Пункт 2. Інструкції:прочитайте й проаналізуйте позиції педагогів, що стосуються питання статевого виховання

Інструкції: прочитайте й проаналізуйте позиції педагогів, що стосуються питання статевого виховання. Запишіть висновок та власну позицію щодо організації статевого виховання. З якого віку, на Вашу думку, потрібно починати статеве виховання дитини і хто є головними організаторами цього процесу?

 

Другим найважливішим напрямком досліджень є науково-педагогічна література, яка розкриває різні аспекти педагогічної діяльності в галузі статеворольової соціалізації. Вона виступає науковою інформацією, яка безпосередньо розкриває проблеми статевого виховання, підготовки школярів до сімейного життя, формування культури взаємин статей.

Проблемі статевого виховання в педагогічній літературі приділяється велика увага. А.Макаренко писав, що питання про статеве виховання залишається одним з найважчих педагогічних питань: „І дійсно, в жодному питанні не було стільки наплутано і стільки висловлено неправильних думок. А між тим практично це питання зовсім не таке важке, і в багатьох сім’ях воно розв’язується дуже просто й без болісних коливань” [101, 60-61].

Говорячи про виховання майбутнього статевого почуття дитини, А.Макаренко передусім говорив про виховання її майбутнього кохання й про виховання її як майбутнього сім’янина. „Що вимагає суспільна моральність у питаннях статевого життя? Вона вимагає, щоб статеве життя людини, кожного чоловіка й кожної жінки, перебувало в постійному гармонійному відношенні до двох галузей життя: до сім’ї й до кохання. Вона визнає нормальною й виправданою морально тільки таке статеве життя, яке ґрунтується на взаємному коханні й виявляється в сім’ї, тобто відкритому громадянському союзі чоловіка й жінки, союзі, який переслідує дві мети: людське щастя і народження й виховання дітей. Звідси зрозумілими є й цілі статевого виховання. Ми повинні так виховувати наших дітей, щоб вони тільки по любові могли насолоджуватись статевим життям і щоб свою насолоду, свою любов і своє щастя вони реалізовували в сім’ї” [101, 62].

П.Блонський, який був не тільки видатним психологом, але й видатним педагогом, писав про необхідність саме статевого виховання, а не простого інформування про статеву фізіологію: „Але статеве просвітництво не завжди правильно розуміється. Нерідко йому ставлять чисто інформаційні завдання, тоді як воно, звичайно, повинне бути підкорене педагогічним завданням: воно повинне не просто інформувати, а саме виховувати. Але навіть так зване статеве виховання нерідко обмежується чисто гігієнічним змістом, адресуючись лише до почуття обережності вихованця. Звичайно, це важлива частина статевого просвітництва, але лише частина... людське статеве життя має багатий зміст. Відповідно до цього статеве просвітництво повинне бути передусім суспільно-моральним просвітництвом. У коло його питань не можуть не входити питання громадського ставлення до протилежної статі – ставлення поваги й товариськості. Не може воно обійти й питань кохання” [19, 275].

Таким чином, статеве виховання є необхідним компонентом процесу формування особистості кожного чоловіка й кожної жінки.

Серед провідних принципів педагогічної системи В.Сухомлинського принцип виховання дітей з урахуванням їх статевої приналежності займає важливе місце. В.Сухомлинський вважав, що статеве виховання є частиною морального виховання, мета якого – підготувати майбутніх батьків і матерів, виховати справжніх чоловіків і жінок: „Від моральної культури взаємин між дівчатками й хлопчиками, дівчатами і юнаками залежить моральна культура всього нашого суспільства, щастя й добробут нових поколінь... Громадянська, моральна, етична, естетична зрілість, яку ми повинні сформувати в школі, проявляється передусім у тому, наскільки усвідомили наші вихованці в роки ранньої юності ту важливу істину, що й фізично, і духовно вони повинні бути справжніми чоловіками й справжніми жінками. Так, одна з важливих виховних цілей полягає в тому, щоб наші підлітки, юнаки й дівчата глибоко розуміли: ми – завтрашні чоловіки й дружини, матері й батьки” [159, 331]. Таким чином, місія школи полягає не тільки в тому, щоб виховати освічених працелюбних чоловіків і жінок, але й любляче вірне подружжя, батьків і матерів. „Забуття цієї істини призводить до того, що зі стін школи виходять 17-18-річні діти, які дозріли фізично для того, щоб народити дітей, і не дозріли духовно, щоб любити й виховувати” [159, 342].

