МЕРЕЖЕВА ЕКОНОМІКА

До кінця двадцятого сторіччя достатньо ясно визначилися деякі риси, які стануть домінуючими ознаками економіки наступного століття.

Розвиток глобальних інформаційних і комунікаційних технологій дає можливість формуванню нового глобального електронного середовища для економічної діяльності.

Одна з назв цього нового середовища є «мережева економіка».

Метою «мережевої економіки» є визначення середовища в якому будь-яка компанія або індивід, що знаходиться в різних точках економічної системи, можуть контактувати легко із мінімальними витратами з будь-якою іншою компанією або індивідом спільної роботи для торгівлі, для обміну ідеями і ноу-хау або просто для задоволення.

До основних процесів формування «мережевої економіки» відносяться чотири основні процеси, які визначають формування і розширення масштабів мережевої економіки:

1. Оскільки мережева економіка може «жити» тільки в

інформаційно-комунікативному середовищі, створюваним глобальною мережею Інтернет, то базовою умовою її існування є розвиток і розповсюдження Інтернет-технологій.

2. Привабливість і ефективність мережевої економіки залежить від наявності в ній критичної маси економічних агентів і відповідної інфраструктури, яка робить можливою їх діяльність.

3. Нові можливості глобальних комунікацій між людьми дають їм нові інструменти для реорганізації форм їх спільної діяльності. Ці інструменти використовуються для розробки принципів мережевої організації.

4. Різні види економічної інфраструктури стають ефективнішими, коли починають користуватися можливостями Інтернет-технологій. Це приводить до модернізації інфраструктури в економіці і створення мережевих інституційних структур.

До основних особливостей і відмінностей мережевої економіки відносяться:

1. У мережевій економіці цінність продуктів праці витікає з їх можливості, подібно до того, як цінність факс-машин росте при збільшенні кількості людей, які ними володіють. Поява в мережі небагатьох додаткових об’єктів може істотно збільшити позитивний ефект для всіх користувачів.

2. Цінність участі в мережевій економіці росте експоненціально від зростання числа учасників. Це зростання «засмоктує» в мережеву економіку все нових і нових учасників. Приклади такого зростання спостерігаються найчастіше у великих корпораціях мережі Інтернет.

3. Будь-яке експоненціальне зростання має «точку перелому», після якої зростання бізнесу, виробництва або самої мережі перетворюється на лавиноподібну подію. Властиві мережевій економіці низькі постійні витрати, неістотні граничні витрати і швидке розповсюдження продукції зменшують часовий інтервал, який зазвичай потрібно пройти до початку швидкого зростання в індустріальній економіці. Зменшення часу на «розкручування» означає для всіх учасників економіки необхідність підвищення уваги до подій, що відбуваються, з тим, щоб не пропустити момент, коли той або інший процес, ініціатива або інновація вже сприймаються серйозно.

4. Основний закон мереж відомий як закон зростаючої віддачі. Але на відміну від індустріальної економіки, де зростання віддачі є результатом титанічних зусиль окремих компаній і їм же дістаються всі вигоди від цього, мережеве збільшення віддачі створюється всією мережею і розподіляється в ній між усіма. Агенті, користувачі, конкуренти разом створюють цінність мережі, хоча результати збільшення віддачі можуть бути розподілені нерівномірно між ними.

5. Різноманітна, інтерактивна і надзвичайно пластична мережева економіка нагадує біосистему, в якій життя вирує, - виникають нові ніші і тут же зникають, конкуренти виявляються то попереду тебе, то позаду. Організаціям доводиться постійно видозмінюватися, щоб не опинитися в положенні «кращий в світі експерт в швидко відмираючій технології». Доводиться поступатися досконалістю і пристосованістю до ринку, що склався, і ставати хай менш досконалим і пристосованим, але гнучкішим і децентралізованим, і вміти на самому піку успіху вчасно «провести демонтаж» продукту або цілого сектора і спрямуватися до нового досягнення.

