ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ 4 страница

— обмежити перебування людей на відкритій місцевості; роз­містити людей в житлових, виробничих приміщеннях чи захисних спорудах;

— провести герметизацію житлових і виробничих приміщень, дверей, вікон, димарів, вентиляційних отворів на час розсіювання радіоактивних речовин у повітрі й формування радіоактивного за­бруднення території;

— провести йодову профілактику (табл. 113);

Таблиця 113. Захисний ефект у результаті проведення калій-йодової профілактики

 

Час прийняття препаратів стабільного йоду	Фактор захисту
Перед вдиханням радіоактивного йоду (профілактичне вживання) Через 2 год після вдихання радіоактивного йоду Через 6 год після вдихання радіоактивного йоду

Примітки. 1. Дорослим і дітям старшим 5 років рекомендується 0,25 г на один прийом, дітям віком 2—5 років — 0,125 г, до 2 років — 0,04 г. 2. Максимальний захисний ефект може бути в разі завчасного або одночасного надходження радіоак­тивного йоду і прийняття його стабільного аналога. 3. Захисні властивості препара­ту значно знижуються, якщо йото буде застосовано через більш як 2 год після по­трапляння в організм радіоактивного йоду. Але й за таких умов прийняття стабіль­ного йоду ефективно захищає щитовидну залозу від опромінення при повторному потраплянні радіоактивного йоду. 4. Одноразовий прийом таких доз йодистого ка­лію забезпечує високий захисний ефект протягом доби. В умовах тривалого надхо­дження в організм радіоактивного йоду необхідні повторні прийняття препарату, щоб підтримувати високі захисні властивості.

— захистити органи дихання підручними засобами (табл. 114);

— використовувати засоби індивідуального захисту органів ди­хання і шкіри, виходячи з приміщень, під час проведення польових робіт, догляду за тваринами й обслуговування техніки;

— евакуювати населення;

— регулювати доступ у район забруднення;

— організувати санітарну обробку населення при забрудненні шкіри й одягу радіоактивними речовинами вище встановлених норм;

— провести дезактивацію поверхневого забруднення радіоактив­ними речовинами продуктів харчування (обмивання, видалення по­верхневого шару);

—- воду використовувати із захищених джерел водопостачання, на робочих місцях запас води має бути по 3 л на людину на час робочої зміни;

 

 

— продукти використовувати з герметичних складських при­міщень, погребів, із щільно закритих діжок, герметичної скляної і металевої тари;

— харчову продукцію з присадибних ділянок, з лісу і рибу викори­стовувати, тільки попередньо перевіривши на радіоактивне забруднення;

— свіжі овочі та фрукти перед вживанням в їжу старанно про­мити водою, з капусти зняти три-чотири верхні листки;

— бажано перевести населення, насамперед дітей, на харчування продуктами привезеними з чистих територій;

— періодично проводити дезактивацію внутрішніх поверхонь жит­лових і виробничих приміщень, обмітати стелю і стіни, протирати меблі, пилососити або вибивати на вулиці килими, доріжки, матраци, ковдри, верхній одяг, проводити вологе прибирання в приміщеннях;

— провести дезактивацію будівель, присадибних ділянок, коло­дязів, доріг, залучивши для цього формування цивільного захисту.

Таблиця 114. Предмети побутового призначення і ефективність їх вико­ристання для негайного захисту органів дихання від радіоактивних речовин

 

Предмет	Кількість шарів	Захисні властивості
Чоловіча бавовняна носова хусточка	1 (зім'ята) 1 (волога) 1 (суха)	17,0 9,0 8,5 3,0 1,4
Жіноча бавовняна носова хусточка	4 (волога) 4 (суха)	2,7 2,2
Махровий рушник	1—2	4,0
Бавовняна сорочка	1 (волога) 2 (суха) 1 (суха)	3,0 3,0 2,5
Туалетний папір		12,0

На ранній фазі після аварії, яка триває від початку до припинення викидання в атмосферу радіоактивних речовин (від декількох годин до декількох тижнів), а також на середній фазі, яка триває після фор­мування радіоактивного сліду (від декількох діб до року), в захисті населення ефективними є заходи, наведені в табл. 111—115.

