Особливості моди другої половини XX ст.

Нові технічні й технологічні можливості сприяли розвитку перукарського мистецтва, допомагали рухатися вперед, знаходи­ти нове і невипробуване. Так, на початку 50-х років XX ст. було зроблено спробу знову відродити жіночу стрижку в стилі «бубі копф», але не надовго. Популярності набули зачіски, які викону­вали за допомогою гарячих щипців (рис. 5.13 а, б, в). При цьому укладку робили як на короткому, так і на довгому волоссі. А най­більш модними кольорами волосся стали бронзові, платинові, ко­льори латуні, міді.

Широко застосовували скульптурні буклі, локони, хвилі, їхні комбінації. Використовували також папільйотки, бігуді. Носили зачіски з косами, укладеними у вигляді обідка або кошика.

На початку 50-х років чоловічі зачіски зазнали певних змін, але не таких радикальних, як жіночі. Як і раніше, модними були короткі стрижки, проділи, напівпроділи, чубки. Зачіски чоловіків у 50-ті роки були переважно короткі, охайні. Продовжували носити «бокс», «напівбокс», «польку», «їжак», «бобрик», «каре», так зва­ні літні англійські стрижки. Набули популярності «венгерка», «канадка», класична та пластична стрижки. Вони відзначалися високою технологією виконання (рис. 5.14 а, б, в).

Рис. 5.13. Модні зачіски 50-х років XX ст.:

а — з буклями; б — з валиками і косами; в — зачіска, виконана гарячими щипцями

У чоловіків середнього віку іноді зустрічалися невеликі напів­круглі «кубинські» бороди (рис. 5.14 г).

Цілою епохою в розвитку світової моди стала поява образу короля рок-н-ролу Елвіса Преслі. Рок-н-рол — явище не лише у музичному мистецтві США. Це стиль у світовій моді, який став основою багатьох сучасних напрямів різних видів мистецтва, у тому числі і перукарської моди. Зачіски в стилі Елвіса Преслі з об'ємом волосся над чолом у вигляді кока тривалий час залиша­лися популярними в різних країнах світу.

Рис. 5.14. Чоловічі стрижки 40-50-х років:

а — «полька»; б — «молодіжна»; е — хлопчачі стрижки (бобрик, чілка); г — стрижки, доповнені бородами: «російська», «кубинська», «жабо»

Європейські професійні об'єднання перукарів у 50-х роках XX ст. започаткували проведення двічі на рік (весною та восени) оглядів нових напрямів перукарської моди. Це і було початком сучасного міжнародного конкурсного руху.

а б

Рис. 5.15. Хімічна завивка 50-х років: а — з дрібними кучерями; б — з укладкою на бігуді

Рис. 5.16. Жіноча стрижка 50-х років

У жіночій моді популярніс­тю користувалася хімічна за­вивка (рис. 5.15 а, б).

У середині 50-х років XX ст. в жіночій моді знову стала по­пулярною стрижка (рис. 5.16). У цей час перукарі, створюючи нові зачіски, використовували прийом тупірувашш волосяних пасом, завдяки чому зачіска на­бувала висоти, більш стійкого, важкуватого силуету (рис. 5.17 а, б).

Популярними були зачіски в стилі кінозірки Мерилін Монро з великими локонами на білявому волоссі (рис. 5.18). У 50-х роках розширилися ділові зв'язки серед країн Схід­ної Європи в найрізноманітніших формах: міжнародні виставки, виставки-ярмарки, що супроводжувалися демонстрацією моделей одягу і зачісок. Це сприяло обміну досвідом, підвищило рівень розвитку перукарського мистецтва, визначило основні напрями вітчизняної моди. В жіночій моді країн Східної Європи пошири­лися зачіски, які отримали назви завдяки своєму силуету — «цук­рова голова», «вулик».

У 1960 р. з'явилися металеві бігуді для плоскої (горизонталь­ної) накрутки з діаметром до п'яти сантиметрів. Бігуді, що використовувалися раніше, були тонкі й створювали на волоссі дрібні завитки, легку хвилястість.

