МИХАЙЛО КАЛАЧЕВСЬКИЙ

(1851-1910(12)?)

Михайло Калачевський належав до плеяди тих українських митців другої половини XIX сторіччя, котрі, хоч і отримали професійну освіта за кордоном, у визначних європейських центрах, проте продовжували свою діяльність на Батьківщині, були дуже тісно пов'язані з її культурними традиціями і не мислили себе поза Україною. Проте його непересічний талант, котрий помітний вже в його ранньому творі – “Українській симфонії”, написаній у Лейпцигу під час навчання, через несприятливі обставини життя не зміг розкритись у повному масштабі. Так він і залишився у пам'яті поколінь автором одного твору, але масштабного симфонічного твору, важливого для вітчизняної культури.

Біографічні відомості про Калачевського вкрай скупі і неповні, вони ґрунтуються на суперечливих свідченнях сучасників та односельців композитора, а також на деяких енциклопедичних та журнальних статтях, що з'являлись російською та німецькою мовами. Зокрема, знаємо, що він народився 2 жовтня 1850 р. у селі Семи Могили Глобинського району на Полтавщині. Його батько був дрібним поміщиком, отже, якщо пам'ятати про звичаї і традиції заможних родин другої половини XIX сторіччя, можна припустити, що музика, спів, гра на фортепіано займали значне місце в інтересах дворянства. Невідомо, які причини спонукали Михайла Калачевського рішуче обрати музику справою свого життя і податись на навчання до одного з найбільших європейських культурних центрів -Лейпцигу, але він став, поруч з Лисенком (також уродженцем Полтавщини), одним з перших українських музикантів, що отримали спеціальну освіту за кордоном. Навчатись у Німеччині він почав, ймовірно, на початку 70-х років. Його викладачем по спеціальності був професор Ріхтер, один з найбільш досвідчених фахівців, викладачів композиції у Лейпцігській консерваторії. Випускний іспит Калачевський здавав у 1876 р. Його дипломною роботою була "Українська симфонія", якою він сам продиригував. Лише цей твір, та ще декілька романсів і фортепіанних мініатюр, згадки про інші камерні твори, - ось і все, щоми сьогодні маємо з творчої спадщини композитора.

Після завершення навчання у Лейпцигу Калачевський повертається на Україну. Можливо, що він навчався на юридичному факультеті Київського або Харківського університету. Таке припущення можемо зробити через те, що, по-перше, лише на початку вісімдесятих років з'являються перші згадки про його перебування у Кременчуці, а, по-друге, в Кременчуці він працює адвокатом, а потім стає навіть головою земської управи. Його громадська діяльність була доволі активною, він багато зробив для покращення становища своїх краян.

Для розвитку музичного життя він теж зробив достатньо багато. Наприклад, саме йому мешканці Кременчука завдячують організацією камерного тріо (фортепіано, скрипка, віолончель), в якому виступали представники місцевої інтелігенції. Відомо, що Калачевський організовував концерти та мистецькі вечори в містечку. Проте, очевидно, численні суспільні обов'язки, з одного боку, а також примітивне, обмежене культурне життя в провінції - з іншого, спричинилось до того, що яскравий талант композитора майже не знаходить підтримки, а відтак і не може повністю розкритись. У 1900 році він важко захворів, отже, в останні роки життя відходить від активної громадської діяльності. Єдиним світлим променем в цей час стало виконання у 1905 р. у рідному місті "Української симфонії" оркестром полтавського відділення Російського Музичного Товариства під керівництвом диригента Д.Ахшарумова. На цей концерт композитор, подолавши свою важку хворобу, все-таки прийшов. А невдовзі він помер у Кременчуці 1910 та 1912 роками, непомічений, забутий всіма.

“Українська симфонія”

Симфонічний жанр був не надто популярним в українській музиці XVIII - XIX сторіч, оркестрів навіть у великих містах майже не існувало тому симфоній, що попереджували б твір Калачевського, не так і багато у вітчизняній культурній спадщині – це передусім, “Концертна симфонія” Д.Бортнянського, декілька симфоній невідомих авторів, серед них найбільш знана - Симфонія на українські народні теми В.Овсянико-Куликовського, "Юнацька" симфонія М.Лисенка.

Таким чином, значення "Української симфонії" Калачевського в національній музичній культурі особливе: вона практично започатковує традицію монументальних симфонічних циклів, що виявиться вельми плідною, і є одним з перших зразків цього жанру. В цьому ж руслі, тобто спираючись на українську пісенну, епічну, церковну мелодику, у поєднанні з європейськими класичними принципами побудови, згодом, в XX сторіччі, будуть написані і Друга симфонія Ревуцького, і Третя симфонія Лятошинського, і "Прикарпатська симфонія" С.Людкевича, і "Симфонія в стилі українського бароко" Л.Колодуба і багато інших оркестрових композицій.