Висновок. Настання мережевої економіки виглядає як неминучість, оскільки в своїй екологічній ніші вона виглядає ефективнішою, ніж інші форми управління.

2. Концепції інформаційної економіки.

Концепція мережевого суспільства, мережевої економіки являє собою сукупність концепцій входження в інформаційно-комунікаційний простір, враховуючи соціальну, культурну, економічну особливості, що формують, в сукупності, світове суспільство.

Процеси, що спричинили створення та розширення мережевої економіки можна звести до наступного:

– створення глобального інформаційного простору;

– технічні умови для формування і розширення масштабів мережевої економіки, існування інформаційно-комунікаційного середовища, розвиток і поширення Internet-технологій;

– перенесення в електронне середовище Internet різних видів соціально-економічної діяльності;

– зростання ролі високотехнологічних транснаціональних компаній;

– перетворення традиційних організацій в мережеві структури.

Вагомий внесок у формування та розповсюдження мережевої економіки роблять урядові та неурядові міжнародні організації, пріоритетом діяльності яких є вирішення глобальних проблем інформаційного суспільства, забезпечення комунікаційного розвитку регіонів та усунення цифрового розриву, вивчення проблем і перспектив регіонального розвитку та розширення можливостей транскордонних, транснаціональних зв’язків.

 

3. Міжнародний інформаційний ринок.

Ринок інформаційних послуг - сукупність економічних, правових і організаційних відносин з продажу і купівлі інформаційних продуктів та послуг, які складаються між їх постачальниками і споживачами.

В інформаційний ринок входять ділова, правова, екологічна, медична й інша інформація, інформація для фахівців і масова споживча інформація.

Світовий ринок інформаційних послуг підкоряється загальним законам конкурентної боротьби між сотнями тисяч взаємодіючих на цьому ринку суб'єктів.

Ринок інформаційних послуг зазвичай поділяється на:

- глобальний (загальнопланетарний);

- міжнародний (охоплює групи країн);

- національний (телебачення, радіомовлення й інші засоби масової інформації);

- регіональний (теле- і радіопередачі у визначеному регіоні);

- локальний (місцеве радіомовлення, місцеві газети і журнали);

- крапковий (інформаційні мережі в навчальних закладах, наукових установах, бібліотеках, музеях і т.п.).

Приблизно 3/4 сучасного світового ринку інформаційних послуг припадає на операції п'яти економічно найбільш розвинених країн. При цьому частка США на світовому ринку інформаційних послуг складає понад 50 %, що значно більше частки цієї країни, наприклад, у світовій торгівлі (12 %). На другому місці знаходиться Японія, обсяг операцій купівлі-продажу інформаційних послуг у якій наближається до 10 % світового ринку. Третє місце займає Великобританія. В усіх перерахованих країнах основу ринку складають власне інформаційні послуги.

Ринок інформаційних послуг характеризується: з одного боку, попитом громадськості, підприємств і державних установ, а з іншого боку, пропозицією послуг державних установ, підприємств із змішаним капіталом та приватних організацій і осіб. Діяльність приватних інформаційних фірм регулюється попитом і ефективністю пропозиції. Розвиток і надання інформаційних послуг, включаючи дослідження, розробки і консультування, які фінансуються державою, відбувається за межами пропозиції і попиту, керованих інформаційним ринком. Інформаційні служби державних установ намагаються орієнтуватися на існуючий попит, який не представляє інтересу для приватних інформаційних підприємств і тому не веде до пропозиції ними інформаційних продуктів і послуг.

На думку американських аналітиків, які досліджували державний і змішаний сектори, перший не є конкурентоспроможним в силу централізованого управління, відсутності розвинутої системи зв'язку зі споживачами й ін.

Змішаний сектор надає користувачам широкий спектр інформаційних продуктів і послуг і гнучко реагує на зміни попиту.

Основні споживачі інформації відрізняються завданнями, які вирішуються з використанням інформаційних послуг.

Підприємства вдаються до цих послуг головним чином з метою оптимізації управлінської діяльності, розробки торгово-економічної стратегії і довгострокових програм розвитку виробництва.

