Студопедия — Галузі тваринництва
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Галузі тваринництва






Конярство — галузь тваринництва, що займається розведенням і вико­ристанням коней. Виникло конярство у країнах Європи й Азії в 4-му тисячо­літті до н.е. В Африку коні завезені з Малої Азії в ІІ-му тисячолітті до н.е.; в Америку — в XVI ст. н.е., в Австралію — в XVII ст. Після приручення й одомашнення коні були постійними помічниками людини у виконанні сіль­ськогосподарських і транспортних робіт, відігравали найважливішу роль в армії. У багатьох древніх народів (у скіфів VII-I ст. до н.е., й ін.) Конярство було найважливішою галуззю господарства, що забезпечувало населення м'я­сом, молоком, шкірами й верховими кіньми. Людина з найдавніших часів удосконалювала якості коня, створювала породи, які б найбільшою мірою відповідали її потребам. У процесі розвитку конярства створено три основні типи коней: верхові, запряжені і важковози. У середині типів створено понад 200 порід і породних груп коней (рис. 9. 33, див. ст. 973).

До 30-х р. XX ст. кінське поголів'я безупинно збільшувалося, тому, що роботи в сільському господарстві й на місцевому транспорті виконувалися на конях. В 1930 р. світове кінське поголів'я становило близько 120 млн голів, у т.ч. в СРСР — 32,6 млн. В 30-50-і рр. внаслідок швидкого зростання в біль­шості країн механізації сільського господарства й розвитку автомобільного транспорту кількість коней у світі скоротилася майже вдвічі. Коней майже повсюдно перестали використовувати в армії. Найбільш різке скорочення мінського поголів'я відбулося у високорозвинених країнах. В Афганістані, Мексиці, Бразилії, Ефіопії й ін. поголів'я коней не тільки не скоротилося, але продовжує зростати.

У сучасних умовах у більшості країн робочі коні усе ще є значним енерге­тичним резервом, який використовується у поєднанні з механічною тягловою силою на деяких сільськогосподарських і транспортних роботах. Велика кіль­кість висококласних коней необхідна для розвитку популярного в усьому світі зонного спорту і туризму (рис. 9. 34, див. ст. 974). Все більшого значення на­буває вирощування коней для одержання м'яса й молока, а також для вироб­ництва сироваток і препаратів (СЖК — сироватка жеребних кобил, протигри­позна, протидифтерійна, протиботулістична сироватки, шлунковий сік), вико­ристовуваних у медицині й тваринництві з лікувальною й іншою метою.

У світі у 2007 р. нараховувалося 58,4 млн коней, за 37 років їхню кількість зменшилася на 4,3 %. Найбільший приріст - 38 % кількості коней за цей пов­од відбувся на Американському континенті і становить 34,2 млн гол^ лш 58,6 % до світової чисельності. Країни Африки збільшили кількість коней а 37 років на 5,5 %. Європа поголів'я коней зменшила на 61 %, Азія -16,4%.

Найбільше коней у США (9,5 млн гол.), Китаї (7,2), Бразилії (5,8), Арген­тині (3,7), Монголії (2,1) та Росії (1,3 млн гол).

Світовий імпорт коней у 2006 р. становив 258,4 тис гол. За 36 років імпорт зменшився на 57,3 %. Європа імпортувала 131 тис. гол. коней або 50,7 ° світового його імпорту. Але за 36 років імпорт коней країнами Європи змо» шився на 31,3 %. Значно зріс — у 14,4 раза — імпорт коней країнами Азії, і 3,7 раза — країнами Америки і Африка збільшила імпорт коней у 2,4 раза.

Серед країн найбільше імпортує коней Італія — у 2000 р. вона імпорту­вала 143,7 тис. гол., у 2006 р. — 78,4 тис. коней, Канада імпортувала 28,9 тас коней, США — 25,7, Мексика — 22,9 тис. коней.

У 2006 р. світовий експорт коней становив 264,9 тис. гол. що менше за Зф років на 58,8 %. Країни Азії зменшили експорт коней за цей період на 86,4 V Американський континент збільшив експорт коней за 36 років на 83 %, Аф­рика — майже у 2 рази.

Найбільше експортують коней США — 51,1 тис. гол., Польща 35,1 тис. гол., Канада — 21,9 тис. гол. і Нідерланди — 17,5 тис гол.

