Студопедия — ЛЕВКО РЕВУЦЬКИЙ
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ЛЕВКО РЕВУЦЬКИЙ






(1889-1977)

Класик української музики Микола Лисенко залишив по собі не лише значну творчу спадщину, але й численних учнів, котрі гідно продовжували традиції вітчизняного мистецтва в XX ст. Серед них одним з наймолодших був Левко Миколайович Ревуцький, що немовби перекинув місток від минулого сторіччя до сьогоднішніх днів — адже його власні численні учні працюють у багатьох містах України ще й сьогодні.

Левко Ревуцький народився на Полтавщині, у мальовничому селі Іржавець. Родичі композитора славились як великі аматори мистецтва, а його дядько, Олександр Ревуцький, був навіть солістом Петербурзької опери. Майбутній композитор з дитинства виявив неабиякі музичні здібності, наприклад, міг гарно і чисто проспівати будь-яку складну мелодію, бо мав абсолютний слух, за що його вдома навіть прозвали "камертоном". Проте може він і не став би професійним музикантом, якби не допоміг випадок: якось одна з подруг матері, що приїхала до Ревуцьких погостювати, заграла п'єсу на фортепіано. П'ятирічний Левко, уважно послухавши, трохи згодом підійшов до інструменту і повторив її зовсім добре, майже без помилок. Хлопчика вирішили вчити грати, і перші уроки давала йому саме та мамина подруга, О.Мельникова.

В гімназії Ревуцький навчався у сусідньому містечку Прилуках з 1896 до 1903 р. Окремої музичної школи там, звичайно ж, не було, проте директорка місцевої жіночої гімназії була доброю піаністкою, отже, йому вдалось продовжити навчання. Крім музики юнак захоплювався також театром та літературою.

Продовжити серйозне навчання можна було тільки у великих містах, тож Ревуцький у 1903 р. виїжджає до Києва. Йому пощастило зустрітись у столиці з Лисенком, твори якого він вже чув у виконанні прилуцького любительського хору. Славетний композитор звернув увагу на талановитого початківця і навіть погодився деякий час з ним позайматись. У "дарунок" учень привіз з рідного Іржавця декілька записів народних пісень, що їх йому наспівали місцеві селяни. Навчаючись у одній з приватних київських гімназій, Ревуцький паралельно вступає до музичної школи М.Тутковського, композитора і піаніста-педагога, де один час викладав і Лисенко. Дещо пізніше, коли Лисенко сам відкриває музично-драматичну школу, його учень теж переходить у неї. Про навчання в цій школі Ревуцький потім згадує з великою теплотою і повагою. А те, що його художній стиль сформувався саме під впливом класика української музики, визнавав композитор беззастережно:

"Будучи його учнем по класу фортепіанної гри, я перейняв багато чого, що істотно відбилось на моїй роботі по створенню фортепіанних творів. Далеко пізніше позначився вплив Лисенка на моїй композиторській роботі в галузі побудови мелодики, яка стала доходити до мене через творчість Лисенка".

Проте в самому розпалі плідних занять музикою у Ревуцького сталося велике горе: в 1906 р. один за одним померли батьки, він зостався зовсім самотнім у великому місті. У розпачі він покинув займатись у музично-драматичній школі, вирішив закінчити гімназію і здобути якусь "матеріальнішу" спеціальність, аніж мистецтво. Тому опісля він вступає до університету на фізико-математичний, а паралельно на юридичний факультети. Та захоплення музикою не пройшло намарно, і, трохи звикнувши до свого нового становища, Ревуцький поновлює покинені раніше заняття. Щоправда сам Лисенко, літній і переобтяжений роботою, вже не мав змоги займатисьз ним, проте юний музикант вступає до Київського училища Російського музичного товариства, у клас фортепіано С.Короткевича, а пізніше – Г.Ходоровського. Незабутнє враження справляли на нього численні концерти, що тоді відбувались у столиці, серед них - виступи знаменитих піаністів С.Рахманінова, Л.Годовського, В.Ландовської, співаків Ф.Шаляпіна, Л.Собінова. Дуже часто відвідував митець і вистави театру корифеїв, в яких музика посідала важливе місце, а завдяки гарним голосам акторів, нерідко ставились опери.

