Особливості виробництва технічних культур.

Технічні рослини (технічні культури) — це сільськогосподарські росли­ни, які використовуються, в основному, як сировина для різних галузей про­мисловості (харчової, текстильної, миловарної, лакофарбової, фармацевтич­ної та ін.). При розгляді теми «Економіка виробництва технічних культур» необхідно враховувати не тільки їх багатобічні вимоги до природних умов, але і деякі економічні особливості, характерні для них тією чи іншою мірою. Головна особливість - висока товарність (в окремих випадках доходить, до 100 %, наприклад, на каучукових плантаціях); частину технічних культур у ряді країн до цього часу ще вирощують в малих господарствах, де їх товарне виробництво поєднується зі споживчим виробництвом на харчові продукти.

На відміну від зернових культур, ареали виробництва окремих технічних культур значно вужчі. Це пов'язано не тільки зі специфічними вимогами ко­жної із них до природних умов, але і тим, що висока товарність змушує роз­міщувати їх тільки/або переважно в районах з найкращими природними і економічними умовами, для того щоб забезпечити конкурентоспроможність на ринках в межах достатньо великого радіуса. Від їх вирощування в місцях з посередніми умовами, як правило, утримуються, оскільки це виявляється ма­ловигідним.

Таке розташування полегшується ще й тим, що більшість технічних ку­льтур дає в кінцевому результаті або транспортабельну сировину (маслянис­те насіння), або транспортабельний напівпродукт, виробництво якого мож­ливо налагодити в районі вирощування даної культури (наприклад, бавовно­очисні заводи в районі де вирощується бавовна), або транспортабельний кін­цевий продукт (цукор). Із цього випливає, що необхідність переробки не має особливого впливу на розташування посівних площ переважної більшості технічних культур. Розташування переробки підпорядковується властивос­тям сільськогосподарської сировини, навіть роздвоюється у випадках необ­хідності на дві по-різному розташовані частини: наприклад, тютюнові - фер­ментаційні фабрики - ближче до споживача; власне і бавовноочисні заводи в районах вирощування бавовни, а бавовно-паперові (текстильні) фабрики - в районах, де є наявність робочої сили і збуту.

З цим пов'язана і більш вузька спеціалізація країн або районів, як прави­ло, на виробництві однієї, рідше на двох і більше технічних культур: напри­клад, цукровий буряк і рапс займають в Німеччині 73 і 23 % посівної площі із відведеної під технічні культури, в Чехії відповідно - 63 і 18 %; в Україні цу­кровий буряк і соняшники займають по 43 % кожний.

Для багатьох менш розвинутих країн, особливо, колишніх колоній, знову таки ж у зв'язку з високою товарністю технічних культур, особливо при їх виробництві переважно для експорту, характерна монокультура, яка призво­дить до збіднення землі, погіршенню її фізичних якостей і до інших негатив­них наслідків. Крім того, монокультура ставить сільськогосподарського ви­робника у велику залежність від кон'юнктури світового ринку на дану куль­туру і від фірми, яка їх експлуатує.

Більшість технічних культур відрізняються вищою, порівнюючи з зерно-зими, трудомісткістю. Частково тому як в минулому, так і нині, технічні ку­льтури ширше розповсюджені і розвиваються в районах, які за інших рівних умов краще забезпечені трудовими ресурсами: недостача робочих рук інколи е причиною меншого розвитку виробництва технічних культур в тій чи іншій країні. Залучення в сільськогосподарське виробництво дешево*! робочої сили із-за кордону, навіть, в густонаселених країнах часто використовується тільки для забезпечення (особливо, в сезон збирання врожаю) трудовими ресур­сами при вирощуванні технічних культур. Достатньо згадати ввіз в свій час рабів-негрів із Африки на плантації в країни Карибського моря і в південні штати США. Сучасний наплив в ті ж штати сезонних робітників із Мексики і

Пуерто-Рико, а також наплив китайських робітників на каучукові, бавовняк: та інші плантації Індонезії і Малайзії.

