Сутність, форми та еволюція підприємництва

Підприємництво виступає як невід’ємний атрибут ринково організованої національної економіки. Його розвиток є фактором зростання економічного і духовного потенціалу суспільства. Підприємництво створює сприятливе середовище для практичної реалізації здібностей і талантів кожного громадянина, що у свою чергу породжує національну гордість і з’єднує націю.

Згідно чинного законодавства України, підприємництво є самостійною, ініціативною, систематичною, заснованою на власному ризику діяльністю з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку (доходу) або соціального ефекту.

У науковій літературі підприємництво розглядається у трьох аспектах: як економічна категорія, як метод господарювання і у якості типу економічного мислення.

Для аналізу підприємництва як економічної категорії принциповим є виявлення його безпосередніх суб’єктів та об’єктів. Суб’єктами підприємництва можуть виступати перш за все приватні особи, організатори одноосібного та сімейного бізнесу. Їх діяльність здійснюється як на основі власної праці, так і з залученням найманої. Підприємницька діяльність може здійснюватися також групою осіб, пов’язаних між собою договірними відносинами та економічним інтересом. Суб’єктами колективного підприємництва виступають кооперативи, акціонерні товариства, орендні колективи тощо. Активним суб’єктом підприємницької діяльності в умовах сучасної ринкової економіки виступає і держава. Всі вказані суб’єкти підприємництва підпорядковують свою діяльність збереженню і примноженню власності і капіталу, отриманню постійних та стійких доходів на основі прийняття самостійних господарських рішень. Таким чином, в ринковій економіці існують три форми підприємницької діяльності: приватна, колективна і державна, кожна з яких знаходить власну нішу в національній економіці.

Об’єктом підприємництва є пошук найбільш ефективної комбінації обмежених ресурсів, що на думку Й. Шумпетера, відрізняє його від звичайної господарської діяльності. Підприємці комбінують ресурси з метою виготовлення нового незнайомого споживачеві блага; відкриття нових способів виробництва (технологій) та комерційного використання вже існуючого товару; освоєння нового ринку збуту або нового джерела сировини; проведення реорганізації у галузі для створення власної монополії або підриву чужої. ^[1]

Таким чином, підприємництво як економічна категорія – це сукупність організаційно-економічних відносин між суб’єктами ринкової економіки, що виникають у процесі пошуку найбільш ефективного способу поєднання обмежених ресурсів. Специфіка і форми організаційно-економічних відносин визначаються специфікою соціально-економічних відносин, які панують у національній економіці. Відповідно до цього підприємництво можливе лише в умовах ринкової національної економіки, яка функціонує на основі взаємодії приватної, колективної та державної власності на засоби виробництва, продукти і доходи.

Головною умовою підприємництва як метода ведення господарства є економічна свобода, тобто самостійність та незалежність господарюючих суб’єктів, наявність у них певної сукупності прав і свобод: по вибору видів підприємницької діяльності; по формуванню виробничої програми, вибору постачальників і споживачів виробленої продукції, встановленню цін у відповідності до діючого законодавства; залученню на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності коштів і майна фізичних та юридичних осіб; по вільному найманню робітників; вибору джерел фінансування; доступу до ресурсів, використання яких не обмежене законодавством; спрямуванню доходів та прибутку, що залишаються після сплати податків і платежів, у межах чинного законодавства; здійсненню зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Самостійність у здійсненні підприємницької діяльності означає відсутність керуючого органу, який безпосередньо вказує, що, скільки і яким чином виробляти, як розпоряджатися власними коштами, кому і за якою ціною реалізувати продукцію. Але економічна свобода неможлива без певних обмежень: закону, традицій і моралі, споживацького вибору.

Необхідними умовами функціонування підприємництва або складовими підприємницького середовища виступають: економічна свобода і адекватна правова інфраструктура; розвинені товарно-грошові відносини; конкуренція як регулююча ринок сила; наявність ринкового простору та ринкової інфраструктури та адекватного соціально-політичного і духовного середовища.

Специфічною складовою або ознакою підприємницької діяльності є здатність до ризику з метою отримання комерційного успіху і відповідальність за результати. У сучасному бізнесі комерційний успіх не зводиться лише до збільшення прибутку. Діяльність багатьох підприємницьких структур виходить за межі суто економічних задач: вони приймають участь у вирішенні соціальних проблем суспільства, фінансують розвиток науки, освіти і охорони здоров’я, займаються меценатством, приймають участь у фінансуванні екологічних програм тощо. Комерційний ризик на відміну від ризику взагалі оснований на тверезому розрахунку і урахуванні можливих негативних наслідків. Крім того, має значення і використання численних методів зниження ступеню комерційного ризику. Йдеться про акціонування, страхування ризику шляхом утворення венчурних компаній, хеджирування валютних операцій тощо. Проте комерційний ризик завжди пов’язаний з невизначеністю і непередбачуваністю. Навіть найретельніший розрахунок і прогноз не в змозі усунути фактор непередбачуваності, він є постійним супутником підприємницької діяльності.

Ознакою підприємництва як способу ведення господарства виступає і комерційна ініціатива, яка є похідною від підприємництва як специфічного типу економічного мислення. Воно характеризується сукупністю оригінальних поглядів і підходів до прийняття бізнесових рішень і напрямків підприємницького ризику, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємництво – це не стільки род діяльності, скільки склад розуму і особистісні характеристики. Бути підприємцем – це означає робити не те, що роблять інші, - вважав Й. Шумпетер. Необхідно володіти особливим уявленням, даром передбачення, постійно протидіяти тиску рутини. Необхідно мати здібності знайти нове і реалізувати його можливості. Необхідно не просто ризикувати, а ризикувати саме у напрямку одержання прибутку. Необхідно не підпорядковувати свої дії оточуючим обставинам, а самим їх визначати.

Важливою ознакою підприємництва, що відрізняє його від більш вузького поняття – бізнес-діяльності, - є інноваційність, тобто практичне застосування принципово нових товарів, технологій, нових форм організації виробництва і збуту, форм організації підприємницької діяльності.

В умовах перехідних національних економік особливого значення набуває управлінський аспект підприємництва, його сприйняття через призму господарського мистецтва, економічної та організаційної творчості, вільного виявлення особистісних та креативних якостей учасника виробництва. Формування креативної економіки, як сучасного формату національної економіки, об’єктивно потребує розвитку внутрішньофірмового підприємництва або інтрапренерства. Це діяльність у межах підприємства (фірми), спрямована на активізацію інноваційного процесу. Поява інтрапренерства пов’язана з тим фактом, що більшість виробничих структур переходять на підприємницьку форму організації виробництва. Оскільки підприємництво передбачає обов’язкову наявність свободи творчості, підрозділи цілісних виробничих структур отримують право на свободу економічної, інноваційної діяльності, що передбачає і наявність інтракапіталу – капіталу, який необхідний для реалізації інноваційних ідей, які лежать в основі підприємницької діяльності.^[2] Активізація саме цієї інноваційної риси підприємництва в умовах креативної спрямованості національної економіки виступає дієвим фактором підвищення соціально-економічної ефективності, значного розширення кола суб’єктів підприємницької діяльності.

Згідно Господарського кодексу України, суб’єктами підприємництва можуть бути громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, та юридичні особи всіх форм власності. Не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Законодавство обмежує доступ до цієї діяльності кримінальним особам. Суб’єктна структура підприємництва наведена на рисунку 4.1.

 

Суб’єктна структура підприємництва наведена на рисунку 4.1.

 

 

 

Рис. 4.1. Суб’єкти підприємницької діяльності.

Підприємницька діяльність власників капіталу підпорядкована отриманню стійких прибутків, а роль в організації підприємницької діяльності концентрується у праві прийняття остаточного рішення.

Наймані робітники є безпосередніми виконавцями підприємницьких рішень. Їх взаємини з власниками капіталу опосередковуються системою економічних інтересів, як гармонійних (чим ефективнішим є підприємницький процес, тим вище прибуток, вище заробітна плата, краще умови праці, вище рівень соціальної захищеності), так і прямо протилежних (відносно розподілу знов створеної вартості). Відповідно, основою взаємовідносин цих двох суб’єктів підприємницького процесу є пошук компромісу, який спрямований на вирішення певної низки проблем. Перш за все, йдеться про підбір кадрів необхідної спеціалізації та кваліфікаційного рівня.

Другою проблемою є залучення найманого робітника до системи виробничих і комерційних інтересів підприємницької структури. Найпоширенішими методами такого залучення є встановлення стартового прийнятного рівня оплати праці й використання колективних систем її оплати, системи „участі у прибутках.” Вони орієнтовані на збільшення колективного результату шляхом реалізації кожним робітником новаторських, тобто підприємницьких якостей (внесення раціоналізаторських пропозицій, розповсюдження передового досвіду тощо).

Особливе місце у структурі підприємництва належить менеджерам, які найбільш концентровано виражають управлінський аспект підприємницької діяльності, поєднують в собі функції власності і контролю, підпорядковуючи діяльність оптимізації інтересів власника, найманого робітника і управлінця.

Індикатором підприємницького процесу виступає споживач. Продукція фірми може бути реалізованою лише за умов позитивної експертної оцінки споживачем, формою прояву якої є ринковий попит. Вивчення останнього складає невід’ємний компонент сучасного підприємництва і знаходить своє вираження у маркетингу.

Маркетинг виступає і як форма підприємництва, і як сучасна концепція ринкової діяльності підприємницької структури. Маркетинг – це система організаційно-економічних відносин і відповідних заходів у галузі дослідження торговельно-збутової діяльності підприємницької структури по вивченню факторів, що впливають на процес виробництва і просування продуктів і послуг від підприємця до споживача. Особливості сучасного економічного середовища зміщують акценти організації підприємницької діяльності від зниження витрат і безпосереднього виробництва до маркетингової діяльності, перетворення останньої у провідну ідеологію сучасного підприємництва.

Маркетинг як метод або форма підприємництва передбачає: розробку і виробництво товару, що відповідає попиту споживача;доставку товару на місце, зручне для потенційного споживача (сюди входить увесь процес оптової та роздрібної торгівлі); процес просування товару до споживача шляхом реклами.

Відповідно, метою підприємництва в умовах сучасного ринкового середовища стає активна позиція завоювання споживача, нав’язування йому нового товару на основі виявленого інтересу, створення кола власних споживачів.

Таким чином, якщо з точки зору суспільного виробництва, центральною фігурою національного підприємництва виступає саме підприємець, то з точки зору самого підприємницького процесу, його змісту і ефективності, активну роль відіграє споживач, система інтересів якого зводиться до можливості широкого споживацького вибору високої якості при відносно невеликій ціні, високого рівня сервісних послуг.

В умовах ринкової непередбачуваності від підприємця потребується вміння і навіть схильність діяти у союзі з іншими підприємцями, вести постійний пошук найбільш ефективних партнерських зв’язків. Таким чином, невід’ємним суб’єктом підприємницької діяльності виступає діловий партнер, постачальник, підпорядкований меті одержання постійних високих доходів за умови стабільності ділових зв’язків. В цьому ж форматі підприємницької діяльності функціонують і кредитори, економічний інтерес яких полягає в одержанні високого банківського відсотку, гарантованому поверненні кредитів, можливості фінансового впливу на клієнтів.

Особливе місце у системі підприємництва належить державі. Множинність економічних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності вимагає їх гармонізації, суспільно-прийнятного обмеження економічної свободи, тобто відповідної економічної політики держави.

Матеріальною основою реалізації політики підтримки і розвитку підприємництва виступає державна власність, яка водночас забезпечує і реалізацію підприємницької функції держави. Ця функція здійснюється через управління державною власністю. Структура державного підприємництва представлена на рисунку 4.2.

 

Рис. 4.2. Структура державного підприємництва

 

Розвиток підприємництва в Україні з 2004 року здійснюється згідно з Господарським кодексом. До умов, які забезпечують організацію та функціонування підприємництва належать:

- державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності, яка здійснюється відповідними органами державної адміністрації за місцем діяльності підприємця або ж за місцем його проживання переважно не на дозвільній, а на реєструючій основі;

- обов’язкове дотримання підприємцями законодавства про підприємницьку діяльність а також відповідних вимог та соціальних гарантій щодо найманих працівників;

- юридична відповідальність підприємця за його дії з відповідною можливістю їх припинення.

За оцінками спеціалістів, в Україні створено необхідне середовище підприємницької активності майже в усіх сферах економічної діяльності. За даними регіонів, у 2007 році у країні зареєстровано 414 бізнес-центрів, 69 бізнес-інкубаторів, 27 технопарків, 1658 фінансово-кредитних установ, серед яких 1045 – кредитні союзи, 1979 інвестиційних та інноваційних фондів і компаній, 335 лізингових центрів, 2002 інформаційно-консультативних організацій. Активну участь у створенні стабільного бізнес-середовища приймають суспільні об’єднання підприємців, чисельність яких становить 1763 одиниці. Україна – перша країна за межами ЄС включена до Європейського бізнес-реєстру (ЄРБ), до складу якого входять Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Латвія, Німеччина, Фінляндія, Франція, Швеція. Цей факт свідчить про офіційне визнання відповідності нашої системи реєстрації підприємництва європейським стандартам, і надає можливість за прийнятну плату одержувати найсвіжішу інформацію про підприємства у режимі on-line. Проте, з точки зору цивілізаційних норм та уміння вести бізнес, вітчизняне підприємництво ще не досягло рівня міжнародних стандартів. Свідченням цього є тіньова економіка, приховування суб’єктами підприємницької діяльності частини доходів з метою уникнення сплати податків, корупція, хабарництво, рекет тощо.

Основними напрямами подальшого розвитку підприємництва в Україні є:

1) удосконалення законодавчої бази, сприятливої для формування ефективного і цивілізованого під­приємництва;

2) удосконалення фінансово-кредитної сфери, у тому числі по­даткового законодавства;

3) активізація боротьби центральних і місцевих виконавчих органів з тіньовим бізнесом; усі складові бізнесу (доходи, обсяги оплати праці, прибутки, розмір податків тощо) повинні відповідати вимогам чинного законодавства;

4) інформаційне і кадрове забезпечення бізнесу;

5) стимулювання цивілізованої зовнішньоекономічної діяльності, яка спрямована на формування здорового конкурентного середовища, що гарантує підприємцям рівний і вільний доступ на ринки;

6) оптимізація механізмів взаємодії суспільства і держави з підприємницькими структурами;

7) підвищення ефективності макроекономічної стабілізації і суттєве зростання рівня добробуту населення.