Рис. 5.17. Зачіски з використанням прийому тупірування волосся:

а - з симетричним розподілом пасом; б- з асиметричним розподілом пасом в — з мілкою

Жіночі зачіски 60-х років характеризуються досить великими об’ємами, використанням начосу, знебарвленням волосся. Зачіс­ки незалежно від довжини волосся мали подовжену форму на маківці, популярними стали прямі чілки.

Рис. 5.18. Зачіска у стилі Мерилін Монро

У Парижі Жак Дессанж ввів у моду начоси з волосся, які потребували ре­тельного догляду та регулярно­го відвідування перукарень. Жінки носили зачіски з довго­го волосся: «вулик», «бабетта», «тюльпан» (рис. 5.19). Одна з таких зачісок — «бабетта» - була особливо популярною. Цю назву пов'язують з іменем геро­їні французького фільму «Ба­бетта йде на війну». Молоді жінки і дівчата у 50-60-х роках XX ст. досить часто наслідува­ли модні зачіски кіноактрис — Бріжіт Бардо, Марини Владі, Одрі Хепберн, Елізабет Тейлор та інших, які стали символами краси того періоду. На тривалий час увійшло в моду довге біляве волосся, що вільно спадало на спину і плечі.

Об'ємна маківка підкреслювалася стрічками, легкими шарфами, косинками, бантами (рис. 5.19 г).

Цей популярний стильовий напрям має свої відмінності у країнах Європи. Так, відомі варіанти російської стрижки, австрій­ської (комбінація короткого волосся на потилиці знизу і каре подібної форми зверху), французької (коротка стрижка, виконана бритвою) а також стрижки гаврош (комбінація російської стриж­ки на потилиці й французької зверху). Усі ці стрижки мають об'єм на маківці (рис. 5.20).

Для створення хвиль і локонів, які б нагадували природні ку­чері, швейцарський перукар-модельєр Крамер використовував спеціальні бігуді для вертикального накручування. Особливість його винаходу полягала в тому, що волосся, накручене на бігуді, у процесі сушіння зберігало округлість і рівномірний натяг усьо­го пасма. Це забезпечувалося завдяки круглій формі бігуді й спе­ціальному затискачу. Метод вертикального накручування волосся активізував появу нових інструментів і пристосувань.

У згаданий період вершини творчості досяг перукар Гійом. Він упровадив новації в техніку стрижки, пропагуючи метод «double соuре», що запобігав градуюванню волосся. Його зачіс­ки були популярними в усьому світі (рис. 5.21). Цей метод знай­шов певне своє продовження у творчості інших перукарів. У 50-х роках розпочав діяльність англійський перукар Відал Сессун.

Рис. 5.19. Жіночі зачіски 60-х років із довгого волосся:

а — «бабетта»; б — «тюльпан»;

в — варіант зачіски з шиньйоном;

г — об'ємна маківка, підкреслена стрічкою

Наприкінці 50-х років він мав у центрі Парижа власний салон, де почав проводити технологічні експерименти з удосконалення стрижки. В моду увійшла стрижка, з'явилися зачіски типу «гаврош», «паж». Зачіска типу «гаврош» складалася з коротких па­сом по всій голові й довгих, що спускалися на шию та плечі (рис. 5.22).

Рис. 5.20. Жіночі зачіски 60-х років з короткого волосся:

а — градуйована стрижка; б — варіант «російської» стрижки; е — «французька» стрижка; г — стрижка «гаврош»; д — комбінована стрижка

Рис. 5.21. Стрижка, виконана за методом «double соuре»

Західній Європі 60-ті роки XX ст. були десятиріччям революційних пере­творень у суспільстві. Одні вважають йо­го золотим десятиріччям нових свобод, які завоювала молодь, інші — роками, що принесли з собою загибель моралі, авторитетів, дисципліни. Ультрасучасні «стиляги» із зачісками в формі гриба (у стилі «Бітлз»), які дотримувалися в мо­ді певних, хоча й нових, законів, досить швидко перетворилися на хіпі.