Об'єктивне зростання інформаційних потреб пов'язано із загальним підвищенням складності управління і з необхідністю обґрунтовано аргументувати запропоновані заходи, користуючись інформацією прогнозного характеру.

Споживачами більшості видів інформаційних послуг можуть бути як безпосередні споживачі, так і спеціалізовані інформаційні органи, для яких ці послуги виступають предметом праці і напівфабрикатом при підготовці власних інформаційних послуг.

Світовий інформаційний ринок — це головним чином продаж і купівля послуг з використання різних баз даних (БД). До цього ринку можна віднести інформаційні ма­теріалів, що готуються в науково-дослідних інститутах, цен­трах аналізу інформації та інших інформаційних установах. Крім того, в інформаційний ринок можна включити різні за­соби електрозв'язку для автоматизованого пошуку у мереже­вих БД тощо.

Інформаційний ринок США склався у 60-70 роки. Його розвитку значною мірою сприяло те, що у США традиційно розвинутий приватний сектор. Держава приділяє значну увагу розвитку системи науково-технічної інформації, про що свідчать матеріали Міжнародної конференції з наукової інформації (1958 p.), Національної програми розвитку бібліотечного і інформаційного обслуговування (1970 p.), І і II Конференції Білого дому про бібліотечні і інформаційні служби (1979 p.). З 1977 року конгресом США було прийня­то більш ніж 300 законодавчих актів з питань інформаційної ДІЯЛЬНОСТІ.

До кола органів наукової інформації федерального уряду входить біля 2,5 тис. інформаційних центрів і бібліотек. Органи наукової інформації приватного сектору включають інформаційні центри в великих промислових фірмах, електроні бібліотеки і інформаційні фірми, що винятково на комерційних засадах надають різні види інфор­маційного обслуговування. До останніх можна віднести Institute for Scientific Information, Data Resources, Predicast, Mead Data Central, Dialog Information Services.

Використання БД для інформаційного пошуку в режимі інтерактивного мережевого доступу забезпечується спеціа­лізованими банками даних. Для доступу в ці банки даних використовуються швидкісні мережі передачі даних, переважно Інтернет. Найбільшими національними і транс­національними бібліотечними мережами США є:

- OCLC (Online Computer Library Center, 1967 p.);

- RLIN (Research Libraries Information Network, 1974 p.);

- WLN (Western Library Network, 1972 p.);

- FEDLIN (Federal Library and Information Network, 1976 p.).
Оцінюючи можливості, що надає світовий інформаційний

рикок, слід зазначити, що організація і використання БД важке завдання, яке не гарантує значних прибутків.

Інформаційний ринок Німеччини. На світовому інфор­маційному ринку електронної інформації доля продукції Німеччини е невеликою порівняно з долею продукції США (54%), Великобританії (17%), Японії (12,5%). Зросло вироб­ництво БД з економіки та бізнесу (6,8% світового виробництва), з науки та техніки (9,7% світового виробництва). Найбільшу частину світового інформаційного ринку (9% у грошовому ви­раженні) Німеччина має в секторі друкованої інформації.

На інформаційному ринку Франції функціонують державні і муніципальні органи науково-технічної інформації (НТІ) (в тому числі інформаційні центри міністерств та відомств); регіональні центри (агенції) науково-технічної інформації; га­лузеві і тематичні підрозділи науково-технічної інформації не­державних науково-дослідницьких інститутів, центрів, науко­вих асоціацій, підрозділи науково-технічної інформації при­ватних фірм та приватні посередницькі фірми. Головними ба­гатогалузевими центрами НТІ Франції є Інститут наукової і технічної інформації (Institut de Г information scientifique et technique — INIST) і Національний інститут промислової влас­ності (Institut national de la propriete industrielle — INPI).

4. Інформаційні ТНК. Медіакорпорації в європейському інформаційному просторі.

