ХАЛДЕЙСЬКЕ (НОВОВАВИЛОНСЬКЕ) ЦАРСТВО

Халдеї – семітські племена, які в першій половині І тис. до н.е. заселяли південну частину Дворіччя. Важливу роль у долі східних цивілізацій халдеї почали відігравати з VІІІ ст. до н.е., коли розпочали боротьбу з Ассирією за володіння Вавилоном. У 626-539 рр. до н.е. у Вавилоні правила халдейська династія, яка заснувала Нововавилонське (Халдейське) царство.

Історія стародавнього Вавилона

Близько 1894 р. до н.е. Племена амореїв заснували свою невелику державу в Дворіччі зі столицею в місті Вавилон.

1792 – 1750 рр. до н.е. Правління царя Хаммурапі. Вавилов перетворюється на могутню державу Дворіччя.

1595 р. до н.е. Вавилон захопили племена хеттів.

1518 – 1155 рр. до н.е. Вавилон перебуває під владою племен касситів.

1126 – 1105 рр. до н.е. Звільнення від влади касситів. Короткочасний розквіт Вавилона за царювання Навуходоносора І.

732 р. до н.е. Вавилон опиняється у складі Ассирійської держави. Одночасно з цим боротьбу за Вавилон розпочинають семітські племена халдеїв.

626 – 529 рр. до н.е. Доба Халдейського (Нововавилонського) царства. Вавилонія відроджується і стає найбільш могутньою державою на Близькому Сході.

626 – 604 рр. до н.е. Правління у Вавилоні халдея Небопаласара. Переміг ассирійців і став царем Вавилона.

604 – 526 рр. до н.е. За царювання Навуходоносора ІІ Вавилон досяг розквіту. Він переміг Єгипет у війні за право володіння Сирією, захопив Єрусалим.

539 р. до н.е. Вавилон захопили війська перського царя Кіра.

331 р. до н.е. Вавилоном оволодів Александр Македонський.

 

Розквіт Халдейського царства за правління Навуходоносора ІІ

Навуходоносор ІІ – правитель Халдейського (Нововавилонського) царства у 604 – 562 рр. до н.е. Його сорокарічне правління стало періодом великих територіальних надбань, відродження й розквіту Вавилонії. Останній визначний правитель на вавилонському престолі.

Характерні риси.

- Вів успішні війни проти Єгипту та його азіатських союзників. У 605 р. до н.е. завоював територію Сирії й Палестини, у 598 р. до н.е. здійснив похід до Північної Аравії.

- У 597, а потім у 586 р. до н.е. зруйнував повсталий проти його влади Єрусалим, ліквідував іудейське царство, примусово переселив велику кількість мешканців Іудеї до Вавилона (так званий „Вавилонський полон іудеїв”).

- Після завоювання Іудеї підкорив усю Фінікію. Найдовше чинило опір вавилонянам населення фінікійського міста Тіра – близько тринадцяти років.

- У 568 р. до н.е. Навуходоносор здійснив спустошливий похід до Єгипту, який завершився поразкою.

- За правління Навуходоносора ІІ Вавилонія досягла вищої точки свого розвитку, а Вавилон став головним торговим і ремісничим центром Передньої Азії.

- За наказом правителя на кордоні з Мідійським царством збудували міцні оборонні споруди, унаслідок чого Вавилон перетворився у неприступну фортецю.

- Досягнута економічна могутність стала основою відродження культури Вавилонії. Було перебудовано Вавилон. Розпочалося будівництво так званої Вавилонської вежі – храму бога Мардука – і висячих садів Семіраміди.

- Було збільшено і реконструйовано іригаційні споруди, велося будівництво шляхів, палаців і храмів.

 

КУЛЬТУРА ТА РЕЛІГІЯ МЕСОПОТАМІЇ В ІІІ – ІІ ТИС. ДО Н.Е.

Писемність.

Першими серед народів Дворіччя винайшли писемність шумери. Вона називалась клинописом і налічувала близько двох тисяч знаків.

Із часом клинопис шумерів був запозичений іншими народами Передньої Азії. Писали на табличках із сирої глини завдовжки 7-9 см, загостреними паличками.

Наукові відкриття.

Від часів стародавніх шумерів жерці спостерігали за зорями, передбачали сонячні та місячні затемнення, визначали знаки Зодіаку і складали гороскопи.

Першими встановили семиденний тиждень, розділили день на двадцять чотири години, годину – на 60 хвилин, а одну хвилину на 60 секунд.

Коло жерці Шумеру поділили на 360 градусів.

Уміли використовувати для лікування хвороб різноманітні рослини і мінерали.

