Законодавство про інформаційні ресурси

Інформаційні ресурси створюються не тільки в державних структурах і відомствах, але також на підприємствах, органами місцевого самоврядування й приватними особами. Кожен творець таких ресурсів хотів би забезпечити їх правову охорону. Однак й інформація, зібрана й оброблена в таких ресурсах, повинна мати правову основу. На стадії нагромадження й перетворення інформації й формування інформаційних ресурсів діє відповідний розділ інформаційного права, що включає кілька напрямків:

• загальні питання законодавства про інформаційні ресурси;

• правова інформація;

• персональні дані;

• бібліотечна справа;

• статистична інформація;

• міжнародний обмін інформацією;

• архіви.

Правовий режим інформаційних ресурсів визначається нормами, що встановлюють:

• порядок документування інформації;

• право власності на окремі документи й окремі масиви документів, документи й масиви документів в ІС;

• категорію інформації за рівнем доступу до неї;

• порядок правового захисту інформації.

Основою цього розділу є Конституція України, такі системоутворюючі закони України "Про інформацію", “Про національну програму інформатизації”, "Про концепцію інформатизації", “Про державну таємницю”, "Про захист інформації в автоматизованих системах", законодавчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби інформації (“Про науково-технічну інформацію”), міжнародні договори та угоди ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного права.

Зазначимо, що їх значення не вичерпується тільки цим розділом інформаційного права. Але в рамках цієї тами акцентуємо увагу саме під цим кутом.

Конституція України безпосередньо не регулює відносини у сфері інформаційних ресурсів, виробництва і застосування нових інформаційних технологій, але створює передумови для такого регулювання.

Конституція України закріпляє права громадян вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (ст. 34); на охорону особистої таємниці (ст. 32 та ін.) і обов'язки держави по забезпеченню можливості ознайомлення громадянина з документами і матеріалами, які зачапають його права і свободи (ст. 32 ч. 2, ст. 50).

Закон “Про інформацію”, структура якого представлена на рис. 3, аналогічний за своїм значенням основам законодавства в даній сфері.

Рис. 3. Структура закону “Про інформацію”

Відповідно до Закону інформаційні ресурси - це окремі документи й окремі масиви документів, документи й масиви документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, фондах, банках даних, інших інформаційних системах). Як видно, Закон відносить до ІР тільки документовану інформацію, тобто тільки таку, вид і форма якої дозволяють її ідентифікувати. При цьому не зрозуміло, яким чином входить до ресурсу ІС; цей момент набуває особливого значення при кількісній й якісній оцінці наявних або створюваних ІР. Інформаційні ресурси є об'єктами відносин фізичних, юридичних осіб і держави, у сукупності вони становлять ІР країни й захищаються законом поряд з іншими ресурсами.

Інформаційні ресурси можуть бути державними і недержавними і являти собою елемент майна. Відносини із приводу права власності на ІР регулюються цивільним законодавством України. Держава бере на себе всі обов'язки по правовому регулюванню й правовій охороні всіх ІР і по створенню умов для створення й розвитку ІР.

В законі чітко визначено сутність інформаційної діяльності, основні напрямки та види. Зокрема, інформаційна діяльність визначена як сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави (ст. 12).Основними напрямками інформаційної діяльності (ст. 13) є політичний, економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний, міжнародний тощо. Держава зобов’язана постійно дбати про своєчасне створення, належне функціонування і розвиток інформаційних систем, мереж, банків і баз даних у всіх напрямах інформаційної діяльності.Держава гарантує свободу інформаційної діяльності в цих напрямах всім громадянам та юридичним особам в межах їх прав і свобод, функцій і повноважень.Основними видами інформаційної діяльності (ст. 14) є одержання, використання, поширення та зберігання інформації.Одержання інформації - це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.Використання інформації - це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.Поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.Зберігання інформації - це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.Закон визначає галузі (політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна), види (статистична інформація; масова інформація; інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування; правова інформація; інформація про особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інформація), джерела інформації кожного виду та режим доступу до неї. Наприклад, основними джерелами інформації державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування.Джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

При формуванні будь-яких ІР особливе місце займають дані про громадян - персональні дані. Ці дані відносять до конфіденційної інформації. Збір, зберігання, використання й поширення інформації про приватне життя, що становить особисту таємницю, без згоди відповідних осіб не допускається інакше як у порядку, визначеному законом. Будь-яка діяльність по збору таких даних підлягає обов'язковому ліцензуванню. Всі суб'єкти, що здійснюють таку діяльність, відповідають за дотримання режиму правового захисту персональних даних, включених у створювані ними ІР.

Пошук, одержання й застосування інформації Закон "Про інформацію" встановлює, що всі користувачі - громадяни, фізичні особи, органи державної влади - мають рівні права на доступ до державних інформаційних ресурсів і не зобов'язані обґрунтовувати перед власником ІР необхідність одержання запитуваної інформації. Більше того, всі власники ІР зобов'язані забезпечувати обумовлений режим доступу до інформації з ІР їх ведення.

Державні інформаційні ресурси є відкритими й загальнодоступними. Обмеження доступу до тієї або іншої їх частини визначається законом. Інформація обмеженого доступу поділяється на інформацію, віднесену до державної таємниці й конфіденційну. Заборонено відносити до інформації з обмеженим доступом документи, що містять відомості про діяльність різних органів влади й посадових осіб, їх правові акти й матеріали, відомості про надзвичайні ситуації, екологічну обстановку, використання коштів бюджету й ін. Віднесення інформації до державної таємниці регулюється Законом України "Про державну таємницю". Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

Віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням державного експерта з питань таємниць за його власною ініціативою, за зверненням керівників відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян.

Державний експерт з питань таємниць відносить інформацію до державної таємниці з питань, прийняття рішень з яких належить до його компетенції згідно з посадою. У разі, якщо прийняття рішення про віднесення інформації до державної таємниці належить до компетенції кількох державних експертів з питань таємниць, воно за ініціативою державних експертів або за пропозицією Служби безпеки України приймається колегіально та ухвалюється простою більшістю голосів. При цьому кожен експерт має право викласти свою думку.

Інформація вважається державною таємницею з часу опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, до якого включена ця інформація, чи зміни до нього у порядку, встановленому цим Законом.

Інформація, отримана громадянами або організаціями на законних підставах з ІР, може використовуватися ними для створення похідної інформації, у тому числі й для комерційних цілей, але з обов'язковим посиланням на джерело первинної інформації. При цьому порядок одержання інформації, а також умови її одержання (за плату або безкоштовно) регулюються положенням про відповідний державний ІР. При цьому можливо, що частина послуг з надання інформації з державних інформаційних ресурсів повинна бути оплачена користувачем повністю або частково. Перелік таких послуг визначається урядом.

Громадяни й організації мають право на доступ до інформації про них, на її уточнення й контроль повноти, мають право знати, хто й у яких цілях використовує цю інформацію про них. Власник відповідних ІР зобов'язаний надавати таку інформацію на вимогу тих осіб, яких вона стосується. Суб'єкти, що надають у встановленому порядку інформацію для комплектування ІР, мають право безкоштовно користуватися цією інформацією. У зв'язку із цим варто підкреслити, що власник інформаційних ресурсів бере на себе певні зобов’язання й відповідає за дотримання й забезпечення правового режиму й можливостей доступу до підвідомчих ІР.

Рис. Структура закону “Про національну програму інформатизації”