Міжнародна інформація і обмін інформацією відтворюють зовнішньополітичні інтереси окремих держав, блоків держав та цілих систем, тобто відтворюють реальні відносини між державами. В той же час у сфері міжнародної інформації відбувається гостра конкуренція держав. Усі світові інформаційні потоки контролюють усього 5 ТНК. Це такі, як Associated Press, Reuters, France Press, RCA, Hachette, RTL. Вони отримують 90% прибутків від розповсюдження інформації в міжнародних каналах. Монополія ТНК привела до незбалансованого обігу інформації з одного боку і з іншого – до надмірних прибутків самих корпорацій. Якщо подивитися на акціонерів цих ТНК, то видно, що 65% акцій RCA належать підприємствам Америки, що замаються виробництвом лазерної зброї; 55%акцій Ashet належать французьким корпораціям, що займаються виробництвом приладів нічного бачення. Аналогічна ситуація і в інших компаніях, тобто понад 50% прибутків цих корпорацій відходить до військово-промислового комплексу. Отже фактично, міжнародну інформаційну систему контролює ВПК. У 1970 році країни соцтабору, країни неприєднання (139 країн) та країни Азії, Африки та Латинської Америки виступили проти нерівномірного розподілу інформації у світі і зажадали збалансованого представлення в світових інформаційних потоках і рівномірного розподілу прибутків (прибутки всіх корпорацій здійснюються в основному за рахунок розміщення реклами товарів та послуг та інших пропозицій у світових інформаційнихмережах. Так, наприклад, по 70 каналам RTL (якщо взяти їх сукупність) реклама передається по всьому світу цілодобово).

5. Інформаційний маркетинг. Електронна комерція.

Маркетинг в інформатиці являє собою комплекс засобів вивчення інформаційного ринку, виявлення нових споживачів і побажань покупців, які постійно змінюються, засобів створення ефективних каналів реалізації інформаційних продуктів і послуг, проведення комплексних рекламних кампаній із системою відповідних організаційних служб і методів управління в інформаційних структурах. Тому інформаційні структури, безсумнівно, у ньому практично зацікавлені. Тут діють основні принципи маркетингу:

· ретельне всебічне вивчення ринку, попиту, вподобань і побажань споживачів;

· пристосування виробництва до вимог ринку, виробництво лише тих товарів, що відповідають попиту;

· вплив на ринок і попит в інтересах фірми;

· об’єктом маркетингу можуть бути продукти, послуги, ідеї, організації, особи і т. ін.

Споживчий маркетинг поки що перевершує інформаційний, бо засоби та прийоми маркетингу товарів масового попиту відпрацьовувались роками, вони виявляються стійкішими та надійнішими порівняно з прийомами маркетингу на інформаційному ринку.

Ціль інформаційного маркетингу — знайти відповідність між можливостями інформаційних структур і потребами споживачів цільового ринку. Зробити це можна тільки з допомогою систематичних досліджень зовнішнього та внутрішнього середовищ фірми. Застосування маркетингового дослідження інформаційними структурами обмежене галуззю вивчення інформаційних потреб, вибором ключових сегментів ринку. Застосування маркетингу спрямоване на формування зв’язків із громадськістю, на створення іміджу фірми.

Доцільність здійснення маркетингових заходів полягає в тому, що це дає змогу прискорити віддачу виробничих фондів, підвищити мобільність виробництва та рівень конкурентоспроможності інформаційних продуктів, своєчасно створити нові інформаційні товари та прискорити просування їх на ті ринки, які нададуть можливість досягти максимального комерційного ефекту.

Основне завдання інформаційного маркетингу полягає не тільки в тому, щоб залучити якомога більшу кількість покупців (користувачів), але й продати кожному з них максимальну кількість інформаційних послуг відповідно до їх потреб. Його особливість полягає в тому, що ці потреби не завжди чітко усвідомлюються самими покупцями і звичайно не чітко визначені в певні моменти часу. Тому необхідною є значна робота для наближення інформаційних продуктів і послуг, запропонованих фірмою, до інформаційних моделей бізнесу, побудованих в уяві користувачів, і для підтримування стійкого попиту на них протягом усього періоду продажу.

