Методика аналізу чутливості прибутку до зміни декількох факторів.

А

Q

Функція повних в-т будується на основі класичного (А) і маржинального підходу (Б):

З А З Б

У=а+bх

У=а+bx

 

Q Q

4. Оцінка і прогнозування витрат. Методи оцінки функцій в-т

Оцінка в-т – це процес розрах. поведінки в-т, тобто встановлення кількісних взаємовідносин між сумою в-т і яким-небудь фактором в-т на основі досліджень минулої дія-сті. Ф-ція в-т – це математ.вираз взаємозв’язку в-т і вибраного фактору. Найпростіша модель ф-ції в-т – лінійна модель:

y=a+bx,де y- заг.в - ти; a- пост.в-ти; b- зманні в-тина 1продукції; x – значення фактора в-т.

Всі пост.в-ти ведуть себе по-різному в залежності від виду дія-сті і часового інтервалу. На довгому інтервалі постійні в-ти можуть змінюватися ступіньчато. Стрибок в-т означає збільшення вироб. міцностей, тобто інвестиційний проект. Пост. в-ти в залежності від їх хар-ру і дії на них зі сторони керівництва діляться на обов’язкові і дискретні. Обов’язкові – визнач. міцністю під-ва. Н-д, амортизація обладнання і приміщень, оренда майна, страхування. Якщо вироб. міцність завантажена не на 100%, то з точки зору збільшення об’ємів вир-ва під-ва має місце запас щодо міцності, а з точки зору пост.в-т знах. в межах релевантного діапазону. Дискретні – в-ти, розмір яких визнач. керівництво під-ва і не має прямого зв’язку з об’ємом дія-сті, тобто іх величина може бути зменшена. До них відносять в-ти на дослідження, підвищення кваліфікації персоналу, рекламу. Головна мета прогноз-я в-т є вибір такої ф-ції в-т, яка в найбільшому ступені відображає хар-р поведінки в-т під-ва. отримана ф-ція в-т може викор. для контролю в-т за відхиленням за допомогою системи гнучких бюджетів.

Для оцінки ф-ції в-т викор. наступні методи: 1) метод технологічного аналізу – це ситемний аналіз ф-цій дія-сті для визнач. технолог. взаємозв’язку між з-тами ресурсів і результатами дія-сті. Цей аналіз вимагає детального вивчення всіх операцій, їх доцільності, визначення необхідних операцій, потреби ресурсів та оцінки адекватності їх викор-я. Він орієнтований на майбутні операції. Коеф-тb визнач. шляхом контролю вироб. операцій, н-д, за допомогою хронометражу. Цей метод точний, але дорогий, тому його застосовують на під-вах, які використовують сис-му нормативних(стандартних) в-т. 2) метод аналізу бухгал. рахунків допускає поділ на пост. і змінні з-ти та облік на окремих рахунках. Н-д, з/п продавців на пост.рахунку, а комісійні на рах-ку змін. в-т. В кінці звітного періоду сальдо сумується і отримуємо суму а. Сальдо рах-ку змін. в-т ділиться на об’єм і отримуємо значення b.(у=а+bx) 3) метод графічної побудови. Реалізація в-т відображається за допомогою побудови графіка. Розрах-ся значення tq=b=(y_B-a)/x_B Y_B

 

Q

 

4) метод вищої-нищої точки (абсолютного приросту). Перед визначенням функції в-т, при якому аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки в-т і,використовуючи наст.формули а=y_B-bx_B=y_Н-bx_Н 5) метод регресивного аналізу. Регрес.аналіз – це статис. модель, що викор. для визначення зміни середнього значення в залежності від змінної величини під дією одної або кількох незалежних величин, тобто y=a+bx або y=a+b₁x₁+b₂x₂+…+b_nx_n. В залежності від методу вищої-нищої точки регресивний аналіз приймає до уваги всі вихідні фактори при цьому апроксимація за звичай по методу найменших квадратів.ручи до уваги всі точки в-т Після вивчення ф-ції в-т оцінюють надійність її прогнозування шляхом розрахунку коеф-та детермінації (залишкова, загальна дисперсія). 6) спрощений статист. аналіз передбачає розподіл факторів (показників на 2 групи), виходячи із зростання значення Х та розрахунку постійних в-т на основі середнього значення Х(незалежної змінної величини – рівень дія-сті, що спостерігається) та У (залежної змінної величини – загальні або змінні в-ти).