Конина — м'ясо коней, яке використовується в їжу. Звичайно споживається м'ясо молодих коней 2-3 річного віку (рис. 9. 35, див. ст. 974). Мясе вариться, як правило, близько двох годин. Кращим вважається м'ясо 9—10 місячного або однорічного стригунця. Конина відрізняється специфічним смаком і є звичайною, але улюбленою стравою у кочівних народів. Конині завжди була важливою частиною (іноді й ключовою) раціону кочових тюрк­ських і монгольських народів Азії (особливо цінуються варені ковбаси, шужук), також як і скисле молоко коней — кумис. Нині конина най­більш широко споживається в Казахстані й Монголії. Основним є пасовище розведення, що вимагає значних угідь. Допускається коротке (максимум 15-30 днів) стійлове утримання при відгодівлі. Триваліший час утримання у не­волі позначається самим негативним чином на смакових якостях м'яса, його консистенції й ніде не практикується. У середовищі осілих землеробських народів уживання конини, як правило, не поширено. Конина використовуєть­ся при виготовленні деяких сортів ковбас (наприклад, сервелату) для доли­вання деякої в'язкості й пружності, а також пікантного присмаку. Сільського­сподарське значення конини дуже залежить від місцевих природно-географічних умов; наприклад, щодо всієї Європи, то розводити коней м'ясо вигідно тільки в Угорщині. В Японії відсутні натуральні пасовища, че­рез що розведення коней є дуже дорогим заняттям, у середні віки на бенкетах у даймі іноді подавали страву з конини, цінність якої полягала в її надзви­чайній дорожнечі. Відомо також, що кінська ковбаса — це делікатес. Міф про мерзенний смак конини, розповсюджений серед європейців, можливо, пов'язаний з тим, що під час відступу з Москви солдати Наполеона їли поле­глих коней, використовуючи замість солі,приправ порох, що викликало чи­сленні харчові отруєння.

Світове виробництво конини у 2007 р. становило 778 тис т; за 37 років виробництво зросло на 47,5 %. Найбільше м'яса конини виробляють країни Азії — 346,3 тис. т, вони збільшили виробництво за цей період у 4,7 раз. Збільшилося виробництво м'яса конини за 37 років у Африці і Америці, а зменшилося на 28 % в країнах Європи.

Найбільше виробляє м'яса конини Китай — 210 тис. т, Мексика — 80, Ка­захстан - 58 тис. т, Росія - 47 тис. т, Монголія - 42 тис. т, Італія — 37 тис. т.

У світі імпортується м'яса конини 159 тис. т, за 36 років імпорт виріс на 28,3 %. Країни Європи імпортують 145,3 тис. т конини, їхня частка до світо­вого імпорту становить 91,4 %. Найбільше імпортує м'яса конини Росія — 35,9 тис. т, Бельгія — 32,6, Франція - 26,8, Італія — 23,9, Нідерланди — 13,8 тис. т.

У світі експорт конини збільшився за 36 років на 20,3 % і становить 160 тис. т. Країни Азії збільшили експорт конини за ці роки на 9179 тонн, Європа — у 3,4 раза. Американський континент зменшив експорт м'яса конини на 22 %.

Серед країн найбільше експортує м'яса конини Аргентина - 35,1 тис. т, Бельгія — 26,7 тис. т, СІНА — 17,3 тис. т, Бразилія — 16,2 тис. т і Канада -11,3 тис. т.

Кролівництво — підсобна галузь тваринництва. Біологічні особливості кроликів — висока плідність і скоростиглість — дозволяють одержувати в короткі строки дешеву хутряну сировину, пух, шкіру й дієтичне м'ясо. Кро­ляче хутро використовують як у натуральному вигляді, так і в імітації* під морського котика, нутрію, видру, білку, соболя, песця й ін. Шкіру викорис­товують для виготовлення замші, виробництва легкого взуття й галантерей­них виробів. Про ефективність кролівництва можна судити по кролефермі у колишньому радгоспі «Калитянський» Київської області, у якому одна самка в рік давала 30-35 кроленят, після відгодівлі яких одержували 70-80 кг м'яса в живій вазі й відповідну кількість шкурок.