Згадана стрижка, стала модною зав­дяки «королеві міні-спідниць» Мері Квент і викликала на початку 60-х ро­ків потужну хвилю наслідування. Узяв­ши за зразок грибоподібну зачіску «Бітлз», Відал Сессун надав їй асимет­ричності й модної гостроти: починаючи від середини голови, волосся вузько, за­гострено спускалося до п'яти точок. Завдяки цьому воно ідеально облягало голову, ніби футуристичний шолом. З такою зачіскою, що підкреслювала круглу, об'ємну форму голови (або штучно створювала враження такої форми), шия і тіло здавалися ніжнішими, крихкими, тендітними.

На початку 60-х років XX ст. В. Сессун створив нову революційну технологію стрижки. Він запропонував «геометричні» моделі стрижок, які бу­ли стильними у будь-якій ситуації й за будь-якої погоди: зручні і для танців, і для спорту. Для догляду за такими зачісками пот­рібно було лише один раз на місяць відвідувати перукарню та ре­гулярно мити волосся. В. Сессун випустив спеціальний шампунь для волосся, який мав назву «Мий та йди» — більше не потрібні були бігуді й лаки. Авторитет В. Сессуна в перукарському мис­тецтві неухильно зростав. Створена ним коротка стрижка дістала назву «сессун». Геометричність градуйованих стрижок В. Сессу­на скорила зручністю і можливістю варіювання. Стрижки, що виконувалися за методом Сессуна, оформляли за допомогою моделювання brushing— сушити повітрям (рис. 5.23).

Поява сучасної формоутворюючої стрижки з використанням методу Відала Сессуна дала новий напрям у перукарському мистецтві.

Рис. 5.22. Зачіска «гаврош» Рис. 5.23. Стрижка за методом В. Сессуна

У зачісках з'явилися суво­рість і простота. Головною вимогою до зачіски стали природність, відсутність декоративних завитків, локонів.

Пошуки нового привели до ство­рення зачіски «гарсон». Як і в зачісці «паж», волосся стригли, підкручували всередину кінцями. Смуга градуйова­ного волосся то розширювалася, то звужувалася. Волосся могло бути різ­ної довжини. Ідеальною зачіскою цього типу вважалася зачіска популяр­ної французької співачки Мірей Матьє, але така зачіска вимагала гарного густого волосся й підходила не до кожного обличчя. Тому з'явилися з коротко підстриженою потилицею варіанти з проділами (рис. 5.24 а, б, в, г).

Волосся почали стригти нерівномірно: на потилиці коротше, значно розширилася смуга градуювання, за силуетом зачіска ста­ла нагадувати зачіску минулих років «фокстрот». З'явилися варі­анти з нерівномірно пофарбованим волоссям: із висвітленими кінцями, різноманітної довжини «пір'ячком». Треба відзначити, що «геометричні» зачіски ефектніше виглядають на брюнетках і шатенках, підкреслюючи чіткість ліній.

Наприкінці 60-х років відродилася мода на перуки, накладки, шиньйони та складні елементи (рис. 5.25 а, б, в, г, д, е, є, ж).

Особливою рисою моди 60-х років XX ст. був своєрідний макіяж. Круглі стрижки, плаття геометричної форми, ясні, чіткі узори в дусі поп- і опарту, світлі кольори — все це створювало образ, який дихав молодістю та чистотою. Його краще за всіх відображала відома англійська манекенниця Твіґґі, яка й запро­вадила в моду довгі вії, підмальовуючи нижні олівцем по шкірі. Після виходу фільму «Клеопатра» з Е. Тейлор у головній ролі в моду увійшли чорні «стрілки» на верхніх повіках, що заходи­ли за зовнішній кут ока. Світлий тон помади надавав жінкам ніжності та сексуальності. Взірцем для наслідування стала легендарна модель стилю «Лондон» Твіґґі (Леслі Хорнбі) (рис. 5.25 е).

Очі, збільшені за допомогою усіх можливих прийомів макія­жу, підсилювали враження дитячості. Ідеальна жінка десятиліття не мала виражених ознак жіночності; вона була худенькою «німфеткою», яка, граючи, пізнає власну сексуальність. Товстий шар макіяжу поступився місцем новій природності.