Халдейські жерці були чудовими математиками: використовували таблицю віднімання й додавання, винайшли таблицю множення, вміли добувати квадратний корінь, обчислювали відсотки, вимірювали площу геометричних фігур.

Мешканці Месопотамії були добре обізнані з географією та картографією. У храмах зберігалися глиняні таблички з маршрутами до того або іншого міста.

За часів Саргона, завойовника Шумеру, було складено „карту світу”. Світ було зображено у вигляді кола, оточеного океанами, у центрі якого розташовувався Вавилон.

Освіта.

Перші школи з’явилися в шумерських містах на початку ІІІ тис. до н.е. Стародавні шумери називали школу „будинком табличок”, її керівника – „батьком будинку табличок”, а учнів – „синами будинку табличок”.

Навчалися у школах лише хлопчики. Спочатку учні вивчали мову і літературу, а потім – граматику, математику і астрономію.

Знайдені перші „підручники” – глиняні таблички, на яких були записані імені богів, назви тварин, рослин, усіх міських і храмових посад, які учень повинен був завчити.

Заняття в школі тривали з ранку до вечора, упродовж двадцяти чотирьох днів на місяць, крім трьох днів відпочинку і трьох святкових днів.

Література.

Найдавнішою пам’яткою шумерської літератури вважається записана на глиняній табличці розповідь про війну двох міст – Лагаша та Умми, - яка датується ХХIV ст. до н.е.

„Поема про Гільгамеша” – найвідоміша пам’ятка шумерської літератури. Розповідає про пригоди царя шумерського міста Урук Гільгамеша.

Поема „Політ Етапи на небо” розповідає про те, як герой Етапа на орлі літав на небо. Серед шумерських міфів знайдено розповідь про всесвітній потоп.

У літературному спадку шумерів є також вірші про кохання, храмові молитви, записи народних казок, прислів’я, байки.

Релігія.

Стародавні шумери вшановували трьох головних богів: Ану – бога неба, Енліля – бога землі та Енкі – бога води.

Аккадці поклонялися Шамашу – боку сонця, Сіну – богу місяця, Іштар – богині кохання і родючості та Таммузу – боку вічно живої природи.

Головним богом і покровителем Вавилонії був Бел-Мардук. Саме він створив з глини людину.

У період установлення у Дворіччі панування ассирійців на декілька століть головним богом став Ашшур, бог стародавньої ассирійської столиці – міста Ашшур.

ПИТАННЯ 3. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ

 

Єгипетська культура виникла в ІV тис. до н.е., отже, вона є однією з найдавніших у світі. Багато з того, що зроблено у сфері культури єгиптянами, має позначку “вперше”. В деяких відношеннях давньоєгипетська культура вища за культуру Дворіччя. Особливо це стосується літератури та мистецтва. Створюючи своє, власне, єгиптяни не цуралися і того, що було вже створене до них. Так, в епоху нового царства вони запозичили в азіатських племен колесо, колісницю, серпоподібний меч, елементи військової техніки й навіть музичний інструмент – ліру. Цьому культурному спілкуванню сприяли не тільки розвиток торгівлі, завоювання, а й саме географічне положення країни, яка знаходилася на стику трьох континентів: Африки, Азії, Європи.

Важливу складову давньоєгипетської культури становила писемність. Писемність у Єгипті з’явилась дуже рано, ще в кінці V тис. до н.е. Спочатку єгипетське письмо являло собою ієрогліфи – малюнки-слова, потім (у ІІІ тис. до н.е.) виник алфавіт. Ці види ієрогліфів співіснували. Єгипетська писемність широко використовувалась і в інших державах. Вона відіграла велику роль, зокрема, у виникненні фінікійського алфавіту, який згодом поширився в Палестині та Сирії, а потім був успадкований латинянами (римлянами) в Італії та греками в басейні Егейського моря. Латинський алфавіт перейшов на початку середніх віків до західноєвропейських народів, а грецький тоді ж став основою для формування слов’янського. Ієрогліфічним письмом перестали користуватися в ІV ст. н.е., скоро його вже ніхто не розумів, і дешифрувати давньоєгипетські ієрогліфи вдалося тільки в ХІХ ст. видатному французькому вченому Жану Франсуа Шампольону.

Стародавні єгиптяни виявляли чималий інтерес до знань, до освіти, науки й техніки. Освічені люди, як свідчать давньоєгипетські джерела, високо цінувалися в суспільстві. Наукові знання мали тоді здебільшого прикладний характер. Знання у сфері математики, наприклад, допомагали в роботі землемірам та будівельникам, використовувалися для визначення кордонів адміністративних одиниць держави, створення карт місцевості, точних обрахунків проектів пірамід, інших складних споруд. Математичні знання широко застосовувалися в мистецтві. Щоб зобразити на площині фігуру людини, єгипетський художник креслив квадратну сітку, в яку вмальовував тіло людини, використовуючи для цього свої знання про співвідношення довжини частин тіла.

