ТМВ як наука 2 страница

- збільшення впливу міжнародних організацій на міжнародне життя, зокрема економічне;

- посилення ролі недержавних організацій у вирішенні світо­вих проблем (через систему консультацій);- поява і вже понад 50-річне успішне функціонування уні­версальної організації глобального типу – Організації Об'єдна­них Націй;- утворення інших функціональних організацій глобального типу - - Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Генеральної угоди з тарифів та торгів­лі; Всесвітньої торговельної організації; - формування мережі міжнародних організацій наднаціо­нального типу, які інституціонально забезпечують діяльність ре­гіональних інтеграційних угруповань;- посилення позиції ООН завдяки створенню системи «спе­ціалізованих установ» у складі шістнадцяти міждержавних орга­нізацій;- розширення сфери діяльності міжнародних організацій;- значне збільшення кількості як міждержавних, так і недер­жавних міжнародних організацій.

 

 

Типізація міжнародних організацій

Критерії типізації 1) Членство держав-- Міжнародні між­державні організації (це об'єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди, оформлені в систему постійно діючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб'єктність І засновані згідно з нормами міжнародного права.)

-- Міжнародні недержавні організації (організаційно оформ­лені за спільними або близькими соціальними, політичними, еко­номічними, ідейними, професійними та іншими Інтересами, об'єднання різних громадських угруповань з різних країн.)

-- Змішані (ні перше і не друге. наприк. Міжнародна організація праці як міждержавна організація складається з представників урядів, але також вклю­чає представників професійних спілок та робітників)

2) Географічне охоплення

-- глобальні ( організації, членами яких є представники всіх чи майже всіх країн світу). -- регіональні ( бере участь ве­лика кількість представників певного регіону)

-- субрегіональні ( організації, утворені з представників не­великої кількості одного або різних регіонів (Організація Чорноморського економічного)).

3) Компетенція -- Універсальні (загальної компетенції -- організації, які охоплюють широке коло від­носин між членами);. -- Спеціальні (вузької компетенції. організації, які мають обмежені цілі, створені для співробітництва в одній галузі або охоплюють певний напрям діяльності)

4) Характер повноважень -- Міжнародні організації (утворення конфедеративного типу. Конфедерація — форма державного устрою, за якої держа­ви, що входять у конфедерацію, повністю зберігають свою неза­лежність, мають власні органи державної влади та управління; для координації дій з метою досягнення спільної цілі вони ство­рюють спеціальні спільні органи.) -- Наднаціональні організації (утворення федеративного типу. Федерація -- форма державного устрою, за якої держави, що входять у федерацію, мають як власні конституції, законодав­чі, виконавчі та судові органи, так і наддержавні органи влади для вирішення спільних проблем. Елементи наднаціональності можуть виявлятися: у праві зо­бов'язувати країни-учасниці без їхньої згоди і проти їхньої згоди виконувати прийняті більшістю голосів рішення.).

5) Період функціонування -- тимчасові (якщо протягом 10 років не відбулося жодної пленарної сесії, організацію вважають такою, що припи­нила своє існування.) -- постійні

6) Порядок вступу до організації

-- відкриті (членом яких може стати будь-яка держава на свій роз­суд)

-- закриті (можуть приймати нового члена лише за згодою засновників та за дотримання ним деяких ін­ших умов)

Організація Об'єднаних Націй, ООН - міжнародна організація, створена для підтримки і зміцнення міжнародного миру і безпеки, розвитку співробітництва між державами.

ЮНЕСКО міжнародна організація, спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй, яка при співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвиткові національної культури, охороні пам’яток культури тощо.

Рада Європи (РЄ) — найстаріша (утворена у 1949 р.) та найбільша на Європейському континенті політична організація, яка об'єднує 41 демократичну державу, з яких колишніх комуністичних держав — 17. Членство у РЄ фактично е необхідною умовою вступу до ЄС.

НАТО було створено як союз незалежних держав об'єднаних загальною зацікавленістю у збереженні миру та захисті своєї свободи на засадах політичної солідарності, забезпечення адекватної оборони з метою утримання і у випадку необхідності відведення будь-якої форми розв'язання проти них агресії.