Рис. 5.24. Варіанти зачісок у стилі «Мірей Матьє»:

а — з коротко підстриженою потилицею; б — з градуйованою потилицею;

в — з характерним об'ємом; г — з мотивами 20-х років XX ст.

У 70-80-ті роки XX ст. стали систематично проводитися тa народні конкурси перукарів і косметологів, серед яких кон­курси на приз «Кубок дружби», в яких брали участь спеціалісти перукарської справи Болгарії, Угорщини, Румунії, Чехословаччини, Польщі, Монголії, НДР, Радянського Союзу. Головним напрямом у моді став курс на щоденну елегантність, простоту та зручність.

 

Рис. 5.25. Перуки, накладки і шиньйони:

а — симетрична зачіска з шиньйоном;

б — асиметрична зачіска з шиньйоном;

в — накладне волосся у вигляді «хвоста»;

г — складна зачіска з косою;

д — зачіска з прямим проділом і об'ємом на маківці;

е — вечірня зачіска з довгого волосся;

є — вечірня зачіска з короткого волосся;

ж — Твіґґі — легендарна модель 60-70-х рр.

У ці роки мода стала інтернаціональною, але разом із тим зберігалися національні традиції, особливості, притаманні лише певній країні або народу. Тому часто англійську, канадську, німецьку, французьку стрижки можна було зустріти в різних кра­їнах світу. Розрив у модах значно скоротився, зачіски 70-х років XX ст. були різноманітними, поєднуючи у собі декілька елементів — стрижку, завивку в локони, м'які хви­лі. Поширилися зачіски із «сту­пінчастою» стрижкою, «голівка пажа», зачіски з довгими чубка­ми, що закривають чоло і брови, типу «поні» (рис. 5.26), пряме розпущене волосся, «кінський хвіст» (рис. 5.27). Фаворитами залишилися стриж­ки «сессун» (рис. 5.28) і «паж» (рис. 5.29).

Жінки продовжували носили стрижки «французька», «гаврош», але об'єм на маківці зник. Переважав каштановий колір волосся, за контрастом Популярним став білявий. Жінки фарбували волосся «рубіном», «ірисом», «іридою». Хімічна завивка в стилі «афро» набувала величезного успіху (рис. 5.30).

Рис. 5.26. Зачіска типу «поні»

Рис. 5.27. Зачіска з «хвостом» Рис. 5. 28. Стрижка «сессун»

У зачісках на довгому волоссі спостерігалося велике переван­таження елементами, еклектика. В одній зачісці можна було по­бачити кіски, джгути, валики, аксесуари (рис. 5.31 а, б).

Набули популярності буклі, плетіння (рис. 5.32 а, б, в).

Чоловічі зачіски стали подовженими, їх доповнювали бакен­барди (рис. 5.33 а, б, в).

Рис. 5.29. Стрижка «паж» Рис. 5.30. Хімічна завивка в стилі «афро»

Рис. 5.31. Вечірні зачіски 70-х років:

а — на подовженому волоссі; б— на короткому волоссі

Класична стрижка залишилася в моді. Вона стала еталоном конкурсних зачісок. У чоловічих зачісках широко використову­валася технологія градуювання (рис. 5.34).

Мода 80-х років XX ст. характеризується новими технологі­ями, які дають можливість урізноманітнити модні зачіски.

На Заході після бурхливих 60-70-х років припинилася орієн­тація на стиль хіпі з його негативним ставленням до багатства і влади. Тепер було модним заробляти гроші, гарно одягатися й не цікавитися політикою. Західний світ став консервативним.

У моді все почалося з простих речей. У молоді традиційними лишилися зачіски панків: «їжачок» і «могиканин», а ушляхетнену версію панка демонстрували навіть на подіумах. В Англії ця течія швидко відійшла у минуле й більшість жінок охопила романтична лихоманка.

У 1980 р. великий вплив на зачіски мали Олімпійські ігри: перукарі різних країн створили чоловічі та жіночі моделі, які отримали назви «спортивна», «олімпійська»; з'явилася жіноча стрижка «олімпія» (рис. 5.35). Для них характерні коротке волос­ся на потилиці й об'ємна тім'яна зона, яку часто оформляли за допомогою хімічної завивки.

