Особливості статеворольової соціалізації дітей раннього юнацького віку

Інструкції: Прочитайте параграф 1.4.3. та складіть психологічний портрет дітей раннього юнацького віку (письмово).

 

Наступна вікова група – це рання юність – 15-17 років. За визначенням Ж-Ж.Руссо, це „час другого народження”: хлопчик перетворюється в юнака, дівчинка – у дівчину. Завершуються основні процеси біологічного дозрівання. Дитина стає дорослою людиною.

Важливим елементом юнацької самосвідомості є зовнішність. Юнаки й дівчата, так само як і підлітки, величезного значення надають тому, наскільки вони відповідають стереотипам маскулінності/фемінінності, причому еталон краси часто завищується ними настільки, що стає недоступним. „Старшокласники, які проводять довгі години перед дзеркалом, або ті, хто приділяє непропорційно багато уваги одягу, роблять це в більшості випадків не із самовдоволення, а з почуття тривоги. Яскраве вбрання, що привертає до себе увагу – спосіб одержати підтвердження, що побоювання даремні, що юнак або дівчина „у порядку”, що він (вона) може подобатися. Звичайно, з віком людина звикає до своєї зовнішності і тривожність з цього приводу зникає [74, 64].

Пізнання й оцінка себе, своєї чоловічої/жіночої індивідуальності – найважливіший момент становлення особистості. Самооцінка старшокласників відносно стійка й адекватна. Юнаки й дівчата відрізняються оптимістичним поглядом на себе й свої можливості. Вони, у порівнянні з підлітками, виглядають більш стриманими й урівноваженими. Таким чином, можна говорити про загальну стабілізацію особистості в цей період.

Висока самооцінка породжує високу самоповагу, тобто задоволеність собою в цілому. „...А від того, який рівень самоповаги сформується в старшого школяра в ході його діалогу із собою, зі світом, багато в чому залежить його становище у світі сьогодні й завтра” [109, 106]. Висока самоповага – це не зарозумілість, а позитивне ставлення до себе, реальна оцінка своїх здібностей, віра у власні сили. Люди з високою самоповагою – самостійні, упевнені, задоволені своїм життям. Низька самоповага передбачає почуття неповноцінності, ущербності й породжує низку труднощів у галузі спілкування й міжособистісних відносин. „Юнаки із заниженою самоповагою зазвичай ранимі й чутливі до всього, що якось зачіпає їхню самооцінку. Вони більш болісно, ніж інші, реагують на критику, насмішки, догани. Їх більше хвилює погана думка про них оточуючих... Внаслідок цього багатьом з них властиві сором’язливість, схильність до психічної ізоляції, втечі від дійсності у світ мрії... Чим нижчий рівень самоповаги особистості, тим вірогідніше, що вона страждає від самотності... У спілкуванні з іншими такі люди почуваються незручно, вони заздалегідь упевнені, що оточуючі про них поганої думки... Навіть поставивши перед собою мету, вони не особливо сподіваються на успіх, вважаючи, що в них немає для цього необхідних даних” [73, 101].

Юність – важливий етап формування соціальної зрілості особистості. У цьому віці закладаються основи світогляду, ідуть активні пошуки можливостей соціального самоствердження. Питання типу „який я?”, „що я значу в цьому світі?”, „яке моє місце в ньому?” особливо хвилюють юних людей. На порозі самостійності визначається життєвий шлях людини. Центральним новоутворенням юності стає особистісне й професійне самовизначення. Плани школярів щодо майбутньої професійної діяльності й родини досить реалістичні, але завищені їхні претензії в галузі освіти, соціального просування й матеріального благополуччя. При цьому дівчата очікують більш швидких життєвих досягнень, ніж юнаки. Почасти, це завдяки надмірному оптимізмові, властивому юним людям. Старшокласники чекають занадто багато чого й занадто швидко, але в цілому їхні перспективи на майбутнє цілком реальні [73, 191].

Дівчата і юнаки продовжують засвоювати статеві ролі, і у своїй статеворольовій поведінці вони все більше орієнтуються на власні погляди, переконання, систему цінностей. Складаючи цілісний образ „Я”, юна людина ніби примірює різноманітні якості маскулінності й фемінінності, відмовляється від тих, які не гармоніюють з її внутрішнім світом. З одного боку, вона хоче відповідати суспільним стереотипам мужності/жіночності, а з іншого – виявити себе як індивідуальність, показати свою унікальність і неповторність.