Цікавилися давні єгиптяни й астрономією. Вони вміли відрізняти планети від зірок, складали карти неба. Залишки таких “астрономічних карт” збереглися в єгипетських гробницях і храмах до наших днів. Астрономічні знання дали єгиптянам можливість створити календар, який складався з 12 місяців, а кожний місяць – із 30 діб.

Значного розвитку в стародавньому Єгипті набула медицина. Досить високого рівня досягли знання стародавніх єгиптян про будову людського тіла. Вони створили прообрази підручників з гінекології, хірургії, офтальмології. На досягнення єгипетської медицини згодом спиралися автори медичних трактатів античного світу.

Важлива складова єгипетської культури – художня література стародавнього Єгипту. Її початку пов’язані з епохою Стародавнього царства. Та найвищого розвитку єгипетська література досягла в епоху Середнього царства. До нашого часу дійшли різноманітні написи на стінах царських гробниць та пірамід, гімни богам і правителям країни, повчання мудреців, казки, міфи. Одним з найвідоміших є міф про Ізіду та Озіріса, переданий нам Плутархом. Окрему сторінку єгипетської літератури становлять казки. Багато з них дійшли до нас завдяки Геродоту, який записав їх з розповідей жителів долини Нілу. У зв’язку з розширення торговельно-економічних зв’язків Єгипту склався новий жанр єгипетської літератури – опис подорожей, мандрівок. Чимало цікавого читач дізнається, наприклад, з “Розповіді Сінухета” – знатного єгипетського вельможі, який утік до Сирії, аби уникнути участі в придворній інтризі. Ця розповідь була настільки популярна в стародавньому Єгипті, що до нас дійшли списки цього класичного тексту. Літературу стародавнього Єгипту важко уявити собі без такого її жанру, як повчання. Вони відносяться до епох розквіту єгипетської культури, насамперед доби Середнього й Нового царств. У “Повчанні Птахотепа”, наприклад, ідеться про правила поведінки і хорошого тону. Найвидатнішою релігійною пам’яткою єгипетської літератури доби Нового царства була “Книга мертвих” – збірка текстів, присвячених поховальним ритуалам.

Яскравою сторінкою культури стародавнього Єгипту є, безумовно, архітектура і мистецтво. Вже в епоху Стародавнього царства досить високого рівня досягла скульптура. Саме в той період формується грандіозна монументальність, яка потім стала відмітною рисою всієї єгипетської архітектури. Найвідоміші архітектурні творіння цієї доби – піраміди, збудовані біля Мемфіса фараонами ІV династії. В епоху Середнього царства розвиток архітектури та образотворчого мистецтва не припинявся. Багато нових архітектурних форм з’явилося за доби Нового царства. Одними з найвеличніших пам’яток архітектури цього часу були луксорський та карнацький храми. Видатною архітектурною пам’яткою стародавнього Єгипту є заупокійний храм Рамзеса ІІ в Абу-Сімбелі (Північна Нубія).

Яскрава сторінка єгипетського мистецтва пов’язана з епохою правління фараонів ХVIII династії. Найвідомішими пам’ятками цієї епохи є, зокрема, луврський бюст Ехнатона, портретне зображення Нефертіті, голова колоса Ехнатона. Характерні риси єгипетської культури цієї доби втілилися також у вишуканих рельєфах храма Сеті І в Абідосі, сцені полювання в храмі Рамзеса ІІІ в Медінет-Абу.

Серйозний вплив на розвиток єгипетської культури справляла релігія. Своє уявлення про бога стародавні єгиптяни, як правило, пов’язували з силами природи, зокрема з тваринним світом. Священних тварин після смерті бальзамували й ховали на спеціальному цвинтарі (найбільш відомі гробниці крокодилів у Фаюмі та гробниці биків у Мемфісі). Дуже поширеним у стародавньому Єгипті був культ мертвих. Єгиптяни, як і інші стародавні народи, вірили в те, що зі смертю існування людини не припиняється і загробне життя є лише своєрідним продовженням земного існування. Головною фігурою культу мертвих був бог види і рослинності, верховний суддя загробного світу Озіріс. Стародавні єгиптяни багато в чому пов’язували своє життя і долю з культом сонця. Сонце уявлялось єгиптянам грізною природною силою, джерелом тепла і світла, необхідних для життя людини. Центром сонячного культу було місто Іуну, яке греки називали “містом сонця” (Геліополь). Поступово, у зв’язку з централізацією Єгипту, культ сонця перетворюється в державний культ верховного божества. Верховним богом проголошується бог сонця Ра. В епоху Середнього царства, коли політичним центром Єгипту стають Фіви, місцевий бог Амон визнається верховним державним богом усього Єгипту. Гімни, складені на честь нового бога Амона-Ра, прославляють його як верховного бога, творця всесвіту. Ім’я бога Ра стає складовою частиною імен єгипетських фараонів.