В індивідуальній аптечці АІ-2 є йодистий калій — радіозахисний препарат № 2, що знаходиться в пеналі білого кольору в гнізді № 6. Доросле населення має приймати протягом перших 5—7 діб щоден­но по одній таблетці (це 0,125 г), а діти до двох років — по 1/4 таб­летки (0,03 г) йодистого калію.

Якщо таблеток йодистого калію немає, можна вживати три — п'ять крапель 5 %-го розчину йоду на склянку води, дітям до двох років одну-дві краплі. 100 мг стабільного йоду захищають протягом 24 год.

 

 

 

Таблиця 115. Захисні властивості будівель і споруд від гамма-випромі нювання радіоактивних речовин, що випали на місцевість

 

Споруди або ділянка	Коефіцієнт ослаблення
На висоті 1 м над рівнем, гладкою поверхнею	1,0
На висоті 1 м над землею	1,4
Машини на шосе шириною 16 м:
шосе повністю забруднене	2,0
шосе повністю дезактивоване	4,0
Дерев'яні будинки, одно- і двоповерхові	2,5
Цегляні або блочні будинки, одно- і двоповерхові	2,5
Підвал будинку	10—30*
Три- і чотириповерхові будівлі (500—1000 м на поверх)
перший і другий поверхи	12*
підвал	100*
Багатоповерхові будівлі (близько 1000 м2 на поверх)
верхні поверхи
підвал

* У місцях, віддалених від вікон і дверей.

Щоб поглинуті дози радіації не перевищували допустимих норм опромінення, необхідний контроль опромінення. Для цього введені допустимі дози опромінення:

у воєнний час:

— при одноразовому опроміненні (до 4 діб) — 50 Р;

— при багаторазовому опроміненні за ЗО діб — 100 Р;

— за 3 місяці — 200 Р;

— за 1 рік — 300 Р; у мирний час:

— за нормальних умов за 1 рік — 0,5 бер;

— для населення — аварійне опромінення за рік — 10 бер;

— для персоналу АЕС — у нормальних умовах за рік — 5 бер;

— для персоналу АЕС — аварійне опромінення за рік — 25 бер. Передбачені перевищення допустимої дози опромінення згідно із

Законом України "Про захист людини від впливу іонізуючих ви­промінювань № 15/98-ТЗД":

— для населення 0,1 бер за рік (1 мЗв);

— для персоналу АЕС до 2 бер за рік (до 20 мЗв).

Нормами радіаційної безпеки встановлено три категорії опромі­нюваних осіб: А, Б, В.

Для категорії А — встановлена граничнодопустима доза за рік, а для категорії Б — межа дози за рік.

В Україні природний радіаційний фон — від 0,01 до 0,03 м Р/год.

Поглинута доза опромінення за рік у середньому складається із таких опромінень: природного фону — 200 мбер, будівельних мате-

 

 

 

ріалів — 100 мбер, медичної радіодіагностики і рентгенотерапії — 150 мбер та інших джерел опромінення — 50 мбер.

Граничнодопустима доза — це найбільше значення індивіду­альної еквівалентної дози за рік, яке за рівномірного впливу протя­гом 50 років не призведе до небажаних змін у здоров'ї персоналу.

Межа дози — гранична еквівалентна доза за рік для обмеженої частини населення. Межа дози встановлюється в 10 разів меншою під граничнодопустимої дози для запобігання необґрунтованого опромінення цього контингенту людей.

Особи, які за попередніми розрахунками одержали одноразову дозу зовнішнього або сумарно зовнішнього і внутрішнього опромінен­ня всього тіла більше 5 граничнодопустимої дози (ГДД) (табл. 116),або при одноразовому надходженні в організм радіоактивних речо­вин більше 5 ГДД, повинні бути направлені на медичне обстеження в спеціалізований лікувальний заклад.

Для жінок віком до 40 років вводиться обмеження опромінення на область тазу, яке не повинно перевищувати 10 мЗв за будь-які два місяці, доза вагітних жінок не повинна бути більшою 5 мЗв за пері­од вагітності.

Таблиця 116. Основні дозові межі сумарного зовнішнього і внутріш­нього опромінення,мЗв/рік

 

 

Категорія опромінення осіб*	Група критичних органів**
Категорія А Категорія Б	50 5	150 15	300 ЗО

* Категорія А — персонал, який постійно або тимчасово працює безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань. Категорія Б — частина населення, яка про­живає на території радіоактивної зони або перебуває на робочих місцях, розташова­них у приміщеннях та промислових майданчиках об'єктів з радіаційно-ядерними технологіями, де дози опромінення можуть перевищувати допустимі для населення. Категорія В — все населення.

** Група 1 — все тіло, кістковий мозок. Група 2 — м'язи, щитовидна залоза, жирова тканина, печінка, нирки, легені, селезінка, шлунково-кишковий тракт. Група 3 — шкіра, кісткова тканина, кисті, стопи, передпліччя і голінки.

4.2.10. Самодопомога і взаємодопомога в надзвичайних ситуаціях

Організація медичного обслуговування населення в надзвичай­них ситуаціях покладається на медичну службу цивільного захисту, яка організовує спеціальні медичні формування і установи, а також використовує всі існуючі лікувально-профілактичні установи.

 

 

 

 

Незважаючи на добре організовану медичну службу і забезпечен­ня медичними працівниками, потерпілі безпосередньо на місці ура­ження перебувають певний час самі, або, в кращому випадку, зі свої­ми товаришами. Залежно від багатьох обставин потрібний певний час для прибуття до місця ураження людей медичних працівників.

Крім цього, при стихійних лихах, великих аваріях і катастрофах можуть бути масові ураження людей, і медичні працівники не змо­жуть своєчасно надати необхідну допомогу. В таких ситуаціях важ­ливою буде допомога потерпілим підготовленим населенням.

Перша долікарська допомога потерпілому — це проведення за­ходів для збереження йому здоров'я і життя, які необхідно викона­ти до втручання медичних працівників.

Починаючи допомогу, необхідно з'ясувати характер можливого ураження потерпілого.

Для надання допомоги потерпілому необхідно:

— негайно припинити вплив на нього небезпечних і шкідливих факторів: дію кислоти, лугу, електричного струму, газу, витягти з води, вогню, вивільнити з-під механізмів, завалу, вивести чи винести з небезпечної зони та ін.;

— визначити функціональний стан організму потерпілого: на­явність свідомості; характер дихання, пульсу; реакцію зіниць очей на світло; температуру тіла та характер пошкоджень: наявність ран і характер кровотечі, вивихів і переломів;

— розпочати надання допомоги: зупинку кровотечі, накладання пов'язок, шин, промивання шлунку, проведення масажу серця чи штучного дихання.

Тимчасова зупинка кровотечі навіть при пошкодженні великих кровоносних судин доступна самим потерпілим (якщо вони при свідо­мості) або людям, що їх оточують. Крім кровотечі, великою небезпе­кою для життя є втрата свідомості, стан шоку, опіки, переломи та інші пошкодження.

Кровотечі. За характером кровотечі завжди можна визначити, які судини пошкоджені. При капілярній з найдрібніших судин кров сочиться, з'являється у вигляді маленьких крапель, які зливаються і поступово стікають з поверхні рани.

Артеріальна кровотеча — кров яскраво-червоного кольору, витікає з рани під напором уривчастим струменем, пульсує в такт скорочення серця.

Венозна кровотеча — кров темно-вишневого кольору, витікає безперервним струменем.

При капілярній кровотечі потрібно підняти пошкоджену части­ну тіла або накласти тиснучу стерильну пов'язку. Кровотечу з

 

 

 

дрібних артерій і невеликих веноз­них судин спиняють тиснучою по­в'язкою, для чого, не торкаючись рани, звільняють від одягу місце по­ранення і накладають стерильну по­в'язку. Якщо немає бинта, можна ви­користати чисту бавовняну тканину, розірвавши її смугами і прогладив­ши кілька разів гарячою праскою. Для пов'язки можна використати й хустку.

Сильну артеріальну і венозну кро­вотечу тимчасово зупиняють за допо­могою джгута або закрутки (рис. 48). Джгут на кінцівку накладається тоді, коли тиснуча пов'язка не дає ефекту або потрібно швидко зупинити силь­ну кровотечу з великих судин.

Рис. 48. Зупинка кровотечі за допомогою закрутки: а — утворення вузла; б — закручу­вання; в — закріплення палички

Спеціальні кровоспинні джгути виготовляють із гуми або тканини. Якщо немає спеціально виготовле­них джгутів, матеріалом для джгутів може бути еластична гумова трубка, хустка, носова хусточка, краватка, рушничок.

Тиснучу закрутку накладають на кінцівки, а також стегно чи плече

вище місця поранення (кровотечі). Під нього підкладають якусь тка­нину (одяг, рушник і т. д.). Джгут розтягують обома руками і кла­дуть оберти так, щоб вони лягали один на одний не ослаблюючи, кінці джгута необхідно скріпити.

му великим пальцем треба взяти пасок біля пряжки (рис. 49, г, д).

У Велику Вітчизняну війну був запропонований простий, зручний і надійний спосіб зупинки кровотечі за допомогою солдатського пас­ка. Звичайний пасок береться в руки так, як показано на рис. 49. Потім його складають удвічі і складений кінець протягують через пряжку. Розтягнувши пасок, одержують подвійну петлю (рис. 49, а, б), у яку продівають пошкоджену кінцівку поверх одягу і поступово, лег­ко підтягують, стежачи за тим, щоб пасок щільно облягав цю кінцівку. Петлі затягують щільніше, до зупинки кровотечі з рани (рис. 49, в). Щоб зняти джгут, беруть однією рукою кінцівку нижче накладеного паска, другою рукою крутять петлю у зворотному напрямку, при цьо-

 

 

Правильно накладений джгут спричиняє побіління кінцівки ниж­че джгута, тому що в цій ділянці припиняється приплив і відтік крові. Якщо джгут накладений неправильно, не туго, то кровотеча не припиняється, а навпаки посилюється, оскільки виявляються стис­нутими тільки вени, які лежать поверхнево, а артерія лежить глиб­ше вен і продовжує наповнюватися кров'ю. В результаті відтік крові зі стиснутих вен припиняється, а приплив крові продовжується, че­рез це в кінцівці утворюється застій крові і набряк. Кінцівка синіє, набрякає, а кровотеча посилюється. Термін накладеного джгута чи закрутки — не більше 1,5—2 год. Якщо за обставинами необхідне більш тривале накладання джгута на кінцівках, його послаблюють на 5—6 хв, а потім знову затягують. Під джгут обов'язково потрібно покласти записку із зазначенням часу його накладання.

Якщо через 5—10 хв після зняття джгута кровотеча не віднови­лась, можна вважати, що вона зупинена, але везти такого потерпіло­го потрібно обережно, оберігаючи його від поштовхів.

При неправильному користуванні джгутом або якщо залишити його на кінцівці понад 2 год можливе омертвіння кінцівки, параліч ряду м'язових груп.

У тих місцях, де неможливо накласти джгут, а на короткий строк також і на кінцівках, застосовують пальцьове притискання артерій до кісток, до яких прилягають ці судини. Для цього потрібно знати розміщення артерій їх притискання (рис. 50).