Зачіску «олімпію» робили як з напівдовгого, так і з короткого волосся (рис 5.36).

Характерною рисою є велика легка хвиля, що повністю зак­риває чоло. На основі цієї стрижки виникло багато варіантів, З'явилися зачіски з дрібно завитими локонами, укладеними над чолом, типу стародавньоримської зачіски «доміція».

Рис. 5.32. Нарядні зачіски:

а — скульптурне накручені кільцями локони; б — вечірня зачіска на довгому во­лоссі; в — вечірня зачіска на короткому волоссі

При цьому використовували суміші, які надавали волоссю пружності, жорс­ткості, еластичності. Суміші мали різний колір (блакитний, бі­лий, матовий), бували желеподібними або рідкими, а також у аерозольній упаковці. «Ехотон», «Кохінор форте», «Белі» вважа­лися тонізуючими, надали волоссю природного блиску, оживлю­ючи його. Популярними стали стрижки «аврора», «каскад» (рис. 5.37 а, б), в яких волосся, коротке на маківці, поступово по­довжується донизу.

Рис 5.33. Чоловічі зачіски 70-х років:

а — базова зачіска «витязь»; б — конкурсна модель; в — повсякденна зачіска

У той час була змодельована стрижка «австрійська». На її основі з'явилася пухнаста зачіска «чайка». Деякі жінки носили коротку стрижку в стилі «манекен», що нагадувала чоловічу (рис. 5.38).

Хімічна завивка мала багато варіантів. Популярними стали «Вертикальна завивка, завивка гофре, зиґзаґ, часткова та інші (рис. 5.39).

Майстри при оформленні зачісок почали використовувати: гель (рис. 5.40).

Наприкінці XX ст. відмінності між різними країнами в галузі моди на костюми, зачіски помітно зменшилися. Тепер важко відрізнити за зовнішнім виглядом представниць Східної Європи від західноєвропейських жінок. Протягом останніх років в Україні спостерігається підне­сення перукарського мистецтва. У великих містах провідні сти­лісти, модельєри-перукарі від­кривають свої салони. У Києві, Харкові та інших українських містах відкриваються школи, де готують спеціалістів перукар­ського мистецтва за авторськи­ми системами.

З'являються нові техніки колорування, мелірування во­лосся, балаяж. Фарбування во­лосся за методом колорування та стрижки, оформлені з дина­мічною легкістю філірування, стали справжнім вибухом у моді (рис. 5.41 а, б).

Зачіски з довгого волосся набувають природного вигляду. На­віть накручене на бігуді волосся потребує мінімальної укладки.

У чоловічій моді 80-х років XX ст. панують спортивні зачіс­ки. Найбільшого поширення набувають силуети «трапеція» та «трикутник». Домінують стрижки двох напрямів: коротке волос­ся на потилиці та об'ємне зверху; коротке волосся зверху у виг­ляді «їжачка» і подовжене в нижній потиличній зоні (рис. 5.42 а, б, в, г). Проте зачіски, що нагадують моделі 70-х років, не зни­кають.

Рис. 5.34. Стрижка «Руслам»

Рис. 5.35. Стрижка «олімпія» Рис. 5.36. Зачіска «олімпія»

a б

Рис. 5.37. Базові стрижки 80-х років:

а — «аврора»; б — «каскад»

Популярними силуетами жіночих зачісок 1981 р. були «квад­рат», «трапеція», «овал», «трикутник», які виконували на основі стрижок методом «сессун». Це надавало моделям компактності, об'єму і незначної динамічності ліній. Волосся фарбували в один колір — каштановий, коричневий, світло-русий — із незначним висвітленням кінців прядок на темному волоссі або затемнен­ням — на світлому. Силует найпопулярнішої чоловічої зачіски наближався до овалу. Особливості цієї зачіски: низький важкий Чубок-козирок, який повністю закриває лоб. Баки підстрижені під гострим кутом і разом з волоссям на скроневих зонах прикривають вуха до середини.