 

5. Облік виробничих витрат на рахунках. Рух інформації про с/в продукції

У вироб. компаніях для обліку в-т викор. наступні матер. рах-ки «Матеріали»(запаси), «Незав. вир-во», «Готова продукція», «С/в реаліз. товарів». Рух інформації про в-ти передбачає проведення, розрахунок в-т за формулою актив. рахунку (р-ня товарного балансу: Залишки_поч..+ Постачання = Залишки_кін + Вибуття). Схема руху інформації про в-ти на рах-ках:

Прямі матеріали Незав.в-во Готова продукція С/в реал.товарів

1) 1) 4) 5) 5) на фін.рез-ти

2) 4)

3)

 

Прямі трудов-ти

2)

 

ЗВВ

3)

 

Розрах-ся поетапно наст. показники: 1. С/в викор.матер-лів(прямих), розрах за ф-лою С-до_поч. +Од=С-до_кін +О_к О_к=С_поч+О_д – С_к 2. Прямі трудов-тирозрах., як.відпрацьований час на тарифну ставку і є складовою дебет.обороту «НезВ» 3. ЗВВ в даній схемі списуються по нормативному(бюджетному) коеф-ту розподілу накладних в-т, складова дебет.обороту «НезВ» 4. С/в вир-ва продукції – сума елементів в-т(дебет.оборот «НезВ») 5. С/в вироб. продукції – кредит.оборот «НезВ»(кінцевий підсумок Звіту про с/в вироб.продукції) 6. С/в реаліз.продукції розрах., як кредит. оборот «Готова прод-я»: О_кред=С-до _поч.+О_деб-С-до_кін . В кінці звіт періоду с/ гот.прод-ї списується з коригуванням на рах-ки Гот.прод., с/в реал.прод-ї(в дебет)

Для представлення інф-ції про в-ти і с/в керівництву бухг-р складає вироб.звіт, а саме Звіт про с/в вироб.прод-ї в 3 етапи: С/в викор.матер-лів, С/в вир-ва продукції С/в вироб. продукції

Розподіл с/в реал.товарів показано у Звіті про прибуток і збиток(Звіті про фін.рез-ти) розгорнуто.

6. Облік матеріальних витрат та витрат на оплату праці.

Облік матеріальних витрат передбачає окремий облік прямих і допоміжних матеріалів. До прямих матеріальних витрат відносять ті матеріали, використання яких можна прямо простежити до готового виробу. Тобто включити ці матеріали в с/сть продукції економним шляхом. Всі інші матеріали вважаються допоміжними і проходять як окрема стаття ЗВВ. Облік прямих матеріалів ведеться на синтетичному рахунку матеріалів, а в аналітичному прямі матеріали обліковуються за номенклатурою. Аналітичний облік допоміжних матеріалів здійснюється на відповідному рах-ах як окрема стаття ЗВВ. Відпущені у виробництво допоміжні матеріали враховуються на рах фактичних ЗВВ, а вкінці звітного періоду планове списання ЗВВ коригується під фактичне. Для обліку належних п-ву сировини, осн та доп мат, комплектуючих виробів та деталей, тари і тарних мат використ субрахунок 201 «Сировина і матеріали». У поточному бух обліку мат можуть обліковуватися за різними обліковими цінами, але вкінці звітного періоду обов’язкове перерахування за фактичною с/стю. Фактична с/сть мат складається з вартості за цінами заготівлі, придбання та витрат по доставці цих мат. цінностей на п-во і визначається, виходячи з витрат на їх придбання, включаючи оплату процентів за придбання в кредит, наданий постачальником цих ресурсів, націнку, комісійну винагороду, сплачену постачальникам, митні збори, витрати на транспортування, зберігання і доставку, що здійснюються сторонніми організаціями. Оприбуткування матеріалів – Дт 201 – Кт 631. Нестача – Дт 374 – Кт 20. Сума лишків при прийманні матеріалів порівняно з документами постачальників – Дт 20 – Кт 631. Усі мат цінності, що надійшли на п-во від постач, при журнально-ордерній формі обліковуються в журналі-ордері № 6. Матеріали, вироблені п-вом для власних потреб – Дт 201 – Кт 23. Погашення ДЗ – Дт 20 – Кт 377.

