Мета, завдання та зміст виховання студентської молоді

План

Вступ

1. Мета, завдання та зміст виховання студентської молоді

2. Розвиток моральної свідомості студентів

3. Психологічні механізми, критерії та етапи формування особистості

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Проблеми виховання майбутнього фахівця з вищою освітою набуває зараз особливої актуальності. Технічний прогрес автоматично не веде до духовного прогресу, наслідком чого є загострення глобальних проблем людства: небезпека екологічної катастрофи, загроза світової атомної війни, поширення міжнародного тероризму та ін. Сьогодні пріоритетом розвитку суспільства повинно стати духовне вдосконалення людини задля переходу людства на новий виток еволюційного розвитку: від людини розумної до людини моральної. Тому зараз метою виховання молодої людини в усьому світі стає її духовне зростання, моральне становлення, культурне збагачення.

Криза освіти в усіх країнах виявляється утраті людиною духовності, смислових настанов, у розмитості в свідомості молоді поняття громадянського обов’язку, патріотизму і соціальної відповідальності. Кризовий стан сучасної освіти в Україні посилюється також дуже нестабільним політичним і соціально-економічним життям, нестійким і суперечливим соціальним середовищем, руйнуванням багатьох соціальних і міжособистісних зв’язків, різким паданням рівня культури, моральності.

Пріоритетне завдання сучасної освіти в Україні – змінити світоглядну місію школи від школи знання і наукової поінформованості до школи культури і духовності. У зв’язку з цим і вища школа як храм науки покликана стати також і храмом високої культури.

У Законі України «Про вищу освіту» визначено, що спеціаліст з вищою освітою повинен мати професійні, світоглядні й громадські якості. Виховані завдання визначено також «Національною доктриною розвитку освіти в Україні»: «Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей і молоді, забезпечувати всебічний розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, виховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору та діяльності, спрямованої на процвітання України».

Головним системо утворюючим чинником виконання цих завдань є навчальний процес. Виховання через навчальний процес робить розвиток особистості студента цілеспрямованим і конкретним, обмежує стихійний вплив середовища. Найбільш людськими є потреба свободи і почуття безпеки, право на щастя й вільний вибір, понад усе зберегти гідність. У зв’язку з цим цілісний педагогічний процес має орієнтуватися на духовне оновлення особистості майбутнього фахівця, на розвиток внутрішньої свободи, почуття власної гідності, самоповаги, здатності до об’єктивної самооцінки, до саморегуляції.

Виховання в широкому значенні слова – процес і результат засвоєння та активного відтворення соціальними суб’єктами соціокультурного досвіду, моральних норм і цінностей унаслідок взаємодії його учасників, що забезпечує ефективне вирішення соціальних завдань із підготовки молодого покоління до самостійної трудової діяльності. Результатом виховання є засвоєння молоддю соціальних цінностей, моральних, етичних, естетичних уявлень. Виховання у вузькому смислі – процес цілеспрямованого і систематичного впливу одного суб’єкта виховання (педагога, викладача) на іншого суб’єкта (вихованця, студента), щоб набути останнім якостей, які відповідають виховній меті й завданням. На сучасному етапі вищої освіти виховання, у широкому розуміння, розглядається у двох аспектах: виховання творчої особистості майбутнього фахівця і виховання високоморальної, толерантної особистості з високими громадянськими якостями.

Мета, завдання та зміст виховання студентської молоді

 

Завданням вищої школи є забезпечення тісного зв’язку професійного навчання й морального виховання студентів, підготовка майбутніх фахівців до виконання соціальних функцій у нових умовах розвитку суспільства.

Зараз у педагогічному процесі вищої школи потрібно посилити увагу на розвитку не тільки інтелектуального, а й морального і культурного потенціалу особистості, допомогти студентові зрозуміти самого себе, мотиви своєї поведінки, правильно визначити свої життєві позиції, реалізувати творчі можливості у своєму майбутньому житті та праці.