Рис. 5.38. Зачіска в стилі «манекен» Рис. 5.39. Хімічна завивка

Волосся на потилиці подов­жене та прикриває комір сорочки. Лінія зачіски на потилиці значно виступає за природні обриси голови. З 1981 р. чіт­ко стали ділити макіяж па денний — ніжний пастельних тонів та вечірній — більш яскравий і сміливий.

з 1982 р. жіночі й чоловічі зачіски стають легшими і природнішими. Волосся фарбували у світло-каштановий та яскраво-рудий кольори.

У моді 1983 р. простежується збіль­шення об'єму всіх силуетних форм зачі­сок. Як символ жіночності, в моду входять подовжені каскадні за­чіски із збільшеним овальним силуетом. У зачісках авангардного напряму з'являється висвітлення тонких прядок на фронтальних зонах голови. Для мелірування використовують фольгу та спеці­альний гребінець.

У чоловічій моді помітна відмова від подовженого волосся. Того часу переважали класичні форми зачісок з чітким силуетом, помірним об'ємом і довжиною волосся.

Рис. 5.40. Зачіска з використанням гелю

а б

Рис. 5.41. Фарбування волосся за методом колорування та стрижки,

оформлені з динамічною легкістю філірування:

а — кольорова гармонія; б — коротка зачіска

Рис. 5.42. Чоловічі зачіски 80-х років: а, б— з об'ємами в тім'яній зоні;

в — класична зачіска; г — стрижка «каре»

1984 р. — пік панування легких, динамічних моделей зачісок з перевагою голчастого скуйовдженого волосся. Моделям надава­ли модного вигляду за рахунок мистецьки філірованого волосся. Градуйовану стрижку було цілком витіснено стрижкою із засто­суванням філірування волосся.

Жіночі зачіски 1985 р. дуже різноманітні. Це давало май­строві змогу зробити точний вибір зачіски та вдало розкрити індивідуальність. З цього часу починається новий етап у створенні образу людини. Майстер не сліпо слідує моді, а інди­відуально моделює зачіску, зважаючи на особистість. Нові тен­денції в моделюванні зачісок знайшли яскравий прояв у модних елементах і деталях. Це було особливо помітно в чілках: пір'єпо-дібна, «сходинками», двошарова, асиметрична. З'являється тен­денція вкорочувати чілку з метою надання жіночому обличчю молодого вигляду. Така тенденція у подальшому матиме значне поширення. Відроджується інтерес до хвилястості, що підкрес­лює жіночість у зачісках. Хвилі виконують за допомогою елек­тричних щипців і гребінця. В чоловічих зачісках домінує класика. Вони мають компактну форму, прямі або трохи хвилясті лінії, бачки відсутні, а чілка відчесана від лиця легкою хвилею, часом укладена у формі «кока».

Рис. 5.43. Жіночі зачіски 90-х років:

а — авангард у стилі французької революції;

б — асиметрична стрижка;

в — стрижка другої половини 90-х років;

г — стрижка «каре»;

д — вечірня зачіска з буклів і пасом, що стирчать;

е — оформлення в стилі «америкен колос»;

є — новий вид оформлення волосся кінця 90-х років

З 1986 р. першість у моді перейшла від силуету «квадрат» до силуету «крапля», від зачісок із волосся середньої довжини до моделей із дуже вкороченого волосся. На основі зачіски форми «біб» було розроблено варіант моделі з ефектом «подиху вітру». Вперше за тривалий час кольорові ефекти стали основним акцен­том зачісок, які надають їм легкості та своєрідності, глибини і гри «світла й тіні». Модна кольорова гама мала широкий діапазон від чорного до білявого, але завжди колір волосся підбирали строго індивідуально з урахуванням стрижки й типу обличчя. У чолові­чих зачісках були поширені моделі силуету «трапеція» та «витяг­нутий овал».

