримувачем інформації) і масові (які проходять між комунікатором і за допомогою різних каналів поширення інформації адресуються широкій аудиторії). Переважна більшість моделей орієнтована на масову аудиторію. 3. Якщо стандартні підходи (сфера лінгвістики, літературознавства) спрямовані на аналіз і створення повідомлення і лише потім його контексту, то прикладні підходи (паблік рілейшнз) спрямовані на створення контексту, а повідомлення вже витікає з нього. Достовірність контексту для отримувача інформації вища, оскільки контекст важче деформувати. В області прикладних комунікацій (зв’язки з громадськістю, реклама, пропаганда тощо) комунікатор прагне внести зміну до комунікації, щоб перевести свого адресата на інший тип поведінки. Зокрема, пропаганду визначають як такий тип комунікації, де можуть розходитися мета комунікатора та адресата. Адже комунікатор може перевести адресата на цілі, вигідні саме йому. Складові, що формують процес комунікації, задаючи йому форму і зміст:
Повідомлення також можна представити як зосередження ряду факторів: зміст/факт і конкретна техніка впливу. Головним фактором аргументації є цінності та інтереси аудиторії. Такі знання дозволяють комунікатору перейти до здійснення своїх намірів. Аудиторія завжди важлива в таких прикладних комунікаціях, як інформаційні чи психологічні операції. Крег Джоунз дає такий мінімальний перелік необхідних знань про аудиторію: політичні уподобання; біографічна інформація; процеси прийняття рішень; демографічна інформація (вік, стать, раса, релігія, дохід, культурні інтереси); уявлення аудиторії про сприятливі можливості і можливий розвиток подій; спроможність аудиторії в сфері інформаційних операцій; оцінка дій аудиторії за різних обставин. Для комунікатора важливим є можливості каналу комунікації. Зокрема, телебачення потребує одного набору характеристик, а газета – інших. Незнання цих особливостей може привести до неефективної комунікації. На відміну від отримувача інформації комунікатор свідомо конструює інформацію, відбираючи з певною метою певні її характеристики та використовуючи дані мета рівня. Комунікатор веде одночасно комунікацію та мета комунікацію, об’єкт його впливу бере участь лише в комунікації. Володіючи мета комунікативним знанням і досвідом, комунікатор може успішно управляти процесом передачі інформації, досягаючи необхідного результату. Прикладне використання комунікації відрізняється активним залученням саме мета комунікативного фактору, адже реклама чи зв’язки із громадськістю моделюють вільний вибір з боку отримувача інформації, тому для підвищення своєї ефективності вони потребують і підсилення позицій комунікатора. Таким чином, ключовими для комунікатора є такі елементи процесу комунікації - цільова аудиторія, канал, метакомунікативні знання, контекст. Розглядаючи процеси комунікації, американський мовознавець Р. Якобсон орієнтувався насамперед на особи учасників комунікації і засоби мови, які використовуються ними. Модель Р. Якобсона можна інтерпретувати так: адресант, використовуючи засоби мовного коду, формує повідомлення і з його допомогою встановлює контакт з адресатом у межах конкретного контексту. Учений виділив такі 6 чинників комунікації: Контекст Повідомлення Контакт Адресант Код Адресат Але, лише в ідеальній ситуації можуть спрацювати всі чинники цієї моделі. Реальна ж комунікація може актуалізувати один з чинників. У різноманітних її варіантах модель Якобсона застосовується в лінгвістиці як для аналізу функцій мови в цілому, так і для аналізу функціонування окремих її одиниць, вироблення мовлення та тексту. У дусі лінгвістики Празької школи, ця модель є телеологічною (від грецького слова, що означає "ціль"), тобто демонструє призначення, функції мови. Сучасна соціолінгвістика, теорія комунікації та соціологія комунікації також запозичили модель Якобсона для опису комунікативних процесів. На відміну від швейцарського мовознавця, засновника структурної лінгвістики, Ф. де Соссюра, що пропонував вивчати мовну систему "у собі і для себе", ця модель може враховувати не тільки саму мову, але й користувача мови, залученого спостерігача.
Підсумок на прикладі моделі Якобсона. (Модель Р. Якобсона)
Отже, вчені різних часів за допомогою моделей комунікації намагалися проаналізувати особливості процесу комунікації, отримати інструмент для прогнозування комунікаційних процесів. Однак процес комунікації виявився настільки різнобічним й багатогранним, що жодна з запропонованих моделей не описує всіх його сторін та особливостей. Поява і швидке розповсюдження нових засобів та форм передачі інформації дозволяє очікувати нові моделі комунікації, які врахують нові властивості та особливості комунікації міжнародного суспільства. Це необхідно враховувати в процесі формування комунікативної культури, оскільки вона як компонент культури ділової комунікації є важливим чинником суспільної інтеграції.
|