Кролівництво - перспективна галузь тваринництва. Для годівлі кролів ви­користовують дешеві й доступні корми: траву, сіно, гілковий корм, небагато зерна, (тоді як у птахівництві лише зерно). На виробництво 1 кг приросту ваги витрачається 3 к.о., це більше, ніж у птахівництві (2 к.о.), але значно менше, ніж у свинарстві (беконне 5-6 к.о., сальне 6-7 к.о). Скуповується корм в 2,3 ра­за краще, ніж для великої рогатої худоби. Серед всіх видів м'яса, кроляче за білковою поживністю, соковитістю, ніжністю, смаком і засвоюваністю займає одне з перших місць, доступаючись тільки індичці. У м'ясі кроликів колагену й еластину менше, ніж у м'ясі інших тварин, і за рахунок цього вищий рівень по­вноцінних білків. Тому кролятина засвоюється організмом людини легше. У кролятині є всі незамінні амінокислоти. М'ясо кроликів біле, тобто містить ма­ло міоглобіну. Білок становить 20-22 % (рис. 9. 36, див. ст. 973^,

При високому вмісті повноцінного білка, м'ясо кроликів у той же час низькокалорійне, що особливо важливо людей старшого віку, також для осіб схильних до повноти. Якщо в 100 грамах кролятини 68, то в яловичині — 274-335, у баранині — 319, а у свинині 389. Міжм'язовий жировий прошарок мають тільки гарно відгодовані тварини. Жир відкладається в черевній порожнині. У порівнянні з м'ясом інших вили тварин у кролятині менше натрію й холестерину. В 100 г є всього 25 мг холістерину (тоді як у курятині - 35 мг, у яловичині 37-48 мг, у свинині ~>4-126 мг), багато лецитину - 700мг. На судинах відкладаються холестерин бляшки, а лецитин перешкоджає їхньому утворенню. Білок кролятини засал­юється на 90 %, а з яловичини на 62 %. М'ясо кроликів містить мало кіста — 15-16 %, велика рогата худоба — 25-30 %.

Жир кроликів порівняно легкоплавкий (температура плавлення 224 25°С), він містить багато ненасичених жирних кислот, що сприяє його легкому засвоюванню організмом людини. І має специфічного запаху й смаку.

Завдяки високій скоростиглості й плідності, від однієї кролиці в рік мож­на одержати 60 — 70 кг м'яса (у живій масі), а на кращих кролико- фермах за кордоном — по 120 — 150 кг. М'ясо кроликів одержують від спеціалізований м'ясних порід: каліфорнійської, новозеландської білої, сріблистої та ін.

У світі у 2007р. вироблялося 1,7 млн тонн кролячого м'яса в забійній ваз_ за 37 років виробництво м'яса кролів зросло у 3,5 раза. Найбільше вироб: ють м'яса кролів країни Азії»*— 772237 тонн, континентальна Америка віп»-бляє 382367 т, Європа - 505910 т; 70 % м'яса кролів виробляють такі країн: Китай, Італія, Франція, Іспанія.

У світі експортується 41505 т м'яса кролів. Європа експортує 2630"^ м'яса кролів, частка Європи до світового експорту м'яса кролів становить 63,2 %. Китай експортує м'яса кролів 10251 т це — майже все експорт м'ясо Азії. Кролівництво Китаю тільки за рахунок експорту продукції лає країні прибутку 2 млрд. доларів у рік, зокрема пуху виробляють 7 тис. тон Експортером також є Угорщина, що від експорту кролятини й пуху щорічя одержує до 50 млн доларів. У Франції щорічно виробляється 256-300 тис. тонн кролятини й 110 млн шкурок.

Світовий імпорт м'яса кролів становить 38587 т. Європа імпортує м'ясі кролів 36345 т. Країнами-імпортерами є Італія, Бельгія, Франція, Англія. Швейцарія. Останнім часом помітно зросла увага до галузі кролівництва Африці й Латинській Америці. Єдина країна, де кролятину не вживають релігійні мотиви — Іран. На першому місці по розвитку кролівництва ї Європі є Італія, на другому — Франція, і на третьому Іспанія. Якщо раніше ї цих країнах були маленькі фермерські господарства, то нині, наприклад, і Іспанії, 55 % великих ферм по 300 гол. основних самок і 45 % по 20.; 2001 р. у Франції діють близько 10 сертифікованих центрів по штучному за­плідненню, які за заявками забезпечують запліднення кролиць безпосередньо в господарствах. Вони відповідають за якість осіменіння й одночасно є виконавцями селекційних програм. Самці є представни­ками певних ліній.

