Студопедия — ВІДОБРАЖЕННЯ РЕФОРМАЦІЙНИХ ІДЕЙ В УКР. ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ XVI-ХVIІ СТ.
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ВІДОБРАЖЕННЯ РЕФОРМАЦІЙНИХ ІДЕЙ В УКР. ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ XVI-ХVIІ СТ.






В даному розділі ми ставимо за ціль проаналізувати відображення реформаційних ідей в релігійному житті України в ХVI- ХVII ст., та виявити роль протестантизму в розвиткові української філософії.

 

4.1. Вплив реформаційних філософських концепцій на діяльність інших релігійних організацій

В цьому підрозділі ми розглядаємо вплив ідей Реформації на діяльність інших релігійних конфесій, їх освітніх установ та творчі досягнення. Визначаючи основні інтелектуальні впливи протестантизму України XVI –XVII століть, корелятивні релігійно-політичним перетворенням цього часу; дослідити їх ґенезу та вплив на релігійно – філософське життя України;

Мета підрозділу на основі аналізу філософсько - полемічної літератури показати основні аспекти впливу реформаційних течій, та їх відображення в поглядах та діяльності українських філософів, релігійних та освітніх діячів. Приділимо увагу вивченню стану розробки протестантських філософсько-релігійних засад, зокрема тлумаченню місця та ролі реформаційних ідей та їх впливу на становлення полемічно – філософської літератури.

В першу чергу дослідимо вплив протестантських філософських концепцій на діяльність католицької церкви в сфері освіти та філософії.

У боротьбі за піднесення Католицької Церкви єзуїти взяли приклад у протестантів, і Україна вкрилася мережею єзуїтських шкіл. Це стало головною причиною успіху католиків. Інші причини успішного відновлення ролі католицизму в Речі Посполитій полягали в нових шляхах поши­рення католицизму, намічених головним діячем католицької реакції в Європі, пап­ським прелатом, єзуїтом Антонієм Поссевіно (1534 - 1611): «налагодження книгодрукування на націо­нальних мовах; навернення до католицької віри, в першу чергу, найвідоміших і найвпливовіших людей того часу» [14, 151]. Він сприяв виконанню рішень Тридентського собору (1544-1563), що багато спричинився до піднесення з упадку католицької церкви, наказавши єпископам засновувати в себе школи, з високим рівнем викладання [26, 114]. Він був головним діячем філософської унійної праці [34, 237].

Єзуїти широко використовували випробувану протестантську зброю– живу народну мову, польську - яку добре знала українська інтелігенція, та руську (українську). Ними було складено багато потрібних їм праць на руській мові – так, 1585 р. у Вільні був видрукуваний «Катехизм или наука всем православным християнам к повчению вельми полезно з латинского языка на русский язык ново преложоно» [26, 27]. Єзуїти виголошували проповіді народною мовою, а були вони в більшості дуже добрі красномовці; в живій мові повели вони й диспути, на які завжди збирали багато народу [26, 114].

У боротьбі за піднесення Католицької Церкви єзуїти, серед яких було багато людей з вищою освітою, взяли приклад у протестантів, і Річ Посполита вкрилися мережею єзуїтських шкіл- колегій з добрими педагогами, з бурсами для учнів. На Правобережжі відкриваються єзуїтські та уніатські колегії: у Вільні 1570 р., колегію в Ярославі 1571 р., що стала центром єзуїтської пропаганди в Галичині; таку ж колегію в Полоцьку 1579 р., школи в Орші, Львові, Люблині, Несвіжу, Кам'янці-Подільському, Барі, Луцьку, Перемишлі, Вінниці, Фастові, Острозі, Новгороді-Сіверському та інших містах [27, 386].