Погляди найвидатніших педагогів і практиків на статеве виховання і їхній досвід у цьому питанні актуальні й сьогодні.

Оскільки статеве виховання вимагає певної обережності й делікатності, думки педагогів щодо питання, ким і коли повинне здійснюватись такого роду виховання, розходяться. У педагогічній літературі 70-х – 80-х років існувала точка зору, що ранні розмови дорослих з дітьми про проблеми статі й сексуальність можуть призвести до втрати духовності в галузі статевих відносин, збудження передчасного інтересу до сексу, поширенню дошлюбних зв’язків. В 90-х роках педагоги дотримувались думки, що професійне статеве виховання в школі й удома дає можливість отримати нормальні, не викривлені уявлення про статеві відносини, знизить ризик випадкового початку статевого життя й запобіжить її небажаним наслідкам.

В.Кочетков уважав, що провідна роль у статевому вихованні належить батькам. „Прийомами правильного спокійного впливу на статеву допитливість, що виникає, повинні володіти не тільки вихователі й педагоги, але значно більшою мірою й батьки. Якщо в розумовому й фізичному розвитку дітей школа й сім’я виступають у ролі рівноправних учасників, то в питанні попередження статевих стосунків вирішальна роль належить батькам. Лікарі й педагоги можуть висвітлити це питання з природничонаукової точки зору”. „Батьки у свою чергу зобов’язані застерегти підлітка від деяких крайнощів першого кохання (раннє статеве життя, вагітність, венеричні захворювання, перспектива бездітного шлюбу й т. ін.)”. Бесіди зі статевого виховання повинні вестись професійно. „Невміле втручання педагога у світ сексуальних переживань учнів може залишити небажані наслідки. Наприклад, розмова педагога, вихователя, лікаря про патологічні статеві звички з групою хлопчиків чи дівчаток приховує серйозну небезпеку, оскільки багато дітей під час подібних бесід не тільки вперше про це дізнаються, але й намагаються при першій нагоді перевірити почуте на практиці. Цьому сприяють особливості дитячої фантазії, вразливість, підвищена навіюваність” [78, 9-10].

А.Хрипкова розглядає статеве виховання передусім як проблему педагогічну, якою перш за все повинен займатися педагог. Однак ця проблема вимагає також участі батьків і лікарів. Підміна статевого виховання „самовихованням” негативно впливає на поведінку підростаючого покоління. „Замовчуючи цю галузь людських відносин, ми самі виводимо з-під контролю дітей” [176, 4].

У монографії Д.Колесова й Н.Сельверової статеве виховання розглядається як невід’ємний і суттєвий аспект виховання, який необхідно розпочинати з раннього віку. Автори висловлюються на користь педагогіки, яка враховує відмінності між представниками чоловічої й жіночої статі. „Необхідно будувати педагогічний процес так, щоб... усіляко розкривати смисл існування двох статей, причому розкривати його в широкому, а не вузькопродуктивному розумінні. Необхідно прищеплювати дитині усвідомлене розуміння значення її статевої приналежності так, щоб саме його розуміння було для неї програмою певної поведінки, а не порожнім звуком” [69, 197-198].

„Заперечення статевих відмінностей, – відзначає Д.Колесов, – несприятливо відображається на розвитку статевого виховання, оскільки останнє повинне будуватися з урахуванням індивідуальних особливостей дитини, багато в чому пов’язаних з її статевою приналежністю” [68, 157].

Таким чином, можна зробити висновок, що статеве виховання повинне здійснюватись батьками й педагогами з дитинства, з урахуванням особливостей розвитку хлопчиків і дівчаток, специфічних моментів вікової соціалізації й формування статевої ідентичності.

Продовжуючи аналіз другого напрямку літератури, слідує звернути увагу на роботи Л.Столярчук: навчальний посібник „Воспитание школьников в процессе полоролевой социализации” [156] і монографію „Полоролевая социализация школьников: теория и практика воспитания” [157]. Це одні з небагатьох робіт, які висвітлюють питання теорії й практики статевого виховання школярів.

Л.Столярчук стверджує, що зрівняльна педагогіка, яка ігнорує особливості статевого виховання хлопчиків і дівчаток, спрощує педагогічну діяльність, гальмує розвиток індивідуальності. „Активне ігнорування статевої приналежності школярів протягом тривалих років призводило до нівелювання жіночої/чоловічої унікальності, неповторності внутрішнього світу кожної дівчинки, дівчини, кожного хлопчика, юнака, неадекватної самооцінки школярів, відсутності культури взаємин статей, відмови від прагнення зрозуміти людину як представника певної статі, побачити її особливості, визнати право на жіночу/чоловічу індивідуальність” [157, 6].

У сучасній вітчизняній і зарубіжній літературі існує достатньо робіт, які різнобічно й багатопланово висвітлюють проблему статевого виховання. По-перше, це література, присвячена підготовці молоді до сімейного життя [31; 38; 59; 61; 64; 96; 165; 170; 175; 183]. У розглядуваному напрямку найбільший інтерес для нас становить навчальний посібник для факультативних занять з курсу „Основи культури статей” у старших класах середньої загальноосвітньої школи І.Мезері [105]. У ньому розкрито найбільш складні аспекти підготовки школярів до сімейного життя, пов’язані з оволодінням культурою стосунків статей. Описуючи наявні відмінності статей (соматичні, фізіологічні, інтелектуальні тощо), авторка доходить висновку, що „чоловік і жінка неоднакові, але рівноцінні” і рівність між ними може бути встановлена тільки в соціальному плані. Ця рівність, яка ґрунтується на повазі особистості, цінується найбільшою мірою в галузі сімейних стосунків. „Сьогодні сім’я будується на основі рівності статей, ось чому в нових умовах найважливішою якістю направленості особистості виступає повага. Сім’я повинна ґрунтуватися на взаємній довірі й повазі, на оберіганні й захисті достоїнства всіх членів сім’ї”. „Формування культури стосунків статей „лежить через виховання поваги прав і достоїнства особистості протилежної статі” [105, 53].

Автор стверджує, що формування культури стосунків статей є найважливішим компонентом підготовки молоді до майбутнього сімейного життя. „Щоб виховати у старшокласників культуру стосунків статей, необхідно дати їм відповідні знання про фізіологію статі й психологію взаємин статей. Ці знання необхідні старшокласникам передусім для того, щоб уміти правильно побудувати взаємини з особами протилежної статі, більш тонко розуміти психологію своєї й протилежної статі, уникати багатьох помилок у процесі статевого дозрівання й емоційної незрілості. Вони будуть впливати на підвищення культури взаємин статей і створять відповідну базу для сімейних відносин, для позитивного морального клімату сім’ї” [105, 54].

У теоретико-методологічному плані наукові ідеї І.Мезері становлять велику цінність. Особливо цінною є методика підготовки старшокласників до сімейного життя, яка ґрунтується на активних формах і методах навчання й виховання. Авторкою розроблено й запропоновано такі форми й методи: орієнтаційно-рольова гра, проблемні ситуації, дискусія, тести, домашнє завдання, які дозволяють зробити процес формування культури взаємин статей творчим й ефективним у засвоєнні знань учнями.

По-друге, це дослідження, присвячені проблемам статевого виховання [21; 24; 55; 66; 85; 102; 110; 111; 126; 136; 170], психосексуального розвитку й сексуального виховання [33; 41; 44; 48; 49; 51; 57; 63; 137], виховання дівчаток [87; 117; 162; 163] виховання хлопчиків [15; 25; 46; 77; 161; 177]. Так, В.Зеньковський розглядає сферу статі як одну з основних і навіть центральних сфер у людині, де пов’язані й потаємним чином впливають одне на одне тіло й душа людина. „Воістину, ніщо так не важливо знати для судження про людину, як те, як склалось у ній життя статі: тут лежить ключ до найосновніших, вирішальних чинників нашого життя”. „...Ми або підносимось і світлішаємо від того, що розгоряється в людині, коли в ній „грає” стать, або падаємо в справжню прірву гріха й злочинів”. Таким чином, автор вважає правильний устрій життя статі найважливішим завданням, повз яке не може пройти жодна людина. Замовчування ж дорослих, з одного боку, і гостра допитливість до теми статі – з іншого, породжують у душах юних людей жадобу подразнень і збуджень у галузі статі, що може значно підірвати духовне й нервово-психічне здоров’я [51, 13].