Над проблемами кролівництва працюють в університетах і дослідниць­ких станціях дуже багатьох країн. Роботи присвячено оцінці якості кроляти­ни, штучному заплідненню, виведенню нових ліній м'ясних кроликів, генній інженерії в кролівництві. Європейською програмою передбачено створення банку генетичних ресурсів місцевих порід кроликів.

Щорічно проводяться міжнародні конгреси по кролівництву. Виступи присвячено: вивченню структури генома, молекулярній будові генів, визна­ченню поліморфізму ознак, створенню хромосомних і генетичних карт, оптимізації методів оцінки виробників.

У цей час основною продукцією кролівництва є м'ясо, певне значення в ряді країн має пухове кролівництво. Світове виробництво пуху — 10 тис. т у рік, у тому числі: Китай — 6-7 тис. т; Чилі — 530 т; Аргентина - 400 т; Франція — 200 тонн. Основними споживачами пуху є країни з високим рівнем життя: Японія, США, Німеччина й ін. Шкурки кроликів у країнах західної Європи в основному використовують для виробництва фетру.

Оленярство — галузь тваринництва, яка займається розведенням і вико­ристанням північних оленів.

Північний олень (у Північній Америці — Кариб — єдиний представник роду Північні олені— парнокопитний самець сімейства оленевих (рис. 9.37, див. cm. 975). Живе в північній частині Євразії і Північній Америці. У народів Півночі дикий північний олень нази­вається сокжой.

Достовірно невідомо, де й ким північні олені були вперше одомашнені. Практика розведення північних оленів поширилася близько 1000 років до н. І із Півночі через північну європейську частину Росії до Скандинавії. Нині оленярством займаються багато народів, які населяють Північ, Сибір і Дале­кий Схід Росії, у тому числі ненці, ханти, евенки, еве­ни, чукчі і коряки. У Норвегії, Швеції і Фінляндії оленярством займаються саами.

Північні олені живуть у тундрі, лісотундрі і в смузі хвойної тайги, як на рівнинах, так і в горах. У тайзі північні олені живуть у болотистих місцях, у суворому рідколіссі, біля північного кордону лісу в горах, тобто теж практи­чно в умовах лісотундри. На зиму олені з північної тундри в переважній сво­їй більшості мігрують на південь у лісотундру й тайгу. Багатотисячні череди їх зливаються з невеликих груп і знову розсіюються в місцях зимівель. Вес­няна кочівля менш інтенсивна й протікає повільніше, із зупинками на декіль­ка днів для годівлі. Олені проходять по 200 — 750 км за півтора місяці. Шля­хи міграцій звичайно більш-менш постійні, але багато факторів, навіть на­прямок вітру, можуть їх змінити. У горах олені також перекочовують, але не далі 100—180 км, однак переміщення по вертикалі досягає 1000 м. Як прави­ло, за ними ідуть вовки й інші хижаки, нападаючи на відсталих старих й хвоpиx тварин. Здоровому вовк не страшний до тієї пори, поки на снігу не утвориться наст — тверда кірка. Об неї північні олені часто ріжуть ноги й возія цим користуються, убиваючи кульгавих.

Тундрові олені в умовах цілодобового дня активні увесь час, але відз: пережовують жуйку кілька разів на добу. У горах півдня вдень північні олені тримаються на гольцях у сніжників, де рятуються за гнусу, а під вечір спускаються до лісу годуватися. Безперервне переміщена — єдиний для північних оленів спосіб позбутися надокучливих комах. Хо­дять по тих самих місцях, вибиваючи добре помітні стежки.

У вересні — листопаді у північних оленів наступає пора гонів — у мало сніжних районах раніше, у багатосніжних пізніше. Це явне пристосування ж того, щоб, через 223 - 227 днів, після танення снігу, народжувалися телята. І

Початок гонів знаменується утворенням змішаних черед, іноді з багатьох самців і десятків самок. Самці хропуть і б'ються між собою, але не жорстоко. Як правило, гаремні череди бувають невеликі, 1 сильного бика й іноді 2 — 3 молодих і слабких самців, не беручи до уваги декількох телят, які навіть під час гонів тримаються біля матері.