В цих школах в основу навчання було закладено «вивчення латинської та грецької мов і літератури, широко використовувалася спадщина античної освіти. Навчальні програми колегій передбачали вивчення рідної та інозем­них мов: французької, німецької, італійської. Обов'язковими були істо­рія, географія, малювання» [4, 87]. Навчання провадилося за старою, звичайною в Європі, схоластичною системою. Курс поділявся на дві групи: «тривіюм» і «квадривіюм» (інфіма, граматика, синтакса, поетика, реторика, діалектика та філософія). Мовою навчання була латинська [27, 397].

Стан освіти та філософської думки в православній церкві литовсько-польської доби, до періоду реформації залишав бажати кращого. Митрополит П.Могила писав наступне: "супротивники й лжебратія православія" докучали їм, "називаючи наше духовенство неуками, грубіянами". Вони закидали православній церкві те, «що вона не знає про число, форму, матерію, інтенцію і наслідки святих божественних таїнств та не може їх пояснити» [30, 48].

Православ’я значно поступалося перед протестантами своєю освітою. З XV до пол. XVI ст. вона культурно зубожіла і її освіта обмежувалася богослужебними книгами, тому люди мусіли звертатися до протестанських шкіл, оскільки православна освіта мала низький рівень розвитку. В порівнянні з протестантськими навчальними закладами православна система освіти значно відставала від них і за кількістю учбових закладів і за рівнем освіти.

Православна церква не була безборонним глядачем усього того, що принесли їй реформаційні рухи та католицька реакція. І з того часу зачинається великий рух, щоб підняти освіту народу, який дав православній церкві сили боротися з тією небезпекою, яку принесли їй єзуїти.

Тому, поряд із класичним протестантизмом в Україні в кінці XVI - першій пол. XVII ст. намітився рух, який мав на меті реформувати право­славну церкву. Певну роль тут ві­діграла реформаційна пропаганда, хоча головну роль, очевид­но, відігравали внутрішні чинники. Незважаючи на те, що сутність української та класичної Реформації, спрямованої проти ка­толицької церкви, однакова, ці рухи помітно відрізнялися своєю формою, оскільки існували певні догматично-ідеологічні та ієрархічно-організаційні розбіжності між православ'ям і католицизмом. Специфіка Реформації православної церкви на Україні в XVII ст. полягає не стільки в реформуванні ідеологічної та культової сфери, скільки організаційної. До цієї реформи православних спонукала тогочасна соціокультурна ситуація, так як традиційна православна освіта зазнала кризи в умо­вах набагато вищої якості освіти в католицькій та про­тестантській церквах [14, 178].

Волинський шляхтич Кодіян Чаплич, дотримувався поглядів, що відріз­нялися від православної ортодоксії. «Він активно пропагував єретичні ідеї в приватному листуванні, на бенкетах, шляхет­ських сеймиках, богословських диспутах. У своїх виступах К.Чаплич критикував аморальну поведінку православного ду­ховенства» [14, 354]. вказуючи, що в основі цього негативного явища лежить гріховне прагнення священнослужителів до наживи. К.Чаплич намагався при аргументації релігійних положень спертися виключно на Біблію, відкидаючи при цьому твори отців цер­кви і постанови вселенських соборів. Водночас Чаплич виявив великий інтерес до проте­стантської літератури. Він читав твори М.Лютера, позитив­но ставлячися до цього реформатора. А.Курбський навіть розглядав К.Чаплича й близьких до нього "єретиків" як послідовників Лютера, Кальвіна та Меланхтона. У маєтку К.Чаплича знайшов притулок Ф. Косой. Цей мислитель вимагав ліквіду­вати православну церкву і повернутися до простоти первіс­ного християнства. У деяких аспектах його погляди спів­звучні унітаризмові [14, 354].