Праця поділяється на основну і допоміжну. Прямі витрати на оплату праці – це витрати, які можна прослідкувати до конкретної одиниці продукції і включити в собівартість продукції економічно доцільним шляхом. Всі інші працевитрати обліковуються за окремою статтею як допоміжна праця в складі ЗВВ. З/п адмін. управлінського персоналу не включається в с/сть продукції, а є витратами звітного періоду, тобто при розрахунку з персоналом по оплаті праці ведеться окремий облік виробничого і адмін. персоналу. До складу витрат входять виплати з/п, нараховані, виходячи з відрядних розцінок, тарифів, ставок і посадових окладів, стимулюючих і компенсуючих витрат, систем преміювання робітників і службовців за результатами праці. На п-вах застосовують оплату праці за трудовими угодами між п-вом і працівником. Форми (погодинна, відрядна) і с-ми оплати праці регулює керівник п-ва. Облік використання роб часу, а також контроль за станом труд дисципліни здійснюється шляхом табельного обліку. Облік виробітку робітниками-відрядниками у пром. здійснюють за типовими формами в рапортах про виробіток, маршрутних листах, нарядах та ін. док. Фонд оплати праці – основна, додаткова з/п, стимулюючі і компенсаційні виплати. Для нарахування з/п розрах заробіток за місяць і від цієї суми здійсн відповідні відрахування. Для обліку розрах за всіма видами оплат праці вик рах 66 «Розраз з оплати праці». На кредиті субрах 661 «Розрах за з/п» відображується нарахована з/п робітникам основного та допоміжного виробництва, службовцям, спеціалістам, робітникам з обслуговування та ремонту, сума нарахованої допомоги з тимчасової непрацездатності, сума премій. На дебеті відображу виплачена з/п, депонована з/п, відрахований прибутковий податок з з/п працівників та інші відрах до пенсійного фонду. На кредиті 662 «Розрах з депонентами» - суми своєчасно не виданої з/п, премій, допомоги. На дебеті – видачі депонованих сум.

7. Облік загальновиробничих накладних витрат

Загальновироб.накладні в-ти – це в-ти, які безпосередньо не зв’язані з конкретним виробом продукції чи замовленням, тому вони обліковуються за відповідними рах-ками і включаються до с/в продукції (замовлення) шляхом додавання до прямих в-т. Якщо ЗВВ пов’язані з виготовленням 2-ох і більше видів продукції, то накладні в-ти розподіл-ся за видами продукції пропорційно до бази розподілу.

П(С)БО-16 «В-ти» визначено, що до складу ЗВВ включають: в-ти на управління вир-вом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрах-я на соц.заходи і медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; в-ти на оплату службових відряджень і т.д.); амор-ція, утримання, експлуатація, ремонт, страх-я, операційна оренда ОЗ та НМА заг.вироб. призначення; в-ти на вдосконалення технології і вдосконалення вир-ва; в-ти на опалення, освітлення, водопостачання та ін. утримання вироб приміщень; в-ти на обслуговування вироб процесу, охорону праці, техніку безпеки і охорону навкол. середовища; інші в-ти (нестачі незаверш.вир-ва, втрати від псування матер.цінностей у цехах, оплата простоїв тощо)

Бухгалтер. документи, які є підставою для віднесення в-т до ЗВВ: Рах-к амор-ції ОЗ; Лімітно-забірні картки, Накладна вимога на відпуск матеріалів, Акт на списання МШП, Видатковий касовий ордер, виписка банку, Авансовий звіт, рахунки-фактури, Акт приймання виконаних підрядних робіт, Табель обліку викор-я роб.часу тощо.

Облік ЗВВ на організацію вир-ва та управління цехами, дільницями, бригадами та ін. підрозділами осн. та допоміжного вир-ва, а також в-т на утримання та експлуатацію машин і устаткування ведеться на рах-ку 91 «ЗВВ». Д-т – сума визнаних в-т, К-т – щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рах-ки 23 «Вир-во» та 90 «С/в реалізації». Аналітичний облік ведеться за місцями виникнення, центрами і статтями в-т.

ЗВВ можуть бути фактичними і планово-списаними. Для зручності калькул-ня всі фактичні ЗВВ, що обліковуються на відповідних рах-ках об’єднуються на одному синтетик. рах-ку «Накладні в-ти». Планово-списані ЗВВ передбачають викор. одного синтетич. однойменного рах-ку, на ньому списані в-ти відображені по К-ту протягом звітного періоду. В кінці звіт.періоду синтет. рах-ки(фактичний та планово-спис.) взаємно закриваються з відношенням різниці на с/в реалізації. Списання ЗВВ (планово-вспис.) корегується до фактичного значення наст. чином: якщо сума корегування невелика, а більша частина продукції реалізована, то сума спис-я на «С/в реал. товарів». Якщо сума велика або продана незначна частина продукції в даному періоді, то сума корегування розподіляється на сальдо рах-ках «Нез.вир-во», «Готова продукція», «С/в реал. товарів».