На шлях широкої механізації виробництва технічних культур стало знач­но пізніше зернового, внаслідок як великої складності механізації, так і пере­важного його розміщення в густонаселених районах з відносно дешевою ро­бочою силою. Досягнуті в останній час успіхи в механізації виробництва те­хнічних культур дещо розширили райони їх розповсюдження, але при цьому ще суворіше зберігається вказана вище практика вирощування малої кількос­ті культур, головним чином, через необхідність мати для кожної культури свої, відмінні від інших, машини, особливо збиральні.

Важливе значення в розширенні ареалу вирощування деяких технічних культур має ще й те, що входячи в сівозміну, вони сприяють підйому інших галузей в певному господарстві і районі. Прикладом тому може бути цукро­вий буряк: по-перше, він сприяє розвитку тваринництва (відходи виробницт­ва застосовують у годівлі), по-друге, вимагаючи удобрення землі, тим самим підвищує врожайність культур сівозміни, попередником яких він був.

При оцінці темпів розвитку (або скорочення) у розміщенні в світовому масштабі в окремих країнах тієї чи іншої технічної культури, інколи важливо враховувати конкуренцію різних культур, які відрізняються за умовами ви­робництва, але дають взаємозамінні, аналогічні або навіть ідентичні продук­ти (цукрова тростина і цукровий буряк).

Необхідно зазначити і випадки скорочення і навіть зупинення виробниц­тва окремих технічних культур в зв'язку з появою їх замінників не сільськогосподарського походження. Наприклад, синтез аніліну і розвиток виробниц­тва штучних барвників із кам'яновугільної смоли (а потім із нафти) різко скоротили вирощування граната, марени, індигоносних і інших рослин, які давали природні фарби. Сучасний розвиток виробництва штучних і синтети­чних волокон стримує ріст виробництва волокнистих технічних культур.

Окремі країни і райони відрізняються один від одного не тільки набором технічних культур, які вирощуються, але і значенням цих культур у госпо­дарстві країни. В цьому відношенні значна роль належить країнам, що розви­ваються, які розташовані переважно в тропіках і субтропіках і які мають ве­ликий дефіцит трудових ресурсів. У більшості цих країн в минулому серйоз­ну роль мав, а в деяких і продовжує мати і нині, іноземний монополістичний капітал, який вимушував їх вести сільськогосподарське виробництво, спря­моване на експортні монокультури і привласнював левову долю прибутку від цього експорту. Нині для ряду країн, що розвиваються виробництво техніч­них культур на експорт (особливо, в напівфабрикаті), є важливим джерелом валюти для покриття закордонних платежів, крім того, технічні культури, зокрема, масляничні, волокнисті, і цукрова тростина є сировинною базою для галузей, які розвиваються, національної легкої і харчової промисловості.

Країни, що розвиваються дають 85-100 % світового виробництва каучу­ку, джгута, копри, пальмового масла, арахісу і помітну долю бавовни і бага­тьох інших технічних культур. Для більшості високорозвинутих промислових країн і, особливо, для їх найбільш індустріальних районів, характерна порівняно не велика питома вага технічних культур у посівній площі, оскіль­ки там вигідніше займатися або менш затратними галузями, або виробницт­вом затратних малотранспортабельних харчових продуктів (овочі, молоко) ближнього ринку. Але, разом з тим, завдяки високій інтенсивності, а від­повідно і високій врожайності для цієї групи країн в цілому помірного поясу є значна роль цих технічних культур.

Останнім часом механізація вирощування технічних культур разом: диким значенням їх для загальної інтенсифікації сільського господарства, прагненням до більш повного забезпечення країни цінними харчовими і кор­мовими продуктами (цукор, соя, та ін.), дещо посилили роль деяких із них в сільськогосподарському виробництві високорозвинутих країнах (цукровий буряк - Англія, соя - США і ін.).

Історичними районами значного розповсюдження технічних культур по­мірного поясу (вони праце ємкі, але дають навіть при малоінтенсивному гос­подарюванні задовільний економічний ефект), стали багато країн (районів) середнього розвитку, достатньо забезпечені трудовими ресурсами. В таких країнах давно розповсюдилась культура льону-довгунця, цукрового буряка, коноплі, соняшника та ін.