Вплив Реформації виявивлявся у застосуванні реформаційних ідей для оновлення православної церкви. Реформація знайшла відгук у діяльності братств, що були засновані у Львові (1586р.), Галичі, Вінниці, Лубнах, Києві (1615р.) та інших містах. Саме завдяки братському внутріправославному реформаційному русі, скрізь засновуються так звані братські школи, які дуже багато допомогли для піднесення рівня освіти та філософії. В XVI ст. в Україні постає багато таких шкіл, серед них Київська академія та школи в Львові, Острозі й інших містах. «Головною метою цих шкіл було підготовляти освічених людей, здатних з успіхом вести боротьбу з католицизмом» [27, 397]. Наприкінці 16 - ого-у першій половині 17 століття в Україні діяло близько 30 братських шкіл, які, на відміну від початкових парафіяльних, давали середню освіту. Вони виступали проти матеріального збагачення церкви, зловживань вищого духівництва, шукали шляхів розв'язання проблеми ставлення до тих священиків, які нехтували обов'язками. Братства намагалися очистити релігійне життя від пишної зовнішньої обрядовості, хотіли бачити церкву загальнодоступною. Кожне братство мало свій статут, який виводив організацію з - під влади єпископів.

У 1669 р. вийшла книжка вченого «Мир з Богом чоловікові». Твір мав практичну мету - сприяти піднесенню моралі суспільства. Ця праця була засуджена патріархом як єретична й записана до індексу заборонених. В творі виразно звучить глибока повага до особистості, любов до справжнього знання, незалежно від кого воно походить: «Ибо не токмо в иноверных, но и в эллинских учениях истинныя и здравому разуму служащая новости яко злато посреди блата обретаются».

Реформаційний характер книжки відбиває і трактування поняття «спільного блага» - принципу, якому має підпорядковуватися діяльність правителів. Не могли не обурити царя та ієрархів різка критика в дусі діячів Реформації «власть імущих», прямі звинувачення їх у зловживаннях: «власть імущі» ухвалюють закони не для блага, «но даби ся самі із преступников обогащали»; «имения, отказанные на сирых, на больницы и на самую церковь, себе присвояют». Є в творі багато ідей социніан – реформаційної течії в Польщі та Україні, які особливо чинили спротив насильству, репресіям і війнам, виступали проти привласнення церквою великих земельних володінь.

Братські школи в своїй науці схилялися до програм і методів протестантських шкіл, що значно підносило їхній науковий рівень. Викладачами тут працювали Ю. Рогатинець, Стефан і Лаврентій Зизанії, Іов Борецький, майбутній митрополит [4, 64].

Головна увага приділялася слов'янській та руській (українській) мовам, вивчалися також грецька та латина, що сприяло засвоєнню античної спадщини, осягненню тогочасної європейської нау­ки і культури. Учні слов'яно-греко-латинських шкіл крім мов оволоді­вали програмою "вільних наук": діалектикою, риторикою, музикою, арифметикою, астрономією. Вивчали також твори античних філософів: Аристотеля, Овідія, та ін. [4, 60.

Наприкінці XVII- у першій пол. XVIII ст. в Україні істотно збільшується кількість шкіл при братствах. На зразок Львівської школи засновано школи в Галичі, Стрятині, Кам'янець -Подільському, Замості, Рогатині, Стрию, Бересті, Люблині, Дубні, Городку, Миколаєві та Комарні (під Львовом), Перемишлі, Ярославі, Холмі, Володимирі, Більську, Луцьку, Пинську, Межибожі, Вінниці, Немирові-Брацлавському, та кілька шкіл при братствах у самому Львові [14, 180; 27, 399]. Там було випрацьовано цілісні програми так званого тоді слов'яно-еллінського навчання з засвоєнням латино-польської культу­ри, потрібної в повсякденному ужитку та в здобуванні вищої освіти за кордоном [14, 178].

Вже в першій половині XVI ст. в православній церкві існували тенденції, аналогічні з реформаційним рухом: критичні погляди на церковну традицію, бажання дати рецензію біблійних текстів, перехід на «мову посполиту», й поширення Св. Письма і літератури. Лютеранство, доктрина чеських братів, кальвінізм і аріанство зміцнювали ці тенденції.