Європе́йський Сою́з— союз держав-членів Європейських Спільнот (ЄВС, ЄОВіС, Євратом), створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р.

БРИКС — группа из пяти быстроразвивающихся стран: Бразилия, Россия, Индия, Китай, Южно-Африканская Республика

Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) - угода про вільну торгівлю між Канадою, США і Мексикою, що грунтується на моделі Європейського Співтовариства (Європейського Союзу). У вересні 1988 створена

 

53. інструменти міжнар. пол-ки. вайолентологія як наука, сутність і параметри сили

Вайолентологія - наука про природу си­ли та насильства, причини, зміст та форми їх вияву у сфері міжнародних відносин. Питання про силу нині вважається од­ним з центральних у науці про міжнародні відносини. Дослі­дження сили та насильства ґрунтуються на вченнях Н. Макіа-веллі, Ж. Бодена, Т. Гоббса, Б. Спінози, Ф. Ніцше, Р. Нібура, соціальній етології, фрейдизмі та неофрейдизмі.В основі вайолентологічних концепцій лежить філософська рефлексія над сутністю людини, чия схильність до застосуван­ня сили пояснюється її природою. На думку німецького філо­софа Карла Ясперса, в усіх нас міститься те насильство, внаслідок якого ми завжди живемо під загрозою війни, і це на­ша людська доля.

З позицій вайолентології міжнародні відносини — це відно­сини сили. Головна мета міжнародної політики - це боротьба за могутність, боротьба за силу. Сила, за визначенням Г. Моргентау, є сукупністю всіх мож­ливостей, що ними користується політичний суб'єкт для задо­волення своїх інтересів. Отже, сила є вирішальною умовою мо­гутності як здатності нав'язувати свою волю і примушувати інших йти на поступки.

Сила є «остаточним арбітром» у міжнародних відносинах. Ма­ючи потенціал для здійснення впливу, тиску на інших, сила є багатокомпонентним явищем, що складається з комплексу взаємодіючих чинників.

Елементами національної сили, за Г. Моргентау, є такі:

Географічне положення.Природні ресурси.Виробничий потенціал.Військова підготовленість.Населення.Національний характер.Національна мораль.Дипломатичне мистецтво.Якість уряду.

А. Бакен виділяє такі параметри сили:

Військовий потенціал.

Економічна міць.

Національна воля як здатність виділити ресурси для до­
сягнення зовнішньополітичних цілей та готовність бути втягну­
тими у справи інших держав.

Якість дипломатії, тобто здатність своєчасно і гнучко ре­
агувати на ситуацію, що змінюється, правильно співвідносити
свої цілі та можливості.

У свою чергу, Д. Ніхтерлейн визначає такі елементи сили держави:

Економічна та технологічна сила, оснащеність сучасною
зброєю збройних сил, їх здатність до наступальних і оборон­них операцій.2Технічна підготовленість і рівень освіти населення.3Географічне розташування та природне середовище.4Доступ до природних ресурсів.5Стабільність політичної системи.6Ефективність керівництва країною.

Для кожної держави характерна власна волюнтаристська си­стема співвідносної значущості основних компонентів її сило­вого потенціалу.Сила не може бути ліквідована, тому люди мають прагнути не до знищення сили, а до управління нею. Проте світове співто­вариство характеризується відсутністю інстанції, яка б володіла монополією на застосування законної сили. Сила є підвалиною могутності держави, яка є результуючою балансу сил у конкретній геополітичній ситуації.

Р. Арон розрізняв оборонну могутність як здатність не ко­ритися волі інших політичних одиниць та наступальну мо­гутність як здатність нав'язувати волю іншим політичним оди­ницям.