Особливого значення в юнацькому віці набувають взаємини з однолітками, від яких залежить здатність майбутньої дорослої людини до глибоких довірливих відносин з іншими людьми. Юнацьке суспільство є моделлю суспільства дорослих. Юнаки й дівчата вчаться виконувати ролі чоловіка й жінки, засвоюють норми й правила статеворольової поведінки, прийняті у світі дорослих.

Суспільство одностатевих однолітків дозволяє наочно відчути свою статеву належність, затвердитися як представник своєї статі. Почуття приналежності до групи однолітків і спілкування з ними для чоловіків різного віку значно важливіше, ніж для жінок. Юнаки й дівчата поєднуються в групи, велику частину свого часу проводять з приятелями й друзями. Для них важливо скоріше не те, як провести час у компанії, а сам факт перебування в ній. Так, дані І.Куланіної й В.Колюцького свідчать, що 40 % юнаків не можуть відповісти на запитання „яка справа їх поєднує з друзями?”. Їм необхідно порадитися, посперечатися, обмінятися думками про стільки речей, що на загальну справу бракує часу. Юнацька дружба емоційна, а не діяльна, і основою її є не просто спільність інтересів, а справжня близькість.

Дружба – особливий тип спілкування з однолітками. Юнаки й дівчата прагнуть знайти друзів, з якими вони могли б обговорити найбільш хвилюючі й потаємні питання. „...Спілкування з друзями залишається інтимно-особистісним, сповідальним...”. Старшокласник „так само, як і в підлітковому віці, прилучає іншого до свого внутрішнього світу, до своїх почуттів, думок, інтересів, захоплень. З найкращим другом (подругою) обговорюються випадки найбільших розчарувань, відносини з однолітками – представниками протилежної статі... Передана другові інформація досить секретна. Спілкування вимагає взаєморозуміння, внутрішньої близькості, відвертості. Воно засноване на ставленні до іншого, як до самого себе, у ньому розкривається власне реальне „Я” [89, 319-320]. Коли старшокласників попросили дописати незакінчене речення „Із другом, і тільки з ним, я став би говорити про...”, то більшість відповідей були двох варіантів: „про любов” і „про таємне, особисте”. Дружні прихильності задовольняють потреби в самопізнанні, в емоційному контакті й теплі, досить повно відповідають прагненню до самовираження [109, 103].

Дружба в юнацькому віці відрізняється від колишніх дитячих і підліткових відносин з однолітками, стає більш якісною. Підвищується її вибірковість, зростає стійкість та інтимність. Вірність і близькість в очах молодих людей стає найнеобхіднішою умовою для повноцінної дружби. Недостатньо сформована особистість не здатна до справжньої інтимності. Через побоювання втратити себе така людина не зможе цілком розкритися, показати своє справжнє „Я”.

Жінки в середньому емоційно більш чутливі й сприйнятливі, ніж чоловіки; у них більш виражена потреба і здатність до саморозкриття. Вони перевершують чоловіків у передачі іншим особистісно-значущої інформації про себе і свій внутрішній світ. Жіночий стиль розрахований на зменшення соціальної відстані й встановлення психологічної близькості з іншими. Чоловічий стиль зобов’язує приховувати свої слабкості й підкреслювати досягнення. У зв’язку з цим дружні відносини в дівчат відрізняються більшою теплотою й ніжністю, тоді як юнаки часто приховують один від одного власні почуття, що зменшує ступінь їхнього загального саморозкриття. „Усвідомлення правомірності своїх почуттів створює передумови для розвитку здатності керування ними, допомагає юнакові зміцнити свою внутрішню систему керування, стати сильним, мужнім і надійним...” [157, 124].

Юнацька дружба, заснована на індивідуально-інтимних взаєминах, що розвивають емоційну сферу юнаків і дівчат, яка задовольняє потребу в саморозкритті, що сприяє природному становленню чоловічої/жіночої індивідуальності, позитивно впливає на процес статеворольової соціалізації старших школярів.

