Значення гасел для передвиборчої кампанії

 

Девіз — лаконічний виклад політичної ідеї, мети діяльності політичних угруповань (партії, громадської організації, руху). Коротка, що легко запам'ятовується, формула, яка фіксує прикмети або стратегію рекламної кампанії.

 

Ø У гаслі партії акумулюється вся ідеологічна особливість і неповторність даної партії, а у гаслі виборчої кампанії кандидата (чи партії) — її головна ідею. Гасло має легко читатися і запам'ятовуватися, бути лаконічним. Партійний девіз може бути як довгост­роковим і постійним («Пролетарі всіх країн, єднайтеся» у компартії, чи «Людина-родина-добробут-Україна» у НДП, "ЄДНІСТЬ У РОЗМАЇТТІ""- «Україна Соборна»),

так і тимчасовим, обмеженим визначеним періодом

Ø Тимчасовий короткий девіз називають слоганом. Це короткий рекламний девіз, лозунг, заклик, заголовок, афоризм. Ефективний засіб привернення уваги великої кількості людей до тих або інших політичних процесів.

 

До речі, в політичних кампаніях 1998-1999 років Народний рух України використовував відвертий плагіат, взявши елементом основного партійного сло­гана другу половину гасла Бориса Федорова на російських виборах 1995 року, який тоді звучав так: «Земля — селянам. Бандитам — тюрми». Теж саме використовував і Ющенко – бандитам тюрми. А антислоганом, що зіграв проти Януковича став вислів про «козлів, які мішають нам жити». (Приклади вдалих слоганів з помаранчевої революції: Ющенко – так! Разом нас багато – нас не подолати! Тому що – пахан…) Приклади слоганів – «Вона працює», «З Україною в серці». Тігіпко «Керувати країною повинні професіонали», Янукович «Україна для людей», «Почую кожного», Яценюк «Країну врятує…», «Країна одужує від вірусу Ю1Я 1».

Слогани Юлії Тимошенко, починаючи з серпня, створили такий смисловий ланцюжок. Серпень - "Вони - заважають. Вона - працює". Вересень - "[Звіт про досягнення]. Вона - працює". Жовтень - "Вона - працює. Вона - це Україна!" Листопад - "Вона переможе. Вона - це Україна!" Грудень - "Україна переможе! Україна – це ти!"

"Україна для людей" - таким є основне гасло президентської кампанії Віктора Януковича. Ідея зрозуміла: захист інтересів широких народних мас. Правда, слово "люди" на позначення цих самих мас виглядає дещо дивним - неначе в Україні, крім людей є ще якісь виборці-нелюди. Подібне гасло набагато краще підійшло б гіпотетичним борцям з окупацією України інопланетянами чи бездушними роботами-термінаторами.

Що ж до самих бігбордів, то тут все реалізовано за класичними виборчими технологіями: серія додаткових гасел-конкретизаторів розшифровує, як саме Україна має перетворитися на країну для людей. Перше, що кидається у вічі - це те, що в більшості випадків подібні "підгасла"-розшифровки на бігбордах згруповані по двоє. "Стабільна гривня - збереження заощаджень", "доступні ліки - якісна медицина"

Подібна схема – гасло і підгасло використана і в рекламі Литвина – «Час литвина» і розшифрування. Мабуть, найрізноманітнішими гаслами, не пов’язаними у силовий ланцюжок, як, скажімо, у Тимошенко, у кампанії 2009 вирізнився діючий Президент В. Ющенко. Якщо у 2004 році основним гаслом його кампанії було «Так Ющенко!», то нині – таких гасел дуже багато і базуються вони в основному на здобутках України за час президентства Віктора Андрійовича та його особистих ініціатив.

 

Планування просування політичної реклами

Талант керівників виборчого штабу полягає в умінні правильно використовувати всі ці різноманітні форми і види політичної реклами. В умінні пройти по тонкій грані, до якої відчувається недолік інформованості, а після - пересичення і відторгнення. В умінні знайти саме ті форми подачі політичної реклами, що найбільшою мірою будуть сприйняті на даній території, серед конкретних соціальних груп. В умінні поєднати все розмаїття форм і видів політичної реклами в могутній єдиний інформаційний потік.

