Туристичні ресурси та їх особливості

Туристична діяльність, як головна форма рекреації, належить до видів суспільної практики з яскраво вираженою ресурсною орієнтацією. Морські узбережжя із комфортними погодно-кліматичними умовами, гірські та приозерні ландшафти, мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, пам'ятки історії та культури стали тим підґрунтям, на якому здавна базується активний відпочинок людини і сформувалася потужна галузь нематеріального виробництва - індустрія туризму.

Туристи́чні ресурси — сукупність природно-кліматичних, оздоровчих, історико-культурних, пізнавальних та соціально-побутових ресурсів відповідної території, які задовольняють різноманітні потреби туриста.

Туристична діяльність, як головна форма рекреації, належить до видів суспільної практики з яскраво вираженою ресурсною орієнтацією. Морські узбережжя із комфортними погодно-кліматичними умовами, гірські та приозерні ландшафти, мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, пам'ятки історії та культури стали тим підґрунтям, на якому здавна базується активний відпочинок людини і сформувалася потужна галузь нематеріального виробництва - індустрія туризму.

Вивченням проблем розвитку індустрії туризму займається ряд наукових галузей і навчальних дисциплін: географія, економіка, історія, соціологія, психологія тощо. Серед них чільне місце займають "Туристичні ресурси світу" - синтетична навчальна дисципліна географічного циклу, яка використовує інформацію із різних галузей знань і поєднує елементи географії й історії туризму, ресурсознавства, країнознавства, культурології, геополітики, фізичної та суспільної географії тощо

Використання природно-кліматичних рекреаційно-туристичних ресурсів обумовлюється специфікою їх функціонального призначення. Саме вона і визначає пріоритетний профіль туристично-рекреаційного освоєння окремих територій, районів та місцевостей. Але якщо на рівні функціонального призначення тих чи інших ресурсів можна провести більш-менш чітку межу між субгалузями рекреаційної сфери (туризм, відпочинок, спорт, санаторно-курортне лікування тощо), то при вивченні просторової організації природно-ресурсного потенціалу необхідний саме комплексний підхід. Тому і рекреаційно-туристична придатність різнорангових регіональних утворень фактично не буває монофункціональною: всі вони певною мірою можуть задовольняти потреби у туристичних послугах чи санаторно-курортному оздоровленні.

Реалізація розвитку туристичної індустрії в умовах ринку можлива при наявності чотирьох основних складових:

· капіталу;

· технології;

· кадрів;

· туристичних ресурсів.

Це означає, що недостатньо, маючи капітал, придбати технологію, найняти працівників і почати займатися туризмом. Для цього необхідно визначити місце, де є туристично-рекреаційні четверта складова - туристичні ресурси - є найбільш дешевою, то в цілому це визначає високу рентабельність туристичної діяльності. Якщо ж туризм пов'язаний із створенням туристичного ресурсу (а не із споживанням готового), то собівартість туристичного продукту різко зростає.

Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, придатних для створення туристичного продукту. Як правило, туристичні ресурси визначають формування туристичної діяльності в тому чи іншому регіоні. Наприклад, основними критеріями, які визначають придатність території для санаторно-курортного лікування, є наявність родовищ лікувальних мінеральних вод, озокериту, сприятливі кліматичні умови, екологічно чисте природне середовище. При цьому чим більші запаси лікувальних ресурсів, вища їх лікувальна ефективність, тим вищу цінність мають рекреаційні території. Як правило, такі території невеликі за площею, обмежуються границями населеного пункту, в якому розташовані бальнеологічні ресурси.

Туристичні ресурси мають такі основні властивості:

· привабливість;

· кліматичну привабливість;

· доступність;

· ступінь вивченості;

· екскурсійна значимість;

· пейзажні та відеоекологічні характеристики;

· соціально-демографічний стан;

· природничі запаси;

· спосіб використання тощо.

Дані ресурси використовуються в оздоровчих, туристичних, спортивних та пізнавальних цілях.

Основою використання туристських ресурсів і туристських об’єктів для цілей туризму є туристський інтерес і туристське враження.

Туристський інтерес – перспектива одержання туристом об’єктивної інформації, позитивних емоцій й/або потенційна можливість задоволення його потреби в конкретній, апріорі частково відомій, туристській послузі (роботі), туристському товарі й туристському продукті, заснованих на певному комплексі туристських ресурсів, що виступають у вигляді об’єктів туристського інтересу.

