Здобутки культури Стародавнього Китаю

Писемність.

Виникла в ІІ тис. до н.е. Знаками для письма були ієрогліфи, кожний із яких позначав ціле слово. Спочатку ієрогліфів було декілька сотень, а на початок ІІІ ст. до н.е. вже понад три тисячі. Писали на бамбукових пластинах, вмочуючи загострену паличку в чорний лак, виготовлений із соку дерева. Писали також на шовку, вмочуючи спеціальний тонкий пензлик у туш, виготовлену із соснової сажі. Наприкінці І тис. до н.е. китайці першими у світі навчилися виготовляти папір із кори дерев і ганчір’я.

Література.

Існувала з давніх часів. Численні легенди, казки, оповідання. Особливого розвитку набула поезія, у якій оспівували красу природи, людини, людських учинків. Поет Сун Юй (290-223 рр. до н.е.) вважається першим митцем Китаю, хто присвятив свою творчість коханню і жіночій красі.

Наукові знання.

Китайські астрономи вивчали рух Сонця, Місяця і п’яти планет стосовно нерухомих зірок, склали карту зоряного неба і позначили на ній близько 2500 зорь (саме стільки бачить людина неозброєним оком), дали назви 28 сузір’ям, знали, що Місяць сяє не власним світлом, в відображає сонячне світло. Вони встановили, що на Сонці є плями, уміли передбачати сонячні й місячні затемнення, склали один з найточніших у світі календарів.

Китайські математики знали десяткові дроби, уміли робити точні підрахунки, необхідні для будівництва каналів, укріплень і палаців.

Китайські лікарі вміли лікувати чимало хвороб за допомогою лікарських рослин. Вони відкрили тонізуючі властивості чаю, який спочатку використовувався як ліки. Відкрили знеболюючі властивості соку деяких рослин і використовували їх під час хірургічних операцій. Уперше у світі китайські лікарі розробили новий метод лікування хворих – голковкалування.

Китайці винайшли компас, який був відомий уже за часів Цінь Ши Хуанді. Учений Чжан Хен 134 р. до н.е. винайшов сейсмограф – прилад для визначення сили поштовхів під час землетрусів. Історик Сима Цянь (бл. 145-86 рр. до н.е.) створив 130-томну історію Китаю.

Мистецтво.

Китайські будівничі створювали грандіозні споруди. Головним будівельним матеріалом слугувало дерево. Споруди прикрашалися вкритими різьбленням дерев’яними колонами й фігурами фантастичних тварин. Стіни будинків прикрашалися розписами і картинами, намальованими на папері або шовку. Високої майстерності досягли скульптори. У гробниці Цінь Ши Хуанді знайдено шість тисяч фігур піхотинців і вершників у натуральну величину, що були виготовлені з обпаленої глини. Збереглося також чимало скульптур, виконаних із каменю, бронзи й дерева.

Китайські майстри виготовляли вишуканий бронзовий посуд, прикрашений золотом, сріблом і коштовним камінням. На ньому також зображували краєвиди, фантастичних драконів. сцени військових походів тощо. У VІ ст. було відкрито спосіб виготовлення посуду з порцеляни, який вкривали спеціальними емалями і розписами.

 

ПИТАННЯ 5. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОІНДІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Давньоіндійська культура – самобутня культура, формуван­ня якої розпочалось на початку III тисячоліття до н.е. (бронзовий вік) на півострові Індостан. Арійські племена, які завоювали цю територію, принесли свою мову – санскрит, писемність, священні книги "Веди" (релігійні гімни, заклинання, жертвенні формули), "Рігведу", "Самаведу", "Ахтарведу". В середині першого тисячоліття до н.е. з’являються "Упанішади" (вчення про світ). Особливе місце в давньоіндійській культурі займають епоси "Рамаяна" і "Махабхарата" – своєрідні художні енциклопедії того часу.

Своєрідну модель гармонійних співвідношень людини з люди­ною, суспільством, намагання досягти внутрішньої досконалості, свободи, щастя, пропонує і буддійське релігійно-філософське вчен­ня. Буддизм – одна із древніх світових релігій. Він виник у VI ст. до н.е. в Індії. Засновником буддизму була реальна історична осо­бистість – Сідхартха Гаутама (із роду Гаутама). Вчення Будди спря­моване на відмову від людської самості, від усього, що відрізняє індивіда від інших людей, і, навіть ширше, - від усіх живих істот. Отже, гідна людини мета свобода від усього і в тому числі від самого себе. Для цього Будда пропонує "восьмеричну" систему або систему морально досконалої людини. Оволодіння цими принципами роз­глядалося Буддою як своєрідні сходинки, на вершині яких знахо­диться вище просвітління самбодхи (самадхи), де згасає свідомість людини, де вона занурюється у непізнаний стан нірвани. Спасіння і набуття нірвани Будда обіцяв тільки аскетам, що звільнилися від бажань. Буддистам-мирянам він пропонує простий етичний кодекс, що складається із п’яти заборон: утримуйся від вбивства, крадіжки, розпусти, брехні, збуджуючих напоїв.

У вченні Будди є поняття metta, яке перекладається як любов, відсутність ненависті. Це стан, якого досягає людина, що подолала в собі ворожнечу і чуттєву прив’язаність до світу, і який реалізуєть­ся в однаковому доброзичливому відношенні до усіх живих істот. Вчинки людини, згідно буддійському вченню, визначають її буття. Під впливом вчинків життя людини поступово міняється. Вчиняючи погано, людина набуває хвороб, злиднів, приниження. Вчиняючи добре, отримує радість та заспокоєння. Такий закон карми (мора­льної нагороди), який визначає долю людини у сансарі (циклічно­му існуванні), колообігу народжень, смертей і перероджень. Мета буддиста – жити так, щоб залишати якомога менше слідів карми. Вчення Будди, таким чином, спрямоване на досягнення гармонії в людських відношеннях шляхом внутрішнього самовдосконалення особистості. Давньоіндійська культура як унікальна жива цілісність, вплинула не тільки на наступні покоління індійців, але й на культуру багатьох країн світу.