Для цього необхідні відповідні знання, вміння системно мислити, втілювати свої задуми в рамках єдиного погодженого плану політичної реклами. Поєднання тонкої матерії натхнення, таланту з жорстким і технологічним системним плануванням завжди призводить до найкращих результатів. Важливо все своєчасно передбачити, для цього знайти відповідні кошти й технічне рішення, все викинути на політичний ринок якраз у той час, коли в цьому є нагальна потреба. Нижче наведемо приблизний план-обсяг такої роботи.

 

5. Політичне портретування у рекламі

5.1. Політичний портрет і створення іміджу політика

Як ми вже з’ясували, газетні публікації та фотоматеріали є традиційними формами політичної реклами, а також і антиреклами. Основними такими рекламними чи антирекламними публікаціями, як правило, є політичні портрети. Без розробок політичного, чи політико-психологічного портрету претендента у передвиборчій кампанії не обходиться висвітлення політичного процесу жодної країни. Для масової свідомості характерна персоніфікація суспільних явищ, тому розробки політичних портретів відіграють доволі суттєву роль у ході передвиборчої кампанії. При цьому слід зазначити відмінність між політичним портретом та портретом політика, про що попереджає професор В.Шкляр. Зокрема, за визначенням науковця, при створенні політичного портрету автор зосереджує увагу на політичній характеристиці особистості, тоді як портрет політика – це не обов’язково вклад його політичних поглядів і дій у їх динаміці. Останній мало чим різниться від портрету людської індивідуальності, в якому разом із зовнішньою схожістю зафіксовано духовний світ зображуваної людини. Окрім того, політичний портрет, чи політичне досьє як його різновид, є базисом політичної реклами, кінцевою метою якої є створення та підтримка певного іміджу політика. Методика і технологія створення у пресі політичного портрету при всій свої варіативності і стадіальності має універсальні методи творчості, а саме: методи пізнання особистості політика і методи прояву в тексті елементарних виразних засобів. Зокрема, методи пізнання особистості політика базуються на даних проведеного журналістами аналізу у такі ієрархії: соціально-політичний, психологічний та етичний аспекти діяльності, які поєднуються у тексті; методи прояви у тексті елементарних виразних засобів включають цитування, виклад, переосмислення, посилання (апеляцію).

На думку автора роботи «Прийоми реклами і Public relations» І.Л.Вікентьєва, у кожного об’єкта, чи це людина, чи явище, є своє іміджеве забарвлення. Об’єктів без іміджу не існує, бо відсутність іміджу – теж імідж.

Побудова іміджу – це робота, яка ведеться у двох напрямках: з одного боку враховуються характеристики масової свідомості, вивчаються настрої виборців відносно свого потенційного героя, з іншого – визначаються конкретні переваги кандидата, тобто його характеристики, які перевершують аналогічні характеристики конкурентів.

Творці іміджу створюють зі свого політика адекватний публіці типаж.

Цей політик у свідомості громадськості повинен відповідати певному образу –герою: мудреця, воїна–захисника, годувальника, борця за справедливість.

Друга складова в побудові іміджу цілком залежить від особливостей зовнішності, характеру, біографії, стилю і манери поведінки самого політика.

Набір особових рис лідера співпадає з набором переважних рис особи взагалі. Та все ж професійна придатність політика, можливість виконання ним певних політичних задач оцінюватиметься відповідно ступеню володіння такими якостями: організаторські здібності, розумові можливості, кругозір, комунікабельність, переконаність, рішучість, вимогливість, компетентність тощо. На думку одного з відомих фахівців в області політичної реклами Дж.Уітнцера, кандидат повинен мати одну або декілька рис, які б всіх надихнули. Він повинен бути привабливим, динамічним, людяним, випромінювати упевненість і твердість.