 

52. Глобалізація та її вплив на мВ

Глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. В основі глобалізації лежить історичний процес освоєння лю­диною всіх придатних для проживання територій на земній кулі. Саме поняття придатності території неухильно розширювалося із зростанням можливостей людини освоїти і використати їх. Нині людина освоює вже космічний простір. Глобалізація є об'єктивним, природним процесом становлен­ня єдиної загальнопланетарної техносфери і цілісного світово­го господарства як найбільш завершеної форми капіталізму. Вона означає також формування загальнопланетарного інфор­маційного поля, яке охоплює всі сфери життєдіяльності люди­ни. Інформаційні і комунікаційні технології в цих умовах ста­ють основою розвитку економіки та управління. Багато в чому завдяки цим технологіям локальні події визначаються процеса­ми, що відбуваються на величезних відстанях від них, а локаль­на інформація миттєво стає глобальним надбанням.

Усередині світового суспільства складаються конкурентні відносини між державами і суспільствами, з одного боку, і ме­режею транснаціональних організацій - з іншого. Руйнується єдність держави, суспільства й індивіда, характерна для цивілізації модерну. Виникає ситуація, коли держави не мо­жуть існувати поза світових суспільств, а ті, навпаки, можуть існувати без національних держав і національних суспільств. Ця ситуація не задовольняє еліти, які втрачають механізми ефективного контролю над глобальним соціальним простором.

Фрідман «Плоский мир»вирівнювачі за фрідманом: 1 розпорошення СРСР і Берлінської стіни; 2. виникнення персональних комп*ятерів; інтернет комунікація; відкритий код самоорганізуючого співробітництва; аутсорсінг (поза джерелом); офшорінг (перенесення підприємства в інше місце); сапліченінг (облік і контроль); інсорсінг; оперативний маркетинг; стероїди (моб. Телеони)

Історичні форми глобалізації за Хелдом: 1. до суч. Стадія глоб. Від 9ст. до н.е.- 5ст. н.е.;

2. ранішньо сучасна стадія 1500-1850 (піднесення заходу, ВБ.) 3. сучасна епоха глобалізації 1850-1945 (капіталістичний спосіб виробництва; створення міцних державних інституцій) 4. новітній етап глоб. 1945- 31 квітня 2012 (боротьба за екологічну безпеку, вихід людини в космос)

Фундаментальні особливості глоб. За Хелдом:

1. просторово-темперальна характеристика;2. організаційна х-ка; 3. коньюктурні х-ки; 4. розмаїття модальностей; 5. усвідомленість;6. регіоналізація; 7. вестернізація; 8. територіальність; 9. державотворчі реформи; 10. демократичне правління;

 

54. Східні сценарії глобального світу.

Східні держави в першу чергу спираються на вчення конфуціанства. За даним вченням Світ, за Конфуцієм, є упорядкованим, гармонійним, віч­ним началом. Завдання людини полягає в тому, щоб знай­ти своє місце у цій вічній гармонії. А це можливо лише внаслідок постійного прагнення до досконалості, гармо­нійних відносин з Космосом, наслідування ідеалам. Центральним етичним поняттям конфуціанства було вчення про жень - людинолюбство. На думку Конфуція, кожна людина здатна знайти в собі етичні правила власного життя. У стосунках з ближ­німи головним має бути намагання не робити нікому того, чого не хочеться, щоб вчинили тобі.

Істинність такої моральної вимоги Конфуцій обґрунтовує не посиланням на Бога чи Божу волю, а міркуваннями корисності для суспільсва. Китайській культурі не властивий поділ моралі на божественну й людську. Благо - це те, що більшість людей вважає благом.

В основі всіх справ має бути принцип справедливості. Навіть якщо людина прагне посісти бажане для себе міс­це, де б то не було — в сім'ї, суспільстві, на державній службі, вона повинна намагатися бути достойною його. Для того потрібно вдосконалювати свій характер, що потребує очищення серця, думок, розширення знань.

Найважливішим критерієм людської величі є взаємоповага вдома, старанність на робо­ті, правдивість у стосунках із оточуючими. Особливо важ­ливою є любов і повага до влади, батьків. Сім'ю конфуці­анство вважає основою політичної та соціальної структу­ри суспільства. Навіть володар держави повинен чинити, як батько в сім'ї. Інтереси сім'ї конфуціанство вивищує над інтересами людини.

