Державне регулювання мікрорівня національної економікиСпецифіка державного регулювання підприємництва залежить від типу економічної системи і відповідної економічної ролі держави, моделі національної економіки, національних традицій підприємництва, соціально-політичної ситуації, специфіки економічного розвитку і тих цілей, які ставить перед собою держава. Відповідно до цього держава може бути: • гальмом розвитку підприємництва, коли вона створює вкрай несприятливе середовище для нього; • пасивним спостерігачем, який не протидіє але водночас і не сприяє розвитку підприємництва; • прискорювачем підприємницького процесу завдяки активному пошуку та реалізації ефективних форм і методів залучення нових економічних агентів у підприємницьке середовище. Саме в цьому напрямку повинно розвиватися державне регулювання підприємництва в Україні. Мікроекономічна політика в умовах перехідної національної економіки – це система заходів з боку держави, спрямованих на становлення і розвиток підприємництва, ринкових структур і відповідних інститутів, які визначають нові умови відтворення на рівні підприємства (фірми), обсяг і структуру споживчого попиту. Складовими державного регулювання мікрорівня національної економікивиступають: роздержавлення і управління процесами приватизації; антимонопольна політика і створення конкурентного середовища; формування ринкової інфраструктури; сприяння розвитку малого і середнього бізнесу; формування дієвого організаційно-господарського механізму крупного підприємництва; вплив на процеси відтворення на рівні підприємства (фірми) і підтримка інноваційної компоненти підприємництва; управління державним сектором економіки; політика доходів і діяльність, що забезпечує споживання і нагромадження. Мікроекономічна політика здійснюється за допомогою прямих і непрямих методів. Непряме державне регулювання (податково-бюджетна, грошово-кредитна, амортизаційна, зовнішньоекономічна політика тощо) повинно сприяти посиленню господарської самостійності й активності підприємств, створенню рівних для всіх умов господарювання. Пряме державне регулювання, напрямки та інструменти якого представлені на рисунку 4.5., стримує ринкову саморегуляцію, але воно є необхідним у кожній ринковій системі.
Рис. 4.5. Пряме державне регулювання підприємництва Важливим елементом мікроекономічної політики є зміна соціально-економічної структури через роздержавлення і приватизацію. Метоюроздержавлення є прискорене створення потрібних для повноцінної ринкової економіки різноманітних суб’єктів підприємницької діяльності, ліквідація майнової монополії держави у підприємницьких відносинах. Роздержавлення передбачає: ліквідацію диктату плану, централізованого розподілу ресурсів; комерціалізацію діяльності державних підприємств (запровадження принципу самостійного господарювання); демонополізацію виробництва і розвиток конкуренції; приватизацію державної власності, тобто її перехід у приватні недержавні форми (власне приватна, індивідуальна, кооперативна, колективна, акціонерна, змішана). Приватизація в Україні підпорядкована трансформації командно-адміністративного типу національної економіки у змішану економіку ринкового типу. Способи приватизації: 1) викуп об’єктів малої приватизації; 2) продаж на аукціоні; 3) продаж за некомерційним конкурсом; 4) продаж за комерційним конкурсом; 5) продаж за конкурсом з відтермінуванням платежу; 6) викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом приватизації; 7) викуп державного майна, зданого в оренду з викупом; 8) продаж акцій відкритих акціонерних товариств. Антимонопольна політика включає два аспекти: демонополізацію і регулювання діяльності підприємницьких монополій. Метою антимонопольної політики є створення ринкового середовища та сприяння конкуренції. Рівень монополізації перехідної національної економіки значно вищий, ніж у державах з розвиненутою ринковою економікою. В Україні у 2002 р. майже половину промислового виробництва забезпечували 100 найкрупніших підприємств, а у переробній промисловості частка 100 найкрупніших підприємств складала 48,6 % (у США в 1992 р. – 31,8 %). Перехід до сучасної змішаної ринкової економіки означає формування ринкових структур, які класифікуються за коефіцієнтами концентрації CR 1, CR 3, CR 5 (ринкові частки одного, трьох, п’яти тощо найкрупніших учасників ринку). Згідно з методикою Антимонопольного комітету України, монополістом вважається фірма, частка ринку якої перевищує 35 % (CR 1> 35 %, CR 3> 50%, CR 5>70%). Обсяг пропозиції продукту на ринку (обсяг ринку) визначається як сума випуску певного продукту вітчизняними виробниками (за мінусом експорту) і обсягу його імпорту. Відповідно, частка ринку – відношення випуску продукту фірмою, без урахування експорту, до обсягу ринку. За ступенем концентрації в Україні сформовані такі види ринкових структур: ¨ чиста монополія. Частка ринку становить приблизно 100%, здійснюється ефективне блокування проникнення на ринок інших фірм; ¨ домінуючі фірми. Частка ринку від 50 до 90%, значні перепони для проникнення в галузь, і можливість самостійно здійснювати цінову політику; ¨ обмежена олігополія. Коефіцієнт концентрації для 4-х фірм до 60%, значні бар’єри проникнення у галузь, наявність стратегічної поведінки; ¨ ефективна конкуренція. Коефіцієнт концентрації менше 35%, незначні перепони для проникнення на ринок, відсутність змов; ¨ досконала конкуренція. На ринку діють понад 100 дрібних фірм, жодна з яких не займає більше 1% ринку, відсутні бар’єри для входження у галузь. За оцінкою Антимонопольного комітету України, частка монопольного сектора складає біля 40% (для порівняння, в економіці США превалює ефективна конкуренція, а частка монопольного сектора становить приблизно 35%) і представлена підприємствами гірничо-металургійного комплексу, транспортуванням газу та електроенергії, телефонним зв’язком загального користування, системою водопостачання і опалення, залізничним транспортом тощо. Галузі