Об’єкти туристського інтересу – визначні пам’ятки, природні об’єкти й природно-кліматичні зони, соціокультурні об’єкти показу й інші, здатні задовольнити потреби туриста в процесі здійснення туристської поїздки або подорожі й споживанні туристських послуг й/або туристського продукту й/або тури, адекватно прямим або супутнім цілям тура.

Основними характеристиками об’єктів туристичного інтересу є:

· Привабливість (атракція) для туристів;

· Пізнавальна цінність (зв'язок об’єкта з конкретним історичним суб’єктом і творчістю відомих людей, естетичні достоїнства);

· Рекреаційна цінність (можливість використання об’єкта для організації відпочинку й оздоровлення туристів);

· Популярність (популярність серед туристів);

· Незвичайність (екзотичність);

· Виразність (взаємодія об’єкта з навколишнім середовищем, будинками, спорудженнями, природою);

· Збереженість (стан об’єкта, його підготовленість до прийому туристів);

· Місце розташування (відстань до об’єкта, зручність під’їзду до нього, придатність дороги до пересування автотранспорту, природна обстановка, що визначає об’єкт).

Туристське враження – комплекс емоцій.у загальному випадку позитивних, і духовного й фізичного стану туристів, що виникає або досягнутий ним у результаті споживання туристичних послуг (робіт0, придбання туристських товарів, споживання туристського продукту.

Територіальна структура рекреаційно-туристичного комплексу визначається поєднанням туристичних та рекреаційних пунктів, центрів, вузлів, районів та зон, що сформувалися або формуються під впливом найрізноманітніших факторів.

Факторами формування територіальних туристично-рекреаційних об'єднань виступають:

· спільність території;

· ступінь зосередження (локалізація) рекреаційних закладів;

· інтенсивність зв'язків між ними та закладами, що їх обслуговують;

· наявність туристичних маршрутів;

· обсяг рекреаційних послуг тощо.

Структура туристичних ресурсів достатньо добре розроблена і представлена в літературі (наприклад, праці Ананьева М. А., Бейдика О. О., Гезгалі Я, Зачиняєва Н. П., Квартальнова В. А., Крачила М. П., Любіцевої О. О., Мироненка Н. С., Пірожника І. І, Поповича С. І., Твердохлєбова І. Т., Фальковича Н. С. та багатьох інших).

Так, Фоменко Н. В. пропонує виділяти три типи туристично-рекреаційних ресурсів: 1)природні, 2)історико-культурні та 3) соціально-економічні. Перші два типи цілковито виступають туристичними ресурсами. Кожний з них відіграє певну роль у формуванні галузевої і територіальної організації рекреаційних комплексів. Під природними туристичними ресурсами розуміються об’єкти відвідування, які володіють сприятливими для рекреаційної діяльності якісними та кількісними параметрами і служать або можуть служити для організації відпочинку, туризму, лікування і оздоровлення людей. До них належать лікувальні та оздоровчі фактори багатоцільового призначення (ліси, лікувальні кліматичні місцевості, поверхневі води), лікувальні речовини (мінеральні води, грязі, озокерит), а також рекреаційні властивості гірських і передгірських ландшафтів, заповідних територій. Історико-культурні туристичні ресурси – це пам’ятки культури та історії, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, пізнавальний інтерес і можуть використовуватись для задоволення духовних потреб населення [].

Історико-культурні ресурси деякі автори називають суспільними туристичними ресурсами. Природні та суспільні ресурси формують групу «матеріальні туристичні ресурси», подієві і більшість технологічних (інформаційні, рекламні та інноваційні) об’єднуються у групу «нематеріальні туристичні ресурси» []. Останнім часом, до суспільних туристичних ресурсів все частіше відносять і техногенні (індустріальні) ресурси, які є ресурсом для розвитку промислового туризму [].

Соціально-економічні рекреаційні ресурси в галузі туризму відіграють роль матеріально-технічної бази розвитку туризму, частину матеріального виробництва, яка безпосередньо забезпечує потреби рекреації, використовувані рекреацією об'єкти інфраструктури, а також трудові ресурси, зайняті в рекреаційному господарстві [].

Провідними факторами розвитку масового туризму є природно-географічні, демографічні, соціально-економічні, матеріально-технічні.

