Сучасна соціологія в Україні вийшла з радянської соціології, але її розвиток, як власне української, фактично розпочався з 1991 р. після проголошення незалежності України. З цього часу відбувається її переорганізація на потреби та проблеми українського суспільства, і саме в цьому плані сучасна соціологічна думка вплетена в загальний історичний процес національного й духовного відродження України.
У травні 1991 року у Київському університеті ім. Т. Шевченка було відкрито соціологічний факультет, перший декан якого — один з відомих соціологів України професор В.І.Волович. Соціологія стала нормативним курсом в українських вузах. Основний соціологічний заклад в Україні—Інститут соціології АН України.
Соціологія та її місце в системі сучасних наук
Наука - багатогранне суспільне явище, її можна розглядати як: сукупність знань про світ, основу світогляду, форму суспільної свідомості, форму відображення світу у свідомості, елемент духовної культури.
Увага! НАУКА - це система абстрактних знань, створених теоретичним шляхом на підставі аналізу фактів, явищ і процесів за їх специфічними ознаками, встановлення між ними зв'язків, які обумовлюють їх впорядковане функціонування і розвиток.
Наука е практичним перетворювачем світу. Без неї не може успішно розвиватися жодна сфера людського життя.
Залежно від сфери дослідницьких інтересів сучасні наукові дисципліни можна поділити на чотири основні групи: природничі, технічні, гуманітарні, соціальні. Якщо природничі науки зосереджуються на розкритті таємниць природи, технічні - на пошуку нових можливостей техніки, гуманітарні - (від лат. humanitas - людська природа, освіченість, духовна культура) - на заглибленні у світ самої людини, то соціальні (від лат. socialis - товариський, громадський, суспільний) - вивчають сумісне життя в суспільстві.
Кожна із соціальних наук (крім соціології) займається якоюсь окремою сферою суспільного життя. Наприклад, економіка досліджує => господарське життя (виробництво, послуги, розподіл, споживання тощо), політологія => сферу політики, історія => процес розвитку суспільства, педагогіка => проблеми навчання і виховання.
Соціологія – це вивчення життя груп людей та суспільства.
Соціологія (від лат. societas - суспільство + гр. logos - слово, вчення) вивчає суспільство в цілому, соціальне (суспільне) життя людей, їх спілкування, взаємодію.
Отже, соціологія - це наука про суспільство як єдину цілісну соціальну систему. Специфіка і відмінність соціології від інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає соціальні відносини між людьми, а також вплив цих відносин на формування людини, на Ті свідомість і поведінку.
1.2. Об'єкт і предмет соціології
З'ясовуючи науковий статус соціології (як і будь-якої іншої науки), важливо чітко розрізняти її об'єкт і предмет. Об'єктом соціологічного пізнання є:
> суспільство як цілісна соціальна реальність;
> емпірично надана реальність, що відбиває ту чи іншу сторону соціального життя; > розвиток і функціонування суспільства;
> такі об'єктивні явища суспільства, як соціальні відносини, соціальні зв'язки, соціальні організації, соціальні інститути тощо.
Предмет науки - це відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні шляхом виявлення значущих закономірних зв'язків і відносин цієї реальності. Предмет будь-якої науки - це не явище чи процес об'єктивного світу, а результат теоретичного обґрунтування, яке дає змогу виділити ті закономірності розвитку і функціонування об'єкта, що вивчаються, які є специфічними тільки для цієї науки.
Отже, предметом соціології є загальні і специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, механізми дії та форми вияву цих законів і закономірностей у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.
Вихідним для розуміння особливостей об'єкта соціологічного пізнання і визначення предмета соціологічної науки є поняття соціального. Можна виділити такі основні риси, що характеризують специфіку соціального:
- це загальна якість, притаманна різним групам індивідів;
- це характер і зміст відносин між різними індивідами і групами залежно від місця, яке вони займають у різних, суспільних, структурах,, від тієї ролі, яку вони виконують у них;
- соціальне виявляється у відносинах різних індивідів і груп, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя,
Увага! Соціальне явище або процес виникає тоді, коли поведінка навіть одного індивіда підпадає під вплив іншого або групи (спільноти) незалежно від того, чи присутні фізично індивід або спільнота.
Соціальне - це сукупність тих чи інших властивостей і особливостей соціальних відносин, які виявляються в конкретних умовах між індивідами і спільностями в процесі сумісної діяльності (взаємодії).
Поєднуючи теоретичні й емпіричні засоби, соціологія досліджує саме загальні якості будь-якого вияву соціальності. Специфіка соціології полягає в тому, що кожний вияв людської життєдіяльності вона вивчає в соціальному контексті, у взаємозв'язку з усім суспільним організмом як цілісною системою, у взаємодії різних сторін, рівнів, підсистем.
