Діалектика кількісних і якісних змін
Закон взаємопереходу кількісних і якісних змін розкриває механізм формоутворення нового, ще не існуючого. Однак, говорячи про специфіку вказаного закону, нам не обминути питання про його зв'язок з іншими законами. Отже, постає питання про діалектику самих законів. Цілісність процесу розвитку виражається у взаємоперетворенні законів, кожен з яких, у свою чергу, конкретизує зміст іншого. Наприклад, процес «роздвоєння єдиного» є становленням і розвитком самозаперечення предмета, яке являє собою процес кількісних змін, оскільки він здійснюється у межах даної якості. Разом з тим це — і процес формоутворення визначеності протилежностей у складі цілого, і кількісної визначеності їх відношення у ньому.
Єдність і протилежність законів діалектики забезпечує розуміння системності розвитку внутрішньорозчленованої цілісності. Це розуміння зумовлює необхідність виведення законів діалектики одного з іншого. Виведення одного закону з іншого є розкриттям їх внутрішнього необхідного зв'язку як способу обґрунтування їх один одним і в цілому їх самообгрунтування.
Протиріччя буття і пізнання
Закон єдності і боротьби протилежностей посідає в матеріалістичній діалектиці особливе місце як закон, що відображає джерело розвитку.
Відображаючи об'єктивне джерело розвитку, визначаючи шлях його пізнання, розглядуваний закон орієнтує на діяльність, спрямовану на теоретичне і практичне вирішення проблем. Зважаючи на світоглядне, методологічне і практичне значення закону єдності і боротьби протилежностей, філософи вважають його «ядром» діалектики.
Глибоке осмислення світоглядно-методологічної функції закону єдності і боротьби протилежностей можливе лише на основі проникнення в його об'єктивний зміст, відображуваний категорією «діалектична суперечність».
Насиченість сучасного світу суперечностями знаходить своє безпосереднє вираження в тому, що термін «суперечність» все більше проникає в наше щоденне спілкування, мову, стає категорією масової свідомості. Буквально слово «суперечність» означає «говорити всупереч», висловлювати протилежні мовленому міркування, думки, точки зору. Розпалення полемічних пристрастей, дискусій, виявляючи плюралізм думок, зрештою закінчується виникненням протилежних позицій. За суперечністю розкривається протистояння, але вже не у сфері думки або її вираження у мові, а за ними. Зрозуміло, що нам добре знайома суперечність між словом і ділом. Але й ця суперечність вказує на більш глибинну суперечність — суперечність самого діла, або предмета, про який йде мова.
Заперечення заперечення. Циклічність і поступальність змін
Спочатку з'ясуємо зміст категорії заперечення, який насамперед виступає як єдність протилежностей: збереження і подолання.
Категорія заперечення постає загальною і необхідною формою наступної діяльності, формою духовного освоєння майбутнього, його практичного втілення в дійсність. Тому природно, що спосіб заперечення визначається в кожному конкретному випадку як загальною, так і особливою природою процесу. «...Для кожного виду предметів, як і для кожного виду уявлень та понять,— писав Ф. Енгельс,— існує свій особливий вид заперечення, такого саме заперечення, що при цьому виходить розвиток».
Образ нового історичного світу є результатом теоретичного аналізу об'єктивного процесу заперечення. З позицій категорії заперечення нове мислення роздвоює сучасний історичний світ на його позитивний зміст, який повинен бути розвинений, і на те, що повинно долатися.
Як єдність протилежних моментів (збереження і подолання) діалектичне заперечення не просто розділяє певні етапи в розвитку, але й створює між ними послідовний зв'язок. Тобто, категорія заперечення в діалектиці служить для визначення генетичного зв'язку між етапами розвитку тог» чи іншого процесу, історичності між ними.
Матеріалістична діалектика доводить розуміння заперечення до самозаперечення як закономірного результату розвитку внутрішньої суперечності, на відміну від суто зовнішнього заперечення, як результату зіткнення внутрішньо не зв'язаних між собою явищ. Будучи зовнішнім, подібне заперечення ліквідує умови для розвитку явища, яке підлягає подібного роду запереченню.
ВИСНОВКИ
«Поступовість» і «стрибок» - дві нерозривно пов’язані сторони єдиного процесу розвитку. Діалектична єдність цих сторін обумовлює як послідовність, так і якісне розрізнення між послідовними етапами у розвитку того або іншого явища. Ця розрізненість і зв'язок, як відомо, знаходять своє відображення у еволюції та революції як етапах розвитку природно-історичних процесів. Звичайно, загальний механізм взаємо переходу кількісних і якісних змін специфічно проявляється в конкретних формах розвитку живої і неживої природи, природи й історії. Але у всіх випадках це специфічне є проявом загального. Радикальне перетворення нашого суспільства з усією гостротою поставило проблему гуманізації соціального розвитку. Вирішення цієї проблеми визначається зовсім не дією того чи іншого закону, а взагалі всіх законів діалектики. Як загальні об’єктивні закони розвитку, останні завжди втілюються в дійсність незалежно від нашої свідомості. Конкретний вигляд майбутнього стану нашого суспільства визначається кожним кроком взаємодії всіх суспільних сил цього суспільства, тією рівнодійною, яка складається із зіткнень суперечливих прагнень.
Інша справа, чи зможуть ці соціальні сили керуватись у своїх діях конкретно-історичною мірою можливої гуманізації розвитку. Тобто, чи стане метою їхньої взаємодії розвиток людини як міри суспільного прогресу. Саме в цьому і корениться світоглядно-методологічне значення законів діалектики в освоєнні майбутнього. Інакше кажучи, весь арсенал матеріалістичної діалектики являє собою духовно-практичний регулятив, який забезпечує збіг цілей і результатів, розробку програм і їх здійснення, досягнення єдності ідеалів і дійсності в освоєнні майбутнього, абсолютною ціною якого є людина.