За часів адміністративно-командної економіки інформаційна діяльність здійснювалася безкоштовно некомерційними організаціями, що фінансувалися за рахунок бюджету (банки, бібліотеки тощо). Інформаційна фірма повинна враховувати у своїй програмі маркетингу той факт, що значна частина потенційних користувачів не схильна сприймати надані послуги як товар і платити за них. Крім того, покупець не завжди вміє правильно використовувати отриману інформацію через психологічні, професійні, етичні та інші бар’єри. Основні правила інформаційного маркетингу, запропоновані С. Арнольдом (S. Arnold) [144], ураховують саме ці аспекти відносин між продавцем і покупцем на інформаційному ринку:

Правило 1. Будь-яка, як завгодно велика інформаційна потреба задовольняється здебільшого найпростішим способом без урахування необхідних для цього часу та грошей. Тому споживачі інформації не завжди схильні ставати користувачами АБД.

Правило 2. Якщо у споживача інформації вже сформувалися певні навички збирання її, то їх майже неможливо змінити навіть за умов значних витрат на маркетинг.

Правило 3. Проведення інтерактивного пошуку зазвичай здійснюється не тими, кому дійсно потрібна інформація, бо перекладається на нижчі підрозділи.

Правило 4. Недоцільно охоплювати маркетингом організацію, яка не має необхідного устаткування або не має бажання платити за інформацію.

Правило 5. Користувач не завжди володіє достатньою кваліфікацією, необхідною для одержання необхідної йому інформації.

Правило 6. Користувач не завжди може чітко сформулювати свої вимоги до інтерактивного пошуку, і тому свою відмову від нього він обґрунтовує не головними доводами, а тими, які йому простіше пояснити (наприклад, високі ціни та/або складність інтерфейсу).

Залежно від попиту на ІПП доцільно використовувати такі види інформаційного маркетингу [48]:

Конверсійний маркетинг — за негативного попиту, коли більшість споживачів відхиляють продукт або послугу незалежно від їх якості. Причому, негативний попит може бути або до цього конкретного ІПП взагалі, або тільки до ІПП даного виробника. Завдання конверсійного маркетингу — розроблення плану рекламної роботи та просування товару, який би сформував попит і протидіяв негативним тенденціям. Саме до цього маркетингу треба звертатися вітчизняним фірмам—виробникам інформаційних продуктів, таких як апаратні засоби передавання, збереження та обробки інформації, програмні засоби обробки, з яких безперечним попитом користуються (зі зрозумілих причин) вітчизняні бухгалтерські програми, перекладачі на українську мову, програми орфографічної перевірки текстів і т. п.

Стимулювальний маркетинг — за відсутності попиту, коли споживач не знайомий із властивостями продуктів-новинок; за помилкового вибору ринку збуту, коли необхідна переорієнтація на новий ринок; якщо споживачі вважають продукт таким, що цілком втратив свою цінність, наприклад, при появі нових інформаційних продуктів, що ефективніше задовольняють уже існуючі або зростаючі вимоги та потреби користувачів (це вкрай важливо для маркетингу інформаційних продуктів, що вдосконалюються поступово по етапах життєвого циклу товару (ЖЦТ), коли час від часу з’являються нові, досконаліші їх версії).

Розвиваючий маркетинг — за наявного потенційного попиту. Перетворити потенційний попит на актуальний можна насамперед створенням нових або вдосконалених інформаційних продуктів, що задовольнять потреби користувачів на новому якісному рівні. Застосування інформаційних технологій до традиційних ІПП спонукає створення принципово нових ІПП (наприклад, БД довідників), а отже, вимагає принципово нових способів стимулювання збуту та ціноутворення. Але головне тут — зосередитися на просуванні на ринок, продажу, наданні додаткових супутніх послуг, рекламі ІПП фірми.

Ремаркетинг — за необхідності відновити попит. Цей вид маркетингу тісно пов’язаний із ЖЦТ, його мета — надання товару ринкової новизни, переорієнтація інформаційної структури на новий ринок. Він особливо важливий для альтернативних ІПП, що поступово «наздоганяють» один одного за своїми можливостями, для привертання уваги до створених нових версій ІПП.