"Українська симфонія" побудована за класичними канонами, складається з чотирьох частин, котрі контрастують між собою за настроями темпами, масштабами. В основу кожної з частин покладені мелодії українських народних пісень, здебільшого, добре відомі і поширені у музичному побуті. Хтозна, можливо, композитор згадав улюблені пісні, що найчастіше звучали в його домі на Полтавщині. Припущення це тим більше ймовірне, що в основу першої частини покладена тема пісні "Віють вітри”, котру земляк Калачевського, знаменитий поет і драматург І.Котляревський використав для своєї п'єси "Наталка Полтавка". Цю пісенну тему композитор проводить у першій частині навіть двічі: спочатку у тривалому повільному вступі, де вона звучить замріяно і зосереджено, а пізніше у швидкому розділі де пісенна мелодія набуває схвильованості, ніби втілює захоплення і радісне піднесення юності (Нотний приклад № 18). На противагу до неї наступна тема старовинної української пісні "Йшли корови із діброви, а овечки з поля” сповнена внутрішнього спокою, врівноваженості. Ці обидві теми протягом частини багатоманітно розвиваються, набувають розмаїтих емоційних барв - то бурхливих, драматичних, то просвітлених. Калачевський застосовує тут багаті можливості оркестру, відтінки звучності різних інструментів: близькі до людського голосу скрипки, печальні наспіви флейти, глибокий, м'який тембр гобою, та інші. Ці зміни настроїв і переживань неначе втілюють різні стани людської душі, а пісня виражає їх, супроводжує і в радості, і в горі. Калачевський тут демонструє також свою високу професійну майстерність, володіння складними прийомами композиторської техніки: він проводить тему пісні "Віють вітри" у поліфонічному викладі фугато, а після того істотно видозмінює її, стискаючи до коротких мотивів, внаслідок чого вона набуває більшої динамічності, рухливості, "перекидає" ці мотиви у різні інструменти тощо. У завершенні частини тема "Віють вітри" звучить так, як вона викладена була у вступі, таким чином, перекидається арка між початковим і завершуючим епізодом, а сама частина набуває особливої цілісності.

Друга частина - скерцо, що в перекладі з італійської мови означає "жарт". Ще видатний німецький композитор Людвіг ван Бетховен вводить цю частину у симфонічний цикл. Калачевський, для якого творчість Бетховена служила за взірець симфонічної музики, теж її використовує, проте, порівняно з класичною традицією, заміняє місцями жваву, жартівливу і ліричну частину: зазвичай у циклах класиків друга частина була повільна, а третя - швидка, танцювальна, в "Українській симфонії" ж діється навпаки, скерцо попереджує ліричний "Романс".

Грайливо-задерикувата тема української народної пісні "Дівка в сінях стояла, на козака моргала" якнайкраще відповідає сутності скерцо. І хоча, здавалось би, така "жанрова сценка" не вимагає від автора надто складних виразових засобів, Калачевський демонструє неабияку винахідливість: тема перекидається від одної групи інструментів у іншу, створюється ефект жвавого діалогу між козаком і дівчиною. Як і в першій частині, пісенна тема набуває в процесі розвитку різних відтінків переживання: то граціозного, то жалібного ("ти прийди, ти прийди, серце моє"), то насмішкуватого, що відповідає змісту пісні.

Третя повільна частина носить назву "Романс", яку композитор обирає невипадково: адже романси і солоспіви були найпопулярнішими у середовищі українських аматорів музики того часу. В основі частини - тема пісні "Побратався сокіл з сизокрилим орлом", що має риси епічності, розповідності. Автор досить істотно видозмінює її, не цитуючи точно, як у попередніх частинах. У варіанті, запропонованому Калачевським, ця тема видається навіть дещо спорідненою з темою першої частини “Віють вітри” Прагнення митця показати внутрішні емоційні видозміни пісенної теми втілюється і в "Романсі". Споглядальна, м'яка лірична пісня поступово набуває рис драматизму, в середньому епізоді - духовної просвітленості, у завершенні повертається до спокійно-зосередженого стану.

Фінал симфонії-запальний, темпераментний, він ґрунтується на двох танцювальних темах: "Ой гай, гай зелененький" та “Ой джиґуне, джигуне”. Вихор танцю, здається, долає всі перешкоди, захоплює все у своє коло. Композитор використовує тут максимально всі можливості інструментів, потужне, монументальне звучання маси оркестру створює враження урочистого народного дійства, свята.