Великого поширення в стародавньому Єгипті набуло обожнення фараона, його культ. Єгиптяни вірили в те, що між богами і фараонами існує особливий зв’язок. Спочатку фараона ототожнювали з богом Хором, що зійшов на землю. Пізніше фараона стали називати сином бога Амона-Ра. Символічним утіленням божественної сили фараона був сфінкс – лев з головою фараона. Зовнішні прояви обожнення фараонів дістали, мабуть, найяскравіше своє відображення в будівництві грандіозних царських гробниць – пірамід, котрі мали своїми розмірами символізувати могутність фараона. Залишки цих величезних архітектурних споруд дійшли і до наших днів. Це, насамперед, Долина царів, де 1881 р. було знайдено 42 мумії єгипетських царів, у тому Числі Сеті І, Рамзеса ІІ, Тутмоса ІІ і Тутмоса ІІІ та ін. Видатними пам’ятками архітектури й мистецтва, пов’язаними з культом фараонів, є Фіванський некрополь, карнацький храм Амона-Ра, усипальниця Озіріса в Абідосі та ін.

Таким чином, культура стародавнього Єгипту зробила величезний внесок у скарбницю світової культури. Вона справила значний вплив на культурний розвиток інших держав і народів. Культура стародавнього Єгипту була й залишається однією з найяскравіших сторінок історії сучасної цивілізації.

МАТЕРІАЛИ ДО ПИТАННЯ 3.

1. Основні риси культури стародавнього Єгипту

Культура Стародавнього Єгипту – одна з найдавніших культур, що виникла у Північно-Східній Африці, у долині Нілу. Історія роз­витку культури Стародавнього Єгипту нараховує три тисячі років і являє собою низку етапів, що послідовно змінюють один одного.

1). Раннє царство (3000-2800 рр. до н.е.), що характеризується іригаційним господарством, кам’яними і мідними знаряддями праці, виникненням гончарного круга, міновою торгівлею, формуван­ням державного апарату, виникненням перших чиновників – писа­рів, виділенням адміністративних округів. Це період правління двох царських династій; утвердження ідеї безмежної влади фараона, його обожнення, яка знаходить своє матеріальне закріплення в побудові гігантських пірамід-гробниць (зокрема Хеопсу в Гізі).

2). Середнє царство (2050-1700 р. до н.е.) – розквіт Фаюмського оазису, побудова грандіозних іригаційних систем.

3). Нове царство (1580-1070 р. до н. е.) – використання бронзи, створення ткацького станка і плуга, колісних візків, виникнення скловаріння.

4). Пізній період (1070-332 р. до н.е.) – використання залі­за, виникнення грошей, посилення торгівлі із східними країнами, а також Грецією, Малою Азією.

5). Греко-римський період (332 р. до н.е. – 395 р. н.е.) – Єги­пет стає частиною елліністичного світу. Мистецтво покликане було обслуговувати головним чином потреби релігії.

Світова культура не знає іншого прикладу, коли протягом трьох тисяч років країна зберігала однаковий устрій життя, незмінну фо­рму державної влади. У долині Нілу ніби зупинився рух часу і, як наслідок, великого значення отримали релігійно-міфологічні уяв­лення. В епоху Давнього царства вірування єгиптян оформились в струнку систему. Головним богом єгипетського пантеону стає Ра (Сонце), що створив і світ людей, і світ богів. Релігійно міфічна система єгиптян зв’язала в єдине ціле усі прояви мистецтва, науки і техніки. Світ смислів у мистецтві Єгипту задавався вірою в загробне життя. Для того, щоб воно було благополучним потрібно було не­ухильно дотримуватися наступних умов: подбати про дім духовного двійника людини "КА" – гробницю; зберегти тіло (муміфікувати його); створити портретну статую померлої людини. Найвидатнішим відкриттям мистецтва Стародавнього Єгипту був скульптурний портрет. Справжнім шедевром такого виду мистецтва є всесвітньо відомий скульптурний портрет цариці Нефертіті. Культура Стародавнього Єгипту для багатьох цивілізацій стала тим зразком, якому хотіли наслідувати, який намагались перевершити.

2. Релігія, міфологія та культура давнього Єгипту

У релігії Єгипту зберігалися тотемні вірування. Єгиптяни шанували священних тварин: кішку, сокола, змію, жука-скарабея. Богів вони уявляли з головами тварин і тілами людей.