Структура соціологічного знання. Соціологія – наука комплексна. Має трьохрівневу структуру:1 рівень – теоретична соціологія; 2 – спеціальні соціологічні теорії (соціологія середнього рівня); 3 – емпірічні соціологічні дослідження. Теоретична соціологія – це багатоманітні концепції, що розробляються з метою роз’яснення та інтерпретації загальгних аспектів соціального розвитку суспільства. Протягом історичного розвитку суспільства було вироблено багато різноманітних концепцій, що пояснювали специфіку закономірності розвитку людського суспільства. Ці концепції відбивали, з одного боку, вже досягнений рівень соціальних наук, з іншого боку – специфіку підходу тих чи інших вчених до пояснення тих чи інших явищ. Спеціальні соціологічні теорії – області соціологічного знання, котрі мають своїм предметом дослідження відносно самостійні і специфічні підсистеми суспільного цілого (етносоціологія, соціологія молоді, міста тощо), відносини і окремі сфери життєдіяльності (соціологія праці, побуту, соціальна психологія тощо), інститути (соціологія громадської думки, соціологія сім’ї, освіти тощо), процеси (соціологія організації, конфліктологія тощо) – тобто галузеві знання. Емпірічні соціологічні дослідження являють собою методи та технології збору соціальної інформації – встановлення та узагальнення соціальних фактів посередництвом прямої або непрямої реєстрації подій, характерних для вивчення соціальних явищ та процесів.
ФУНКЦІЇ СОЦІОЛОГІЇ В СУСПІЛЬСТВІ
Будь-яка гуманітарна наука виконує специфічні й універсальні функції, які можна об'єднати у дві групи — пізнавальну (гносеологічну) та соціальну. Завдяки реалізації пізнавальних функцій стають доступнішими відомості про певні сторони життя соціальних об'єктів, їх властивості, відносини, а соціальна функція дає змогу оптимізувати процеси, відносини, зв'язки.
Синтезувавши різні підходи, доцільно вести мову про такі найважливіші функції соціології: теоретико-пізнавальну, практико-перетворювальну, світоглядно-ідеологічну, а також специфічні функції — гуманістичну, культурну, описову, інформаційну, прогностичну, критичну, соціального контролю, соціального управління.
Теоретико-пізнавальна функція. Спрямована на вироблення нового соціологічного знання і реалізується у таких аспектах:
1. Соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, складає висновки про закономірності еволюції суспільства, розкриває джерела і механізми функціонування та розвитку соціальних процесів і явищ.
2.Соціологічні теорії наводять науково обґрунтовані висновки щодо розуміння перспектив розвитку суспільства в цілому і його окремих сфер, визначають реальні шляхи та методи наукової перебудови світу.
3.Соціологія здійснює теоретичний аналіз пізна вальної діяльності суспільства, виявляє нові закономірності й тенденції, виробляє теорію і методологію соціологічного пізнання дійсності.
4. Соціологічні дослідження виконують інформаційні завдання, що дає змогу одержати первинні дані про індивідів та спільноти, їх потреби, інтереси, цінності, орієнтації, мотиви, факти реальної поведінки, громадську думку тощо, тобто створюють інформаційну базу для пізнання соціальної дійсності.
Практико-перетворювальна функція. Тісно пов'язана з теоретико-пізнавальною, позаяк єдність теорії та практики — характерна риса соціології. Сутність її виявляється насамперед у виробленні науково обґрунтованих прогнозів щодо еволюції суспільства, які є основою перспективних планів соціального розвитку, скажімо, держави, регіону, підприємства тощо. Прикладна соціологія, пов'язуючи теорію з дійсністю, бере участь у виробленні практичних рекомендацій щодо вирішення різноманітних соціальних проблем як суспільства в цілому, так і конкретних регіонів.
Світоглядно-ідеологічна функція. Спрямована на забезпечення наукової дискусії між концепціями, поширення наукової ідеології, формування соціологічного стилю мислення, підготовку компетентних спеціалістів, глибоке та всебічне засвоєння ними наукової ідеології.
Важливу роль у реалізації даної функції мають соціологічні дослідження. Наукове знання, здобуте за їх допомогою, сприяє політологічній та соціологічній освіті населення, допомагає людям виконувати свої трудові та громадські функції. Винятково важливу роль відіграють при цьому соціологічні дослідження громадської думки, ефективності функціонування засобів масової інформації, політичних і правових інститутів суспільства тощо.