ЗВВ можуть розподілятися за видами продукції з викор. 2-ох видів нормативних коеф-тів розподілу накладних в-т: фактичний і бюджетний коеф-т планово-списаних в-т. При викор. К_факт треба заг.суму факт.ЗВВ за звіт.період поділити на факт.базу розподілу(з/п осн. вироб. робітників, відпрацьований час, прямі з-ти, відпрац. машинний час). Перевага методу – відсутність корегувань в кінці звіт.періоду, але для розподілу необхідно чекати кінець звіт. періоду, а с/в треба знати щодня, тому на прктиці викор. розподіл по бюджетному коеф-ту. Бюджетний коеф-т розподілу – відношення прогнозуючих ЗВВ до прогнозуючої бази розподілу. Прогнозуючі дані визнач. на основі трендового аналізу за ряд років.

Щомісячне списання ЗВВ оформляється за допомогою розрахунку (довідки), складеного працівником бухгалтерії. Для узагальненого обліку ЗВВ викор. при журнально-ордерній формі обліку журнал-ордер№5, а при спрощеній – відомість В-3.

8. Принципи і методи калькулювання. Порівняння позамовного і попроцесного методу.

Калькулювання витрат здійснюється на основі ряду принципів, які залежать від виду обліку, характеру і розміру п-ва і тп. До принципів калькулювання затрат можна віднести: 1. Калькулювання повних витрат, н-д, лише змінних або прямих витрат. Калькулювання змінних витрат здійснюється у с-мі директ-костинг. 2. Калькулювання можна здійснювати за статтями калькуляції та за елементами затрат. 3. Калькулювання передбачає розрахунки з використанням бюджетних коефіцієнтів накладних витрат з метою формування с/сті продукції на поч. періоду. 4. Для цілей у/о виробничої компанії використовують систему директ-костинг, а з метою надання зовнішньої звітності – абзоршин костинг (система обліку повних витрат). Крім вказаних систем калькулювання використовують с-му калькулювання на основі д-сті і систему калькулювання нормативних стандартних витрат. 5. В у/о використовують процедури, які не дозволяють завищувати фінансовий результат. Н-д, метод списання матеріалів у виробництво FIFO дає найбільший рівень прибутку, тому перевага в у/о надається іншому методу – LIFO, за яким рівень прибутку є найменшим з усіх методів.

Базовими методами калькуляції є:

1.Система обліку повних витрат, яка передбачає попроцесну і позамовну калькуляцію (абзоршин- костинг):

а) позамовний метод калькулювання передбачає три елементи витрат – прямі матеріальні витрати, прямі трудові витрати, загальні виробничі трудові витрати. При замовленні фіксується с/сть і строк виповнення замовлення, після завершення заказу загальна сума витрат ділиться на к-сть виробів в заказі – так отримуємо с/сть одиниці продукції. Цей метод застосовують в основному в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах, таких як судно-, турбо-, авіабудівні та інші виробництва. Кожному замовленню надають окремий номер. Для аналітичного обліку відокремлюють по кожному замовленню прямі витрати й по кожному виду витрат – непрямі. Непрямі витрати щомісяця розподіляють між замовленнями.

б) при попроцесній калькуляції використ 2 ел: прямі матеріальні в-ти і конверсійні в-ти (прямі трудові витрати + ЗВВ, списані на трудовитрати за коеф розподілу накладних витрат, який визначається заздалегідь (бюджетний коеф розподілу накладних витрат)). Попроцесній калькуляції фіксуються витрати за звітний період, наприклад, за місяць. О-стю являється наявність великих об’ємів незавершеного виробництва. Тому виникає завдання розподілу витрат за звітний період між с/стю готової продукції і с/стю незав виробництва. Для визначення с/сті одиниці продукції, використовують поняття умовного об’єму виробництва – к-сть умовних одиниць продукції, які можна виготовити при заданих витратах, ця к-сть вираховується як к-сть початих виробів на % завершеності. На кінець року додаються всі накладні витрати і трудові витрати, а потім накладні витрати пропорційно списуються на прямі трудовитрати.