Улюбленим богом Єгипту був Озіріс – бог природи, цар богів. За міфами, він був убитий братом Сетом – богом бурі та пустелі, і розрубаний на частини. Зібрала й поховала Озіріса його дружина Ізіда. Проте за батька помстився син Гор, який убив Сета, після чого Озіріс воскрес і став володарем царства померлих. Єгиптяни вірили, що Озіріс здійснює суд над душами померлих, караючи грішників, яких пожирало чудовисько Аммат.

Одним із найшанованіших богів Єгипту був бог сонця Ра, якого зображували з головою сокола. Бог місяця Тот зображувався з головою барана, бог Нілу Себек – із головою крокодила. Богиню війни Сохмет зображували з головою левиці. Також шанувалася й богиня-кішка Бастет.

Писемність Єгипту мала 700 знаків-ієрогліфів ("священне письмо"). Кожний ієрогліф-малюнок зображував предмет або дію. У Єгипті були школи, де хлопчиків навчали протягом 12 років. У школах навчали читання, математики, мови, географії, молитви, розповіді про богів. Були школи медичного та астрономічного профілю, а також такі, у яких готували послів, вивчали іноземні мови. Як матеріал для письма використовували папірус. Це був дорогий матеріал, тому до нього ставилися дбайливо. Писали паличками з очерету.

Знання з математики допомагали будувати храми, канали, підраховувати врожай, обмірювати землю, організовувати походи в далекі країни, вивчати астрономію.

У спеціальних школах готували майбутніх лікарів. Лікарі поділялися на пʼять груп: одна лікувала очі, друга – голову, третя – зуби, четверта – шлунок, пʼята – внутрішні хвороби. Збереглися джерела, у яких наведено 48 випадків хвороб із їхніми назвами, описом, наданням способу лікування. Жерці вміли визначати хворобу за станом рогівки очей (сучасні іридодіагностика).

Із памʼяток літератури найвизначніше місце належить казкам: "Про двох братів", "Про царя Хуфу та колдунів", "Про взяття міста Яффа".

Єгиптяни першими у світі освоїли техніку монументального будівництва. Вони споруджували гробниці, храми, піраміди, палаци, будинки. Збереглися величезні статуї фараонів. Гарними були скульптурні портрети. Художники також зображували природу. На малюнках фараони завжди були вищими за всіх. Усі зображення були плоскими. Єгипетська культура мала значний вплив на розвиток світової культури.

3. Роль релігійних вірувань у житті стародавніх єгиптян

Характерні риси:

- За допомогою релігії стародавні єгиптяни створили картину будови світу.

- Релігія освячувала владу, оскільки фараони вважалися нащадками богів, а отже, також богами.

- Єгиптяни вірили, що все в їхньому житті залежить від богів, і для їх вшанування будували храми.

- Єгипетські жерці, що жили при храмах, були не лише служителями богів, а також зберігали й охороняли наукові знання, народні традиції й культуру.

- Релігія допомагала стародавнім єгиптянам долати страх смерті, оскільки вона давала надію на продовження існування душі людини в потойбічному світі.

4. Культурні досягнення стародавніх єгиптян

Писемність.

Писали за допомогою ієрогліфів – спеціальних знаків-малюнків (близько 750). Для письма використовувався папірус – схожий на папір матеріал, виготовлений із місцевої високої тростини.

Освіта.

Школи діяли при храмах, а вчителями в них були жерці. Навчалися в школах лише хлопчики заможних єгиптян. Учні вивчали історію, географію, релігію, астрономію, математику, будівельну справу, медицину. Після закінчення школи вони складали екзамен, і лише той, хто його витримував, міг продовжити подальше навчання, вивчаючи один або два улюблені предмети.

Наукові знання.

Хранителями величезних знань, накопичених єгиптянами за три тисячоліття, були жерці. Вони вивчали природу і зробили багато важливих відкриттів та винаходів. Зі спостережень за зірками була започаткована астрономія. Вміли визначати за зірками час розливу Нілу, сонячні затемнення. Склали календар з 12 місяців і 365 днів. Для виміру часу винайшли водяний годинник. Математика була необхідна для будівництва пірамід і храмів, збирання податків тощо. В Єгипті з’явилася наука, що вивчала поверхню землі, - географія. Землю уявляли прямокутником, оточеним горами, за якими пролягав океан – „Велике коло”. Значного розвитку набула медицина. Визначали хворобу людини за її пульсом, уміли робити хірургічні операції з використанням знеболюючих засобів, знали лікувальні властивості багатьох рослин і мінеральних речовин.

Література.