Гуманістична та культурна функції. Пов'язані з роллю соціології в культурному житті суспільства та гуманізації суспільних відносин. Соціологія є чинником, що сприяє гуманізації суспільства. Гуманістична установка, центром якої є людина, супроводжує реалізацію всіх інших функцій соціології. Попри те, що соціологія має справу з великими масами людей та оперує статистичною інформацією, дедалі актуальнішим стає положення, що соціолог повинен мати «гуманістичний нерв», тобто ставитися до людських проблем, драм, трагедій, які він вивчає, не як пасивний спостерігач, а зі щирим співчуттям і увагою. Ніколи загальне не повинно затінювати особисте й індивідуальне. Тому сучасного соціолога характеризують загострене почуття соціальної дійсності, відповідальність, альтруїзм, використання своїх знань на благо людства.
Різноманітними є зв'язки соціології з культурою, адже соціологія вивчає культурні цінності, засоби вдосконалення та облагородження звичаїв, традицій, норм поведінки, сприяючи нагромадженню, збереженню та передачі культурної спадщини. А одна зі спеціальних соціологічних теорій (соціологія культури) безпосередньо займається вивченням культури, процесів та відносин, які функціонують у цій сфері.
Описова функція. Зумовлена необхідністю систематизації, опису та нагромадження одержаного дослідного матеріалу у вигляді аналітичних нотаток, різноманітних звукових звітів, статей, книг, комп'ютерних матеріалів тощо. Вивчення їх дає змогу відтворити картину життєдіяльності тих соціальних об'єктів, що вивчаються. На основі цих досліджень складаються висновки та приймаються відповідні рішення щодо управління різними галузями суспільства.
Інформаційна функція. Стосується використання соціологічної інформації, одержаної під час соціологічних досліджень. Соціологічна інформація — один з найоперативніших видів соціальної інформації. Вона застовується: соціологами — для з'ясування динаміки, тенденцій розвитку соціальних процесів; замовниками дослідження — для прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень, встановлення зворотного зв'язку з колективом (якщо замовником є керівництво підприємства), населенням конкретного регіону (якщо замовником є місцева влада). У зв'язку з ускладненням соціального життя значення соціологічної інформації в управлінні суспільством зростатиме. Її використання повинно стати невід'ємним елементом державної політики.
Прогностична функція. Реалізується через соціальні прогнози. За сучасних умов соціологічне дослідження завершується не просто рекомендаціями щодо управління процесами, а виробленням та обґрунтуванням прогнозу (короткострокового або довгострокового) щодо досліджуваного об'єкта.
Критична функція. На Заході давно існує своєрідний напрям — соціальна критика. Соціологія, даючи об'єктивне знання, покликана попереджувати соціальну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізувати про можливі негативні соціальні явища і наслідки.
Функція соціального контролю. Полягає у виробленні і науковому обґрунтуванні ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою, вдосконалення моральних відносин, підвищення рівня політичної культури і правової свідомості. Реалізується через участь соціології в системі „зворотного зв'язку”, забезпечення достовірної інформації про соціальні явища і процеси, аналіз дії механізмів соціального контролю, санкцій, соціальних норм тощо.
Функція соціального управління. Виявляється у свідомій, цілеспрямованій дії щодо соціальних систем, інститутів, процесів з метою оптимізації напряму, темпів їх розвитку і функціонування. Соціальне управління тим ефективніше, чим більше воно спирається на знання законів розвитку суспільства та об'єкта управління.
Теоретичні передумови виникнення соціології як самостійної науки. Соціологія як самостійна наука виникла не через появу нового об’єкта дослідження, а через те, що в суспільних науках, що існували, виникли проблеми, які неможливо було вирішити в рамках цих наук за допомогою наявних методів. Специфіка соціологічного світобачення: 1)Погляд на суспільство як певну цілісність, цілісну систему, що розвивається за своїми специфічними законами. 2)Установка на вивчення суспільних відносин, що реально існують, на відміну від утопічного конструювання ідеального суспільства. 3)Спирання на емпірічні методи дослідження. Елементи такого підходу складалися в рамках соціофізики, соціофілософії, філософії, історії, по мірі розвитку емпірічних соціологічних досліджень, в ході диференціації суспільних та гуманітарних наук, по мірі зростаючого впливу природознавства. Соціально-політичні передумови виникнення соціології: 1)Діяльність просвітників стимулювала процес революційного руйнування старого суспільного ладу в Європі. 2)Ранні буржуазні революції вплинули на розвиток суспільно-політичної думки. Соціальні думкарі першої половини ХІХ століття намагалися осмислити суть та наслідки французької революції. Дослідники намагалися проаналізувати поняття “революція”, “демократія” тощо.