Природно-географічні фактори – це гарна та багата природа, сприятливий клімат, рельєф місцевості, підземні печери, мінеральні джерела тощо. Демографічні фактори пов’язані зі збільшенням чисельності населення в світі, що викликає майже прямо пропорційне збільшення кількості потенційних туристів. Соціально-економічні фактори, зокрема зростання національного прибутку, збільшення вільного часу (тобто скорочення робочого часу та збільшення тривалості щорічних відпусток), зростання культурно-освітнього рівня населення з середньою та вищою освітою (що викликає й відповідний потяг до зростання естетичного рівня), спонукають до активного відпочинку, пов’язаного з переміщеннями, знайомствами з об'єктами історико-культурної спадщини людства в різних країнах і регіонах світу, цікавими природними утворами.Матеріально-технічні фактори пов’язані з розвитком засобів транспорту, підприємств громадського харчування, роздрібної торгівлі, мережі готелів і т. ін.

Природні і суспільні туристичні ресурси – основа виникнення окремих видів туризму. Наприклад, природні ресурси стали підґрунтям для розвитку лікувально-оздоровчого, екологічного, спортивного, екстремального і багатьох інших видів туризму та відпочинку: суспільні – для фестивального, ділового, фан-туризму, релігійного, археологічного, пізнавального, індустріального туризму тощо [].

Бейдик О.О. в своїх працях розглядає 2 типи туристичних ресурсів:

· природно-антропогенні – геосистеми, до складу яких входять природні і антропогенні об’єкти, що використовуються в туристсько-рекреаційному господарстві – природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, ботанічні сади, зоологічні, дендрологічні, регіональні ландшафтні парки тощо;

· суспільно-історичні – об’єкти та явища антропогенного (соціально-економічного, суспільно-історичного) походження, залучені в сферу рекреації та туризму. Статус суспільно-історичних РТР та їх життєздатність суттєво залежать від соціально-політичної ситуації, вони чутливі до туристсько-рекреаційної політики держави. До складу суспільно-історичних РТР входять архітектурно-історичні, біосоціальні, подієві ресурси, яким притаманна своя специфіка, ексклюзивний пізнавальний потенціал, методика дослідження [].

До складу суспільно-історичних туристичних ресурсів Бейдик О. О. відносить біосоціальні та подієві туристичні об’єкти. Біосоціальні об’єкти об’єднують культурно-історичні та інші об’єкти, пов’язані з певним життєвим циклом або епізодом тієї чи іншої видатної особи (народження, діяльність, перебування, смерть, поховання). Зважаючи на те, що всім історико-географічним подіям та їх рушійним силам (проявам природних, суспільних законів) притаманна реальність, останні доцільно трактувати «за модулем», не розділяючи на позитивні та негативні. Подієві об’єкти – найсуттєвіші прояви соціального та природного руху, знакові події в історії певної території (політичні, військові, культурні, економічні, екологічні) [ 1 ].

І. В. Смаль пропонує виділяти 4 типи туристичних ресурсів: природні, суспільні, технологічні, подієві[]. Н. П. Крачило до групи природних туристичних ресурсів відносить водні ресурси, мінеральні джерела і лікувальні грязі, рельєф, печери, рослинний і тваринний світ, національні парки і заповідники, мальовничі пейзажі, унікальні природні об’єкти [].

І. М. Яковенко пропонує поділяти туристичні ресурси на наступні категорії []:

· За цільовим призначенням: 1)ресурси цільового використання, у т. ч. багатоцільового (комплексного чи конкуруючого) і спеціалізованого; 2)ресурси супутнього використання.

· За вичерпністю: 1)вичерпні; 2)невичерпні.

· За технологією використання: 1)рекреаційно-лікувальні; 2)рекреаційно-оздоровчі; 3)рекреаційно-спортивні; 4)рекреаційно-пізнавальні.

· За характером використання компонентів природного середовища: 1)кліматичні; 2)водні (поверхневі води); 3)бальнеологічні; 4)грязьові й озокеритні; 5)геоморфологічні; 6)пляжні; 7)рослинні і тварини; 8)пізнавально-природні (інформаційні); 9)пейзажні; 10)ландшафтні.

· За територіальним поширенням: 1)локальні; 2)майданні; 3)лінійні.

До техногенних туристичних ресурсів належать такі, які обумовлюють розвиток промислового (індустріального) туризму. Серед техногенних об’єктів, які можуть бути залучені до туризму є працюючі підприємства, закриті і законсервовані виробництва, техногенні ландшафти (кар’єри, відвали, шахти, провалля), стародавні історичні промислові об’єкти, звалища сміття, зруйновані поселення, зони екологічного лиха тощо [].