Все что нашла в лекции:

 

За словами Ні Пей Міна: люди і тварини схожі; екосвідомість властива всім культурам; модель майбутнього світу символізує гармонію (гармонійне співіснування людини з природою між небом, землею і людиною).

Дипломатія КНР ставить перед собою завдання відмову від претензій на гегемонію або впливати на будь-які сфери. Співпраця КНР в напрямку економічної глобалізації; визнання різних моделей розвитку і демократії; участь в діалозі цивілізацій культур.

Тактика КНР нарощувати економічні потужності.

Цін Го Фемінь: посилення впливу в південно-східній Азії; важелі економічної допомоги; майстерне проведення пропаганди; відновлення і розвиток з діаспорою; використання в своїх інтересах вільної торгівлі

 

спільних цінностей, які визначають спосіб життя певного на­роду.

 

11. Міжнародна безпека: сутність, параметри, види.

Організація світової системи та її розвиток не підпорядковуються жорстким законам. безпека кожної держави залежить від рівня життя на­селення, коли не існує небезпеки погіршення існуючих умов для наступних поколінь її громадян.

Сучасна міжнародно-політична діяльність характеризується хаотичністю, непередбачуваністю, невпевненістю, що зумовле­но надзвичайно широкою палітрою інтересів, цілей та прагнень великої кількості міжнародних акторів. Все це надає особли­вої значущості проблемам політичного забезпечення міжнарод­ної безпеки.

Політика безпеки — це діяльність людей, суспільства, дер­жави, світового співтовариства з виявлення, запобігання, послаб­лення, ліквідації та відображення небезпек і загроз, здатних зни­щити їх, завдати непоправної шкоди, стати на заваді розвиткові. Вважають, що держава перебуває у стані безпеки, коли їй не доводиться приносити у жертву свої законні інтереси для запобігання війні і вона здатна у разі потреби захистити ці інте­реси шляхом розв'язання війни. Концепція державної безпеки, в свою чергу, покликана забезпечити концентрацію політичної волі держави для обстоювання своїх життєво важливих інте­ресів.Поняття безпеки включає виявлення, систематизацію, оціню­вання всіх можливих джерел і параметрів загроз. У сучасних умовах державна безпека залежить від таких чинників: стану збройних сил, економічної моці, характеру участі у міжнарод­ному поділі праці, конкурентоспроможності економіки, якості системи освіти, добробуту громадян та суспільних настроїв, «якості» уряду та «якості» дипломатії.

Розрізняють такі види безпеки: військова - виявляється через взаємодію двох рівнів: по­тенційних можливостей збройного нападу і оборони та сприйнят­тя міжнародними акторами намірів один одного; політична - зумовлена організаційною стабільністю міжна­родних акторів, їхніми системами відносин і управління, ідео­логічними і ціннісними системами; соціальна — це можливість збереження та розвитку люд­ського потенціалу, підтримання традиційних моделей мови, культури, релігійної та національної ідентичності і звичаїв, сис­тем соціалізації людини; економічна - виявляється у доступі до ресурсів, фінансів та ринків, потрібних для підтримання прийнятних умов добро­буту та влади (поділяється на продовольчу, енергетичну, фінансову, технологічну та науково-технічну безпеку); екологічна — це збереження атмосфери планети як основ­ної системи життєзабезпечення; інформаційна, яка передбачає збереження та захист технічної і мовної інформації, відстеження і запобігання ком­п'ютерних та мережевих загроз, а також захист інформа­ційно-телекомунікаційного простору, унеможливлювання йо­го використання для деструктивного впливу на людську свідо­мість.

Безпека держави складається з таких параметрів: здатність убезпечити від будь-яких зовнішніх та внутрішніх аигроз фізичне існування і територіальну недоторканність дер­жави; запобігання зовнішньому втручанню у внутрішні справи; запобігання потенційним загрозам, зокрема самому спо­собу життя, збереження держави як носія та реалізатора

12. Особливості, сутність, моделі сучасної світ-системи.

Сучасна світова система функціонувала в рамках трьох ос­новних геополітичних моделей — уніполярної, біполярної та мультиполярної.