В той час формуються і художні смаки та уподобання композитора, що пізніше відіб'ються у власній його творчості. Найбільше приваблює його романтична музика, а особливо творчість П.Чайковського, Ф.Шопена, крім того - Бетховена. Серед сучасних йому музикантів особливий вплив мав нанього російський митець Сергій Рахманінов, котрого він неодноразово як піаніста з програмами, укладеними з власних творів. Паралельно з вивченням чужої музики Ревуцький вже пробує писати свою власну. Перші спроби композиції припадають на 1907 -1908 рр. Спочатку він скромно віддає перевагу малим формам солоспівів та фортепіанних мініатюр. Звертає увагу те, що переважаюча їх тематика - особиста і пейзажна лірика, яка і надалі відіграватиме головну роль у художньому світогляді автора. Поступово він розширює коло своїх творчих зацікавлень і вже у 1910 - 12 рр. з'являються масштабні твори - фортепіанна соната, і перші частини фортепіанні концерту.

У 1913 р. відкривається Київська консерваторія на базі училища Російського музичного товариства. Ревуцький стає одним із перших її студентів у класі композиції. Його педагогом був російський композитор німецького походження Рейнгольд Моріцевич Глієр, випускник Московської консерваторії, досвідчений і вправний педагог. Ревуцький почерпнув дуже багато корисного і важливого для свого професійного розвитку у його класі, а надто - методи педагогічної роботи, які пізніше успішно впроваджуватиме у власну практику. На жаль, заняття тривали лише два роки, хоч і принесли вагомі творчі результати: під час занять з Глієром були написані фортепіанні прелюдії, хори, солоспіви.

Перша світова війна змінила всі життєві і творчі плани Ревуцького: Київську консерваторію евакуювали до Ростова-на Дону, а університет. Де паралельно навчався композитор, - до Саратова. Їздити у військовий час у ці віддалені міста, щоби навчатись і здавати іспити, було дуже важко, тож 1916 р. Ревуцький достроково здає випускні іспити в університеті і в 1917 р. його забирають на фронт у артилерійські війська. Зворушливо читати спогади композитора про те, як навіть у фронтових умовах він знаходить час для занять музикою: для запису солдатських пісень, перекладення для двох фортепіано оркестрових партитур чи участі у імпровізованих концертах в якості акомпаніатора.

Після демобілізації у 1918 р. для Ревуцького розпочинаються "роки блукань": декілька місяців він живе у Москві, потім повертається до Києва, проте білогвардійська інтервенція змушує його шукати прихистку у рідному Іржавці, потім у Прилуках, працювати то в газеті, а то - як в Іржавці - вести сільське господарство чи стати реєстратором залізничної амбулаторії. Проте, тут, всупереч важким випробуванням, він не полишає композиції і навіть -поруч із солоспівами та обробками народних пісень - створює один з найкращих своїх творів, кантату-поему "Хустина" на слова Т.Шевченка ("У неділю не гуляла").

Лише у 1924 р. Ревуцькому вдалось перебратись на постійно до Києва і зайнятись вже серйозно улюбленою працею. Молодого музиканта приймають на посаду викладача музично-теоретичних дисциплін у Київську консерваторію, де він працюватиме наступних п'ятдесят років - аж до смерті. розширюється коло друзів: одним з найближчих за художніми переконаннями став композитор В.Косенко, багаторічна приязнь пов'язувала з відомим поетом М.Рильським. Столична творча атмосфера одразу дуже позитивно позначилась на доробку Ревуцького - за декілька років виникають такі цікаві опуси, як поема "Пори року" на сл. О.Олеся для хору, солістів, симфонічного оркестру, хори на вірші Шевченка "Ой чого ти почорніло, зеленеє поле" та "У перетику ходила", солоспіви, численні інструментальні п'єси, серед них - найвідоміші фортепіанні прелюдії, обробки народних пісень, зокрема "дитячий цикл "Сонечко", “Галицькі пісні”, "Козацькі пісні". В цей час він вже повністю усвідомлює себе національним композитором, незважаючи на те, що його професійне становлення відбувалось під впливом головно російської культури. Ось як він визначає головне завдання своєї творчості:

"Важливіші такі властивості, як глибока ґрунтовність усього комплексу засобів музичної виразності, прямі й опосередковані зв'язки композитора з віковими традиціями світової і національної культури, його здатність перейнятися психологією художнього мислення свого народу (розрядка моя - Л.К.) і вміння правдиво і переконливо відтворити це".

Однак, найважливішим здобутком його творчості двадцятих років стала Друга симфонія, написана до конкурсу, оголошеного в зв'язку з десятиріччям Радянської влади у 1927 р. Разом з "Увертюрою на чотири українські теми" Б.Лятошинського вона отримала першу премію. Перша частина симфонії була виконана на концерті пам'яті Шевченка у березні 1928 р., а влітку цього ж року цикл прозвучав повністю у т. зв. "парковому" концерті. Вона практично заклала підвалини української симфонічної музики XX ст., і увійшла до числа найбільш репертуарних вітчизняних творів.