Синхромаркетинг — за коливання попиту. Сезонне споживання продукту, більш характерне для споживчих товарів, має місце і для інформаційної продукції, оскільки існують періоди відпусток, канікул, коли економічна та виробнича діяльність дещо зменшується, обсяги продажу на ринку ІПП теж падають. Але для ІПП скоріше спостерігається коливання попиту разом із супутніми продуктами інформаційного ринку та індустрії інформації. Тому необхідна орієнтація на ринок інших галузей інформаційної індустрії — наприклад, урахування тенденцій у виробництві ПК, термінальних пристроїв, операційних систем тощо. Інформаційний продукт тісно пов’язаний з технологією доставляння його, тому особливого значення набуває комплексність інформаційних послуг, що передбачає надання як самої інформації, так і програмного забезпечення (ПЗ) пошуку та передавання її.

Підтримувальний маркетинг — за точної відповідності попиту можливостям інформаційної структури. Щоб стабілізувати попит (обмежити вплив конкурентів), необхідно уважно проводити політику цін, цілеспрямовано забезпечувати рекламну роботу, постійно та ретельно перевіряти обсяги та доцільність витрат на маркетингові заходи. За умов, коли десятки інформаційних служб пропонують аналогічні ІПП (наприклад БД), найважливішим завданням маркетингу стає їх диференціювання, поєднання з розробленням послуг, що додають цінності та корисності існуючим інформаційним продуктам, з розробкою засобів, що полегшують користувачам доступ до інформаційних систем.

Демаркетинг — за надмірного попиту. У разі неможливості задовольнити високий попит збільшують ціни, скорочують або взагалі припиняють рекламну роботу. Але, щоб не загубити потенційних споживачів, запроваджують продаж ліцензій. На українському інформаційному ринку про підвищення цін мова не йде, як і про припинення рекламної кампанії, отже, заходи демаркетингу як такого не вживаються. Але продаж ліцензій на виробництво програмних продуктів або складання ПК з комплектуючих наявні повною мірою, щоб задовольнити незабезпечений ринковий попит.

Протидіяльний маркетинг — за ірраціонального попиту з точки зору добробуту суспільства в цілому та його членів. Його заходи: припинення випуску товару, вилучення його з торговельної мережі та пропаганда відмови від споживання таких продуктів. Наприклад, комп’ютерні ігри агресивного вмісту, з якими не можна боротися простою забороною або припиненням випуску, оскільки чорний ринок тільки збільшить обсяги продажу.

Конфліктний маркетинг — внутрішній у виробників ІПП, коли одні й ті самі інформаційні продукти (наприклад БД) розповсюджуються в різні конкуруючі способи доставки (за різними технологіями розповсюдження інформації), а саме:

· продаж БД (на технічних носіях інтерактивним службам);

· надання будь-якій інтерактивній службі виключних прав на розповсюдження інформації (інтерактивна служба виступає як замовник БД або є філіалом виробника БД);

· завантаження БД у власний АБД, якщо виробник БД є водночас і інтерактивною службою, тобто є інтегрованим виробником;

· завантаження БД на технічні засоби телекомунікаційних служб;

· продаж БД у друкованому вигляді.

Місіонерський маркетинг — у разі, коли переваги різних ІПП неочевидні, коли відбувається швидка зміна ІПП. Попит споживача на ІПП формується за допомогою роз’яснення переваг та особливостей нових ІПП, способів їх доставки, організації курсів навчання споживачів, гарантійного супроводу, консультаційних пунктів, пільг при продажу, розповсюдження демо-версій ПЗ, безкоштовного користування протягом певного часу. Місіонерський маркетинг обов’язково повинен бути початковою фазою в діяльності інформаційних служб.