Мультиполярний світ — це геополітична модель сучасної світової системи, головною ознакою якої є наявність кількох центрів сили, конкуренція та співробітництво кот­рих зумовлюють характер світового порядку.

Головні риси: 1) наявність позаблокових учасників; 2) орієнтація на досягнення опти­мальної безпеки через приборкання амбіцій; 3) реалізація принципу силової рівноваги; 4) коаліції утворюються на основі спільних інтересів і мають нетривалий характер; 5) малі держави перебувають під колективною опікою.

Біполярний світ є геополітичною моделлю сучасної світової системи, якій властива наявність двох центрів сили (ситуація періоду холод­ної війни).

Головні риси: 1) система містить два конкуруючі блоки, які очолюють актори-лідери; 2) система також охоплює держави та міжнародні організації (ООН); 3) наявність ядерної зброї; 4) гонка озброєнь; 5) дотримання принципу невтручання в чужі зони впливу.

Уніполярний світ - це геополітична модель сучасної світо­вої системи, для якої властива наявність одного центру сили, що зумовлює характер світового порядку. В глобальному мас­штабі уніполярна модель ніколи не була втілена на практиці.

Головні риси: 1) наявність єдиного світового лідера; 2) розкол світу на глобальний «уніполь» і глобальну пери­ферію; 3) єдина еталонна система цінностей; 4) універсальний механізм світового володарюван­ня; 5) силове знищення роздроблених державних утворень.

Нинішній стан сучасної світової системи можна охарактеризувати як поєднання рис трьох зга­даних моделей:

- на політичному рівні встановлено уніполярність як глобаль­ну політичну домінацію США, які реалізують власну світову стратегію як безпосередньо, так і через міжнародні інституції (ООН, НАТО, ВТО, МВФ, тощо);

- на військово-стратегічному рівні зберігається біполярність, що виявляється в ядерному паритеті між США та РФ;

- на економічному рівні посилюється мультиполярність, в ос­нові якої лежить техноекономічна конкуренція глобальних еко­номічних лідерів - США, ЄС та Японії.

Нині ми маємо єдиний світовий політичний, економічний і куль­турно-інформаційний простір, в умовах якого виклик вестернізації трансформувався у виклик мондіалізації світу. Носієм цього виклику є Сполучені Штати Америки. Світова система містить складні під­системи, які змінюються під впливом світового розвитку. Процеси таких змін мають чітко виражений циклічний характер. Науковці: Жан Гімпел, Франсуа Сіміанд, Анрі Бергесен, Микола Кондратьєв.

13. Сутність, виникнення, форми дипломатії. Дипломатичні ранги в Україні.

Дипломатія - це один з головних інструментів міжнародної політики, що полягає в офіційній відкритій або таємній діяль­ності міжнародних акторів в особі їхніх органів зовнішніх відносин, спрямований на здійснення цілей та завдань міжнародної політики. Франсуа де Кальєр у 1716 р. написав свою видатну працю (Про ведення переговорів із суверенами». Перехід від традиційної до нової дипломатії після Першої свігової війни був зумовлений впевненістю у тому, що до міжнарод­них справ можна застосовувати демократичні ідеї. Цей перехід був пов'язаний з ім'ям президента США Вудро Вільсона, «14 пунктів», проголошених 8 січня 1918 р., передбачав, що у майбутньому мають уклада­тися тільки «відкриті мирні договори, які обговорюються від­критим шляхом», і що «дипломатія буде діяти відверто і на очах у всіх».Кодифі­кація дипломатичних зносин була здійснена Комісією з міжна­родного права ООН, яка розробила Віденську конвенцію про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. Офіційні письмові зносини між дипломатичним представни­ком і міністром закордонних справ держави перебування мають такі основні форми:1) нота, яка складається від першої або третьої особи, по­чинається та закінчується формулою ввічливості і має бути підписана; 2) вербальна нота, яка складається від третьої особи і не має адреси, підпису, але закінчується формулою ввічливості; 3) меморандум,, який є, як правило, докладним викладенням фактів та аргументів, які ґрунтуються на них, і на відміну від ноти не починається і не закінчується формулою ввічливості і не обов'язково має бути підписаний. Дипломатична діяльність здійснюється шляхом переговорів, що охоплюють усі форми спілкування між урядами та між їх представниками. - це пошук рішень шляхом мир­них і взаємоприйнятних угод. Формами проведення переговорів можуть бути: бесіда, бесіда за зачиненими дверима, нарада у вузькому складі, обід-прийом та офіційна конференція.