Пальцеве притискання великих артерій проводять у певних місцях:

— при кровотечах із ран на голові двома-трьома пальцями притис­кують височну артерію спереду вуха, на рівні брови до прилягаючої кістки (рис. 51, а);

— при артеріальній кровотечі з рани на щоці можна притиснути артерію нижньої щелепи. Для цього великим пальцем притискують

 

 

 

 

 

судину до краю нижньої щелепи на середині від­стані між підборіддям і кутом нижньої щелепи (рис. 51, б);

а о Рис. 50. Розміщення головних артерій людини (а) і місця їх притискання (б): 1 — стегнова; 2 — плечова; 3 — підключич­на; 4 — височна; 5 — сонна; 6 — пахова; 7 — ліктьова; 8 — променева; 9 — передня високогомілкова

— сильну кровотечу з ран на голові чи обличчі можна зупинити притис­канням однієї із сонних ар­терій. Сонну артерію при­тискають великим пальцем руки. Праву сонну артерію притискають лівою рукою, можна притиснути артерію 2, 3, 4, 5 пальцями правої руки (рис. 51, в). Сонні ар­терії живлять мозок, тому обидві сонні артерії здавлю­вати не можна: це призве­де до небезпечної для жит-

Рис. 51. Пальцеве притискання артерій при кровотечі:

а — височної (із ран на голові); б — нижньощелепної (із ран на щоці); в — сонної (із ран на голові і обличчі); г — плечової (із ран нижньої частини плеча, передпліччя і кисті); д — ліктьової і променевої (із ран кисті); є — стегнової (із ран нижніх кінцівок)

 

 

тя непритомності внаслідок гострого недокрів'я центральної нерво­вої системи;

— при кровотечах із ран на плечі у верхній його частині в області плечового суглобу і надпліччя притискують підключичну артерію до 1 ребра в надключичному заглибленні. Той, хто подає допомогу, стає збоку і спереду від потерпілого. Судину притискають великим пальцем, а інші чотири пальці руки розміщують на верхній частині спини пораненого;

— при пораненні плеча пахову артерію притискають стуленими пальцями рук до головки плечової кістки;

— кровотечу з ран нижньої частини плеча, передпліччя і кисті зупиняють притисканням плечової артерії до плечової кістки (рис. 51, г). Для цього великим пальцем руки притискують судину до плечової кістки, натискуючи в області зовнішнього краю згиналь­ного м'яза плеча. Іншими пальцями охоплюють плече ззовні та знизу. Стояти потрібно обличчям до пораненого, поранену руку тримати піднятою догори;

— при кровотечі на кисті притискують ліктьову і променеву ар­терію (рис. 51, д);

— при кровотечі з нижніх кінцівок притискують стегнову арте­рію великим пальцем або чотирма пальцями однієї руки до лобко­вої кістки від середини стегна в області паху (рис. 51, є).

Пальцеве притискування великих судин, особливо в місцях, де багато м'яких тканин (м'язи, жирова клітковина), дуже стомлююче. Притискувати треба з достатньою силою, щоб стиснути судину, інак­ше кровотеча не зупиниться.

Артеріальну кровотечу в області кінцівок можна зупинити силь­ним згинанням кінцівки в суглобі. Так, при пораненні судин перед­пліччя зігнуту руку в лікті із закладеним у ліктьовий згин валиком із тканини прибинтовують до плеча (рис. 52, а).

 

Рис. 52. Максимальне згинання кінцівок у суглобах для зупинки кро­вотечі з: а — передпліччя; б — плеча; в — гомілки; г — стегна

Щоб зупинити кровотечу із судин плеча, валик підкладають у

 

 

пахову ямку, а руку, зігнуту в лікті, прив язують до тулуба, обмотуючи бинт навколо грудей (рис. 52, б).

При пораненнях судин гомілки і підколін­ної артерії ногу згинають у колінному суглобі, поклавши попередньо на згинальну поверхню суглобу валик із тканини, гомілку прив'язують до стегна (рис. 52, в).