Отелення у північних оленів наступає в середині травня й закінчується в червні. Новонароджене теля вагою 6,5 кг встає на свої м'які, з подовженою кінцями копитця, в перший же день. На наступну добу копитця твердіють подовження відпадають і теля жваво бігає (рис. 9.38, див. ст. 976).

У віці 1 тижня воно здатне не тільки бігати, але й переплисти широку рі­чку. Після першої ж годівлі, через 5-6 годин, мати добре відрізняє своє дити­нча серед багатьох інших у череді за запахом. Маля ж відрізняє свою матір по голосу.

Ріжки з'являються у віці 2 тижнів, а в 2-місячному віці молодий олень уже змінює плямисте дитяче вбрання (плями, щоправда, бувають не завжди) на до­росле. Теля смокче жирне й густе материнське молоко до пізньої осені. З маті­р'ю воно ходить, ж правило, 2-3 роки. У віці 5 — 6 років олень досягає розк­віту. Самки приносять телят до 15, зрідка до 20 років. Максимальна тривалість життя домашніх північних оленів — 25-28 років, диких, імовірно, менше.

Північний олень — одна з найкрасивіших тварин Півночі. Крім того, йому зобов'язані своїм існуванням практично всі північні народи нашої планети.

Шкіри, м'ясо, жили північного оленя незамінні в господарстві народів Півночі. Для виготовлення європейського одягу звичайно використовується тільки пижик — шкурки оленят. Шкіра з ніг (камус) іде на підбивку мислив­ських лиж. Корінні жителі півночі носять одяг зі шкір дорослих оленів хут­ром усередину. Порожні волоски шкіри поступово обламуються й випада­ють, при цьому всмоктуючи бруд зі шкіри. Олені необхідні і як їздові твари­ни. Саме полювання на північного оленя дозволило первісній людині тисячі років тому заселити лісотундрову й тундрову зону Росії й проникнути через "Беринговий міст" в Америку. Нині народи Півночі перейшли до пасовищно­го оленярства, лише юкагири й нганасани залишаються переважно мислив­цями на дикого оленя.

Північні олені відрізняються від інших своїх побратимів тим, що роги як у самців, так і в самок. У дорослих самців скидання рогів відбувається пі­сля гонів, у молодих, які не беруть участі в гонах, — у середині зими, у яло­вих самок — разом із самцями, у тільних — після отелення. Нові роги в сам­ців формуються до серпня й у середині вересня очищаються від хутра. У са­мок цей процес закінчується лише до початку жовтня.

Роги північного оленя гладкі, ніби поліровані, без бутристості, характер­ної для шляхетного оленя.

Структура рогів індивідуально дуже мінлива. В одних особин перші над­очноямкові відростки й кінці рогів не мають лопатовидних розширень, в ін­ших — лопати розвинені дуже добре. Не в усіх на рогах бувають другі над­очноямкові відростки, різний характер вигину стовбурів і т.п.

Виділяють два типи рогів: лісовий, з коротким стовбуром і більшою кі­лькістю відростків, і тундровий, з довгим стовбуром і добре розвиненою ло-накою; між надочноямковим і кінцевим відростків немає. Панти північного оленя використовуються в медицині.

У цих тварин широкі копита, які дозволяють їм не провалюватися в сніг. Північний олень невеликий, улітку - кавово-бурий або сіро-бурий, взимку досить строкатий — від зовсім світлого на шиї й нижній половині голови до темнобуровато-сірого зверху голови, на спині, ногах і крупі. Довжина тіла [200 — 220 см, висота в холці до 140 см і максимальна вага восени до 220 кг. Звичайно ж північні олені, особливо тундрові, набагато дрібніші й легші. їх­ня вага ледь перевищує центнер. Вовна в нього довга, густа й хвиляста.

Зустрічається північний олень у Гренландії, Скандинавії й, звичайно, у Сибіру.

Кількість північних оленів, як і лосів, піддається коливанням. Особливо ш коливання збільшилися у зв'язку з масовим проникненням людини в Арк­тику й посиленням полювання. Нині у північних оленів період зростання кі­лькості, за останніми оцінками - 600 тисяч голів, але, можливо, північних оленів більше і - до 1 мільйона.