Дипломатичні ранги - це спеціальне звання, яке присвоюється державним службовцям відповідно закону. В Україні існують такі ранги для дипломатів: Надзвичайний і Повноважний Посол;Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу;Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу;радник першого класу;радник другого класу;перший секретар першого класу;перший секретар другого класу;другий секретар першого класу;другий секретар другого класу;третій секретар;аташе.Дипломатичні ранги не обов'язково збігаються з посадою, яку займає особа.Дипломатичні ранги від Надзвичайного і Повноважного Посла до аташе прирівнюються до рангів державних службовців відповідно з першого до одинадцятого рангу.Дипломатичні ранги присвоюються Міністром закордонних справ України. Дипломатичні ранги Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу присвоюються Президентом України за поданням Міністра закордонних справ України.Присвоєння дипломатичного рангу здійснюється згідно з посадою, яку займає державний службовець. Якщо дипломатичний працівник перейшов на нижчу посаду або залишив дипломатичну службу, на яку потім повернувся, за ним зберігається присвоєний дипломатичний ранг.

Форми дипломатичної діяльності.

Офіційні письмові зносини між дипломатичним представни­ком і міністром закордонних справ держави перебування мають такі основні форми:1) нота, яка складається від першої або третьої особи, по­чинається та закінчується формулою ввічливості і має бути підписана;2) вербальна нота, яка складається від третьої особи і не має адреси, підпису, але закінчується формулою ввічливості;3) меморандум,який є, як правило, докладним викладенням фактів та аргументів, які ґрунтуються на них, і на відміну від ноти не починається і не закінчується формулою ввічливості і не обов'язково має бути підписаний.

Переговори — це пошук рішень шляхом мир­них і взаємоприйнятних угод. Формами проведення переговорів можуть бути: бесіда, бесіда за зачиненими дверима, нарада у вузькому складі, обід-прийом та офіційна конференція.Однією з основних форм дипломатичної діяльності є візити. Розрізняють державний, офіційний, робочий, неофіційний візи­ти, візит проїздом та приїзд на урочистості. Результатом переговорів є підписання міжнародних актів-таких, як договори, конвенції, декларації, угоди, протоколи, а також обмін нотами.

Термін «декларація» вживається у таких значеннях: по-пер­ше, як обов'язкова міжнародна угода, наприклад Декларація Об'єднаних Націй, підписана у Вашингтоні 1 січня 1942 р.; по-друге, як спільна заява про наміри або політичний курс (подібно до «комюніке»); по-третє, як одностороння декларація, яка проголошує права і обов'яз­ки для інших держав; по-четверте, як повідомлення однієї держави іншим державам із роз'ясненням чи виправданням лінії її. Декларації третього та четвертого типів у жодному випадку не мають характеру договорів.

Особливе місце у дипломатичній діяльності посідають нерів­ноправні міжнародні угоди, головною рисою яких є те, що їх положення обмежують суверенітет однієї зі сторін. Загальноприйнятою і дуже зручною формою дипломатичної діяльності є дипломатичні прийоми.види прийомів:1) офіційний прийом, на який запрошуються виключно поса­дові особи;2) неофіційний прийом, на який посадові особи запрошують­ся разом з дружинами;3) змішаний прийом, на який запрошуються як офіційні по­садові особи, так і видатні діячі.

Виняткове значення у дипломатичній практиці має цере­моніал, офіційно прийнятий розпорядок урочистих прийомів, процесій тощо. Дипломатичний протокол - це сукупність правил, відповідно до яких у кожній державі регулюють порядок дипломатичних цере­моній. Основна мета протоколу - створити атмосферу дружелюб­ності для здійснення дипломатичних стосунків.