Давно відома річ, що К. Острозький, стовп православної церкви, користувався поміччю євангелістів і узгоджував з ними потреби «поправлення сакраменту й інших вимислів людських». А Остафій Волович, відомий борець проти прилучення українських земель до Польщі, давав гроші євангелістам на заснування друкарні в Несвижі, на розмноження книг добрих руками протестантських проповідників (Будного і ін.)[28]

В православнім громадянстві на євангелістів дивилися досить милостивим оком як на своїх союзників і оборонців від латинства, пробачаючи їм за це і догматичні різниці. В.Острозький ще в 1580-х рр. писав так: «чув я декого з християн (православних), що говорять: єретики (євангелісти) заслоною тутешнім християнам (православним) від зловірних (католиків), вони (католики) через єретиків не можуть їх (православних) приневолити до свого зловір’я»[29].

Розвиток реформаційних ідей на українському ґрунті вплинув на організацію і розгортання освітньої справи в Україні. З'явилася мережа культурно-освітніх центрів, найвпливовішим серед яких був Острозький, заснований 1576 р. на Волині князем Костянтином Острозьким (1526—1608). У своїй структурі центр мав академію (греко-слов'яно-латинський колегіум), друкарню і літературний гурток, члени якого готували до видання навчальні посібники, інші книги, що їх друкував Іван Федоров (невід. —1583). Це «Азбука» і «Буквар» (1578), «Хронологія» Андрія Римші (1581), «Біблія» (1581), «Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького (1587), «Книжиця» Василя Суразького (1588) та ін.

Група, що зібралася в Острозі у 1580-х рр., - декілька католиків, кілька антитринітаріїв (багато дослідників та й самі унітарії, вважали, що князь Острозький потай сповідує їхню релігію, чи є, принаймні, їхнім fautor autpatronus), греки, та кілька московських утікачів, серед яких був друкар Іван Федоров, що втік з держави Івана IV, цькований заздрощами «церковних проводирів», що звинуватили його в єресі.[30]

До причин піднесення освіти вчений К. Харламповича відносив “усвідомлення небезпеки, що загрожувала руській мові, релігії, а отже й народності” у зв’язку з наступом польської мови і католицизму в усі сфери життя; вплив “дружніх стосунків православних з протестантами”. Саме в останніх православні запозичили енергію просвітницької діяльності, а також їхню наполегливість до вивчення Божого слова, засади проповідництва, усної та письмової полеміки з латинством, заснування друкарень і шкіл; у єзуїтів – їхню бурхливу видавничу діяльність, диспути та інші засоби пропаганди католицького табору; [16, с. 187-199].[31]

Отже, найбільше значення для розвитку освіти та появи філософських творів серед православних мала Реформація, яка поширилась в Україні на вже підготовлений ґрунт: на прагнення мати Св. Письмо, богослужіння та освіту рідною мовою. Тому саме народна жива мова стала одним з найсильніших факторів в релігійній боротьбі 16- 17 ст. Це глибоко пізнали, як ми бачили, спершу протестанти, а за ними й католики. Тепер пізнали цього чинника й православні. Саме по цій причині і з'являється філософська полемічна література українською мовою. Отже, з пол. XVI ст., спершу під впливом протестантським, а потім за прикладом єзуїтів, православні також починають писати та друкувати багато філософської та релігійної літератури українською мовою, та перекладати Біблію українською мовою.

Філософським грунтом для ідей, висловлених українськими полемістами є концепції ісихатичного і особливо ареопагітичного неопла­тонізму, тому цілком обгрунтовано можна говорити про вітчизняний варі­ант неоплатонічної філософії - український неоплатонізм XVI-XVII ст. [17, 751].

Про характер зацікавлевості філософською та релігійною літературою значною мірою свідчать бібліотеки. У Супрасльському монастирі митрополит Йосиф Солтай зібрав бібліотеку з 215 томів, там було багато богословських та філософських творів. Таких бібліотек було чимало [27, 401]. Важливі твори пересилали один одному; читали «всім собором». Наявність великої кількості філософсько- полемічних та релігійних творів свідчить про значний розвиток освіти серед православних, і було це прямим наслідком реформації.