Олені надають перевагу місцевостям, де багато мохів і альпійських трав, які формують їхній раціон. Північні олені можуть діставати корм з-під снігу глибиною до 120 см, але вже при глибині 70 см. втрачають на це занадто бага­то сил і худнуть. У зв'язку із цим тварини воліють шукати малосніжні місця.

Дикий північний олень досить розбірливий у їжі й поїдає в 2 рази менше видів рослин, ніж його домашній побратим. Улітку він їсть багато видів (120 - 130) вищих рослин, узимку — переважно лишайники, особливо ягель. Охоче їдять олені гриби, при нагоді ловлять лемінгів, збирають яйця птахів, п'ють морську воду, водорості — їм не вистачає солей. У північних оленів гарний нюх, пристойний слух, але слабкий зір. У чередах вони керуються по­ведінкою ватажків — самців і самок.

Північний олень завжди залишається диким. Звичайно, у неволі він стає більш ручним, але маленький недогляд хазяїна — і гордий син Півночі знову дичавіє. Навіть для самої звичайної справи — для того, щоб запрягти або подоїти — тварину доводиться довго ловити арканом.

Проте, північні народи цілком залежать від оленів, і, як правило, все життя проходить разом з ними. Люди кочують слідом за оленями по пасови­щах і постійно піклуються про місця, багаті кормом для оленів. На Півночі багатою людиною вважається не той, у кого багато грошей, а той, у кого більше оленів.

Верблюди — рід ссавців підряду мозоленогі. Це тварини, пристосовані для життя в пустелі. Існує два види верблюдів: Двогорбий верблюд— дромадер, рідше — дромедар або Одногорбий верблюд. Обидва види верблюдів були одомашнені понад 5000 років тому. Дек популяції верблюдів збереглися в пустелі Гобі і були відкриті Н.М. Пржг-вальським. Нині розглядається питання про акліматизацію диких двогорба верблюдів у плейстоценовому парку в Якутії.

Домашні верблюди використовуються в першу чергу як в'ючні й запряж­ні тварини (рис. 9.41, диа ст. 977). У деяких посушливих областях Північна Америки й Австралії ці тварини були випущені на волю, де прекрасно при­жилися й розплодилися. Чисельність диких верблюдах в Австралії в 2008 р. перевищила 1,000,000 і росте зі швидкістю 11 % у рік. Це — найбільша у сві­ті популяція диких верблюдів, що складається в основному із дромадері*. Маса дорослого верблюда — 500 - 800 кг, репродуктивний вік починається з 2-3 років. Верблюди можуть жити до 20 - 50 років.

Ці ссавці добре пристосовані до життя в суворій і безводній місцевості. Густе хутро призначене для захисту від денної спеки й нічного холоду, ши­рокі двопалі ступні — для пересування по сипучому піску або дрібному ка­мінні. Верблюди не потіють і втрачають малу кількість рідини з випорож­неннями. У верблюда одна з найефективніших систем по збереженню води % тваринному світі. Верблюд витягає в сорок разів більше води із травного тра­кту, ніж корова, перш ніж це вийде назовні. Нирки верблюда здатні робиш свою роботу, поглинаючи невелику кількість води із крові верблюда. І ко.тг їжі не вистачає, проявляється надзвичайна здатність верблюда перетворюва­ти деякі зі своїх відходів у протеїн. Навіть ніс верблюда має особливу конс­трукцію, щоб згущувати вологу з його подиху й повертати її в тіло. У тіл» верблюда є унікальна здатність фактично змінювати нормальну температуру тіла на дванадцять градусів, діапазон, що міг би вбити людину або іншу бі­льше теплокровну тварину. Верблюд подовгу може обходитися без води, втрачаючи при цьому до 40 % ваги тіла. Коли вони одержують доступ до ве­ди, то споживають такий об'єм, який був використаний їхнім організмом — до 114 літрів. Випити 114 літрів вони можуть за 10 хвилин. Одне зі специфі­чних пристосувань верблюда для життя в пустелі — горби. Це жирові відк­ладення, які в екстремальних випадках можуть служити джерелом води. Верблюди здатні виживати без води до двох тижнів, а без їжі до місяця. Верблю­ди є також гарними плавцями, незважаючи на те, що більшість із них ніколи не бачили жодної водойми.