14. Вплив демографічних процесів і технологічної революції на міжнародні відносини (Тофлер «Третя хвиля» і «Війна і анти війна»)

Найважливішою з головних тенденцій сучасного світового роз­витку є різке збільшення населення Землі та посилення демо­графічного дисбалансу між багатими і бідними країнами. У XVIII ст. світове населення збільшувалось кожні 75 років на чверть мільярда, нині такий самий приріст відбувається кожні три роки, а кількість мешканців планети вже перевищила 5 млрд осіб. Згідно з підрахунками Світового банку сукупне населен­ня Землі може «стабілізуватись» приблизно на рівні 10-11 млрд у другій половині XXI ст., проте за іншими розрахунками во­но сягне 14,5 млрд.

Демографічна проблема тісно пов'язана з проблемою темпів економічного зростання. Приріст населення, що прогнозується, не може бути забезпечений необхідними для життя засобами, якщо зберігатимуться нинішні форми і рівні споживання.

Глобальний демографічний вибух вплине і на національну без­пеку, оскільки вона залежить від наявної кількості чоловіків, здатних служити в армії. Зменшення на Заході вікової групи дієздатних молодих людей неминуче зумовить скорочення чи­сельності збройних сил, і якщо у його суперників рівень наро­джуваності вищий, він стане стратегічно уразливим.

Важливими наслідками змін у прирості населення у сфері міжнародної безпеки є потенційне розширення масштабів соціальної невдоволеності, політичної нестабільності та ре­гіональних війн. Додатковою перешкодою для міжнародного взаємопоро-зуміння (особливо між Північчю і Півднем) є вплив вікової структури населення на розвинені країни та країни, що роз­виваються. Якщо перші змушені піклуватися переважно про старих людей, кількість яких неухильно збільшується, то другі несуть на собі нелегкий тягар піклування про молоде по­коління.

Розвинені суспільства дедалі більше коштів спрямовуватимуть на соціальне забезпечення своїх громадян похилого віку і не змо­жуть надати достатню допомогу решті жителів Землі у розв'язанні складних проблем з молодим поколінням. Анормаль­на вікова структура і пріоритетні капіталовкладення країни у соціальне забезпечення високої частки «залежних вікових груп» можуть стати гальмом для зростання її населення, зму­сивши її змінити свою політику щодо держав з великою част­кою працездатних людей і великими вкладеннями коштів у ви­робництво.

Коли демографічний бум збігається з відносним зменшенням матеріальних ресурсів, це спричинює міграційні процеси, які зу­мовлюють проблеми розподілу ресурсів, побоювання щодо втрати контролю над національними кордонами і традиційним суверенітетом, змішаних шлюбів, що розмивають чистоту етно­су і раси, насадження іншого способу життя, релігійних норм і культурних звичаїв. Нелегальна імміграція є причиною епідемій старих і нових хвороб, які стають додатковим тягарем для держави і спричинюють озлобленість щодо іноземців.

Демографічний вибух відбувається в умовах, коли світова еко­номіка стає ціліснішою і багатшою, хоча нагромадження багат­ства і його споживання відбуваються нерівномірно. Головними творцями нових технологій дедалі частіше стають великі транс­національні корпорації, що мають глобальну сферу впливу, але не глобальну відповідальність.

Розвиток технологій і заміна численних традиційних видів діяльності на нові системи виробництва є ще однією головною тенденцією сучасного світового розвитку. Якісно новим явищем сучасної світової економіки є зростан­ня дисбалансу між двома суперечливими структурними криза­ми, коли багаті країни страждають від перевиробництва, а бідні - від недостатнього виробництва. Широке впровадження біотехнологій у сільське господарст­во може загострити відносини між Північчю та Півднем. Якщо вони будуть створені у країнах, що розвиваються, то це може призвести до збільшення експорту продовольства у розвинені країни, що, в свою чергу, може створити серйозну загрозу для їхніх фермерів.

Отже, розвиток технологій неспроможний подолати глобаль­ну демографічну кризу і ліквідувати прірву між Північчю і Півднем.