визначення суспільства
За Н. Сменсором,суспільство — це об’єднання людей, яке має певні географічні кордони, спільну законодавчу систему і певну національну (соціокультурну) ідентичність.
Е. Дюркгейм трактує суспільство як надіндивідуальну духовну реальність, засновану на колективному уявленні.
М. Вебер розглядає суспільство як взаємодію людей, як продукт соціальних (тобто орієнтованих на інших) людських дій.
Т. Парсонс визначає суспільство як систему відносин між людьми, засновану на нормах і цінностях.
К. Маркс сприймає суспільство як сукупність відносин між людьми, що складаються в історичному розвитку в процесі їхньої спільної економічної діяльності. За Марксом, суспільство є продуктом взаємодії людей.
В. Парето тлумачить суспільство як соціальну систему, що перебуває в стані рівноваги, але рівноваги відносної, бо вона постійно порушується і відновлюється. Усі частини соціальної системи тісно взаємозв’язані та механічно впливають одна на одну.
Ф. Тьонніс визначає суспільство як тип організації соціального життя з механічним з’єднанням частин, що утворюють соціальну цілісність, яка характеризується протиборчими намаганнями її учасників, раціональним обміном, розрахунком, усвідомленням корисності й цінності.
Узагальнюючи соціологічні уявлення про суспільство, відомий вітчизняний соціолог Наталія Черниш стверджує, що суспільство є найзагальнішою системою взаємозв’язків і взаємовідносин між людьми, соціальними групами, спільнотами та соціальними інститутами. Це сукупність усіх способів взаємодії та форм об’єднання людей, в якій знаходить прояв їхня взаємозалежність один від одного і яка склалася історично.
О. Конт і Г. Спенсер, для котрих суспільство — це система взаємозв’язаних і взаємозалежних частин, кожна з яких є необхідною для існування цілого.
| Взаємодія соціології з іншими науками
|
| Філософія та соціологія. Соціальна філософія розкриває суб'єктивно-об'єктивні відносини, свідому діяльність на вищому рівні усуспільнення, розглядає її як родову. Соціологія ж, спираючись на філософію, орієнтується на більш конкретний аналіз, на дослідження складної і різноманітної мозаїки цієї діяльності, поведінки і відносин в тому чи іншому суспільстві. Разом з тим, описуючи життєдіяльність особистості і соціальних груп, соціологія впливає на філософію, змушує її розширювати і поглиблювати рівні узагальнення.
Історія і соціологія. Між даними науками існує безліч точок дотику і взаємодії. Відомо, що в процесі розвитку суспільства норми діяльності, поведінки і відносин, цінності передаються з покоління в покоління. Переривання спадкоємності, заперечення накопиченого досвіду, традицій, культури в цілому, як ми знову й знову переконуємося, загрожує великими бідами для людини і суспільства. Вирішити дану задачу можна лише спільними зусиллями історії й соціології.
Соціологія і економічна наука. Матеріальне виробництво, економічна діяльність - основна форма діяльності суспільства. Отже, соціологія не може не взаємодіяти з теорією цієї діяльності - економічною наукою. Радикальні зрушення в засобах праці, зміни у зв'язку з цим місця і ролі людини у виробничому процесі - все це робить прямий і опосередкований вплив на еволюцію соціальної діяльності, поведінки і відносин. Сама ж трудова діяльність змінюється з урахуванням розвитку людини як соціальної істоти, що досліджується соціологією.
Соціологія і політологія. Досліджуючи людей і спільності як об'єкти та суб'єкти діяльності, поведінки і відносин, соціологія по суті має справу з громадянським суспільством. Політологія ж вивчає політичне життя. Ясно, що між даними науками існує взаємодія. Розкрити закономірності політичного життя і на цій основі оптимізувати її структури, органи влади тощо можна лише враховуючи особливості суспільства в цілому як соціальної системи, що є предметом дослідження соціології. Разом з тим суспільство не можна зрозуміти і реформувати без того впливу, який чинять на нього політичні структури і різні режими. Таким чином, приватні науки (економічна теорія, політологія, юридичні дисципліни і т.д.) розглядають окремі сфери і сторони життя з точки зору їх внутрішніх, специфічних законів.
Соціологія і психологія. Індивідуальна психологія досліджує будову і процеси індивідуальної психіки і свідомості. Вона не може розплутати клубок соціальних факторів, а, отже, не може ототожнюватися з соціологією. Соціальна психологія має об'єкт вивчення - це явище людської взаємодії, одиницями якого є індивіди. Психологія зосереджена на внутрішньому світі людини, його сприйнятті, а соціологія вивчає людину через призму його соціальних зв'язків і взаємин.
|