Рис. 53. Тимча­сова зупинка крово­течі з підключичної артерії відведеням рук назад

Для зупинки кровотечі із судин стегна і па­хової області нижню кінцівку згинають у ко­лінному і тазостегновому суглобах так, що стег­но підтягується до живота. У паховий згин кла­деться валик, і вся кінцівка закріплюється по­в'язками через гомілку і поясничну область (рис. 52, г).

При сильній кровотечі у паховій ямці або в області ключиці обидва лікті із зігнутими пе­редпліччями відводять назад і закріплюють пов'язкою (рис. 53).

Метод згинання кінцівок у суглобах не можна застосовувати при внутрішньосуглобових переломах та інших пошкодженнях суглобів.

При кровотечі з носа розстібають комір, на спинку носа кладуть намочену в холодній воді носову хусточку, рушник, а крила носа при­тискують великим і вказівним пальцями до носової перегородки.

При легеневих кровотечах ознакою пошкодження тканини ле­гень є кровохаркання. Потерпілого необхідно покласти в ліжко в напівсидячому положенні, заборонити вставати і робити різкі рухи. Можна давати пити слабо підсолену воду. Якщо кровохаркання не­значне або припинилося зовсім, потерпілого слід відправити в лікар­ню, уникаючи під час транспортування трясіння.

При шлункових кровотечах характерною ознакою є кров'яне блю­вання з виділенням крові темного кольору, подібне до "кавової гущі".

При всіх внутрішніх кровотечах потрібна термінова лікарська допомога.

При здавлюваннях, ударах із розтрощенням тканини, слід накла­сти джгут як і при кровотечах, щоб запобігти висмоктуванню про­дуктів розпаду змертвілих тканин. На розтрощену кінцівку накла­дають стерильну пов'язку і шину.

Вивихом називають зміщення кісток у ділянці суглобів, що су­проводжується розривом зв'язок або навколосуглобних сумок. Пер­ша допомога — накладання тугої пов'язки і шини. Без медичного працівника не треба намагатися вправити вивих, щоб не завдати додаткової травми.

 

 

Для перев'язування ран застосовують марлеві бинти, марлеві сал­фетки, вату, інколи хустинки, а якщо їх немає будь-який підручний матеріал: сорочку, хусточку, рушник, тощо. Речі ці не стерильні, але ними можна користуватися, якщо прогладити з обох боків гарячою праскою, потримати над вогнем.

При наданні допомоги потрібно дотримуватися таких правил: вимити руки з милом і, якщо можливо, протерти кисті рук спиртом; горілкою, кінчики пальців змастити йодом, підготувати матеріал для перев'язки, зняти або розрізати одяг, щоб відкрити рану, обтерти кров навколо рани, краї рани змазати йодом. Не можна промивати рану будь-яким розчином, тому що інфекція зі шкіри попадає в глибокі частини рани. Якщо рана забруднена землею, трісками, вугіллям, можна обережно чистою марлею зняти грязь.

На рану кладуть марлю (стерильну), потім вату, фіксують пов'яз­ку бинтом. Пов'язка має бути накладена щільно, але не дуже туго, і закріплена так, щоб бинт не сповзав і не розмотувався. Витки бинта не повинні утворювати кишень, вони накладаються один на одний у вигляді черепиці, закриваючи половину ширини попереднього вит­ка (крім другого оберта). Розкочуючи бинт, його головку потрібно тримати в правій руці, а лівою притримувати розгорнутий кінець. Таким чином, витки бинта спрямовують майже завжди зліва напра­во. На початку бинтування і в кінці його роблять закріплюючі вит­ки бинта. При першому оберті бинта потрібно перегнути його кінець і прихопити другим обертом, який накладається на перший, тоді бинт буде закріпленим. Кінець бинта можна закріпити шпилькою або розірвати кінець бинта вздовж на дві стрічки і зав'язати їх. Бинту­вання виконують у напрямку знизу вгору і з середини назовні. При бинтуванні кінцівок роблять перегини (рис. 54).

