Пункт 2. Інструкції:прочитайте пункт 2, проаналізуйте, зробить висновки щодо прочитаного, запишіть їх у зошит.

Інструкції: прочитайте пункт 2, проаналізуйте, зробить висновки щодо прочитаного, запишіть їх у зошит.

Повноцінним представником своєї статі є індивід, який має первинні й вторинні особливості певної статі й вважає себе її представником. Розвиток людини як представника певної статі – процес, що відбувається під впливом зовнішніх і внутрішніх сил. До внутрішніх сил ми відносимо біологічні спадкові чинники, до зовнішніх – впливи навколишнього середовища.

Стать людини є біологічно спадковим чинником. Статева диференціація відбувається всередині утроби матері. Первісно диференціація статі здійснюється на генетичному (хромосомному) рівні. Кожна клітина людського організму містить 22 пари однакових хромосом. І тільки 23-я, статева пара відрізняється. У жінок вона має комбінацію ХХ, а в чоловіків – ХY. Статеві клітини містять тільки одну хромосому (жіночі – Х, чоловічі – або Х, або Y). Генетична стать майбутньої дитини визначається тим, яку хромосому несе в собі сперматозоїд. Якщо в заплідненій яйцеклітині буде комбінація ХХ – народиться дівчинка, якщо ХY – хлопчик. Чоловічі статеві органи формуються між 8-им і 20-им тижнями вагітності, жіночі – трохи пізніше. Статева диференціація мозку відбувається на 4-ому – 7-ому місяці внутрішньоутробного розвитку, підсумком якої є різна для чоловіків і жінок чутливість центральної нервової системи до гормональних впливів, тобто фемінізація чи маскулінізація мозку, „формування нейроендокринної схильності до статево специфічної поведінки”. Таким чином, уже на момент народження стать являє собою доволі складну систему [57, 60 – 63].

Після народження, коли на дитину починає впливати навколишнє середовище, „вступає в силу” процес статеворольової соціалізації. Передусім це виявляється в ставленні до новонародженого як до хлопчика чи дівчинки, яке визначає генітальна зовнішність малюка. Потім дитину починають виховувати відповідно до її статевої приналежності. При цьому дуже важливо і для самої дитини, і для людей, які її оточують, щоб „загальна схема її тіла” відповідала її паспортній статі [72, 47].

Першим важливим результатом статеворольової соціалізації є усвідомлення дитиною своєї статевої приналежності (ідентичності). На думку дослідників Д.Колесова й Н.Сельверової, цій події передує інша, не менш важлива, а саме – уміння розрізняти статеву приналежність інших людей. Уже до року діти розрізняють людей за статтю. Цю здатність особливо чітко можна спостерігати, коли дитина виявляє негативізм до сторонніх чоловіків чи жінок. Розбіжність статевої приналежності інших людей становить хронологічно перший компонент самого поняття статевої приналежності. До трирічного віку діти добре знають свою статеву приналежність і починають аналізувати її ознаки [69, 137 – 138].

Дослідники Д.Ісаєв і В.Каган відзначають, що до трьох, максимум до п’яти – шести років складається уявлення дитини про приналежність до певної статі. Автори називають цей процес первинною статевою ідентифікацією, під час якої „закладаються не тільки риси особистості взагалі, але й основи мужності й жіночності, які надзвичайно сильно впливають на весь подальший хід формування особистості чоловіка і жінки” [56, 27]. До 5 – 6 років ще можуть виникнути нерозуміння з приводу генітальних розбіжностей хлопчиків і дівчаток, можливі уявлення про зміну статевих органів. У 6 – 7 років поняття статевої приналежності складається в дітей як необоротна якість. У цей період починається процес диференціації діяльності, установок і цінностей [55, 51]. Г.Крайг характеризує цей ступінь розвитку як „константність статі” [81, 147].

Після того, як дитина усвідомила свою статеву приналежність, вона починає й поводитись відповідно своїй статі. Тобто, можна сказати, що статеворольова поведінка є закономірним наслідком усвідомлення статевої приналежності й другим результатом процесу статеворольової соціалізації. Мається на увазі усвідомлена поведінка, а не несвідоме копіювання дій і вчинків дорослих. Засвоєння дитиною механізмів статеворольової поведінки забезпечує їй успішне включення в соціальні відносини, дає можливість пристосовуватись до нових життєвих ситуацій.

Мотиви, які спонукають дитину поводитись як представник своєї статі, розкриваються в трьох теоріях. Перша – теорія ідентифікації, де підкреслюється роль емоцій і наслідування, вважається, що дитина несвідомо імітує поведінку дорослих, представників своєї статі. Другою є теорія статевої типізації, яка надає вирішального значення механізмам психічного підкріплення (діти отримують заохочення за вчинки, які характеризують їх як представників чоловічої чи жіночої статі, і засуджуються за поведінку, яка не відповідає їх статевій приналежності). Третя – теорія самокатегоризації, яка підкреслює значення самосвідомості (дитина спочатку засвоює уявлення про чоловіків і жінок, потім визначає себе як хлопчика чи дівчинку й після цього будує свою поведінку).