Пізніші полемісти, в 1580 - 1590-х рр. виступили з усякого роду аргументами від богослів’я, історії, філософії і т. д. проти католицької критики, широко використовуючи цінні для них аргументи і докази реформаційної літератури!

Все співголосне, що давала вона їм на оправдання і укріплення православної доктрини і церкви, підносило їх самопевність, енергію й рішучість боротьби за рівноправність від католицької опіки і влади, за автономію православного життя. І це пояснює нам пізнішу прихильність православних кругів до євангелицтва - за що їм так пекли очі католики! Наприклад, один львівський священик, почавши свою проповідь словами: «О християни, слухайте проповідь святого Рея», читав уривки з Postilla - збірки проповідей Миколая Рея, відомого польського письменника-кальвініста XVI ст. Ця історія датується 1640-рр. і переказана уніатським священиком.[32]

Візьмемо, наприклад, постанови сойму 1555 р. про підстави релігійного замирення, де постановлялося, що всякого роду священики на жадання вірних можуть причащати хлібом і вином і мають право женитись. Це був не тільки тріумф нововірців, але й велике свято православних - реабілітація їх церкви! У двох важливих пунктах польське шляхетське сповідання солідаризувалося з руським! Те, що досі зневажливо трактувалося католицькими кругами як руська забобонність і відхилення від правдивого християнства, тут виступало як домагання освіченої, авторитетної суспільної верстви! Це значило дуже багато.

Православний світ ставививтся реформаційних ідей приязно і союзно. Наприклад королівське домагання 1546 р., щоб митрополит скликав собор для знищення непорядків у православній церкві, було наслідком заходів православної шляхти та міщанства, натхненного прикладом реформаційного руху. Свою ієрархію, нездатну до позитивних змін, православна спільнота попробувала зрушити за поміччю короля. Свідком цього є також заходи православної шляхти перед королем в 1566 р.[33] за право вибору кандидатів на ієрархічні посади.

Унітарії також позитивно ставились до української культури, а конфесійна індиферентність представників цієї течії дозволяла їм брати участь у полеміці з католиками, виступаючи на захист українських православних. Серед прихильників унітаріїв були люди, що офіційно не поривали з православ’ям, як наприклад, князь К.Острозький, засновник славнозвісної Острозької школи-академії.

У 1596 р. православні діячі збиралися в Бересті у протестантській кірсі. У 1599 р., у Вільні, православні й протестанти об’єдналися в конфедерацію для захисту спільних інтересів. Проте був і зворотний бік такого співіснування протестантів з православними на українсько-білоруських землях: протестантський рух у всіх його різновидах міг бути союзником для православних, але він же був для них і загрозою. Під кінець XVI ст. на Україні існувало 109 реформованих громад. Протестантизм, звісно, пустив коріння здебільшого серед української шляхти, однак деякі радикалісти, як-от Симон Будний, проповідували його руською мовою і для «простого люду». Бачачи загрозу, яку становив для них протестантизм, православні цуралися новітніх культурних віянь, оскільки носіями цих віянь були якраз протестанти. Вони ж почасти несуть відповідальність і за консервативну церковнослов’янську течію у відродженні руської віри, яке мало початися невдовзі, і за одне з положень, яким уніати виправдували свій перехід у підданство Римові: як пояснювали Терлецький з Потієм у представленій у Торчині заяві, спонукала їх до цього кроку «єресь», що розповзалася між русинами. «Єрессю» цією, звісно, були протестантські доктрини. [34]

Отже, реформаційний рух зробив таки своє діло в підготовленні українського культурно-національного відродження: він розворушив думку української суспільности. Як каже той же Грушевський, «в атмосфері неустанної релігійної полеміки, з котрою спліталися питання про прерогативи державної влади, про законність та її джерела, про право індивідуального самоозначення, соборности, єрархії, традиції, ні одна скільки небудь інтелігентна й жива людина не могла зіставатись індиферентною. Відлітав безповоротно віками вихований безоглядний послух, консерватизм, як догмат руського життя, що «не подобает переступати преділов старих, яже положили отцове наші»... Не могли минати без вражіння методи дискусії, сміливий критицизм і навіть нерозбірчивість в поборюванні ідейного противника, вироблена в цих гарячих, повних пориву й захоплення часах». Це все дуже придалося, коли довелося обороняти православну віру від натиску латинства в кінці XVI століття.