Записували легенди, казки, повчальні розповіді, поетичні гімни. У більшості творів згадки про їх авторів відсутні. Найвидатніша пам’ятка літератури доби Нового царства „Книга мертвих” – збірка текстів, присвячених поховальним ритуалам. Твори, що збереглися: „Оповідання єгиптянина Сінухета”, „Зачарований царевич”, „Казка про правду і кривду”, „Казка про потерпілого в морській катастрофі”.

Архітектура.

Найвидатніші архітектурні пам’ятки Стародавнього Єгипту – піраміди, у яких ховали померлих фараонів. На заході від Мемфіса розташовано близько 60 пірамід, які збереглися до наших часів. Найбільшою є піраміда, збудована близько 2600 року до н.е. для фараона Хеопса. Будувалося також чимало храмів, що були досить складними комплексами з просторих залів, алей-переходів, колон, обелісків, господарських будівель, жител для ремісників, селян і вартових.

Мистецтво.

Про високий розвиток мистецтва свідчать майстерні настінні розписи й рельєфи в храмах і гробницях. Людину завжди зображували з обличчям у профіль, але з розправленими плечами (вид спереду). Богів малювали високими на зріст, фараона – меншим за богів, а простих людей – зовсім маленькими. Сюжетами настінних розписів були сцени полювання, бенкетів, війн, збирання врожаю тощо. Давньоєгипетська скульптура вражає своєю досконалістю. Скульптурне зображення повинне було бути „двійником людини”, до якого зможе при потребі (якщо не збережеться мумія померлого) вселятися її душа.

 

5. Культура в стародавньому Єгипті

Три основні періоди розквіту: Стародавнє, Середнє, Нове царство. В основі культури Єгипту лежить зрошуване землеробство (винайшли календар). Найбільш відомі культури: тесійська, фагомських поселень, Мерімде, ранньохартумська та хартумська неолітична культура; амратська культура відкриває історію культури в долині Нілу (поширення "чорноверхого" та "червонолощеного" посуду). "Герцейський період" в єгипетській культурі – поява фаянсу; типова форма кераміки – посудини із світложовтої глини з оригінальним розписом.

В епоху Стародавнього та Середнього царств були створені унікальні пам’ятки культури – гробниці фараонів Хеопса, Хефрена, Мікерина, сфінкси Хефрена в Гізі і Аменемхета ІІІ (ХХVІІІ – ХХVІІ ст. до н.е.).

Матеріальна культура: винайшли водопідйомну машину; сохи; садівництво, городництво, бджільництво, рибна ловля, полювання; розвиток металургії, суднобудівництво, гончарство, ювелірне мистецтво; винайшли колісницю; деякі види зброї, одягу, зачіски, косметика, жіночі прикраси і тощо.

Релігія і міфологія: синкретизм і зв’язок з магією, багато місцевих і традиційних культів. Загальноєгипетські боги Ра, Пта, Тот, Амон; фараон мав подвійну природу – людську та божественну ("син Ра"). Поклоніння тваринам (кішка, ібіс), зміям та жуку-скарабею. Історичні джерела єгипетської міфології: "Тексти пірамід", "Книга мертвих" (Осіріс – бог родючості; син бога землі Геба і богині неба Нут). Аменемхет ІV (Ехнатон) вводить культ Атона – Сонця.

Наука: астрономія, геометрія: законодавство. "Казка про фараона Хуфу та чарівниках", письмо (винайшли папірус); художня література (анонімного характеру): "Повчання Нефертіті"; "Повчання Аменемхета", "Бесіда розчарованої людини із своєю Душею".

Архітектура: піраміди, храми; скульптура: статуї (їх призначення релігійне та наслідування єгипетському канону). Висока майстерність портрету; "Фаюмський портрет (ІІ тис. до н.е.). Літопис подій та подвигів фараонів в рельєфах гробниць. Храмове будівництво: Карнак, печерний храм Абу-Сімбеле (Рамсеса ІІ); Дейр-ель Бахарі. Посилення декоративності в портретному зображенні (портрети Ехнатона, Нефертіті). Зразки ювелірного мистецтва: саркофаг Тутанхамона (184 см – золото + інкрустація), трон Тутанхамона; скринька з його гробниці.

Дані про театр нечисельні; музиці надавалось великого значення.

Розвиток фізики, хімії, медицини, хірургії. Користувалися десятковою системою числення, знали арифметичні і геометричні прогресії, обчислювали об’єм циліндра, півкулі, піраміди. Вміли передбачати затемнення Сонця, вивчали інші явища природи; періоди розливу Нілу, від яких залежало ведення зрошувальної системи сільського господарства.

Досвід давньоєгипетської культури через Грецію і Рим збагатив західноєвропейську та світову цивілізацію.