Усі ці теорії можна назвати взаємодоповнюючими, оскільки вони розглядають процес статеворольової соціалізації з різних боків. Теорія статевої типізації показує виховну функцію дорослих, які беруть участь у процесі соціалізації дитини. Теорії самоідентифікації й самокатегоризації розкривають позицію самої дитини, яка вступає у взаємодію з навколишнім середовищем [72, 195 – 196].

Г.Крайг відзначає, що вже з віку немовляти поведінка хлопчиків і дівчаток особливим чином стимулюється дорослими. Хлопчиків дорослі спонукають проявляти велику фізичну активність, повзати, грати, а з дівчатками поводяться м’якше, виявляють по відношенню до них більше ніжності.

Демонструвати статеворольову поведінку діти починають у п’ять років. Але деякі моделі поведінки, характерні для своєї статі, вони засвоюють і програють уже в трирічному віці. Так, трирічні дівчатка грають з ляльками, допомагають сервірувати стіл, а трирічні хлопчики грають з машинками, будують з конструктора. Разом з дорослішанням поведінка дитини повинна все більше відповідати її статевій приналежності [81, 145 – 146].

Особливо слід виділити підлітковий вік, у якому тілесна організація й генітальна морфологія зазнають специфічного розвитку. Цей вік вважається кризовим періодом статевої ідентичності й характеризується реорганізацією образу „фізичного Я”. Із завершенням пубертатної перебудови статура „в основних своїх рисах стабілізується на дорослому рівні”. Помітно змінюється й статеворольова поведінка підлітків. У своїй поведінці підлітки – хлопчики й дівчатка – стараються бути схожими на дорослих чоловіків і жінок, прагнуть відповідати стереотипам маскулінності й фемінінності [55, 51].

Перший етап статеворольової соціалізації дитини проходить у сім’ї, і вирішальне значення в ньому відводиться батькам. Роль батьків у засвоєнні дитиною статевих ролей не зменшується й у подальшому, а стає лише одним з багатьох найважливіших чинників процесу статеворольової соціалізації. Ставлення мам і батьків до своїх дітей визначається особистим досвідом і культурними стереотипами. На спілкування батьків із синами й дочками певною мірою впливає стиль відносин між статями, тому батько дуже часто ставиться до дочок, як до маленьких жінок, а мати ставиться до синів, як до маленьких чоловіків. Поведінка батьків з дітьми різної статі має і інші, менш помітні відмінності, які визначаються за інтенсивністю тілесного контакту, тоном мовлення й т. ін.

Ролі батька й матері однаково рівноцінні в процесі статеворольової соціалізації, оскільки діти реагують не просто на поведінку своїх батьків, а на поведінку, пов’язану з їхньою статтю [57, 68].

Винятково важливу роль у процесі статеворольової соціалізації відіграють ровесники своєї й протилежної статі. Ровесники оцінюють будову тіла й поведінку дитини й підтверджують чи, навпаки, ставлять під сумнів її статеву ідентичність. Тому в колі друзів поведінка повинна відповідати критеріям фемінінності й маскулінності, які набагато більш жорсткі, ніж у світі дорослих. Маскулінні риси традиційно цінуються вище, ніж фемінінні. Уявлення в хлопчиків про те, яким повинен бути чоловік, зазвичай більш завищені, ніж у дівчаток. Якщо поведінка дитини не відповідає її статі, то ставлення ровесників до неї змінюється. Фемінінні хлопчики нехтуються ровесниками своєї статі, але зате охоче приймаються дівчатками. Маскулінні дівчатка легко взаємодіють з ровесниками і своєї, і протилежної статі, але переважно дружать з хлопчиками [72, 197].

Разом з тим, як людина включається в соціальні відносини, збільшується кількість людей різного віку, які прямо чи опосередковано впливають на процес її статеворольової соціалізації. Усі вони є носіями інформації про стать, стереотипи маскулінності/фемінінності, статеві ролі, статеворольову поведінку. Засвоюючи ці знання й програючи різні ролі, людина формується як особистість, індивідуальність, вибирає стиль і репертуар власної статеворольової поведінки.

Формування особистості людини чоловічої/жіночої статі здійснюється одночасно в трьох галузях, що перетинаються: у діяльності, у спілкуванні й самопізнанні. У діяльності відбувається засвоєння нових статевих ролей і осмислення їх значимості. Під спілкуванням розуміють примноження контактів людини з іншими людьми своєї й протилежної статі, причому на кожному віковому етапі спілкування має свою специфіку. Самопізнання особистості містить три компоненти: знання себе як представника чоловічої/жіночої статі (підсвідомий компонент), оцінка свого чоловічого/жіночого „Я” (емоційний компонент), ставлення до себе як до чоловіка (хлопчика), жінки (дівчинки).

Питання для самоконтролю

1. Характеристика яких понять подано в розділі?

2. Коли починається процес статевої диференціації дитини?

3. Під впливом яких зовнішніх чинників відбувається процес статеворольової соціалізації дитини?