Нереалізована потреба в спілкуванні з однолітками, відсутність близького друга (подруги), перевага егоїстичних мотивів у дружніх взаєминах, придушення власної чуттєвості сприяють негативній статеворольовій соціалізації.

Взаємини з однолітками протилежної статі – особливо важлива й необхідна галузь життя старших школярів. У період ранньої юності завершується процес формування стійких уявлень про систему взаємин між чоловіком і жінкою; відбувається статеворольове самовизначення юнаків і дівчат, засвоєння ними статевих ролей і застосування цих ролей у житті.

Захопленість іншою статтю – природне явище в юнацькому віці. При цьому молодим людям важливі не стільки реальні відносини з людиною, скільки переживання й фантазії з цього приводу. При безпосередньому спілкуванні часто виявляється, що юнак (дівчина), який сподобався, не відповідає придуманому ідеальному образові.

Деякі старшокласники цілком задоволені взаєминами з одностатевими однолітками й у них немає особливого бажання вступати в спілкування з особами протилежної статі. Однак дружити з юнаком (дівчиною) у юнацькій субкультурі вважається дуже престижним фактом, тому молоді люди намагаються відповідати нормі „бути, як усі”. Спілкування з однолітками іншої статі – свого роду спосіб самоствердження.

Юнацька закоханість – закономірний наслідок прагнення юнаків і дівчат до емоційної близькості, духовної інтимності. У дитячому й підлітковому віці діти об’єднуються в одностатеві співтовариства, оскільки психологічна близькість спочатку легше досягається з людиною такої ж статі. У юності такі групи змішуються, і всередині компанії утворюються пари юнаків і дівчат. Поява коханої дівчини/юнака знижує емоційну напруженість одностатевої дружби. Кохана/коханий стає одночасно й близьким другом, тому що любов містить і дружбу [89, 320-321].

Юнацьку любов характеризує тенденція до особистісного спілкування, взаємної самоти (спільні розмови, прогулянки, бажання побути удвох). Головне – пізнання особистості коханого [69, 149]. Але здатність зрозуміти й оцінити іншу людину в юності розвинута ще недостатньо. Об’єкт кохання найчастіше ідеалізується, а закоханість може швидко пройти. Іноді світле романтичне кохання вибирає своїм предметом невартого. У цьому віці багато хто виявляється ще нездатними перебороти протиставлення любові й сексу, як „піднесеного” і „брудного”. Така роз’єднаність особливо типова для представників сильної статі. Щира любов – результат зрілого розвитку. У ранній юності скоріше можна говорити про бажання любити, ніж про здатність до дійсного почуття. Школярі віком 15 – 17 років тільки вчаться переживати кохання, виражати його й висловлювати. Разом з тим цілком заперечувати можливість юнаків і дівчат кохати по-справжньому було б теж неправильним.

Раннє статеве життя старшокласників, так само як і підлітків, може сприяти негативній статеворольовій соціалізації. Сексуальні контакти в молодому віці, якщо вони не супроводжуються позитивними емоціями, якщо немає високих почуттів, часто призводять до психотравм. Зводячи всі відносини до вузькофізіологічних, юнаки й дівчата стають нездатними до сприйняття й пізнання свого статевого партнера як особистості, розчаровуються в коханні, у житті.

Дані О.Кучмаєвої свідчать, що юнаки раніше, ніж дівчата, здобувають перший сексуальний досвід. Так, у юнаків середній вік початку самостійного статевого життя – 15,4 роки, у дівчат – 15,5 років [91]. Для старшокласників початок статевого життя притягальний як „посвята в дорослу людину”. В.Каган виділив такі основні мотиви вступу в сексуальні контакти: потреба в довірливих відносинах, кохання, цікавість, приклад однолітків, сексуальний імпульс, комфортність, прагнення „бути, як усі”, наполягання партнера, спокушання. У юнаків провідним мотивом є цікавість, у дівчат – кохання. Чим менший вік, тим менше значить кохання як мотив. Існують так звані „жіночі мотиви”, до яких належать: доведення любові, довіра як до майбутнього чоловіка, співчуття заявам про важкість утримання, страх позбавитися партнера, перевірка своєї „цінності” [57, 186]. Початку раннього статевого життя сприяють ЗМК. Значне поширення порнопродукції, еротики, моделей агресивної поведінки призводить до того, що юнаки й дівчата засвоюють тільки сексуальну сторону взаємин між чоловіком і жінкою.

Таким чином, утруднення в спілкуванні з особами протилежної статі, відсутність досвіду дружніх взаємин з юнаками/дівчатами, стихійна й примітивна інформація з питань статі, швидкі сексуальні зв’язки, позбавлені тонких щиросердечних переживань і обмежувані фізіологічним рівнем, негативно впливають на статеворольову соціалізацію старшокласників.

Взаємини юних із дорослими й батьками після підліткового віку стають більш близькими й довірливими. Але це в тому випадку, якщо старші змогли перебудувати своє ставлення до дітей, які подорослішали, надали їм велику самостійність і свободу дій, поміняли наказовий тон у спілкуванні на товариський, моралі – на поради й пропозиції.

Найкращим стилем взаємин дорослих з юнаками й дівчатами є демократичний, заснований на повазі, допомозі, співробітництві. Такий стиль допомагає не тільки підтримувати нормальні відносини з дітьми, але й виховувати в них активність, самостійність, відповідальність, сприяє позитивній статеворольовій соціалізації.

Авторитарний і ліберальний стилі взаємин дають погані результати, породжують пасивну, безініціативну, позбавлену всякої самостійності особистість, негативно відбиваються на статеворольовій соціалізації.

Взаємини з дорослими – це не просто спосіб підтримки контакту, але й певний досвід, на основі якого формуються майбутні моделі поведінки, у тому числі й моделі статеворольової поведінки. Найбільш значимими дорослими в юнацькому віці продовжують залишатися батько й мати, які для багатьох старшокласників є ідеалом, зразком для наслідування. Батьки мають певний досвід і в багатьох життєвих питаннях добре розбираються. Вони більше зможуть допомогти й підказати своїм дітям, якщо стануть їм старшими друзями, здатними цінувати й поважати внутрішній світ, чоловічу/жіночу індивідуальність, бажання й прагнення сина чи дочки.

Батьки повинні цікавитися всіма галузями життя своєї дитини, її проблемами, захопленнями, схильностями, аналізувати з нею труднощі, пов’язані з навчанням, спілкуванням, обговорювати життєві перспективи. Звичайно, батько й мати займають різні позиції у взаєминах з дітьми. Велика частина старшокласників – 75% – частіше контактують з матір’ю й бабусями, 15% – з обома батьками рівною мірою, воліють спілкуватися з батьками 10%. У родинах, де головною є мати, юнаки й дівчата більше прив’язані до батька, з ним частіше контактують. З матір’ю ж обговорюються всі основні питання. У родинах, де провідне становище займає батько, більш довірливе спілкування складається з матір’ю, а від глави сімейства багато чого приховується. Коли мати й батько рівноправні, діти тяжіють до обох батьків. З матір’ю, як правило, обговорюються різноманітні щиросердечні переживання, а з батьком встановлюється інтелектуальне спілкування [109, 166].

Батьківська любов і ніжність до дитини, здатність бачити в ній дорослу людину, поважати її чоловічу/жіночу індивідуальність, терпіння, щирість і довіра батьків, їхнє уважне й дбайливе ставлення, виховання в сина/дочки позитивних чоловічих/жіночих якостей, поважливого ставлення до представників протилежної статі – усе це дає дивні результати: підвищує самооцінку юнака/дівчини, додає впевненості у своїх силах, дозволяє повірити у власну унікальність і неповторність, сприяє позитивній статеворольовій соціалізації [109, 106-206].

Педагог у старших класах знаходить і зберігає авторитет уже не завдяки своїй професії, а завдяки індивідуальним людським якостям – здатності до емоційного відгуку, сердечності, чуйності. Тепер відносини вчителя з учнями можуть будуватися тільки на основі взаєморозуміння й взаємоповаги. Для педагога немає нічого більш небезпечного, ніж зарозумілість та ілюзія власної всемогутності, несправедливе використання влади.