Вірусний маркетинг розробляє стратегії, що заохочують до передачі маркетингового повідомлення іншим особам, створюючи потенціал для експоненціального зростання впливу цього повідомлення. Поза Інтернет вірусний маркетинг звичайно називають «розпусканням чуток», «мережним маркетингом». Прикладом стратегії вірусного маркетингу є Hotmail.koм, один з перших безкоштовних серверів на основі Web.

Його стратегія в цьому разі проста:

· роздати безкоштовно деяку кількість поштових адрес і послуг;

· супроводити кожне безкоштовне повідомлення фразою «Отримайте свою особисту безкоштовну поштову скриньку на http://www.hotmail.koм»;

· дочекатися, коли адресати цих повідомлень напишуть листа своїм друзям і партнерам;

· які у свою чергу звернуть увагу на прикладене до листів повідомлення;

· звернуться за одержанням безкоштовних поштових послуг для себе особисто;

· разом з листами, які вони напишуть своїм друзям і партнерам, пропозиція від hotmail.koм розійдеться ще більшим тиражем.

Шість складових стратегії вірусного маркетингу:

· безкоштовне розповсюдження товарів і послуг;

· забезпечення безперешкодної передачі маркетингового повідомлення;

· швидке збільшення масштабу трансляційної системи;

· спирання на прості людські потреби і спонукання;

· функціонування на основі існуючих комунікаційних мереж;

· використання ресурсів, що належать іншим особам.

Концепції маркетингу інформаційних продуктів і послуг можуть суттєво відрізнятися одна від одної. Цілком різний характер мають маркетингові дослідження, що здійснюються комерційними та некомерційними інформаційними службами. Теоретичні дослідження спрямовані на економічні проблеми — комплексне дослідження інформаційного ринку, економічне моделювання та прогнозування попиту на ІПП, ціноутворення. Інші маркетингові дослідження мають емпіричний характер. Поведінкові науки, ззовні внесені до маркетингу, тут проявляються у вигляді вивчення поведінки споживачів у процесі пошуку необхідної інформації.

Об’єкти інформаційного маркетингу. Об’єктами інформаційного маркетингу можуть бути: інформаційні проекти (проекти IT), для яких на етапі розроблення бізнес-плану необхідно проводити аналіз ситуації на ринку; конкуренти — виробники, посередники, продавці, їх асортимент, ціни, географія розташування, частка ринку тощо.

Об’єктами інформаційного ринку, а отже, і об’єктами інформаційного маркетингу є:

· апаратні засоби: комп’ютери, комплектування, блоки безперебійного живлення, офісне устаткування, мережеве устаткування, засоби комунікацій, периферійна техніка, диски, дискети, матеріали;

· програмні засоби: системне ПЗ, мережеве ПЗ, компресійні програми, антивірусні програми, інтерактивна графіка, електронні таблиці, редакторські пакети, прикладні пакети, засоби мультимедіа, засоби проектування ПЗ;

· інформаційні продукти, БД;

· інформаційні послуги: консалтингові, навчальні, впроваджувальні, супроводжувальні, ремонтні, посередницькі, торговельні, рекламні, інтерактивні, телекомунікаційні;

· інформаційно-пошукові системні технології;

· імена, адреси в Internet тощо;

· фахівці в галузі виробництва та використання інформаційних продуктів і послуг.

Суб’єкти інформаційного маркетингу. У структурі індустрії інформації можна виділити таких суб’єктів:

· виробників первинної інформації (книжок, газет, журналів, повнотекстових баз даних, відеотек і фонотек);

· виробників вторинної інформації (покажчиків літератури, бібліографічних довідників, збірників, реферативних журналів, індексних і бібліографічних баз даних);

· компанії та підприємства оптової і роздрібної торгівлі інформаційними продуктами та послугами, серед них різноманітні служби пошуку інформації, бібліотеки, інформаційні центри, інститути;

· виробників (постачальників) технічних засобів обробки інформації;

· виробників (постачальників) програмних засобів обробки інформації;

· інформаційних посередників (брокерські фірми), Internet-провайдерів.

· виробників (розробників) технологій обробки інформації, засобів комунікацій тощо.