Проблеми психосексуального розвитку, сексуального виховання, статевого виховання активно розглядаються й у сучасній західній педагогічній літературі [119; 174; 186; 187; 191; 192; 193; 194; 195; 196; 197; 199; 200; 201; 202].

Фундаментальні дослідження в галузі формування готовності старшокласників до сімейного життя проводились В.Кравцем. У докторській дисертації „Теорія та практика підготовки учнівської молоді до сімейного життя” автором теоретично обґрунтовано й створено модель навчально-виховної діяльності сім’ї й школи з підготовки школярів до сімейного життя; удосконалено технологію реалізації можливостей шкільних навчальних предметів для підготовки учнівської молоді до сімейного життя; визначено психолого-педагогічні умови ефективності діяльності школи та сім’ї з підготовки учнів до сімейного життя; виділено критерії діагностування рівнів сформованості психосексуальності й свідомості сім’янина; розроблено модель діяльності шкільної психологічної служби з реалізації завдань дошлюбного виховання; розроблено зміст і методику формування готовності майбутніх учителів та практичних психологів до роботи з формування майбутнього сім’янина [80].

З метою підвищення ефективності діяльності школи й сім’ї з підготовки школярів до сімейного життя автором розроблено модель діяльності шкільного психолога з реалізації завдань дошлюбного та статевого виховання, тематику батьківського лекторію з питань статевого та дошлюбного виховання дітей, зміст роботи коригувальних батьківських груп, охарактеризовано методи сімейної психокорекції й психотерапії [80].

Аналізуючи причини, через які зараз розпадається більшість молодих сімей, В.Кравець відзначає, що юнаки й дівчата не знають основ емоційної культури, не розуміють психологічних розбіжностей статей, темпераментів і характерів, не володіють психотехнікою спілкування. Молоде подружжя часто не вміє жити в сімейному колективі, ураховувати інтереси членів сім’ї. Вони недостатньо підготовлені до виховання майбутніх дітей. Для молоді характерна сексуальна безграмотність. Молоде подружжя часто безпорадне в господарських питаннях, не вміє планувати сімейний бюджет, у них немає елементарних навичок ведення домашнього господарства, умінь правильно розподіляти обов’язки між членами сім’ї. В.Кравець підкреслює, що вступати в шлюб повинна тільки соціально зріла особистість, здатна управляти своєю поведінкою відповідно до суспільних норм, змінювати її залежно від змін життєвих ситуацій; особистість, здатна самостійно приймати важливі рішення, долаючи сімейні труднощі, налагоджувати партнерські стосунки.

Основні завдання загальносоціальної підготовки молоді до сімейного життя можуть бути зведені, на думку дослідника, до „виховання правильного розуміння дорослості та її проявів почуття відповідальності за кожний свій вчинок; ознайомлення із значенням сім’ї в житті людини й суспільства, із суспільною сутністю шлюбно-сімейних стосунків, з історією шлюбно-сімейних стосунків та особливостями й складностями сучасної сім’ї; ознайомлення з основними мотивами створення сім’ї; формування у школярів соціально цінних установок, здатності планувати й реалізовувати свій життєвий шлях, виховання відповідального ставлення до свого здоров’я й здоров’я інших людей, антиалкогольної та антинікотинової пропаганди” [79, 55].

Питання для самоконтролю

1. Які вчені досліджували питання дитячої сексуальності і які їхні позиції щодо цього питання?

2. Які видатні українські педагоги досліджували проблему статевого виховання?

3. Яка думка щодо питання організації статевого виховання існувала в педагогічній літературі 70-х – 80-х років?

4. Якої позиції щодо організації статевого виховання дотримуються сучасні педагоги?

5. Які напрямки педагогічної літератури, позначені в розділі, різнобічно й багатопланово висвітлюють проблему статевого виховання?