Як бачимо, внаслідок реформування православної системи рівень освіти піднявся настільки, що в кінці дійшло до того, що «без вищої освіти не можна в нас було стати священиком» [26, 84]. Український освітній рух у другій пол. XVI ст.- XVII ст досяг таких розмірів, яких не знає наша попередня історія- шкіл в Україні було так багато, що Павло Алепський, який проїздив Україною 1653 р. писав про українців, що «всі вони, за невеликим винятком, грамотні, навіть більшість їхніх жінок та дочок уміють читати... А дітей у них більше, ніж трави, - пише він, і додає, - і всі діти вміють читати, навіть сироти» [4, 64].

Вивчення філософського модусу протестантизму з огляду на провідну антикатолицьку проблематику кінця ХVІ – поч. ХVІІ ст. дозволило з’ясувати, що конфесійна позиція протестантів щодо особливостей віровчення католицької Церкви, її соціальної практики та політики значною мірою відповідала усталеним та багатьма причинами зумовленими підходами речників православної Церкви України. Незважаючи на неоднозначність сприйняття та оцінок ролі реформаційних течій в житті Православної Церкви, спорідненість з ними протестантів очевидна.

Проблематичний спектр філософсько - богословського модусу знайшов відображення в вітчизняній антикатолицькій традиції з їй притаманною крайньою ортодоксальністю, рішучим неприйняттям католицьких віронавчальних нововведень та унійних заохочень, а також піднесенням ідеї спасіння, запорукою якого виступала віра, простота та смирення.

Органічний зв’язок філософського модусу творчості протестантів та порушеної ними етнічної проблематики узасаднювався на переконанні про глибинну близькість ідеалів Ісуса Христа українському народові, що знайшло найбільш повне відображення в системі шкільно‑просвітницьких засобів, спрямованих на відродження народу, в демократичності українського церковно-релігійного життя та схильності до соборовості.

Оскільки, в ті часи українському народові доводилося вести боротьбу проти релігійної агресії Ватикану. Це активізувало розвиток філософської думки та надало їй специфічних реформаційних рис. На основі досліджень даного підрозділу, ми доводимо, що на розвиток вітчизняної філософії мали значний вплив проникнення передових філософських ідей, прогресивної філософської теорії і практики епохи Відродження та Реформації.

Реформація, як церковно-релігійна і політично-соціальна течія почалася при кінці 14 ст. і тривали кілька століть у Європі (звідки поширилися й в Україну), пробудивши національну свідомість і розвиток культури окремих народів та витворивши низку протестантських церков. Реформація була спрямована однаково проти догм і устрою, як і проти економічного і політичного становища Католицької церкви (секуляризація церковних земель тощо).

На Україну Реформація проникла спочатку в незначній мірі у 15 ст. з Чехії, через студентів з України, на яких впливали наука Яна Гуса і гуситські війни, а також через гуситських емігрантів. Завдяки цим та іншим чинникам в 16 ст. реформаційні течії дуже поширилися серед маґнатів і шляхти. Чимала кількість маґнатів і шляхти: Радзівіли, Воловичі, Кишки, Любинецькі, Морштини, Фірлеї, Сапіги, Гойські, Ходкевичі, Сенюти, Холоневські, Чапличі, Войнаровські, Немиричі та ін. - були захоплені ідеями Реформації. Реформаційні рухи особливо сильно почали проникати на Україну після Люблінської унії 1569.