Рис. 5.44. Чоловічі зачіски 90-х років:

а — з об'ємом у верхній зоні;

б — коротка зачіска;

в — зачіска, виконана із використанням машинки

Моделювання зачісок із волосся середньої довжини в 1987 р. базувалося на створенні нових модифікацій класичної стрижки «каре». Нові модифікації були створені завдяки хімічній завивці або застосуванню укладки волосся на бігуді. На розвиток моди цього періоду впливали тенденції моди 60-х років, геометричні стрижки Сессуна. Актуальними стали доповнення з постижерних виробів: коси, «хвости», пучки, окремі пасма. Волосся фарбували у золотаво-рудий, каштановий та бронзово-мідний відтінки. Поширеними стали спеціальні коклюшки для виконання оригі­нальної спіральної хімічної завивки.

У 1988 р. зачіски зі скуйовдженого волосся були витиснуті моделями спокійного лаконічного характеру. Головну роль відводили ретельному оформленню ліній і деталей зачіски, основну - увагу спрямовували па композиційну будову моделей та їх художнє оформлення. Це був період панування жіночого романтичного стилю. Модні жіночі зачіски оформляли хвилями, дрібними та великими локонами. Великого значення надавали фарбуванню волосся у теплі яскраві відтінки коричневого, червоно-каштанового та рудого кольорів. Кольорова гама волосся підкреслювала форму і лінії в зачісці, відтінювала обличчя, допомагала створи­ти яскравий, колоритний образ. Значне місце відводили каскад­ним зачіскам із довгого, дуже завитого, що вільно спадало, волос­ся. Для завершення композиції такі зачіски часто доповнювали елементом «кок», бантом, заколкою, штучною квіткою. У чолові­чих зачісках і далі панували класичний та спортивний напрями. 1989 р. сформувалося декілька нових модифікацій силуетних форм зачісок, які визначили наймодніші напрями. Так, на основі силуету «квадрат» з'явилися моделі «дзвоник». Такі зачіски ха­рактеризуються невеликим облягаючим об'ємом, рівномірним ритмом прямого волосся, розширенням форми при основі. Моделі цього силуету виконують як для жінок, так і для чоловіків, що є нового рисою моди.

Зачіски 90-х років XX ст. не тільки враховують нові віяння, а й певною мірою віддають шану історії. Починається «недбале» оформлення зачісок, що нагадує стиль Директорії кінця XVIII ст. (рис. 5.43 а, б, в, г, д, е, є).

Стрижка «каре» також наче повертає нас у 20-ті роки XX ст. З'являються асиметрично оформлені зачіски у вигляді сходинок, що нагадують єгипетські силуети (рис. 5.43 г, д, е), а також зачіс­ки, в яких крайня лінія оформлена із застосуванням нових мето­дів філірування. Поширюються нові види оформлення волосся в зачіску (рис. 5.43 є).

У чоловічих стрижках переважають об'єм у верхній зоні й зведений нанівець на потилиці (рис. 5.44 а) Поступово коротка стрижка стає найпопулярнішою (рис. 5.44 б). Зручна спортивна зачіска, зроблена «під машинку», на деякий час витіснила інші моделі (рис. 5.44 в).

Наприкінці 90-х років XX ст. у моду входять стрижки, в основі яких лежать класичні технології, а також стрижки, моди­фіковані за допомогою новітніх технологічних прийомів. Упро­ваджуються нові види обробки волосся. Деякі чоловіки носять невеликі каймові бороди і тонкі вуса.

На зламі тисячоліть відчувається повна свобода стилів, напрямів, смаків. Яка мода очікується у майбутньому? Один із кращих перукарів світу француз Жак Дессанж, власник сотень салонів-перукарень у всьому світі, вважає, що нині моди на зачіски не існує, багато що залежить від стилю життя і характеру людини.

Рис. 5.45. Зачіски від Жака Дессанжа

Кожен носить те, що йому подобається (рис. 5.45). Отже, майбутні перу­карі мають бути готові запропонувати клієнтові все, що йому бу­де до вподоби, а для цього треба добре знати історію перукар­ського мистецтва, вивчати її, збирати відомості про майстрів та їхні творчі знахідки і разом із тим шукати свій стиль та напрям у перукарському мистецтві. Тільки за цієї умови зможуть про­явитися власна творча індивідуальність і самобутність майстра.