У своїй професійній діяльності вчителям необхідно уникати двох поширених помилок. По-перше, не можна оцінювати дитину тільки за її дисциплінованістю й успішністю. Юнацька особистість досить суперечлива. Найбільш слухняний школяр не завжди виявляється найбільш щирим, а талановита дитина може зовсім не бути відмінником. Найбільш правильним і ефективним є індивідуальний підхід, ставлення до учня як до особистості. І.Кон порівняв педагога зі скульптором по дереву, що здійснює свій творчий задум, виявляючи можливості робочого матеріалу. „Побачити в сучкуватій гілці голову старого або оленя, що біжить, і своїм зусиллям реалізувати, об’єктивувати цей образ – от завдання майстра” [73, 125].

По-друге, учителеві варто не замикатися в тісні рамки свого предмета, а стати другом і порадником старшокласників, допомагати їм розбиратися в основних життєвих питаннях. Дуже багато юнаків і дівчат страждають від відсутності в їхньому житті шанованого ними дорослого, котрий завжди поруч з ними й може їх вислухати. Розкриваючись назустріч учневі й одержуючи його довіру, учитель тим самим збагачує власний внутрішній світ. К.Ушинський писав, що „у вогні, який оживляє юність, відливається характер людини. От чому не варто ні гасити цього вогню, ні боятися його, ні дивитися на нього, як на щось небезпечне для суспільства, ні стискувати його вільного горіння й тільки піклуватися про те, щоб матеріал, який у цей час вливається в душу юності, був гарної якості” [167, 442].

Юнаки й дівчата багато думають про те, якими вони будуть чоловіками й дружинами, матерями й батьками. Завдання педагога в цей період – виховання в старшокласників/старшокласниць щирої мужності/жіночності. Тільки повноцінні чоловіки й жінки здатні „знайти себе” в житті, створити міцну родину, виконати свій батьківський і материнський обов’язок.

Чоловічий характер прикрашають такі якості, як завзятість, активність, самостійність, заповзятливість, великодушність, об’єктивність в оцінці самого себе й інших, організованість, стабільність, цілеспрямованість, сила волі, упевненість, рішучість та ін. У жінки цінуються ніжність, тонкість почуттів, емоційність, чуйність, доброта, здатність до співпереживання, вірність, терплячість, стійкість до повторюваних буденних турбот.

Тільки жіночна дівчина здатна сприйняти й оцінити щиру мужність. „Немужні” чоловіки і „нежіночні” жінки інтуїтивно відчувають свою неспроможність і намагаються чисто зовнішньо компенсувати відсутні в них якості. „Псевдочоловіки”, не будучи мужніми, по суті, намагаються демонструвати свою фізичну силу. „Псевдожінки” намагаються компенсувати недолік щирої, глибинної жіночності екстравагантністю в одязі, непомірним застосуванням косметики. Деякі дівчата тяжіють до чоловічого стилю поведінки й переймають псевдочоловічі цінності: грубість, паління, пристрасть до спиртного, примітивізм у вираженні емоцій, у поведінці, відносинах, мовленні [109, 192-193].

Однією з важливих проблем, яку вирішають для себе старшокласники, є сексуальність. Не слід боятися юнацької закоханості. Для людини 15-17 років – це природні й необхідні переживання. Але потрібно навчити старшокласників бути відповідальними за свої вчинки. Пошукам ранніх задоволень повинне бути протипоставлене завдання – навчити любити, опанувати культурою любові. Тільки сексуальної пристрасті для вираження почуттів недостатньо

Юнакам і дівчатам потрібно прищеплювати думку, що статева близькість повинна бути апогеєм глибоких почуттєвих відносин двох люблячих один одного людей. Людина у своїй статевій поведінці тим і відрізняється від тварини, що здатна підняти сексуальність до „галузі еротики, до відносин, пережитих як любов” [135, 93].

 

Питання для самоконтролю

1. Який характер мають стосунки дітей молодшого шкільного віку з ровесниками протилежної статі?

2. Наскільки важливою є роль батьків в процесі статеворольової соціалізації дітей молодшого шкільного віку?

3. Як статеве дозрівання впливає на поведінку дитини підліткового віку?

4. Чим відрізняється дружба в юнацькому віці від колишніх дитячих і підліткових відносин з однолітками?