О.О. Любіцева та В.І. Стафійчук щодо класифікації туристичних ресурсів застосувують такі 5-ть підходи:

1)сутнісний (за предметною сутністю ресурсу);

2)діяльнісний (за характером використання в туризмі);

3)атрактивний (по мірі і формі залучення до туристичної діяльності);

4)ціннісний, заснований на унікальності даного ресурсу;

5)функціональний, заснований на неповторності туристичних умов і ресурсів у поєднанні з комплексністю їх використання [].

Сутнісний підхід. Згідно предметно-сутнісного підходу туристичні ресурси діляться на:

а) природно-рекреаційні або просто природні (клімат і розподіл його складових протягом року, узбережжя морів і океанів, акваторії водойм і річок, мінеральні джерела, мальовничі ландшафти, заповідні об’єкти, ліси, парки й сквери і т.д.);

б) культурно-історичні або суспільні, куди відносяться археологічні, архітектурні пам’ятники, досягнення історії та культури минулого і сучасні архітектурні та техногенні шедеври; інфраструктурні, представлені територією, яка сама є ресурсом (її протяжність, конфігурація, географічне положення), населенням з його традиційною етнічною культурою (одяг, їжа і напої, житло, промисли і ремесла, традиційні прийоми господарювання, вірування, побутові звички і традиції, свята та обряди, завдяки яким можна ознайомитися з фольклором, піснями, танцями населення даної країни і т.д.), втіленої як в традиційну, так і в сучасну систему господарювання.

Діяльнісний підхід дозволяє класифікувати ресурси за соціально-економічної сутності, вартісними та трудовими ознаками:

а) туристичні блага, наявність яких об’єктивна і практично не залежить від людської діяльності – природно-рекреаційний потенціал території, представлений сприятливим для відпочинку в будь-який час року кліматом, мальовничими пейзажами, іншими природно-географічними умовами;

б) туристичні ресурси, що включають об'єкти, створені людською працею (пам'ятки історії, культури, архітектури, музеї і т.д.) і об’єкти, до яких прикладається людська праця в цілях підтримки їх атрактивна якостей (пляжі, національні парки і т.д.);

в) туристична інфраструктура, представлена підприємствами розміщення, харчування, транспорту, екскурсійного обслуговування та проведення дозвілля.

Атрактивний підхід. За атрактивності в туристичну діяльність можна виділити:

а) об’єкти показу або атрактивні об’єкти, які включають до складу турпродукту і використовують як елементи програмного забезпечення турів;

б) об’єкти дозвілля, які можуть представляти як програмне забезпечення, так і входити до складу додаткових послуг в місцях відпочинку.

Ціннісний (аксіологічний) підхід. Згідно ціннісного підходу розрізняють світову культурну та природну спадщину і національне культурно-історичне та природне надбання. Поняття культурної і природної спадщини формувалося протягом другої половини XX ст. і оформилося прийняттям в 1972 р. Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини. В якості культурної спадщини Конвенцією визначені пам’ятки історії та художньої творчості, їх ансамблі та пам’ятні місця, які мають видатну універсальну цінність з точки зору культури, науки і естетики. До природної спадщини належать пам’ятки природи (геологічні, фізико-географічні та біологічні об’єкти) і території, що є ареалами поширення видів тварин і рослин, що знаходяться під загрозою знищення, що мають видатну універсальну цінність з точки зору науки, охорони навколишнього середовища або природного естетики.

Функціональний підхід до класифікації туристичних ресурсів оснований на комплексному характері туристичного споживання і туристичної діяльності з виробництва турпродукту. Комплексність споживання туристичних ресурсів відтворює мотивацію подорожі і ґрунтується на георізноманітті. Поняття георізноманіття в його конкретно-територіальному наповненні може розглядатися як «родове» щодо туристичних ресурсів. Таке твердження ґрунтується на розумінні мотиваційної туристичної привабливості певних територій як таких, які є відмінними за комплексом ознак від місця постійного проживання туриста.

Через обмеженість можливостей регіонального розгляду туристичних ресурсів через слабку вивченість території Довгинцівського району в кваліфікаційній роботі ми обмежилися використанням лише першого підходу. За основу взята класифікація туристичних ресурсів за їх сутністю (змістом).

Знання структури туристичних ресурсів є ключем для пошукової роботи по виявленню конкретних туристичних об’єктів території, подальшої їх класифікації, оцінки різноманітності та картографуванню.