На даний час під наглядом органів управління освітою перебуває лише навчальний процес, але треба негайно взяти під суспільний і державний контроль також виховання дітей і молоді. Звичайно, контролювати якість виховання важче, бо його результати виявляються не відразу, протяжні в часі, їх не можна перевірити екзаменом або тестуванням. Вони дають про себе знати в неконтрольованих ситуаціях протягом усього життя. Проте якщо освіта програє боротьбу за моральну і духовну культуру людини, програє суспільство загалом. Єдність навчання і виховання студентів може забезпечити лише грамотно організований процес навчання.

Педагогічні принципи виховання студентів:

1-й принцип – демократизація освіти, створення передумов для розвитку активності, ініціативи, творчості і педагогів, і студентів для їхньої взаємозацікавленої педагогічної взаємодії;

2-й принцип – гуманізація, посилення уваги до особистості кожного студента як вищої соціальної цінності суспільства, настанова на формування громадянина з високими інтелектуальними, моральними і фізичними якостями;

3-й принцип – єдність національного і загальнолюдського у змісті виховання.

Проголошення принципу демократизації в суспільстві означає свободу. Згадаємо слова з Гімну України: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу, і покажем, що ми браття козацького роду…». Проте свободу можна розглядати тільки в системі соціальних цінностей і норм буття. Філософ О.Ільїн так розгортає цю думку: свобода віри не є свобода фанатизму; свобода совісті не є свобода від совісті; свобода любові не свобода і право на розпусту; свобода творчості не є свобода ліні і безвідповідальності; свобода переконань не є свобода безпринципності.

Свободу у виховному сенсі доцільно інтерпретувати як владу над собою, над своєю діяльністю, перетворення діяльності в самодіяльність, як вільний акт, мотивом якого є усвідомлення влади над собою. Це і є внутрішня свобода, що сприяє гармонійному розгортанню можливостей людини.

Внутрішня свобода полягає в обґрунтованості й рішучості здійснюваного вибору і відповідальності за його виконання. Завдання викладача – надавати кваліфіковану психологічну допомогу студентам, які опинилися у складній ситуації вибору, і сприяти здійсненню повноцінних життєвих виборів. Це також передбачає самостійний пошук поведінкового сценарію, який повинен здійснюватися людиною на вищих моральних засадах.

Другий педагогічний принцип – гуманізація освіти – це система заходів, спрямованих на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті освіти й технології навчання, орієнтованих на вдосконалення особистості; це умова вирішення глобальних проблем сучасного людства. Гуманізація освіти передбачає формування нового гуманістичного світогляду особистості. Це шлях до вдосконалення культурного, духовного образу людини, тобто її вміння жити в суспільстві за моральними нормами, розвивати свої здібності до творчої діяльності, вдосконалювати свою особистість. Тобто гуманізація освіти – це перехід від технократичної моделі освіти до освіти культурно детермінованої.

Коефіцієнт емоційного душевного розвитку є здібність людини до саморегулювання, до ефективного спілкування з іншими, що виявляється в таких уміннях:

- розуміти себе і свій настрій;

- регулювати свій емоційний стан;

- надихати себе при досягненні мети;

- розпізнавати настрій іншої людини;

- чуйно відчувати потреби та бажання людей навколо.

Принцип гуманізації освіти пов'язаний із принципом єдності національного і загальнолюдського у змісті виховання, який передбачає також виховання у молоді громадянської свідомості і національної самосвідомості, патріотичних почуттів, почуття гордості за належність до свого народу, нації, що виявляється в активному засвоєнні національної культури, збереженні традицій і звичаїв, у спрямованості своєї діяльності на національні інтереси.

Краща форма боротьби з бездуховністю й агресивністю – протиставити їм духовність і культуру нації, народу, традиції моральності громадського життя. Треба починати не з буття, а національної свідомості, одухотворення життя і трудового процесу. Саме тому формування в студентської молоді національної свідомості зараз набуває особливої актуальності. Виховання національної самосвідомості громадян є глибинною життєвою необхідністю.

Національна свідомість – це відчуття людиною гордості за належність до своєї нації, уміння мислити на основі образів національної культури, засвоєння традицій і звичаїв свого народу, спрямованість своїх дій і вчинків відповідно до національних інтересів.

Серцевину національної духовності становлять цінності, які тісно переплітаються з християнськими: щедрість, доброзичливість, поміркованість, працелюбність та інші. Завдання сучасного національного виховання – відновити ці цінності, бо духовне відродження нації неможливе без духовного виховання молоді. Власне «Я» має поповнюватися конкретним ментальним змістом, почуттям національної ідентичності. У зв’язку з цим завдання виховання студентської молоді полягає в тому, щоб кожен студент міг визначитися, що для нього є суттєвим, обов’язковим, необхідним для власного професійного й особистісного зростання. Важливим до того ж є моральна основа самовизначення, та й воля має смисл лише при свідомому виборі життєвої перспективи, мети майбутньої професійної діяльності. Студентські роки є визначальними і в розвитку самосвідомості, і в життєвому самовизначенні, і в розвитку національної самосвідомості.

У формуванні національної свідомості не можна оминати проблеми мови та мовлення. Студентська молодь має усвідомити, що без оволодіння державною мовою неможливо стати повноцінним громадянином своєї держави, патріотом України та й просто інтелігентною людиною, кваліфікованим спеціалістом будь-якої галузі господарства. З цією метою доцільно у вищих навчальних закладах запровадити курси «Основи краснознавства», «Виразне читання», «Основи ораторського мистецтва», «Культура мовного спілкування», «Культура і техніка мовлення», «Риторика» тайн.

На основі такої виховної роботи формуються основні складові національної самосвідомості: любов до рідної землі і свого народу, патріотизм і готовність захищати Українську державу, досконале володіння українською мовою, духовна культура, повага до батьків, культури та історії, традицій та звичаїв рідного народу, працелюбність, бажання працювати задля розквіту власної держави, культура міжособистісного спілкування, глибоке усвідомлення громадянської відповідальності, сформовані почуття гордості за свою Батьківщину та ін.

Критерієм сформованої національної самосвідомості будуть виступати наявні базові, національні, громадянські цінності особистості, цінності сімейного та особистого життя, якими майбутній фахівець повинен керуватись у житті і професійному становленні.

Висока моральність і культура поведінки разом із високим рівнем освіченості визначають інтелігентністю, а людину, яка наділена такою якістю, називають інтелігентом. Інтелігент поєднує в собі прекрасну освіченість і моральну вихованість з активною громадянською позицією, тобто він не байдужий до подій, що відбуваються в суспільстві та світі.

Інтелігентна людина наділена таким якостями:

- загострене почуття соціальної справедливості;

- залучення до багатств світової і національної культури;

- прямування за велінням совісті;

- особистісна порядність і тактовність;

- ідейна принциповість;

- толерантність;

- безкорисне служіння народу;

- ідеальна потреба пізнання.

Інтелігентність - це моральний показник здатності діяти на користь людям, суспільству. Інтелігент повинен відчувати почуття обов'язку і глибокої вдячності перед тими людьми (насамперед батьками і вчителями), за допомогою яких він досяг свого соціального статусу і професійного успіху, хоча вони самі можуть бути менш успішними від нього, бо з різних причин не змогли повністю самореалізуватися. Покликання інтелігенції – збереження соціальних цінностей народу, формування нових моральних імперативів, які б відповідали викликам сучасного і майбутнього.

Отже, головна і остання надія України пов’язана з культурою та інтелектом нації, тими, хто не втратив почуття інтелігентності. У вихованні студентів потрібно враховувати те, що породжує інтелігента його освіченість (набування знань) разом із формуванням духовності, високої моральності. Якщо для студента моральні норми є особистісно значущими, то він сам визначає свої обов'язки, сам вимагає від себе їхнього виконання, сам себе критично оцінює і духовно зростає як особистість і представник інтелігенції.