2. система обліку змінних витрат (директ костинг).

9. Система калькулювання повної с/в – позамовний метод

Система калькул-я повних в-т (обзоршинг-костінг) викор. для розрахунку с/в продукції при складанні зовн. звітності під-ва. Тому вона викор.достатньо часто. Позамовний метод кальк-я повної с/в базується на основітобліку в-т за кожним індивідуальним виробом чи за окремою партією виробів. Об’єктом обліку є окреме замовлення на виготовлення одиничного виробу чи партії чи на виконання певного обсягу послуг чи робіт. Під-во оформляє всі замовлення присвоює їх номера і заводить на кожне замов-я регістр аналітич.обліку – карточку позамовної с/в. Таким чином по кожному замов-ю відкривається стільки регістрів аналіт.обліку скільки викор. прямих матеріалів на дане замов-ня, а токож регістри аналіт.обліку допоміж.матеріалів і готової продукції. Центральним рах-ком по замовленні є рах-нок «Незав.Вир-во», на ньому відобража-ся по всіх замовленнях. Сальдо на даному рах-ку показує з-ти по незавершених замов-ях. К-сть таких рах-ків=к-сті замовлень. Всі аналіт. рах-ки(дані карток позамов. с/в) незав.вир-ва об’єднуються одним синтетич.рах-ком. В картці позамов.с/в виділяють 3 етапи (с/в викор.матеріалів; с/в вир-ва продукції; с/в вироб.продукції)по цехах або ділянках.

По закінченні замовлень всі в-ти збираються по цехах в 3 елементи з наступним сумуванням елементу. Далі заг.сума в-т(заг.с/в) ділиться на к-сть виробів в зам-ні і отримуємо с/в одиниці продукції в зам-ні. Може викор-ся розподіл накладних в-т, як по фактичному так і по бюджетному коеф-ту розподілу. Якщо зам-ня надходять регулярно і майже одинакові за видами продукції, то викор. бюджетний коеф-т розподілу ЗВВ. При цьому по Д-ту «НезВ» відображ. 3 елементи в-т за звітний період: а) прямі матер.в-ти(осн.матеріали за номенклатурою); б) прямі трудов-ти; в) планово списані і розподілені ЗВВ.

Розподіл накладних в-т здій-я на основі бази розподілу, в якості якої можуть бути відпрац.години або машино-години. Для зручності розподілу ЗВВ вводиться умовний рах-к. В кінці звіт.періоду списані за коеф-том наклдні в-ти можуть не відповідати фактичним наклад. в-там. Якщо виникає необхідність корегування при закритті рак=х-ку планово списаних і факт. ЗВВ, то сума корегування або списується на с/в реалізації або розподіляється між рах-ками «НезВ», «Готова прод.», «С/в реал. товарів». Оскільки для завершеного замовлення аналіт рах-ку «НезВ» відсутній (карточка позамовної с/в змінюється з картотеки), то корегуються ін.аналіт. рах-ки «НезВ».

На прктиці, окрім позамовної і попроцес. Інформації часто викор. нормативний метод калькул-ня(стандарт-костінг). При малому вир-ві викор. позамовного методу кальк-ції можна з норматив. обліком.

10. Система калькулювання повної с/в – попроцесний метод

Система калькулювання повної с/в (попроцесний метод) базується на основі групування в-т в межах окремих процесів чи стадій. Його складність залежить від к-сті процесів і технологій обробки, наявності і величини незавершеного вир-ва. процес ускладнюється, коли під-во виготовляє різні види продукції і постійно має значний обсяг незавер. вир-ва. Тоді облік організовують по кожному виду продукції, а кальк-ня с/сті кожного виду здійснюють з урахуванням залишків незав.вир-ва.Тобто фактична с/в має наст. вигляд: нез.вир-во _{на поч.місяця} + в-ти на вир-во продукції за міс. - нез.вир-во _{на кін.місяця.}

При попроцесній кальк-ції необхідно розрах-ти с/в продукції стільки разів, скільки переробок в технолог. процесі. Виділяють 2 базові моделі технол.процесу: 1)лінійна послідовна модель – продукція попереднього періоду є напівфабрикатом наст. періоду, тобто елемент прямих матер.в-т крім основних включає напівф-ти попереднього періоду; 2)паралельна модель – комплектуючі вироби виготовляються одночасно в д-кох цехах і об’єднуються з додаванням матер.в-т та в-т оброки, наприклад, виготовлення фломастерів.

Розрахунок с/сті пов'язаний з розрахунком об’єму умовних одиниць продукції, які припадають на даний період. Це к-сть повністю готових виробів, виготовлених при даних в-тах. Як правило, вважається, що в-ти обробки викор. у вир-ві лінійно в часі. Для розрах-ку умовного об’єму вир-ва викор. ступінь завершеності виробу.

Виділяють 2 елементи з-т: прямі матер.в-ти, в-ти обробки та додані або конверсійні в-ти (прямі трудові

+ списані ЗВВ). Оскільки матеріали і праця випускаються у вир-во по-різному, то і розрах-ся вони окремо. Прямі матеріали, за звичай, відпускаються на початку технолог.процесу, тому ступінь заверщеності приймають за 100% і умовний об’єм вир-ва у частині матеріалів дорівнює к-сті виробів початих обробкою. Ступінь завершеності в частині в-т обробки визнач. спеціалістами чи приймають рівним 50% в кінці звіт. періоду.

Якщо розрах. с/в вир-ва продукції відрізняєтся від фактичних в-т за період, то в кінці періоду виконують корегування розрахункових в-т до фактичних. Якщо на початок періоду є незавершене вир-во, то воно врах-ся із застосуванням методу FIFO, незалежно від методу розрах-ку. При цьому вважається, що вироби з попереднього періоду закінчуються в першу чергу.

На практиці викор. 2 базових методи кальк-ня за принципом FIFO: 1) метод FIFO – до в-т незаверш. вир-ва з минулого періоду додаються в-ти звіт.періоду до повного їх закінчення, але для цього потрібно якимось чином виділити в-ти на доробку виробів із аг. в-т звіт. періоду. Звичайно вимагається ведення окремого обліку по завершенню обробки виробів. Це дорого, тому на практиці часто викор. метод усереднення; 2)Метод усереднення – вироби розпочаті в поперед. періоді вважаються розпочатими і закінченими в даному звіт. періоді. В-ти незавер.вир-ва з попереднього звіт.періоду додаються до в-т даного періоду.

11. Система калькулювання змінних затрат. Концепція маржинального доходу.

Калькулювання змінних витрат передбачено включати в собівартість продукції тільки змінних виробничих витрат. Всі виробничі накладні витрати розподіляються між виробами і включають у собівартість незавершеного виробництва та готової продукції. В умовах використання системи калькулювання змінних витрат не лише операційні витрати, але і постійні виробничі витрати розглядаються як витрати періоду і списуються за рахунок прибутку. В результаті в собівартість незавершеного виробництва і готової продукції включають тільки змінні виробничі витрати. Система калькулювання змінних витрат дозволяє визначити маржинальний дохід. Маржинальний дохід – це різниця між доходом від реалізації продукції і змінних витрат. Маржинальний дохід відображає сигмент у покриття постійних витрат і формування прибутку.

МД=постійні витрати +прибуток

Звіт, побудований на основі калькулювання змінних витрат, відображає маржинальний доход або кілька показників маржинального доходу.

Переваги калькулювання системи змінних витрат:

ü Звіти, складені на основі калькулювання змінних витрат відповідають інтересам керівників підприємства, оскільки дають змогу приймати поточні рішення і здійснювати оцінку окремих сегментів діяльності (підрозділів, регіонів, категорій замовників тощо);

ü Спрощується калькулювання собівартості продукції, а оцінка запасів здійснюється відповідно до поточних витрат, необхідних для виготовлення певних виробів;

ü Величина операційного прибутку перебуває у прямій залежності від обсягу реалізації.

Недоліки:

Ø Звітність підприємства, складена на основі калькулювання змінних витрат не відповідає загальноприйнятим принципам підготовки фінансової звітності та вимогам податкової системи;

Ø Для розділу витрат на змінні й постійні потрібні додаткові розрахунки, які не завжди забезпечують точний результат;

Ø Для прийняття стратегічних рішень необхідна інформація про повні витрати підприємства, що потребує додаткових витрат на розподіл постійних накладних витрат позасистемним шляхом.

13. Аналіз чутливості прибутку до зміни факторів: затрат, ціни, обсягу реалізації.

Для оцінки реакції прибутку на зміну факторів діяльності можна використовувати розрахунковий прибуток при зміні параметрів на відповідний відсоток, наприклад 1%, якщо інші фактори не змінюються. Розглянемр графічно

 

 

за допомогою двох графіків шляхом порівняння початкового графіку беззбитковості і графіка з врахуванням зміни фактора. При цьому для випадку зміни ціни змінних чи постійних витрат нові графіки будуть відрізнятися від початкового, а при зміні V точка буде зміщуватися по тому ж графіку. Стратегій факторингового регулювання прибутку є зміщення точки беззбитковості вліво по осі об’єму. При регулюванні витрат потрібно зменшувати величину змінних витрат на одиницю продукції і загальну суму постійних витрат, але на великому інтервалі витрати стрибком повинні збільшуватися для встановлення ефекта операційного речагу, тобто підприємство повинно, при збільшенні об’ємів періодично вводити інвестиційні проекти. При зміні ціни без зміни об’єму (нееластичний попит), ціну потрібно збільшувати. Більшість товарів на ринку – це товари еластичності попиту, тому для збільшення доходу, ціну потрібно знижувати, при цьому дохід буде збільшуватися. Рентабельність продаж буде збільшуватися за рахунок більш високих темпів прибутку в порівнянні з темпами росту доходу, за рахунок ефекта операційного речага. За рахунок сили впливу операційного важеля показує наскільки процентів змінюється прибуток при зміні МД на 1%. Чим більша сила впливу операційного важеля, тим вищий ризик. Крім відносного показника впливу на прибуток, часто використовується абсолютний показник – запаси фінансової міцності, тобто різниця між плануємим об’єктом реалізації і точки беззбитковості у вартісній оцінці. Після визначення величини впливу фактора на прибуток у %, регулює той фактор, де процент впливу найбільший.

Методика аналізу чутливості прибутку до зміни декількох факторів.

Важливим напрямом аналізу взаємозв’язку «витрати – обсяг - прибуток» є аналіз чутливості прибутку до зміни інших параметрів діяльності. Аналіз чутливості – визначення впливу на прибуток зміни витрат, ціни та обсягу продажу. Для визначення впливу на прибуток зміни обсягу продажу можна використовувати такі показники:

1.коефіцієнт маржинального доходу;

2.запас міцності;

3.операційний важіль.

Визначення впливу зміни обсягу продажу на прибуток за допомогою коефіцієнта маржинального доходу:

Зміна прибутку = Зміна обсягу продажу * Коефіцієнт маржинального доходу

Для визначення впливу на прибуток зміни обсягу продажу можна використати запас міцності.

Запас міцності – величина, на яку фактичний (або плановий) обсяг продаж перевищує беззбитковий обсяг продажу:

Запас міцності = Продаж – Точка беззбитковості.

Показник запасу міцності можна також використати для визначення суми операційного прибутку.

Поряд з абсолютним значенням показника запасу міцності використовують коефіцієнт запасу міцності.

Коефіцієнт запасу міцності – співвідношення запасу міцності та фактичного (або запланованого) обсягу продаж:

Коефіцієнт запасу міцності = запас міцності / продаж

Коефіцієнт запасу міцності є вимірником ризику нерентабельної роботи компанії. Значення цього показника лежить в межах:

∞ - MSR – 1.

Чим більше значеня має цей коефіцієнт, тим менша ймовірність того, що компанія зазнає збитку разі зменшення обсягу продажу.

Структра витрат – це співвідошення постійних та змінних витрат підприємства.

Більша питома вага постійних витрат у структурі витрат компанії забезпечує більший вплив на прибуток за зміни обсягу продажу.

Міру використання постійних витрат у структурі витрат компанії називають опереаційним важелем.

Операційний важіль – співвідношення постійних і змінних витрат, що забезпечує більший відсоток зростання прибурку, ніж відповідний відсоток зростання обсягу продаж. Тому операційний важіль більший у компаній, що мають більшу питому вагу постійних витрат і, як результат, більший коефіцієнт маржинального доходу.кількісним показником операційного важеля є його фактор, обчислюваний за ормулою:

Фактор операційного важеля = маржинальний дохід / прибуток

Фактор операційного важеля визначає відсоток зміни прибутку за певного відсотка зміни обсягу продаж.

Відсоток зміни продаж * фактор операційного важеля = відсоток зміни прибутку.

Коефіцієнт маржинального доходу, запас міцності, операційний важіль – важливі індикатори реагування прибутку на зміну обсягу продаж. Але вони не дають відповіді на питання: як зміниться прибуток у разі зміни витрат, ціни та (або) обсягу. Комбінований вплив зміни витрат, ціни та обсягу продажу на прибуток підприємства можна визначити шляхом:

- порівняльного звіту про прибуток;

- диференціального аналізу;

- маржинального аналізу.

15. Методи аналізу релевантної інформації для прийняття типових поточних рішень.

Поточні рішення пов’язані з прийняттям операційних рішень в границях релевантного діапазону, тобто при таких змінах об’єму виробництва (реалізації), при яких загальні постійні затрати незмінні, а загальні змінні – прямо пропорційні реалізації (виробництва). Типові варіанти альтернативних рішень в процесі операційної діяльності:

1. Рішення про спецзаказ – це рішення про разовий продаж продукції по ціні нижче звичайної, а іноді і нижче виробничої собівартості виробу.

Умови прийняття рішення по виконанню спецзаказа наступні:

а)додатковий дохід повинен перевищувати додаткові затрати.

б)спецзаказ не повинен деформувати ринок, тобто змінювати попит на вироби, що продаються за звичайною ціною.

в)наявність вільних виробничих потужностей, тобто незмінність загальних постійних затрат в межах релевантного діапазону.

2. Рішення про розширення або скорочення сегменту, тобто про розширення і скорочення виробництва і реалізації виробів підрозділів підприємства. На основаі аналізу їх прибутковості і вкладу в загальну прибутковість підприємства.

3. Рішення типу виробляти, або купляти, тобто вибір із двох альтернатив: виробляти комплектуючи самостійно, або придбати у зовнішніх постачальників.

4. Рішення типу продавати або обробляти дальше звязане з альтернативою або продавати вироби на визначеній стадії їх виробництва, або доробляти з метою отримання додаткового прибутку. Додаткова обробка може дати нові функції продукту, а значить більш високу ціну продаж.

5.Оптимальне використання обмежених ресурсів. Обмеженість – це фактори, що обмежують об’єм виробництва або реалізацію продукції.

Процес прийняття поточних рішень і релевантність облікової інформації.

Значна частина часу менеджерів затрачається на прийняття рішень. При прийнятті рішень менеджер використовує два види перспектив розвитку підприємства:

1.довгострокове (при цьому основною ціллю управління рахується забезпечення виживання підприємства на тривалій перспективі в умовах змінного зовнішнього середовища).

2.короткострокове рішення пов’язане з точною діяльністю та називається оперативним рішенням. Основна ціль – забезпечення прибутковості і ліквідності підприємства. Процес прийняття рішення передбачає вибір одного варіанта з кількох альтернативних. Причому така альтернатива повинна забезпечувати рішення проблеми. Алгоритм процесу прийняття рішень має наступний вигляд:

1.Вибір цілі і постановка завдання.

2.Визначити можливу альтернативу варіанти.

3.Збір даних про альтернативи.

4.Аналіз кількісних показників з врахуванням якісних факторів.

5.Вибір оптимальних рішень (прийняття рішень).

6.Здійснення прийнятих рішень (господарська діяльність).

7.Співставлення фактичних і планових даних.

8.Заходи за усуненням відхилень від плану.

Вибір цілі і постановка проблеми передбачають облік головної цілі діяльності підприємства (організації). Визначення можливих альтернативних варіантів передбачає виявлення дій, які можуть використовуватись для досягнення постановленої цілі або для вирішення визначеної проблеми. Наприклад для збільшення прибутковості фірма може розглянути наступні альтернативи:

1.шукати нові ринки для існування виробів.

2.розробляти нові вироби для існуючих ринків.

3. розробляти нові вироби для нових ринків.

Збір даних про альтернативи передбачає, що бухгалтер повинен забезпечувати менеджера обліковою інформацією, яка повинна бути своєчасною, достовірною і релевантною. Релевантність означає, що інформація діє на прийняття рішень менеджерів. Особливістю оцінки прибутковості підприємства в релевантному діапазоні є: на короткострокових інтервалах, тобто при прийнятті оперативних рішень передбачається, що такі рішення приймаються в межах релевантного діапазону в якому постійні витрати не змінні, а змінні витрати прямопропорційні об’єму. При цьому прибуток визначається за формулою:

П = МД – ПВ

Із формули випливає, що в межах релевантного діапазона зміни маржинального доходу приведуть до точно такої зміни прибутку тому при оцінці прибутку в межах релевантного діапазону, тобто при прийнятті оперативних рішень об’єктом аналізу і оцінки є МД. При оцінці релевантності операції треба мати на увазі що дох