Наслідком Реформації була активізація православної шляхти, міщанства, козацтва й духовенства, для яких загрожена католицьким наступом, особливо після Берестейської унії 1596, «руська» віра набрала ознак національної ідентичності. Провідник православної опозиції, князь: К. Острозький схилявся до зближення з протестантами, що позначилося кількома спільними нарадами у 1595, 1596 та особливо у Вільні 1599.

Чималий відгук Реформація мала у церковно-культурній ділянці. Чеські переклади св. Письма були знані на українських землях у 15 ст., з'явилися перекладені на тогочасну літературну українсько-білоруську мову такі твори, як «Новий Заповіт» В. Негалевського (1581), Євангеліє В. Тяпинського у кін. 16 ст., Пересопницьке Євангеліє (1556-61), базовані переважно на протестантських текстах. Ці переклади вживано не тільки для приватного читання, але й при богослужбах («Тріодіон», 1664). Одночасно ширилася проповідь народною мовою, а у релігійній полеміці тією ж мовою брали участь не тільки протестанти, але й католики й православні,. Таким чином, під впливом Реформації, поряд з церковно-слов'янською та з новопоширюваною серед вищих верств польською, почала вживатися українсько-білоруська мова, як мова письменства.

Ще у XV і в першій половині XVI ст. намітилися певні зв’язки України з культурою гуманізму. Вихідці з України навчалися в європейських університетах а європейські гуманісти відвідували Україну. Друга половина XVI ст. - це час поширення в Україні реформатських рухів, як тих, що проникали із Заходу, так і тих, що виникли на українському ґрунті. Час поширення на Україну Реформації був і часом найбільшого сприйняття ренесансних впливів, які модернізували світогляд реформаторів.

Реформація сприяла соборноправності української церкви, що особливо виявилося у діяльності братств. Братчики практикували читання Св. Письма, не тільки на сходинах, але і вдома, стежили за поведінкою своїх членів, мали нагляд над церковними справами, контролювали діяльність священиків і єпископів, аж до виступів проти декого з них, як «ворога істини» (Статут Львівського Братства, 1588). Єпископи не погоджувалися з такими широкими повноваженнями світського елементу, і їхній перехід на унію з Римом був у деякій мірі спричинений реформаційними впливами у православних громадах.

Самоврядування церковних громад, соборноправність в українській церкві були засадами, які сформувалися в умовах впливу ідей Реформації. Коли ж в ході «реформи», здійсненої Могилою, було обмежено втручання мирян в церковне управління і зросла роль ієрархії та кліру, то це відбувалось в контексті аналогічних контрреформаційних змін, властивих багатьом країнам Європи.

Відродження православної церкви відбувалися в межах рухів, які містили елементи реформаційної ідеології або були аналогічними Реформації. Це було цілком природно, оскільки для оновлення церковного життя і філософії слід було подолати старі структури.

 







Дата добавления: 2015-08-10; просмотров: 473. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...

Решение Постоянные издержки (FC) не зависят от изменения объёма производства, существуют постоянно...

ТРАНСПОРТНАЯ ИММОБИЛИЗАЦИЯ   Под транспортной иммобилизацией понимают мероприятия, направленные на обеспечение покоя в поврежденном участке тела и близлежащих к нему суставах на период перевозки пострадавшего в лечебное учреждение...

Кишечный шов (Ламбера, Альберта, Шмидена, Матешука) Кишечный шов– это способ соединения кишечной стенки. В основе кишечного шва лежит принцип футлярного строения кишечной стенки...

Этические проблемы проведения экспериментов на человеке и животных В настоящее время четко определены новые подходы и требования к биомедицинским исследованиям...

Классификация потерь населения в очагах поражения в военное время Ядерное, химическое и бактериологическое (биологическое) оружие является оружием массового поражения...

Факторы, влияющие на степень электролитической диссоциации Степень диссоциации зависит от природы электролита и растворителя, концентрации раствора, температуры, присутствия одноименного иона и других факторов...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия