Режими функціонування об’єкту господарської діяльності.

Об'єкт госп. діял-ті — це підпр-ва (державні і приватні), установи і орг-ії, навчальні заклади та інші.

режимів функціонування:

режим повсякденної діяльності - при нормальній

виробничо-промисловій, радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній),сейсмічній, гідрогеологічній і гідрометеорологічній обстановці (за відсутності епідемії,епізоотії та епіфітотії);

режим підвищеної готовності - при істотному погіршенні виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки (з одержанням прогнозної інформації щодо можливості виникнення надзвичайної ситуації);

режим діяльності за надзвичайних ситуацій - при реальній загрозі виникнення надзвичайних ситуацій і реагуванні на них;

режим діяльності за надзвичайного стану запроваджується на окремих територіях у порядку, визначеному Конституцією України та ЗУ "Про надзвичайний стан"

 

35. Режими підвищеної готовності об’єкту господарської діяльності.

Режим підвищеної готовності – при істотному погіршенні вир.-пром., радіа., хімі., біолог.(бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки (з одержанням прогнозної інформації щодо можливості виникнення надзвичайної ситуації);

Основні заходи, що реалізуються функціональною підсистемою: · фор-я оперативних груп для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого вин-ня НС, підготовка пропозицій щодо її нормалізації; · посилення роботи, пов'язаної з веденням спостереження та здійсненням контролю за станом довкілля; · розроблення комплексних заходів щодо захисту насел. і територій, їх виконання, при потребі, за без-ня стійкого функц-я об'єктів галузі; · приведення до стану підвищеної готовності наявних сил і засобів та залучення додаткових сил, уточнення планів їх дії і переміщення, у разі потреби, в район можливого виникнення надзвичайної ситуації; · проведення заходів щодо запоб-ня вин-ню НС; · запровадження цілодобового чергування членів Державної, регіональної, місцевої чи об'єктової комісій (залежно від рівня надзвичайної ситуації).
36. Режими надзвичайних ситуацій на об’єкті господарської діяльності. Режим діяльності за надзвичайної ситуації - при реальній загрозі вин-ня НС і реагуванні на них. Основні заходи, що реалізуються функціональною підсистемою:

(здійснення відповідною комісією у межах її повноважень безпосереднього керівництва функціонуванням підсистем і структурних підрозділів єдиної державної системи):

· організація захисту населення і територій; · переміщення оперативних груп у район вин-ня НС; · орг-ція роботи, пов'язаної з локалізацією або ліквідацією НС, із залученням відповідних сил і засобів;· визначення межі території, на якій виникла НС;· орг-ція робіт, спрямованих на забезпечення сталого фун-ня об'єктів екон-ки та об'єктів першочергового життєзаб-ння постраждалого насел.;· здійснення постійного контролю за станом довкілля на території, що зазнала впливу наслідків надзвичайної ситуації, обстановкою на аварійних об'єктах і прилеглій до них території;· інф-ня вищестоящих органів управ-ня щодо рівня НС та вжитих заходів, пов'язаних з реагуванням на цю ситуацію, оповіщення насел. та надання йому потрібних рекомендацій щодо поведінки в умовах, які склалися.

37. Прогнозування масштабів і наслідків аварій на атомних електростанціях з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище.

Вихідні дані при прогнозуванні радіаційної обстановки:

- час ядерного вибуху (час аварії на радіаційно-небезпечномуоб’єкті);

- координати центру ядерного вибуху (аварії);

- потужність і вид ядерного вибуху;

- швидкість і напрямок середнього вітру.

Для оцінки радіаційної обстановки необхідно знати:

- значення коефіцієнтів послаблення радіації захисними спорудами де будуть перебувати люди;

- допустимі дози опромінення населення і формувань ЦО на період перебування на місцевості, яка заражена радіоактивними речовинами

Суть методики прогнозування зводиться до того, що визначається напрямок розповсюдження хмари радіоактивних речовин і наносяться на карту (схему) можливі зони радіоактивного зараження. Проводиться це в такій послідовності: По координатах наносять на карту центр ядерного вибуху. В масштабі карти (плану) наноситься коло (зона можливого зараження в районі ядерного вибуху). Згідно з довідником для потужності вибуху від 100 до 1000 кт (кілотонн) при наземних вибухах радіус зони зараження в районі вибуху дорівнює 3 км. Біля кола надписують характеристику ядерного вибуху. Наприклад 100-Н 8.10 25.01 що означає: Вибух наземний, потужністю 100 кт, час вибуху 8 год. 10 хв., число і місяць (25.01).По азимуту середнього вітру проводиться лінія напрямку середнього вітру. Вісь зоні можливого радіоактивного зараження місцевості буде співпадати з проведеним напрямком середнього вітру. До кола зони можливого радіоактивного зараження в районі вибуху проводять дотичні паралельні осі радіоактивного сліду. Під кутом 200 до дотичних проводять прямі, які є боковими межами зони можливого радіоактивного зараження місцевості. Зовнішні межі зон можливого радіоактивного зараження місцевості визначають за довідковими таблицями ЦО в залежності від виду і потужності ядерного вибуху, а також швидкості вітру. Зовнішні межі зон наносять з врахуванням масштабу карти (плану). Наслідки аварій на АЕС. Наслідки радіаційних аварій обумовлені їх вражаючими факторами. Основними вражаючими факторами радіаційних аварій є радіац. вплив і радіоакт. забруднення. Наслідки радіаційних аварій в основному оцінюються масштабом і ступенем радіацій. впливу і радіоакт. зараження, а також складом радіонуклідів і кількістью радіоакт. речовин у викиді. У ході і після аварії на рівень і довговічність наслідків, а також радіаційну обстановку значний вплив здійснюють природ. розпад радіоакт. речовин, міграція цих речовин у навкол. середовищі.
38. Прогнозування масштабів і наслідків аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин.

Сильно діючі отруйні речовини — це такі речовини, або сполуки, які при певній кіл-ті, що перебільшує гранично допустимі величини концентрації (щільності зараження), проявляють шкідливу дію на людей, тварин і рослин і викликають у них ураження різного ступеня важкості. Об'єкти, на яких використовуються СДОР, є потенційними джерелами техногенної небезпеки — це хімічно небезпечні об'єкти (ХНО). ХНО — об'єкти госп-ня, при аваріях або зруйнуванні яких можуть статися техногенні небезпеки з масовим ураженням людей і навкол. середовища СДОР. Аварія на ХНО створює значну небезпеку як для виробн. персоналу, так і для насел. Величина цієї небезпеки тим більша, чим вище ступінь токсичної СДОР. Для кіл-ної харак-ки токсичних властивостей СДОР при їх дії через органи дихання людини застосовується таке поняття, як токсична доза. Визначаються чотири токсодози (гранично допустима, середня порогова, середня вивідна і смертельна). Прогнозування і оцінка хімічної обстановки включає вирішення таких завдань:

— визн-ня напрямку осі сліду хмари викиду хім. речовин, внаслідок аварії або руйнування технолог. обла-ня чи ємностей для зберіг-ня СДОР, за метеоданими;

— виз-ня розмірів зон забр-ня місцевості за очікуваними знач. доз ураження;

— виз-ня прогн-ня глибини зони ураження СДОР;

— виз-ня площі ураження СДОР;

— виз-я часу підходу зараженого повітря до об'єкта і трив. дії ураж-я СДОР;

— визн-я можливих уражень людей, що знаходяться в осередку зараження;

— порядок нанесення зон ураження на карти і схеми.

Прогнозування розподіляється на довгострокове і оперативне. Довгострокове прогнозування здійснюється заздалегідь для визн-ня можливих масштабів зараження, сил і засобів, які залучатимуться для ліквідації наслідків аварії, складання планів запобігання аваріям. Вихідні дані: вид СДОР і його загальна кіл-ть; кіл-ть СДОР у кожній міскості; середня щільність насел. для даної місцевості; метереологічні дані; ступінь заповнення ємностей. Оперативне прогнозування здійснюється під час вин-ня аварії для визн-ня можливих наслідків аварії і порядку дій. Для цього використовуються дані: загал. кіл-ть СДОР на момент аварії; характер розливу ("вільно" або "в піддон"); висота обвалування ємностей; реальні метеоумови.
39. Оцінка радіаційної обстановки на об’єкті.

Радіаційна обстановка – це обстановка, яка склалася на території підпр-ва, насел.пункту або територ. адміністр. району внаслідок застосування противником ядерн.зброї або аварії на атомній електростанції з викидом радіоакт.речовин. Оцінка радіаційної обстановки є (обов’язковим елементом роботи начальників і штабів ЦО) – це визн-ня масштабів і хар-ру радіоакт. зараження (нанесення на карту зони, або рівнів радіації в окремих точках); - аналіз його впливу на діял-ть об’єктів, сил ЦО, насел.; - вибір найбільш оптимальних варіантів дій, при яких викл-ься радіоакт. зараження. Мета проведення оцінки радіаційної обстановки – для прийняття заходів по захисту насел., які забезпечують виключення або зменшення радіоактивного опромінення, а також для визначення найбільш доцільних дій населення і формувань ЦО на зараженій місцевості. Радіаційна обстановка може бути визначена 2 методами: методом прогнозування і за даними радіаційної розвідки. Метод прогнозування: Вихідні дані: - час ядерного вибуху (час аварії на радіаційно-небезпечному об’єкті); - координати центру ядерного вибуху (аварії); - потужність і вид ядерного вибуху; - швидкість і напрямок середнього вітру. Для оцінки радіаційної обстановки необхідно знати: - значення коефіцієнтів послаблення радіації захисними спорудами де будуть перебувати люди - допустимі дози опромінення населення і формувань ЦО на період перебування на місцевості,яка заражена радіоактивними речовинами. Метод радіаційної розвідки застосовується в штабах ЦО пром. підпр-тв (об’єктів) міст, районів, областей, а також у військових частинах. Вихідними даними є: рівні радіації і час їх виміру в окремих точках місцевості приладами радіаційної розвідки. Ці дані – основа для нанесення меж факт. зон радіацій. зараження. Для цього на карті (схемі) відмічаються точки виміру рівнів радіації і біля кожної з них вказується величина рівня, приведена до 1год. після ядерного вибуху. Точки на карті з рівнями радіації, рівними або близькими до рівнів радіації на зовнішніх межах зо А, Б, В, Г через 1 годину після вибуху: 8, 80, 240, 800 р/г з’єднуються між собою плавними лініями такого кольору: зона А – синього, зона Б – зеленого, зона В – коричневого, зона Г – чорного. Відомо, що протягом часу, який минув після ядерного вибуху, рівні радіації на зараженій місцевості зменшуються за законом спаду радіації, а це значить, що оцінити ступінь зараженості різних ділянок і визначити межі зон радіоактивного зараження можна тільки шляхом порівняння рівнів радіації, проведених до одного часу.

Завдання, які вирішуються при оцінці радіаційної обстановки

1. Визначення можливих доз опромінення при діях на місцевості, яка

заражена РР.

2. Визначення допустимого часу перебування людей на зараженій місцевості.

3. Визначення часу вводу формувань ЦО і тривалість роботи змін в осередку

ядерного ураження.

4. Визначення можливих радіаційних втрат.

 

40. Оцінка хімічної обстановки на об’єкті.

Під оцінкою хімічної обстановки розуміють: визн-ня масштабів і хар-ру хім.. зараження приземних шарів атмосфери і місцевості, аналіз їх впливу на персонал та насел., яке проживає поблизу об’єкта. Первинна хмара – хмара СДОР, яка утвор-ся в результаті миттєвого(1-3 хв.) переходу в атмосферу частини вмісту ємності зі СДОР при її руйнуванні. Вторинна хмара – хмара СДОР, яка утв-ься в результаті випар-ня розлитої речовини з поверхні. Оцінка обстановки це: 1. визн-ня меж осередків хімічного ураження, площі зон зараження і типу СДОР; 2. визн-ня глибини поширення зараженого повітря; · визначення стійкості СДОР на місцевості і техніці; 3. визн-ня часу перебування людей в засобах захисту; 4. визн-ня ймовірних втрат робітників, службовців, насел. і о/с невоєнізованих формувань у осередках хім. ураження. Вихідними даними є: Місце аварії, вид СДОР, кількість СДОР, метеоумови – напрямок, швидкість вітру, температура повітря, ступень вертикальної стійкості повітря. Їх 3 ступені: Інверсія - приземний шар повітря холодніший верхнього, що не дозволяє переміщенню повітря по висоті, посилює вражаючу дію СДОР. Переважно виникає у вечірній час за 1 час до заходу сонця. Ізотермія – характеризується стабільною температурою повітря. Виникає в похмуру погоду, а також ранком і вечером як перехід від конверсії і навпаки. Конверсія – приземний шар повітря нагрітий сильніше ніж верхній, що призводить до перемішування шарів повітря. Виникає через 2 години після сходу сонця і руйнується за 2-2,5 години до його заходу. Зменшує вражаючу дію СДОР.
41. Оцінка пожежної вибухонебезпечної обстановки на об’єкті.

Оцінка пожежної вибухонебезпечної обстановки здійснюється на основі методик, розроблених для міських і лісових пожеж, які дозволяють визн-ти основні кіл-ні харак-ки пожеж. Під пожежною обстановкою розуміють сукупність наслідків впливу вражаючих факторів НС, у результаті яких виникають пожежі, які впливають на життєдіяльність людей. Для оцінки пожежної обстановки необхідно провести такі заходи: 1)визнач. вид, масштаб і хар-р пожежі; 2)провести аналіз впливу пожежі на стійкість окремих елементів і об’єкту в цілому, а також на життєдіяльність насел.; 3)вибрати найбільш доцільні дії пожежних підрозділів та формувань ЦО з локалізації і гасіння пожежі, евакуації при необхідності людей і матер. цінностей із зони пожежі. Основна причина виникнення пожеж – необережне поводження з вогнем, порушення правил пожежної безпеки. Крім того, вони можуть виникнути в наслідок природних явищ (грозові розряди, землетруси, виверження вулканів, самозаймання торфу, підпал, вибух). За категоріями вибухонебезпечності будинки поділяють на 5 категорій: Категорії Аі Б – вибухопожежонебезпечні, В, Г, Д – пожежонебезпечні. Види пожеж: окремі, масові, суцільні, вогневий шторм, лісові, степові, торф’яні, тління, горіння в завалах. Розвиток і швидкість поширення пожеж визначається ступенем вогнестійкості будинку, відстанню між ними, щільністю забудови, метеоумовами і порою року. Розвиток пожеж відбувається за однією загальною закономірністю і поділяється на 3 фази: І фаза – поширення полум’я від початк. горіння до охоплення великої частини горючих матеріалів. Ця фаза характеризується спочатку порівняно невеликою температурою і швидкістю поширення вогню, тому пожежа можу бути ліквідована у перші 15-20 хвилин за короткий час обмеженими засобами. Тривалість фази до 2 годин в залежності від вогнестійкості будинків.; ІІ фаза – стале горіння до моменту обвалення конструкцій,; ІІІ фаза – вигоряння матеріалів завалених конструкцій при невеликих швидкостях горіння і теплової радіації,

 

42. Засоби індивідуального захисту органів дихання людини: призначення, принципи дії, порядок застосування.

Індив. засоби захисту призначені для захисту людей від радіоактивних, отруйних і сильнодіючих ядучих речовин, а також бактеріальних засобів. За призначенням засоби індив. захисті поділяються на: засоби захисту органів дихання і шкіри. Найпростіші засоби захисту органів дихання — протипилова тканинна маска і ватно-марлева пов'язка. Вони захищають органи дихання від радіоактивного пилу і деяких видів бактеріологічних засобів, а для захисту від отруйних речовин непридатні. Протипилова тканинна маска (мал.) складається з двох частин — корпусу і кріплення Зовн. шари роблять з тканини без ворсу, а внутр. — для кращої фільтрації — з ворсом. Ватно-марлева пов'язка вигот-ться із шматка марлі. Пов'язка повинна добре закривати ніс і рот, тому верхній її край має бути на рівні очей, а нижній — заходити за підборіддя. Для захисту очей необхідно надіти спеціальні окуляри, які щільно прилягають до обличчя. Респіратори застосовують для захисту органів дихання від радіоакт. і ґрунтового пилу. Принцип дії респіратора ґрунтується на тому, що при вдиху повітря послідовно проходить крізь фільтрувальний шар маски, де очищається від грубодис-персного пилу, потім крізь фільтрувальний волокнистий матеріал, де очищається від тонкодисперсного пилу. Для захисту органів дихання людей у системі ЦЗ є протигази. Вони захищають органи дихання, обличчя й очі людини від радіоакт. речовин, небезпечних хім.. сполук і бактер. речовин, що знаходяться у повітрі. За принципом дії протигази поділяються на: фільтруючі та ізолюючі. Фільтруючі протигази є основними і найбільш поширеними для захисту органів дихання. При користуванні фільтруючим протигазом в умовах радіоактивного забруднення радіоактивні речовини затримуються фільтрувальними елементами і після цього стають джерелом опромінення, тому термін користування такою фільтрувально-поглинальною коробкою має бути короткочасним. Ізолюючі протигази є спец. засобами захисту органів дихання, очей, обличчя від усіх небезпечних речовин, що містяться в повітрі. Застосовують їх, якщо фільтруючі протигази не забезпечують захист, а також коли у повітрі недостатньо кисню.
43. Завдання Цивільного захисту населення в Україні.

ЦЗ – це система орган., інжен.-техн., саніт.-гігієн., протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центр. і місц. органами викон. влади, органами місц. самовря-ня, підпорядкованими їм силами і засобами, підпр-ми, установами та орган-ми незалежно від форм власності, добровільними рятувальними форм-нями, що забезпечують вик-ня цих заходів з метою запобігання та ліквідації НС, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період. ЦЗ здійснюється з метою: 1. Реалізації держ. політики, спрямованої на забез-ня безпеки та захисту насел., територій, матер. та культ. цінностей, довкілля від негативних наслідків НС у мирний час та в особливий період. 2. Подолання наслідків НС, у тому числі наслідків НС на територіях іноз. держав відповідно до міжнар. договорів України, згода на обов’язковість яких надана ВРУ. Основними завданнями ЦЗ є:

— збирання та анал. опрацювання інф-ції про НС;

— прогн-ня та оцінка соц.-екон. наслідків НС;

— здійснення нагляду і контролю у сфері ЦЗ;

— розроблення і виконання закон. та інших норм.-прав. актів у сфері ЦЗ;

— орг-я захисту насел. і територій від НС, надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим;

— проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків НС та організація життєзабезпечення постраждалого населення;

— надання з викор-ям засобів ЦЗ оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;

— навчання населення способам захисту в разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань;

44. Об’єктові формування.

Основу сил ЦО на об`єктах складають невоєнізовані формування ЦО.

Невоєнізовані формування – це групи людей, які об`єднані в загони, команди, групи, дружини, ланки, забезпечені спеціальною технікою і майном, призначені і підготовлені до виконання покладених на них завдань у надзвичайних ситуаціях.

Невоєнізовані формування ЦО створюються в областях, районах, містах Києві та Севастополі, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування. До них зараховуються працездатні громадяни в віці від 16 до 60 років (жінки до 55 років) за винятком жінок, що мають дітей до 8 років (медпрацівників до 3 років) та осіб, які мають мобілізаційні розпорядження. По підпорядкованості всі невоєнізовані формування поділяються на територіальні і об`єктові, а по призначенню – на формування загального призначення (до них відносяться збірні та рятувальні загони, команди, групи, збірні команди (групи) механізації робіт та формування служб. На об`єктах можуть створюватись територіальні формування, які підпорядковуються відповідному територіальному начальнику ЦО і застосовуються для виконання завдань ЦО на найбільш важливих об`єктах, району, міста.

Об`єктові формування утворюються на об`єктах і використовуються для проведення РіНР на своїх об`єктах.

45. Заходи по підвищенню «стійкості» об’єкту у НС.

Сутність підвищення стійкості полягає в завчасної розробці і проведенні комплексу орган., інжен.-техн. та технолог. заходів, направлених на максим. зниження можливих втрат, збитків в разі НС. Інжен.-техн. заходи включають комплекс робіт по підвищенню стійкості (міцності) споруд, будівель, уст-ня комун.-енергет. систем, збереження стратегічних запасів. Технолог. заходи сприяють стійкості вироб-ва шляхом зміни технолог. режиму, що включає можливість вин-ня вторинних вражаючих факторів (пожежі, зараження НХР тощо). Організ.заходи передбачають розробку і планування дій керівного складу, ЦО, штабів: служб ЦО по захисту робітн. і службов., проведенню рятув. і невідкл. робіт, відновленню порушеного вир-ва. Ці заходи розр-ься створенними в Міністерствах, галузях нар.госп., об’єктах комісіями по стійкості завчасно з урахуванням природн., еколог. та інших особливостей районів, наявності труд. ресурсів, фін. і матер. можливостей і передб-ться в відповідних планах по підвищенню стійкості.

До цих заходів відносяться:

1. Заходи по захисту населення і забезпеченню його життєдіяльності.

2. організація чіткого переводу галузей і об’єктів на режим роботи воєнного часу.

3. дублювання виробництва найважливіших видів продукції.

4. забезпечення надійної і безперебійної роботи транспорту, зв’язку і енергетики.

5. захист с.госп. тварин, продовольства, продовольчої сировини, систем водопостачання від зараження радіоактивними, небезпечними токсичним і біологічними речовинами.

6. проведення протипожежних заходів.

7. створення і підтримання в готовності надійних систем оповіщення і управління.

8. організація спостереження за радіоактивними, хімічним і біологічним зараженням.

9. підготовка і проведення заходів по світломаскировці об’єктів і населених пунктів.

46. Планування захисту персоналу об’єкту у сховищах.

Колект. засоби захисту призначені для захисту персоналу підпр-тв і насел.. До них відносять захисні споруди, які поділяються на 2 види: сховища і протирадіаційні укриття (ПРУ). Сховище – це інжен. споруда, яка забезпечує комплексний захист людей від всіх вражаючих факторів зброї мас. знищення, іонізуючих випромінювань, радіоакт., боєвих, токсич.-хім.. речовин (БХТР), небезпечних хім.. речовин, бактер. аерозолів, катастрофічних затоплень, небезпечної загазованості повітря при сильних пожежах, а також від впливу особливо небезпечних природних явищ.

Приміщення сховищ поділяються на основні та допоміжні.

До основних приміщень відносяться:

- приміщення для укриття людей

- пункти управління

- медичні пункти.

Основні приміщення.

Сх.. обл.-ть місцями для сидіння та лежання (пари). При висоті приміщень від 2,15 до 2, 9 м передбачається 2-х ярусне розміщення пар, а при висоті 3м і більше 3-х ярусне. Норма площі підлоги приміщень для укриття людей приймається 0,5 кв.м при 2-х ярусному і 0,4 кв.м при 3-х ярусному розміщенні пар.

До допоміжних приміщень відносяться:

Фільтровентиляційні камери, санітарні вузли, тамбур-шлюзи, приміщення щеня дизельелектростанцій ДЕС, електрощитові та інші. Приміщення ДЕС повністю ізолюються від основних приміщень і мають автономну вентиляцію. На підприємствах, де найбільша робоча зміна налічує 600 чол. І більше – передбачається приміщення для пункту управління площею 20 м3. При місткості сховища від 900 до 1200 чол. Передбачається приміщення для медичного пункту площею 9 м3, а при більшій місткості на кожні 100 чол. Площа медпункту збільшується на 1 м3.

 

47. Аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи на об’єкті у НС.

До рятувальних робіт відносяться:

§ Пошук потерпілих, рят-ня їх із-під завалів, палаючих буд. та трансп. засобів;

§ Евакуація людей із зони аварії, кат-фи, або стих. лиха, або із зони зараження і затоплення;

§ Надання потерпілим першої мед.допомоги.

До невідкладних робіт відносяться:

§ Локалізація аварії;

§ Розбир-ня завалів та укріп-ня констр-цій споруд, які загр-ють обвалом;

§ Відновлення енергетичних та комунальних мереж4

§ Проведення дезактивації, дегазації та дезінфекції одягу, засобів захисту, шляхів, споруд та територій;

§ Проведення санітарної обробки людей.

Комісія з НС в ході проведення робіт проводить постійне спостереження за обстановкою, уточнює плани і задачі формувань. При неможливості ліквідувати наслідки аварії силами об’єкту Комісія звертається за допомогою в Управління НС району (міста, області) щодо можливості залучення до ліквідації наслідків формувань служб району (міста, області). При проведенні рят. та інших невідкл. робіт на об’єкті організуються наступні види забезпечення: розвідка, інженерне, хімічне, медичне, шляхове, транспортне, технічне, матеріальне, метрологічне, гідрометеорологічне та комендантська служба.
48. Організація радіаційної й хімічної розвідки під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

Внаслідок аварії на хімічно-небезпечному підприємстві із виливом СДОР або при застосуванні противником хім. зброї для оцінки ситуації необхідно проводити хімічну розвідку. Визначення отруйних речовин у повітрі, на місцевості, техніці та інших об'єктах проводиться приладами хім. розвідки і газосигналізаторами або шляхом проб і наступного їх аналізу в хім.лабораторіях. Принцип визначення отруйних речовин приладами хімічної розвідки заснований на зміні кольору індикаторів при взаємодії з отруйними речовинами. Для визначення отруйних речовин застосовуються такі засоби хімічної розвідки: військовий прилад хімічної розвідки — ВПХР, прилад хімічної розвідки — ПХР, універсальний газосигналізатор, напівавтоматичний прилад хімічної розвідки — НПХР та інші.Всі роботи з приладами хімічної розвідки по визначенню отруйних речовин проводяться в засобах інд. захисту органів дихання та шкіри (в протигазах, в табельному захисному одязі, в гумових чоботях і рукавицях).