Попри свою суть подібні матеріали вважаються рекламними публікаціями, оскільки неодмінною складовою таких текстів вважається пряма або непряма оцінка, що передає відношення до політика. Автор «підказує» читачу точку зору на описувану людину, інакше формує оцінку, що визначає установку сприйняття для читача. Необхідно відзначити, що засоби, які використовуються як для формування позитивного образу політика (реклама), так і для актуалізації в іміджі якогось політика невигідних рис (антиреклама) мають схожі механізми роботи, що розрізняються тільки протилежними установками. Політичні портрети конкурентів – теж не окремий випадок в сьогоднішній журналістській практиці. Неспеціалісту, як правило, дуже важко вичленувати рекламу (або антирекламу) у такому вигляді зі всього загального потоку журналістських матеріалів. Довіра до певного видання, таким чином, переноситься і на публікації.

Різні фотоматеріали допомагають створенню цілком закінченого образу політика на сторінках періодичного друку. Добре виконані фотографії представляють не тільки зовнішній і внутрішній вигляд людини, але також можуть проілюструвати його відносини з сім’єю, прихильниками, найвигідніші факти біографії, результати діяльності.

5.2. Роль емоцій у політичному портретуванні

Переважна більшість політичних портретів – розроблення необхідного уявлення про свого кандидата у Президенти шляхом наділення його такими рисами, які, на думку імідж-мейкерів, дозволять кандидатові відокремиться, набути певної контрастності по відношенню до інших кандидатів та, таким чином, бути впізнаним під час виборів. Слід мати на увазі, що дуже велика частина інформації, і в тому числі, й про претендентів на крісло глави держави, свідомо впроваджується (інколи під виглядом несанкціонованого витоку конфедиційної інформації), або іншими словами, нав’язується пресі спеціалістами з передвиборчих штабів. Цією інформацією керується значна частина електорату, сприймаючі їх переважно емоційно й підсвідомо. Скажімо фотографії Ющенка з багатодітною сім’єю сприймаються виборцями дуже позитивно, Ющенко виглядає у ролі батька народу.

За допомогою портрету створюються люди-легенди, завжди переможці, що спроможні вести народ до кращого майбутнього. Отже, змагання політичних портретів в кампанії завжди є, певною мірою, змаганням політичних міфів. Цікаво, що деякі політологи говорять про міфологізацію президентської виборчої кампанії взагалі. Так, М.Томенко зазначає, що кандидатів на посаду глави держави представляють або як ворогів українського народу, або як його рятівників.

Найхарактернішою рисою сучасних технологій у розробках політичних портретів стало застосування ярлика чи клейма (при чому як позитивного, так і негативного) по відношенню до політика. До речі, у застосуванні вдалих ярликів по відношенню до політиків між журналістами навіть триває певне змагання. Масова свідомість, за вдалим висловленням професора Г.Почепцова, повинна за щось зачепитися, а ярлики як раз і слугують універсальними зачіпками, згідно з якими пересічний виборець ідентифікує політика. Так, у передвиборчій гонці 1999 р., П.Симоненка названо “сірою міллю на червоному полотнищі” та “битим королем передвиборних пасьянсів”, О.Ржавського “типовим “новим українцем”. Але найбільш яскравих ярликів було застосовано щодо опосередкованого учасника президентських перегонів В.Пустовойтенка. Його охрещено і “завжди другим”, і “тихим орачем”, і “вірним опричником”, і “головним диспетчером”, і “пожежником”, й нарешті, “сірим кардиналом” Президента. Безумовно, розробки політичного портрету прем’єра мали впливати на сприйняття електоратом особистості самого Л.Кучми.

Щодо кампанії 2004 р., усталеними ярликами є: „американський зять”, „бухгалтер” про Ющенка, які мають негативний відтінок. А з позитивних – „Ющенко –Так!”, „Не словом – а ділом”. Та найбільше ярликів створено на адресу Януковича – „Тому що так треба”, „тому що найкращий” тощо і на противагу їм – „Тому що пахан”, „тому що людожер”, біг-морди, і „хамське яєчко”.

У цьогорічній кампанії кампанії багато нових ярликів навішали на основних кандидатів у Президенти: Ю. Тимошенко: «Вона – це Україна», Арсеній Яценюк – Онаній, «тінь президента»