СЮЖЕТИ ОПЕР

МИКОЛА ЛИСЕНКО. "ТАРАС БУЛЬБА"

Площа в Києві перед Братським монастирем, неподалік - ринок Старий кобзар розповідає присутнім про героїчне минуле українського народу, про подвиги запорізьких козаків. І зараз, у тяжку для України годину закликає захищати Батьківщину. З монастиря виходять Тарас Бульба з синами. Залишаючи їх в бурсі на навчання, він просить монахів виховувати їх у дусі любові до рідної країни. Андрій розповідає братові про зустріч прекрасною панночкою, чия врода полонила його назавжди. Наближається. католицька процесія. Спереду виступає воєвода з дочкою. В ній Андрій несподівано впізнає свою обраницю. Намарно перестерігає його Остапа: він вирішує добитись зустрічі з Марильцею.

Донька дубненського воєводи Марильця мріє про зустріч з вродливим бурсакам. Несподівано з'являється Андрій, що потайки пробрався у замок. Марильця дражниться з Андрієм, одягає його для забави панянкою. Раптом чуються кроки воєводи. Андрій ховається. Проте чує, як батько суворо картає доньку за те, що вона відмовила знатному і багатому претенденту на її руку. Ображений почутим, Андрій вистрибує через вікно в сад, служниця Марильці допомагає йому втекти. Челяді не вдається піймати юнака, а служниця клянеться, що в кімнаті нікого не було. Марильця радіє тому, що юнакові вдалось врятуватись.

На хуторі Настя чекає сподіваних синів з поверненням. Марно пройшли її молоді літа, щастя вона не зазнала, одна розрада - діти. Нарешті вони з'являються в рідному домі у супроводі батька. Сходяться на хутір гості, розпочинається бенкет. Тарас піднімає першу чарку за те, щоб його сини вміли захищати Батьківщину від ворога. Гості підтримують господаря і славлять молодих лицарів. Розпалений власною мовою, Тарас одразу вирішує вирушати з синами на Січ. не залишаючись вдома на відпочинок. Марно ридає стара мати, благаючи затриматись ще хоч на день, не розлучати синами, — батько невблаганний.

На Січі вони застають непримиренний конфлікт між старшиною та простими козаками: козаки прагнуть виступати в похід проти польської шляхти, а старшина залишається бездіяльною, не хоче втратити статків. Розпочинаються вибори кошового, та вони ніяк не можуть вирішитись так, щоби догодити всім. Прибулий гонець розповідає про страшні бої між поляками та козацькими полками. Військо виступає в похід на Дубно.

У таборі коло обложеного Дубна Андрій не спить уночі, а мріє про кохану Марильцю. Раптом у табір прослизає якась людина, непомітно наче тінь: це служниця Марильці, татарка. Вона прийшла розповісти закоханому козакові, що у Дубно наступив голод, і його обраниці теж загрожує голодна смерть. Андрій, не вагаючись, покидає табір, збирає харчі для поляків і потаємним підземним ходом слідує за служницею у фортецю.

У покоях дубненської фортеці виснажені голодом польські шляхтичі моляться про порятунок. Поява Андрія означає для них життя. Засліплений вродою панночки, своїм першим коханням, Андрій зрікається Батьківщини і стає зрадникам. Спочатку воєвода гнівно відкидає освідчення козака, проте потім погоджується, благословляє молодих та довіряє Андрієві командувати військом.

Тарас, вибраний козаками наказним отаманам, піднімає військо на штурм фортеці. Перед штурмом маркітант Янкель повідомляє йому про зраду сина. Тарас у розпачі клянеться помститись зрадникові і проклинає день, коли народився син-відступник. В розпалі битви Тарас заманює сина у пастку і карає його власною рукою. Андрій вмирає з іменем Марильці на вустах. Остапу відчаї схиляється над тілам брата. Запорожці кидаються на штурм Дубненської фортеці.

С. ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ. "ЗАПОРОЖЕЦЬ ЗА ДУНАЄМ"

Біля хати запорожця Івана Карася його дочка Оксана мріє про зустріч з коханим Андрієм, про повернення на рідну Україну. Юнаки і дівчата співчувають їй, розділяючи прагнення побачити рідну оселю, та рушають разом з нею до роботи.

Повертається додому Карась, який вже давно повинен був прибути, проте загулявся по дорозі у корчмі. Сповнений страху перед своєю грізною половиною Одаркою, він не встигає сховатись від неї, тож доводиться вигадувати різні відмовки, яким не дуже вірить його заздрісна половина, а вже випадкова згадка про небогу, у якої довелось заночувати Карасеві, остаточно виводить її з себе.

Неспокійно на душі у турецького султана. Войовничі запорожці видаються йому не надто покірливими підданими. Тож він вирішує таємно відвідати їхні оселі і подивитись як вони живуть і чи не задумують чогось супроти влади. Першою на дорозі трапляється йому хата Карася. Господар немало здивований появою у себе на подвір'ї розкішно вбраного турка, і припускає, що гість прибув на мусульманське свято — байрам, на якому, кажуть, має бути сам султан. Гість не заперечує і навіть обіцяє познайомити Карася з султаном. Гостинний господар повертається у хату, за пляшкою горілки, щоби як слід прийняти знатного незнайомця, а тим часом султан викликає свого царедворця Селіх-агу і наказує йому привести Карася на свято у палац. Карась вкрай здивований, коли вийшовши з хати застає на подвір’ї іншого турка, не менш розкішна вбраного і пишного, ніж попередній, та ще й у супроводі чорношкірого хлопчака, що несе багато оздоблений турецький одяг. Коли Карась переодягається, Селіх-ага пропонує йому називатись не Іваном, а Урханом і стати мусульманином. Карась вирушає за царедворцем у палац на свято.

Коло ріки зустрічаються Оксана і Андрій після довгої розлуки. Вони мають намір крадькома втекти з чужини і дістатись берегів України. Проте їм не вдається вибратись з Туреччини: варта хапає втікачів і доставляє їх у султанський палац.

Після свята у султана Карась гордовито повертається додому. Свою жінку він глибоко вражає не лише своїм чудернацьким вбранням, але й повідомленням, що він тепер не Іван, а Урхан і заведе собі гарем. Гіркі скарги Одарки перериває раптова поява турецьких вартових із зв'язаними Оксано і Андрієм. Здається, молодим втікачам грозить неминуча розправа. Проте з'являється імам (султанський посланець) і оголошує фірман: султан дозволяє всім, хто бажає, без перешкод покинути Туреччину і повернутись на Україну. Щасливі і здивовані Оксана та Андрій розпитують батька про його гостину у султанському палаці, і тоді розуміють причину вельможної великодушності: уникаючи непотрібних сутичок та заворушень у своїх. володіннях, султан сам вирішив позбутись надто вільнолюбних козаків. Запорожці з-за Дунаю співають подякувальну молитву за врятування молодих і готуються до повернення на Батьківщину.