легкої та харчової промисловості (з великою часткою акціонерних та колективних підприємств) наближаються переважно до олігополістичної структури. Сфери побутових послуг, громадського харчування, роздрібної торгівлі тяжіють до створення ринків ефективної конкуренції. Політика демонополізації спрямована на: 1) зниження ступеню монополізації ринку і дотримання антимонопольного законодавства; 2) захист інтересів підприємців від зловживань монопольним становищем (нав’язування контрагенту нерівноправних умов у договорах, обмеження виробництва та встановлення монопольних та дискримінаційних цін, створення перепон для входження на певний ринок тощо); 3) захист суб’єктів підприємництва від дискримінації органами влади і управління та від недобросовісної конкуренції. В антимонопольній політиці використовуються наступні інструменти: - регулювання злиття фірм, якщо воно призводить до перевищення їхньої сукупної частки ринку 35 %; - введення штрафних санкцій і примусове роз’єднання фірми- монополіста при наявності зловживань монопольною владою; - тарифне регулювання імпорту та експорту товарів; - державні замовлення і контракти; - введення стандартів і показників якості товарів; - у процесі регулювання діяльності підприємницьких, природних монополій – обмеження рівня цін і тарифів, введення граничних нормативів рентабельності, запровадження лінійних та нелінійних цін. Антимонопольна політика має певні економічні обмеження. Йдеться, насамперед, про негативний вплив цінового регулювання діяльності підприємницьких монополій. Запровадження граничних нормативів рентабельності спричинює підвищення цін, скорочення пропозиції у довгому періоді. Граничний норматив рентабельності передбачає пряму залежність між прибутком і собівартістю продукції: якщо відношення прибутку до собівартості в ціні товару перевищує встановлений норматив, до підприємства-порушника запроваджуються штрафні санкції. В короткому періоді подібні заходи супроводжуються обмеженням монопольної влади. Рисунок 4.6. показує, що в короткому періоді при встановленні граничного нормативу рентабельності ціна монополіста Р3 (відповідно до правила MR = MC) знижується до Р2, а обсяг виробництва відповідно зростає до Q2.
Рис.4.6. Витрати та доход монополіста Цінове регулювання діяльності підприємницької монополії
З метою максимізації прибутку поступово підприємство-монополіст підвищує витрати на виробництво продукції. Рисунок ілюструє цю динаміку зсувом кривої середніх витрат до рівня АС2, що призводить до підвищення регульованої ціни з Р2 до Р4 (вищої за максимально можливу ціну монополіста Р3 без цінового регулювання) і скорочення випуску до Q4 (нижче мінімально можливого рівня пропозиції Q3 без цінового регулювання). Таким чином, використання цінового регулювання діяльності підприємницької монополії за межами природної монополії можливо лише в умовах вкрай високого ступеню ринкової концентрації, коли всі інші засоби антимонопольної політики не можуть ефективно зменшити втрати суспільства від зловживань монопольною владою. вВ цілому державне регулювання підприємницьких монополій не може повністю мінімізувати ліквідувати збитки суспільства від монополії, які мають наступні форми прояву: нав’язування однобічних умов взаємного обміну, застосування цінової дискримінації, неефективний розподіл ресурсів і бюджетних коштів за рахунок штучного утримання статусу природного монополіста, асиметрія ринкових сигналів і блокування дії конкурентного цінового механізму. Таким чи Державне регулювання діяльності малого бізнесу єсистемою економічного, правового, соціального і організаційного забезпечення державою сприятливих умов для його розвитку. До елементів системи державного регулювання малого підприємництва відносяться: правове забезпечення; фінансова підтримка; інформаційне забезпечення; підготовка і підвищення кваліфікації підприємців, менеджерів і робітників; сприяння зовнішньоекономічній діяльності. Особливого значення набуває сприятлива податкова політика, оскільки існує різниця в реальному податковому тягарі для підприємств різного масштабу. Малий бізнес об’єктивно переміщується у спрощену систему оподаткування, тому що у загальній системі оподаткування на нього припадає відносно більший тягар, ніж на підприємства великого бізнесу. Це загальносвітова тенденція – якщо ставки оподаткування лінійні, навантаження на великий бізнес відносно менше. Стандартними інструментами податкового стимулювання малого підприємництва виступають пільгове оподаткування, введення спрощеної системи оподаткування, звільнення дрібних підприємств від сплати податків в перші роки діяльності. В Україні після введення у 2000 р. єдиного податку вдвічі збільшилась кількість підприємців за рахунок виходу з тіні вже існуючих. Суттєвим напрямком державної підтримки малого підприємництва є створення дієвої системи його фінансування, кредитування і страхування, елементи якої представлені рисунком 4.7.
Головними напрямками державного регулювання споживчого попиту є: - розробка і реалізація суспільних механізмів, що встановлюють соціальні межі споживчого ринку (екологічні стандарти, норми якості, споживчі сертифікати товарів і послуг споживчих товариств, альтернативних маркетингових і рекламних служб); - орієнтація споживчої сфери на забезпечення соціальних пріоритетів за допомогою різних форм соціального контролю, в тому числі організацій споживачів (наприклад, у формі прямих зв'язків споживачів і виробників - споживчої кооперації, об'єднань споживачів для спільного користування тими або іншими товарами); - структурна перебудова споживчого ринку (орієнтація на задоволення потреб конкретних соціальних груп. Мова йде, наприклад, про доступність основних продуктів харчування і технічно складних товарів народного споживання або основних видів утилітарних послуг для всіх соціальних груп населення); - формування системи соціальної підтримки осіб з низьким рівнем доходів і раціональної структури споживчого бюджету.
|