 

ПИТАННЯ 4. ХАРАКТЕРНІ РИСИ КУЛЬТУРИ

СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ

 

Китайська цивілізація існує з четвертого тисячоліття до н.е. і належить до найдавніших у світі. До середини І тисячоліття до н.е. внаслідок міжусобних війн, із багатьох царств, які існували на те­риторії Китаю, залишилось близько десяти. Серед них виділяють "сім найсильніших" – Чу, Цінь, Вей, Чжао, Хань, Ці і Янь. Проте у ключових своїх проявах давньокитайська культура була сформо­вана в період Чжаньго – Війни царств (V-ІІІ ст. до н.е.) і в епоху династій Цінь і Хань (III ст. до н.е. – III ст. н.е.).

Особливе географічне положення країни, централізація держав­ної влади, особливе ставлення до сформованих канонів у різних сферах культури зумовили головну рису китайської культури – її замкнутість, в якій основну роль відігравали корінні національні тра­диції. Тривалий час Китай був практично закритий для інших куль­тур. Втіленням ідеї автономності світу китайської культури стало будівництво Великої китайської стіни з метою відгородити не місто, а цілу країну, матеріальне втілення замкнутості кордонів, що розді­ляли світ китайської культури і північних "варварів". Будівництво стіни розпочинається в період утворення централізованої єдиної імперії, спочатку династії Цінь, а потім Хань (256-206 pp. до н.е. та 206 р. до н.е. – 220 р. н.е.) За декілька століть будівництва її довжина досягла біля 3000 км, висота – 10 м, ширина – 8 м). Су­вора, позбавлена оздоблень стіна тягнеться по недосяжним скелям і ущелинам. Масивні квадратні вежі, повторюючись кожні 100-150 метрів, ритмічно відмічають вигини тіла гігантської змії, що охороняє китайську імперію.

Сутність традиційної китайської культури формувала не стіль­ки релігія, скільки ритуалізована мораль. Визначаючим чинником у культурі Стародавнього Китаю стала не індивідуалізована особи­стість, а колектив, община, держава, усвідомлені як "єдине ціле", як велика сім’я. Культ Предків і культ Неба стають домінантою китай­ської духовної культури. Небо стає головним китайським божеством, що втілює морально-етичні норми: справедливість, розум, добро­чинність. Імператор отримує владу від вищого божества – Неба і стає таким чином Сином Неба, а країна, якою він володарює (власне Китай), отримує наймення Піднебесної.

Культура Стародавнього Китаю різноманітна і багата у своїх проявах. Це і винахід компаса, двигуна, плуга, пороху, знаменитих китайських лаків, паперу. Майже до XVIII ст. китайці були єдини­ми у світі, які володіли секретами виготовлення фарфору, а древня культура виготовлення шовку й донині є дійсно унікальною. Усьому світу відомі досягнення китайської медицини, астрономії, матема­тики. Але найсамобутнішими і оригінальними є успіхи стародавньої китайської філософії, що включає в себе чотири основних напрямки: конфуціанство, даосизм, моїзм, легізм. Кожен із цих напрямків фі­лософської думки – це школа суспільної, державної думки. А під істиною в Піднебесній усвідомлювалась суспільна істина; гуманність (жень) – це обов’язок людини в суспільстві.

Ідейною основою китайської філософської культури стало вчення – конфуціанство, що виникло у VI ст. до н.е. Конфуціан­ство заснував Кон-Фу-цзи, або Конфуцій (551-479 pp.). Це була школа соціально-етичного спрямування, тобто на першому плані тут – проблеми людських стосунків та норм людської поведінки. Конфуцію приписують визначення людини як істоти, котра у своїх діях керується внутрішніми мотивами. Водночас вирішальну роль у людському житті відіграє закон (або повеління) Неба. Людина повинна навчитися сприймати і розуміти цей закон і вибудовувати свою поведінку відповідно до волі Неба. Якщо людина спроможна це робити, вона постає як "шляхетна" – цзюнь-цзи, тобто така, у душі якої діє доброчинність ("де"). Конфуціанство стверджувало вічність і незмінність суспільства і світу в цілому, у якому кожен повинен займати відведене йому заздалегідь місце. Гуманність, мило­сердя повинні пронизувати відношення між людьми. Кожен зобов’яза­ний допомагати іншому досягти того, чого сам досягає, і не чинити іншому того, чого не бажає собі.

Іншим важливим напрямком давньокитайської філософії був даосизм (засновник Лао-Цзи – VI ст. до н. е.), центральним поняттям якого було "дао" – шлях. З точки зору даосизму все у світі знаходить­ся у русі, змінах, усе швидкоплинне і все минає. Щоб забезпечити собі безсмертя людині необхідно дотримуватись встановленого сві­тового порядку – "дао", виконувати своєрідні вправи, що нагадують "систему йоги", з метою злиття з світовим абсолютом "дао".