Радіаційна розвідка -застосовується в штабах ЦО пром. підпр-тв (об’єктів) міст, районів, обл., а також у війс. частинах. Вихідними даними є: рівні радіації і час їх виміру в окремих точках місцевості приладами рад. розвідки. Ці дані – основа для нанесення меж фактичних зон радіаційного зараження. Для цього на карті (схемі) відмічаються точки виміру рівнів радіації і біля кожної з них вказується величина рівня, приведена до 1 год. після ядерного вибуху. Штаби ЦО рівні радіації, що виміряні в різних точках і в різний час, розрахунками за допомогою таблиць приводять на 1 годину після вибуху і наносять межі зон радіоактивного зараження на карту Завдання, які вирішуються при оцінці радіаційної обстановки

1.Визн-ня можливих доз опромінення при діях на місцевості, яка зар-на РР.
2.Визн-ня допустимого часу перебування людей на зараженій місцевості.

3.Визн-ня часу вводу формувань ЦО і тривалість роботи змін в осередку ядер.ураження.
4. Визн-ня можливих радіаційних втрат.

 

49. Організація дозиметричного контролю на об’єкті під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

Дозиметричний контроль проводиться під кер-вом начальників усіх ступенів та командирів формувань ІДО. Дозиметричний контроль включає:

1. контроль опромінення; 2. контроль радіоактивного забруднення.

Контроль опромінення пров-ся з метою отримання даних при поглинені дози радіації для первинної діагностики. Для вимірювання дози опромінення застосовуються дозиметри. Контроль опромінення людей поділяється на 2 групи — груповий та індивідуальний. При груповому контролі один дозиметр видається на групу людей (бригаду, ланку тощо), або проводиться розрахунковим методом за допомогою формули:

де Д - поглинута доза;

Рсе - середній рівень радіації (визначається за допомогою приладу); К ~ коефіцієнт ослаблення захисної споруди.

При індивідуальному контролі дозиметр видається кожному працівнику. Для обліку поглинених доз опромінення ведуться наступні док-ти дозиметричного контролю: відомість видачі вимірювачів дози та обліку показників; журнал контролю опромінення; картка обліку доз опромінення;

журнал відбору і здачі проб (тільки у службах та штабах ЦО); донесення про працездатність і зараження людей, техніки і інше. Контроль опромінення потрібен для того, щоб поглинені дози радіації не перевищували допустимих норм опромінення.

Контроль радіоактивного забрудення проводиться в медичних закладах ДСМК всім постраждалим,членам аварійно-рятувальних загонів та тим, хто приймав участь у ліквідації наслідків радіаційної аварії, а також майна і транспорту.
50. Організація та здійснення часткової санітарної обробки при зараженні об'єкта хімічними речовинами.

Часткова санітарна обробка за допомогою вмісту ІПП-8. Вона особливо ефективна при ураженнях СДОР нервово-паралітичної і шкірнонаривної дії. При відсутності стандартного пакета ІПП-8 використовувати підручні засоби. При частковій санобробці обробляти не тільки відкриті ділянки шкіри, але і прилягаючі до них частини одягу — комірець, манжети і т.д. При зараженні краплиннорідкими ОР необхідно, не знімаючи протигаза, негайно провести обробку відкритих шкірних покривів, забруднених ділянок одягу, взуття, спорядження і маски протигаза. Така обробка проводиться з використанням індивідуального протихімічного пакету (ІПП-8), причому краплі потрібно зняти протягом 5 хвилин після попадання. При відсутності ІПП-8 для часткової обрбки модна застосовувати воду з фляги та мило.

У жодному випадку не можна користуватися для часткової санітарної обробки шкіри розчинниками (діхлоретан, бензин, спирт), оскільки це посилить важкість ураження (ОР розчиняється у розчинниках, розподіляється на більшій площі, значно легше проходять крізь шкіру).

 

51. Організація та здійснення часткової санітарної обробки при зараженні об'єкта радіоактивними речовинами.

При зараженні радіаційними речовинами обробка містить у собі механічне видалення РР з відкритих частин тіла, зі слизистих оболонок очей, носа ротової порожнини, одягу, спорядження і одягнутих засобів індивідуального захисту. Вона проводиться після зараження безпосередньо у зоні радіаційного зараження і повторюється після виходу з зони зараження.
При проведенні часткової санітарної обробки у зоні радіоактивного зараження 313 не знімають. Спочатку слід протерти, обмести або обтрусити забруднені засоби захисту, одяг, спорядження і взуття, а потім усунути РР з відкритих частин рук і шиї. Коли особовий склад опинився у зараженій зоні без засобів захисту, то після часткової санітарної обробки слід їх одягнути.