Рис. 54. Спіральна пов'язка з перегином

Для польових умов передбачені індивідуальні перев'язочні паке­ти першої допомоги. Пакет розривають, не порушуючи його стериль­ності. Вийнявши стерильний перев'язочний матеріал із паперу, його розгортають так, щоб не торкатися внутрішнього боку бинта і поду-

 

 

 

шечок. Подушечками прикривають вхід­ний і вихідний отвори рани.

До типових пов'язок, які накладаються на різні області тіла за допомогою бинта, відносять такі.

І. При пораненнях голови.

Рис. 55. Пов'язка на око

1. Пов'язку на око накладають так: дво­ма ходами бинта закріплюють його навко­ло лоба, потім із потилиці бинт ведуть під вухом, через око на лоб і знову поверта­ються до потилиці. Ходи бинта чергують. Пов'язку закріплюють навколо лоба і по­тилиці (рис. 55).

2. Пов'язку на вухо накладають, почи­наючи з двох ходів, які закріплюють по­в'язку навколо шиї. Наступний хід роб­лять вгору через голову, починаючи його за здоровим вухом і закінчуючи проведен­ням через пошкоджене вухо. Далі бинт ведуть знову навколо шиї на потилицю, потім на лоб і навколо лоба і т. д.

Рис. 56. Хрестовидна пов'язка на потилицю

3. На потилицю накладають (той, хто подає допомогу, стає ззаду пораненого) хре­стовидну пов'язку. Спочатку бинт закріп­люють навколо голови потім спускають з потилиці на шию і ведуть навколо шиї, потім піднімають бинт знову на потилицю і проводять навколо голови через лоб (рис. 56).

4. Для перев'язки ран в області підборіддя, губ, носа і потилич­но-тім'яної частини голови застосовують пращевидну пов'язку. Се­редину розрізаного на кінцях бинта накладають на рану, а роз­двоєні кінці пращі відповідно зв'язують навколо голови, одна пара кінців має перехрестити іншу (див. рис. 57).

5. Пов'язку на тім'яну область накладають у вигляді чепчика. Від бинта відрізають шматок довжиною 50—70 см. Його наклада­ють на тім'я, а кінці спускають спереду вух і дають держати потер­пілому або помічнику. Потім бинт прив'язують до одного з кінців на рівні вуха і проводять через лоб на протилежний бік. Тут два рази обкручують навколо другого кінця стрічки вертаються через тім'я, ведуть косо, щоб накрити нову частину голови, і так роблять доти, доки не покриє весь череп. Кінці, які висять, зав'язують під підборіддям (див. рис. 58).

II. При пораненнях верхнього плечового поясу і верхніх кінцівок.

 

 

 

Рис. 57. Пращевидні пов'язки на обличчя:

^а, праща; б, в, г — пов'язка на ніс, лоб і нижню щелепу

1. При пораненнях плечового сугло­ба, верхньої частини лопатки і верхньої третини плеча накладають колосовид­ну пов'язку (див. рис. 59). Стати по­трібно збоку від пошкодженої кінцівки, той, хто бинтує, накладає два закріплю­ючих ходи навколо верхньої третини плеча, виводячи бинт із пахової ямки угору на плечовий суглоб. Продовжую­чи бинтування, ведуть бинт косо донизу через спину під здорову руку, далі бинт проводять через груди на пошкоджений плечовий суглоб і навколо плеча. Ходи повторюють, перекриваючи попередній на половину ширини бинта доти, поки не буде забинтований повністю весь пле­човий суглоб і надпліччя.

Рис. 58. Пов'язка аа го­лову у вигляді чепчика (а, б): 1—13 — послідовність накла­дання

2. На плече

 

 

 

2. накладають звичайну кругову пов'язку; бинт спрямовують знизу вгору. Об'єм плеча знизу угору збільшується, тому під час бинтування роблять перегини, що дає можливість щільно його накладати. Закінчують бин­тування і закріплюють бинт унизу, на більш тонкій частині кінцівки.