У період Хань склалися стійкі планові принципи зодчества і визначився типовий силует китайської архітектури з характерною системою "доу-гун" – багатоярусних кронштейнів, які підтриму­ють широкі, далеко виступаючі над стінами дахи. Багатоповерхова вежа-пагода і палац з декількома ярусами нарядних дахів визначали типовий силует китайської архітектури. Саме у цей час були започатковані основи пластичних видів мистецтв, справжнього розкві­ту досягають художні ремесла. Розвинутий в Стародавньому Китаї культ предків вимагав забезпечення померлих різними предметами побуту, завдяки чому до нас дійшло немало керамічного і бронзо­вого посуду, кам’яних скульптур і рельєфів, ритуальних предметів із напівдорогоцінного каміння.

Світових вершин досягає китайський національний живопис. Майстри створювали монументальні розписи на стінах палаців і храмів, зображували на сувоях шовку чи паперу сцени із міського життя, пейзажі, портрети. Назва традиційного китайського пей­зажу – "шань-шуй" – "гори і води" відображує його зовнішній і внутрішній глибинний зміст. Високі і покаті гори, оголені і покриті лісом, гладінь води і тумани, каміння і старі дерева на першому плані – дійсно, постійні компоненти такого пейзажу, не написаного безпосередньо з натури, а створеного уявою і пензлем спостереж­ливого живописця у відповідності з традиційними правилами.

У китайській картині кожен предмет символічний, і ця символіка прочитувалась глядачем так же миттєво, як сприймалась краса форм і настрій картини. Її основні елементи – гори і води – це втілення двоєдності природи лаоської світобудови: світлого і активного, чоло­вічого начала "янь" і м’якого, темного, жіночого "інь". Уподібнюю­чи природу живому організму, китайський живописець називає гори "скелетом", а води – "кров’ю" природи. Кожне дерево і квітка, кожна тварина несе на собі знак цієї поетичної мови: сосна – це алегорія довголіття, гнучкий бамбук – непохитності і мужності, піон – ба­гатства і щастя, лелека – самотності і святості тощо.

Наукові, філософські, педагогічні художні уявлення давніх ки­тайців стали традицією для наступних поколінь і ввійшли у золотий фонд світової культури.

 

МАТЕРІАЛИ ДО ПИТАННЯ 4.

1. Релігія і культура Стародавнього Китаю

Китай – країна стародавньої цивілізації: на його території виявлені залишки первісної культури часів раннього палеоліту та бронзового віку. Первісний лад проіснував тут до ХІV ст. до н.е., коли сформувалася перша рабовласницька держава Інь. В інську епоху зародилася культура, яка дала початок китайській цивілізації в усій її специфіці. Складений в основних рисах місячний календар та винайдене письмо (прообраз сучасної ієрогліфічної каліграфії). Подальший розвиток культури відбувався у перших централізованих імперіях – династії Цінь (221-207 рр. до н.е) та династії Хань (206 р. до н.е. – 220 р. н.е.).

Стародавній Китай збагатив світову науку і культуру значними досягненнями; Китай – батьківщина таких винаходів: компас (ІІІ ст. до н.е.); порох (Х ст. н.е.); спідометр (ІІІ ст. до н.е.); книгодрукування (VІ – VІІІ ст); сейсмограф (ІІ ст. н.е.); фарфор (ІІІ – V ст.).

В галузі математики був відкритий метод розв’язання рівнянь першого ступеня з двома і трьома невідомими, вичислене відношення довжини кола до його діаметра (число П).

В галузі астрономії – вміли вираховувати дату затемнення Сонця, склали один з перших каталогів зірок, вели спостереження за плямами на Сонці.

Широкого розвитку набула торгівля – важливий фактор культури і прогресу (торгували з Індією, країнами Середньої Азії;. Великим шовковим шляхом з арабськими країнами, Кореєю, Японією – морським шовковим шляхом).

Медицина має трьохтисячну історію. Було написано "Фармакологію" ("Бень цао"); вперше стали проводити хірургічні операції із застосуванням наркозу; голковколювання, припечення, масаж.

Будівництво – 2 своєрідні пам’ятники: з VІ ст. до н.е. по ХІІІ ст. н.е. (2 тис. років) будувався найбільший в світі Великий канал (з’єднав Пекін з Ханчжоу); Велика китайська стіна.

В мистецтві особливе місце посідають каліграфія, поезія, живопис. Ієрогліфічна кодова система давала змогу через ці три види мистецтва відображати життя людини (злиття мистецтва з мистецтвом життя).

Філосо