При проведенні часткової санітарної обробки на незараженій місцевості дотримуються такої послідовності:

· знімають засоби захисту шкіри і обтрушують їх чи протирають ганчіркою, змоченою водою (дезактивуючим розчином);

· не знімаючи протигаза, обтрушують або обмітають радіоактивний пил з одягу. Коли є можливість, то верхній одяг знімають і витріпують;

· обмивають чистою водою відкриті частини тіла, потім маску протигаза.знімають протигаз і старанно миють водою обличчя;

· прополоскують рот і горло.

· Якщо не вистачає води, відкриті частини тіла і маску протигаза протирають вологою ганчіркою, яку змочують водою з фляги.

 

52. Організація часткової санітарної обробки після зараження обєкта біологічними засобами.

При зараженні бактеріальними засобами часткову санітарну обробку проводять таким чином: не знімаючи протигаза, обмітанням та обтрушуванням, видаляють БЗ, які осіли на одяг, взуття, спорядження і 313.

Коли дозволяють обставини, спорядження та одяг знімають, старанно протирають підручними засобами, а потім витрушують. Знімати та одягати одяг треба так, щоб відкриті частини тіла не торкалися до зовнішньої забрудненої поверхні. Потім рідиною з ІПП-8 обробляють маску протигаза.

Замість ІПП можна також користуватися 3% розчином перекису водню, та 3%- їдкого натрію (при відсутності їдкого натрію, його можна замінити силікатним клеєм у тій же кількості).
53. Повна санітарна обробка персоналу об’єкта.

При повній санітарній обробці усе тіло обмивають теплою водою з милом і мочалкою, обов'язково міняють бі­лизну і верхній одяг. Проводиться на стаціонарних пунк­тах, у банях і душових павільйонах або на спец. майданчиках для миття і пунктах спец. обробки (ПСО). Влітку повну санітарну обробку можна здійснити біля незаражених проточних водоймищ. Пункти санітарної обробки мають 3 відділення: для роздягання, для миття і для одягання. Крім того, може бу­ти відділення для знезараження одягу. Особи, які прибули для саніт. обробки, у роздягальні знімають верхній одяг, засоби захисту (крім протигаза), білизну, проходять мед. огляд, дозиметричний контроль. Одяг, зараже­ний радіоакт. речовинами вище допустимої норми,а також отруйними речовинами і бактеріол. засо­бами, складають у гумові мішки і відправляють на станцію знезараження одягу. Перед входом до відділення миття уражені знімають протигази і обробляють слизисті оболонки 2% розчином питної соди. Якщо відбулося зараження отруй­ними речов. типу зарин, то перш ніж зняти протигаз, проводять контроль приладами хім. розвідки. Одер­жавши мило і мочалку, уражені заходять у відділення миття. Особливо ретельно треба вимити голову, шию, ру­ки. Температура води має бути 38—40° С. При зараженні бактеріол. засобами перед вхо­дом у роздягальню одяг зрошують 0,5% розчи­ном монохлораміну. Біля входу у відділення миття руки і шию обробляють 2% розчином монохлораміну, знімають протигаз, одержують мило та мочалку і перехо­дять у відділення миття. Після виходу з нього проводять повторний мед. огляд і дозиметричний контроль. Як­що радіоакт.зараження вище допустимого, проводять повторну санітарну обробку.У відділенні одягання кожний, хто пройшов обробку, одержує одяг (свій знезаражений або із запасного фонду) й одягається. Якщо упорядкованого пункту саніт. обробки не­має, то її здійснюють у банях, душових, обладнаних таким чином, щоб потік людей рухався лише в одному напрямі. Майданчики саніт. обробки поблизу джерела води ділять на брудну і чисту половини. Між ними розміщують дезінфекційні автомобілі з душем. Для відведення води ко­пають канави і поглинальні колодязі. У теплу пору року санітарну обробку можна проводити на відкритому повітрі. Коли холодно, ставлять намети.

54. Дезактивація майна обєкта.

Дезактивація - усунення радіоактивних речовин із поверхней до величин, безпечних для людини. Техніка, майно, одяг, місцевість, продукти харчування, вода, які забруднені радіоакт. речовинами підлягають дезактивації. При частковій дезактивації техніки та одягу видаляють радіоактивні речовини з усієї поверхні методом обмітання чи обтирання. Повна дезактивація