У світі у 2007 р. нараховувалось 22 млн гол. верблюдів, за 37 років їхня кількість зросла на 46,7 %. 83,2 % світової кількості верблюдів утримується в Африці (18,3 млн гол.), в основному в країнах на південь від пустелі Сахара. У країнах Азії нараховується 3,7 млн гол. верблюдів.

Для жителів пустелі верблюд — не тільки верхова або в'ючна тварина. М'ясо верблюда також використовується у їжу. У світі верблюжого м'яса ви­робляється 312,8 тис. тонн. У Африці його виробляється 212,8 тис. т, або по 22 кг в рік на людину, в країнах Азії — 99,8 тис. тонн.

У світі також надоюється 1,4 млн тонн верблюжого молока, із нього 92,8 % припадає на країни Африки. Африканці мають по 137 л. верблюжого молока на одну людину в рік.

Верблюдиця щодня дає п'ять-шість літрів молока, що разом із сиром, який виготовляється з нього, служить таким же щоденним продуктом харчу­вання, як в інших районах світу майже невідомий тут хліб.

Молочні породи (серед дромадерів, тому що бактріан більше є "робочим" верблюдом) можуть дати в день до 20 літрів молока. Але слід урахувати, що верблюд уперта тварина, що вона може й передумати давати молоко. І щоб верблюд дав хоча б частину свого молока, потрібно, щоб верблюденя було поруч і смоктало молоко спочатку, до доїння. Більша частина молока діста­ється верблюденяті, і тільки решту можна здоїти.

Верблюже молоко має солодкий, типовий смак. В іншому за своїми ко­рисними властивостями воно, скоріше, ближче до молока кози. У верблюжо­му молоці дуже багато вітаміну В, а вітаміну С втричі більше, ніж у молоці корови, або ж, в 1,5 раз більше, ніж у молоці людини. Це пов'язане з тим, що в пустелі не зустрінеш багато дерев із плодами, багатими вітаміном С, а вер­блюденяті все-таки потрібна необхідна кількість поживних речовин. Також у молові верблюда у 10 разів більше заліза, ніж у молоці корови.

Бедуїни завжди дають молоко верблюда хворим, дітям і старим, оскільки зони впевнені, що це молоко не тільки поліпшує здоров'я, але й добре укріплює кістки. Молоко верблюда, якщо зрівняти з молоком людини, набагато ко­рисніше для здоров'я. Молоко верблюда має сильні бактерицидні властивості.

Крім того, верблюд щорічно дає п'ять — десять кілограмів вовни, необ­хідної кожному кочівникові для виготовлення повсті, з якої роблять юрту або замет. З м'якої вовни, що росте на животі верблюда, в'яжуть теплі хустки. Для похідного вогнища, на якому часто готують їжу, використовується верблюжий гній. Зі шкіри роблять ємкості для зберігання молока, а також м'які сандалі.

 







Дата добавления: 2015-08-10; просмотров: 508. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...

Логические цифровые микросхемы Более сложные элементы цифровой схемотехники (триггеры, мультиплексоры, декодеры и т.д.) не имеют...

Расчет концентрации титрованных растворов с помощью поправочного коэффициента При выполнении серийных анализов ГОСТ или ведомственная инструкция обычно предусматривают применение раствора заданной концентрации или заданного титра...

Психолого-педагогическая характеристика студенческой группы   Характеристика группы составляется по 407 группе очного отделения зооинженерного факультета, бакалавриата по направлению «Биология» РГАУ-МСХА имени К...

Общая и профессиональная культура педагога: сущность, специфика, взаимосвязь Педагогическая культура- часть общечеловеческих культуры, в которой запечатлил духовные и материальные ценности образования и воспитания, осуществляя образовательно-воспитательный процесс...

Тема: Изучение фенотипов местных сортов растений Цель: расширить знания о задачах современной селекции. Оборудование:пакетики семян различных сортов томатов...

Тема: Составление цепи питания Цель: расширить знания о биотических факторах среды. Оборудование:гербарные растения...

В эволюции растений и животных. Цель: выявить ароморфозы и идиоадаптации у растений Цель: выявить ароморфозы и идиоадаптации у растений. Оборудование: гербарные растения, чучела хордовых (рыб, земноводных, птиц, пресмыкающихся, млекопитающих), коллекции насекомых, влажные препараты паразитических червей, мох, хвощ, папоротник...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.01 сек.) русская версия | украинская версия