Тридцяті роки стали досить важким випробуванням для Ревуцького. У 1932 р. організація творчих спілок, а серед них і Спілка композиторів СРСР, і Спілка композиторів України,як її регіональне відгалуження, поставили практично всю музичну творчість під жорсткий контроль комуністичної ідеології. За "націоналістичну ідеологію" було розстріляно його єдиного брата Дмитра, талановитого фольклориста.

Митець, який прагнув до глибокого осмислення народнопісенної інтонації, до витонченості оркестрових барв, до перевтілення багатющої європейської спадщини крізь призму українських художніх традицій, вимушений був писати принагідні твори, як наприклад, ілюстративну музику до "ура-патріотичних" фільмів, гармонізацію окремих номерів до збірника "Українські пожовтневі пісні", що штучно творились на “височайше” замовлення, пісні і хори для самодіяльних ансамблів та хорових колективів на слова "ідеологічно витриманих" поетів тощо. Це не могло не позначитись на якості, на продуктивності творчості, тож і не дивно, що будучи в розквіті сил, Ревуцький, проте, пише значно менше музики, аніж у попереднє десятиліття. Серед найяскравіших творів зазначимо насамперед чотиричастинний Фортепіанний концерт, ідею якого автор виношував багато років. Спочатку він теж був за задумом пристосований до пропагандистських цілей і навіть носив назву "Поема змагання", проте згодом митець таки відмовився від неї, оскільки всім стало зрозуміло, що зміст твору без порівняння глибший і серйозніший, аніж ілюстративне зображення заклику до змагань, перебігу спортивних олімпіад, походу переможців чи чогось подібного. Цей концерт став одним з перших у цьому жанрі в українській музиці, адже раніше композитори надавали перевагу інструментальним мініатюрам.

Багато уваги Ревуцький приділяє натомість редагуванню “чужої” музики, зокрема готує до друку Фортепіанний концерт свого нещодавно померлого друга В.Косенка. Разом з Борисом Лятошинським та Максимом Рильським вони звертаються до наймасштабнішого оперного полотна Лисенка - "Тараса Бульби" і створюють той його сценічний варіант, який і до сьогодні вважається найбільш прийнятним для постановок.

Роки Великої Вітчизняної війни Ревуцький перебуває в евакуації на узбецькій землі, у Ташкенті. Там він очолює кафедру композиції, теорії таісторії музики Ташкентської консерваторії, веде численний клас з фаху композиції. Сам він у цей час майже не пише нових творів, натомість повертається до своєї юнацької Першої симфонії, створює її нову редакцію і готує для виконання. Ще і ще раз повертається він до безсмертного творіння свого вчителя - до опери "Тарас Бульба", відпрацьовуючи окремі деталі партитури.

Після закінчення війни Ревуцький повертається до Києва, до викладацької роботи в консерваторії. Творчість останніх років (хоч і йдеться тут про майже тридцятирічний період!) дуже нечисленна, практично основну увагу композитор приділяє науково-фольклористичний, редакторській та педагогічній праці. В його класі навчались відомі митці повоєнного покоління, зокрема Георгій і Платон Майбороди, Віталій Кирейко, Анатолій Коломієць та деякі інші. Твори його досить часто звучать і на концертних естрадах, і в навчальних класах шкіл та музучилищ.

Помер Левко Миколайович Ревуцький у 1977 р. в Києві.







Дата добавления: 2015-06-29; просмотров: 1608. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

Ведение учета результатов боевой подготовки в роте и во взводе Содержание журнала учета боевой подготовки во взводе. Учет результатов боевой подготовки - есть отражение количественных и качественных показателей выполнения планов подготовки соединений...

Сравнительно-исторический метод в языкознании сравнительно-исторический метод в языкознании является одним из основных и представляет собой совокупность приёмов...

Концептуальные модели труда учителя В отечественной литературе существует несколько подходов к пониманию профессиональной деятельности учителя, которые, дополняя друг друга, расширяют психологическое представление об эффективности профессионального труда учителя...

Мотивационная сфера личности, ее структура. Потребности и мотивы. Потребности и мотивы, их роль в организации деятельности...

Классификация ИС по признаку структурированности задач Так как основное назначение ИС – автоматизировать информационные процессы для решения определенных задач, то одна из основных классификаций – это классификация ИС по степени структурированности задач...

Внешняя политика России 1894- 1917 гг. Внешнюю политику Николая II и первый период его царствования определяли, по меньшей мере три важных фактора...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия