Організаційна структура управлінняПоняття «управління» широко використовується в різних науках, позначаючи функцію, що притаманна організованим системам (біологічним, технічним, соціальним, військовим тощо). Існує величезна кількість визначень цього поняття. У самому загальному вигляді під управлінням розуміється елемент, функція, що забезпечує збереження визначеної структури, організованих систем, підтримку режиму їхньої діяльності, реалізацію програми та цілей. У соціальному управлінні, на відміну від інших видів, головними компонентами виступає або людина як член різних організацій, або організаційні підрозділи в цілому. Індивіди (або самостійно, або у складі соціальної групи), представлені в ієрархічній системі управлінських взаємовідносин, можуть виступати суб’єктами й об’єктами управління. Як бачимо, ключовими категоріями соціального управління є «організація», «суб’єкт і об’єкт управління». Організація являє собою форму об’єднання групи людей (дві та більше осіб), діяльність яких свідомо координується суб’єктом управління для досягнення загальної мети або цілей і для впорядкування спільної діяльності. У залежності від цілей та умов діяльності індивіди в соціальному управлінні виступають суб’єктами й об’єктами управління. Суб’єктом управління є носій предметно-практичної діяльності, джерело управлінської активності, спрямованої на визначення об’єкта управління. Суб’єктом управління може виступати як окремий індивід, так і соціальна група. Об’єктом управління може бути частина об’єктивної діяльності, на яку спрямовано управлінський вплив. Об’єктом управління також може виступати як окремий індивід, так і соціальна група. Між суб’єктом та об’єктом управління існують діалектична взаємодія та взаємовплив. При цьому важливою умовою ефективності управління є відповідність суб’єкта управління його об’єктові. Таким чином, соціальне управління — це безперервний процес впливу керівника (суб’єкта управління) на організовану групу людей або на кого-небудь із цієї групи окремо (об’єкт управління) з метою організації та координації їхньої спільної діяльності для досягнення найкращих результатів. Управлінська діяльність — робота, що принципово відрізняється від інших видів діяльності. Основні психологічні особливості управлінської діяльності можна звести до таких: • велика розмаїтість видів діяльності на різних рівнях управлінської ієрархії; • неалгоритмічний, творчий характер діяльності, здійснюваний при нестачі інформації й в умовах часто мінливої, подекуди суперечливої обстановки; • яскраво виражена прогностична природа розв’язуваних управлінських задач; • значна роль комунікативної функції; • висока психічна напруженість, викликана великою відповідальністю за прийняті рішення. Управлінська діяльність вимагає здійснення (виконання) керівниками безлічі різноманітних управлінських робіт. Спеціалізовані види цих робіт іменуються функціями управління. Увесь зміст процесу управління розчленовується на спеціалізовані функції головним чином для того, щоби закріпити окремі види роботи за визначеними виконавцями та цим самим надати процесу управління упорядкованості, забезпечити високий професіоналізм виконання управлінських робіт [6,51]. Функції — основна категорія управління, оскільки в них зливаються воєдино принципи, методи та сам зміст управлінської діяльності. Загальні або універсальні функції властиві управлінню будь-якою сферою, будь-якою діяльністю. Вони розчленовують зміст управлінської діяльності на ряд етапів або видів робіт, що класифікуються за ознакою їхнього порядку виконання в часі з метою отримання визначеного результату. Під функціями управління розуміють певний розподіл праці, спеціалізацію в сфері управління. Виділяють такі функції управління: за належністю до сфер діяльності – спеціальні, а за етапами управління – загальні. Загальні функції управління властиві будь-якому об’єкту управління, а спеціальні – це посадові функціональні обов’язки педагогічних працівників (директора, його заступників, класного керівника, педагога-організатора і ін.) Виділяють такі загальні функції управління: планування, організація, координування, контроль, регулювання, облік, аналіз. Система управлінських відносин спирається на два соціально-психологічних феномени, які можна назвати як власне управління, тобто цілеспрямований вплив на визначений об’єкт, і підпорядкування, тобто сприйнятливість і схильність до цілеспрямованого впливу суб’єкта взаємодії. У залежності від типологічних рис різними людьми не однаково усвідомлюється саме почуття підпорядкування, з яких дослідники виділяють три типи: • покірливе підпорядкування — працівник сприймає підпорядкування як вимушене та зовні нав’язане ставлення. Для нього характерне слабке розуміння мотивів підпорядкування та почуття обов’язку; • байдуже підпорядкування — працівник цілком задоволений своїм положенням, тому що це звільняє його від прийняття відповідальних рішень; сповідується принцип «нехай думає начальник»; • ініціативне підпорядкування — працівник усвідомлює необхідність підпорядкування, почуття обов’язку в нього переходить у звичку, але не заглушає ініціативу. В основі такого типу підпорядкування лежить критична оцінка керівника та визнання його авторитету. Суб’єкт та об’єкт управління розглядаються також як керуюча та керована системи (підсистеми) та в сукупності взаємних зв’язків складають систему управління, що характеризується інформаційним забезпеченням, процедурою прийняття та виконання рішень. Сприймаючись як цілісно-організаційне об’єднання, система управління характеризується: • функціями та цілями діяльності; • конкретним набором складових частин, що знаходяться у співпідпорядкованості; • режимом зовнішніх зв’язків (субординація, координація, договірні відносини тощо); • правовим регулюванням структури, зв’язків, повноважень, діяльності системи управління в цілому та її елементів. Усвідомлення управління як професії, що спирається на різноманітні досягнення міждисциплінарної, поки ще молодої області наукового та практичного знання, що швидко розвивається. Воно займає міцне місце в сучасній цивілізації. У даний час вважається, що керівник будь-якого рівня покликаний розв’язувати дві взаємозалежні задачі: • опанувати теоретичні основи раціонального управління, тобто науку управління; • уміти творчо застосовувати положення цієї науки, тобто опанувати мистецтво управління. Перша задача вирішується у процесі навчання, друга — у процесі практичної діяльності. Управління як наука має властивий їй предмет. На думку більшості вітчизняних і закордонних учених, предметом науки управління є управлінські відносини, тобто відносини: • між суб’єктом та об’єктом управління; • між членами організації, які знаходяться на тому самому ієрархічному рівні та спрямовані на взаємне узгодження дій, виходячи з поставлених задач; • між різними організаційними підрозділами в межах того самого об’єкта управління [6,83]. Управлінська діяльність — це праця, що принципово відрізняється від інших видів діяльності. Основні психологічні особливості управлінської діяльності можна звести до таких: • велика розмаїтість видів діяльності на різних рівнях управлінської ієрархії; • неалгоритмічний, творчий характер діяльності, що здійснюється за умови недоліку інформації та в умовах часто мінливої, нерідко суперечливої обстановки; • яскраво виражена прогностична природа розв’язуваних управлінських задач; • значна роль комунікативної функції; • висока психічна напруженість, що викликана великою відповідальністю за прийняті рішення. Перехід до демократії – масштабний процес, який передбачає не лише політичні, а й економічні, соціальні та культурні зміни. Формування демократичного світогляду і культури молоді – одне з найбільш відповідальних і складних завдань сучасної гуманітарної політики, освіти і виховання тому, модернізація змісту освіти на сьогодні є однією з основних проблем перебудови освітньої системи в Україні. Нова система управління освітою поступово утверджується як державно-громадська. Вона має забезпечити прискорений випереджальний інноваційний розвиток, а також забезпечити умови для розвитку, самоствердження та самореалізації особистості протягом життя. У Національній доктрині розвитку освіти України вказано, що сучасна система управління освітою має розвиватись як державно-громадська, вона повинна враховувати регіональні особливості, тенденції до зростання автономії навчальних закладів, конкурентноспроможність їх освітніх послуг. Діяльність освітян спрямовується на пошуки нових демократичних відкритих моделей управління освітою, що зорієнтовують освітні процеси не на відтворення, а на розвиток. У ній передбачається забезпечення державного управління з урахуванням громадської думки, внаслідок чого змінюється навантаження, функції, структура і стиль центрального та регіонального управління освітою" [7,16]. Метою державно-громадського управління освітою є оптимальне поєднання державних та громадських засад в інтересах особистості, соціуму та влади [10]. Основними його завданнями є реалізація визначених прав та обов’язків педагогів, учнів та їх батьків на участь в управлінні загальноосвітніми навчальними закладами; демократизація державного управління освітою; задоволення потреб та інтересів учасників навчально-виховного процесу; розвиток погоджувальних механізмів у вирішенні загальних завдань [1,23]. Змістом державно-громадського управління є діяльність його суб’єктів за двома напрямами: перший – забезпечення функціонування освітньої сфери: участь у підготовці, прийнятті та реалізації нормативно-правової бази; взаємодія державних органів і громадських об’єднань та організацій, які сприяють гармонізації, гуманізації та громадсько-правовому закріпленню різноманітних організаційних та організаційно-правових форм взаємовідношень учасників навчального процесу; залучення в освіту сил і засобів юридичних та фізичних осіб; другий передбачає розвиток системи освіти; розроблення та реалізацію відповідних програм, які спрямовані на її модернізацію; вдосконалення змісту, форм і методів освітньої діяльності; підготовку, прийняття і введення в дію нормативних документів щодо стимулювання діяльності закладів освіти та органів управління ними. В організаційну структуру державно-громадського управління освітою включаються органи державної влади та місцевого самоуправління, регіональні органи управління освітою, органи громадського управління і самоуправління всіх рівнів, що відображено на представленій нами схемі. Основне призначення організаційної структури – забезпечити чітку і налагоджену роботу апарату управління, причому її мобільність, оперативність дозволяють легко орієнтуватися в змінних умовах, вона здатна до ускладнення та організаційного розвитку. Схематично структуру управління можна представити таким чином:
Державно-громадське управління освітою можна представити як інтеграцію трьох напрямів роботи: 1) демократизації діяльності органів державної влади та управління освітою; 2) розвитку асоціацій учасників освітньої діяльності (професійні асоціації педагогів, органи учнівського та батьківського самоуправління всіх рівнів); 3) організації громадських органів управління освітою [1]. Державно-громадське управління як один зі способів самоврядування суспільства є невід’ємною ознакою історичного цивілізаційного процесу людства взагалі й українського суспільства зокрема. Історичним підґрунтям формування сучасних підходів до державно-громадського управління є Звичаєве право Київської Русі, Магдебурзьке право, військово-адміністративне самоврядування часів Української козацької держави, ІІ Універсал Центральної Ради та Конституція УНР від 29 квітня 1918 року. У 20-х роках ХХ століття державно-громадське управління було широко представлене діяльністю шкільних рад, які мали досить значні повноваження. “До відання шкільної ради належало: а) видання інструкцій, наказів і постанов у справах, що стосуються усіх установ шкільного закладу; б) обрання президіуму шкільного закладу та завідуючого навчальною частиною відділу в кількості кандидатів, яких виставляють відділи, та подання їх через повітові Наросвіти на затвердження у Губнаросвіти”; в) розгляд та затвердження річного звіту про наукову, шкільну і практичну діяльність закладу; є) розгляд загального кошторису видатків і прибутків по шкільному закладу, який подається на затвердження органів управління шкільного закладу; ж) прохання про зміну і доповнення Положення про шкільний заклад і керування ним” [4]. Це лише незначна частина тих прав, які делегувалися шкільним радам. Поширеними в царській Росії були попечительські (піклувальні) ради, які мали великий авторитет. Про це свідчить той факт, що почесні попечителі та доглядачі закладів освіти мали статус державних службовців. Сучасна історія самоврядування в Україні починається у 1990 році з моменту прийняття Законів України “Про місцеві ради народних депутатів УРСР та місцеве самоврядування”, “Про місцеве самоврядування в Україні”. Система освіти України складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту, Дошкільна освіта і вихованняздійснюються у сім’ї та дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім’єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей, їх всебічного розвитку, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання. Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсую чого Для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та інші. Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення. Повна загальна освіта в Україні є обов’язковою і надається у різних типах закладів освіти. Основним з-поміж них є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: І – початкова школа (1-4 класи), що забезпечує початкову загальну освіту, ІІ – основна школа (5-9 класи), що забезпечує базову загальну середню освіту, ІІІ – старша школа (10-11 класи), що забезпечує повну загальну середню освіту. Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початковою допрофесійною підготовкою), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об’єднань. Позашкільна освіта та виховання спрямовуються на розвиток здібностей, талантів у дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному самовизначенні. До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади. Професійно-технічна освіта зорієнтована на здобуття професії, перепідготовку, підвищення професійної кваліфікації. Відповідними закладами освіти є: професійно-технічні училища, професійно-художні училища, професійні училища соціальної реабілітації, училища-агрофірми, училища-заводи, вищі професійні училища, навчально-виробничі центри, центри підвищення і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсові комбінати, інші типи закладів, що надають робітничу професію. Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вищими закладами освіти є: технікуми (училища), коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети та інші. Для вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: І – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; ІІ – коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; ІІІ і ІY рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет. Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) сприяє одержанню нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглибленню професійних знань, умінь за спеціальністю, професією. До закладів післядипломної освіти належать: академії, інститути, (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих закладів освіти (філіали, факультети, відділення та інші); професійно-технічні заклади освіти; відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах. Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіо навчальні програми тощо. Головним завданням сьогодення є виховання та підготовка молодого покоління, яке реально здатне оцінити, впровадити, а головне – зберегти ідеї демократії, навчити учнів не лише жити в умовах сучасної держави, дотримуватися її законів, відстоювати свої власні права, а й практично реалізувати ці знання життєдіяльності в навчальному закладі. Останнє можливо здійснити лише за допомогою створення системи державно-громадського управління. Основними нормативно-правовими документами, які визначають юридичну можливість впровадження державно-громадського управління у загальноосвітньому навчальному закладі, є такі: 1. Конвенція про права дитини (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року, для України чинна з 27 вересня 1991 року); 2. Європейська хартія про участь молоді в житті комун та регіонів (прийнята Конгресом місцевих і регіональних влад Європи 14 січня 1991 року); 3. Конституція України (прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року); 4. Закон України “Про освіту” (в редакції від 20 вересня 2003 року); 5. Закон України “Про загальну середню освіту” (від 13 травня 1999 року); 6. Положення про середній загальноосвітній навчальний заклад (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №964); 7. Національна доктрина розвитку освіти (затверджена Указом Президента України від 17 квітня 2002 року); 8. Положення про піклувальну раду загальноосвітнього навчального закладу. Така законодавча база дає можливість не тільки створити дієву систему засобів правового регулювання державно-громадського управління закладом освіти, а й конкретизувати, доповнити її внутрішніми документами. Такими документами в закладі освіти мають бути Статут, Положення про раду закладу освіти, піклувальну раду, батьківський комітет загальноосвітнього навчального закладу, Угода про співпрацю між педагогічною радою та радою закладу освіти, Правила внутрішкільного розпорядку та єдині вимоги до учнів в закладі освіти. Управління загальною середньою освітою передбачає залучення громадськості до прийняття управлінських рішень на різних щаблях управлінської вертикалі. Ця вертикаль починається з Міністерства освіти і науки України і закінчується учнем навчального закладу. Способи поєднання громадського та державного управління або залучення громадськості до прийняття управлінських рішень можуть бути різними. Г.Єльнікова визначає такі моделі державно-громадського управління: модель структурно-громадського супроводу, яка передбачає на кожному управлінському щаблі відповідну громадську структуру, основним завданням якої є незалежна експертиза стану справ освітньої галузі, ведення діалогу з владними структурами для збалансування інтересів громадськості та органів управління загальною середньою освітою; модель інформаційно-громадського супроводу, яка передбачає організацію зустрічних потоків інформації. Згори до низу надходить нормативно-правова інформація, а знизу догори – претензійна, реакція виконавців громадськості на нормативно-правову та суспільно-ціннісну інформацію; модель субординаційно-проміжного партнерства, яка передбачає запровадження на всій вертикалі динамічних субординаційних стосунків. До виконання завдань залучається громадськість і стосунки тимчасово перетворюються на партнерські [54,40]. З метою впровадження державно-громадського управління у практику роботи навчальних закладів Київської області реалізуються всі наведені вище моделі. Наприклад, перша модель – під час створення рад школи, піклувальних рад, батьківських комітетів; третя – у створенні тимчасових груп для складання перспективного плану розвитку навчальних закладів, у підготовці до проведення загальношкільних заходів. Зміна моделей відбувається залежно від зміни мети завдань, які в даний час вирішує навчальний заклад. "Запорукою прогресивних змін в освіті України має стати утвердження державно-громадської моделі управління нею, – зазначав Василь Кремень, – урівноваження впливу державного та громадського чинників на стан і перспективи розвитку системи освіти набуває вирішального значення" [6,21]. Упровадження в життя державно-громадської моделі управління повинно передбачати створення і забезпечення активної участі в управлінні школою таких представників: - піклувальної ради, до складу якої входять впливові діячі регіону, громадського активу; вона має сприяти не лише поліпшенню роботи закладу освіти щодо залучення додаткових джерел фінансування, зміцнення матеріально-технічної та науково-методичної баз, піклуватися про учасників навчально-виховного процесу, але й здійснювати громадський контроль за діяльністю всієї школи, зокрема, адміністративного апарату; - ради школи, яка має обиратися і діяти відповідно до положення про раду школи, затвердженим на загальношкільній конференції всіх учасників навчально-виховного процесу; - батьківського комітету; - адміністрації школи; - педагогічної ради; - органів учнівського самоврядування. Для ілюстрування системи управління навчальним закладом наводимо витяг із Примірного статуту навчального закладу, що безпосередньо стосується досліджуваного питання: 1. Управління навчальним закладом здійснюється його засновником (власником). 2. Безпосереднє керівництво навчальним закладом здійснює його директор. Директором може бути тільки громадянин України, який має вищу педагогічну освіту на рівні спеціаліста або магістра, стаж педагогічної роботи не менш як 3 роки. 3. Директор навчального закладу державної та комунальної форм власності та його заступники призначаються і звільняються з посади відповідним органом управління освітою, а приватного – власником (засновником). Призначення та звільнення заступників директора здійснюється за поданням директора з дотриманням чинного законодавства. 4. Вищим органом громадського самоврядування навчального закладу освіти є......... колективу, (загальні збори (конференція), що скликаються не менше одного разу на рік. 5. Делегати загальних зборів (конференції) з правом вирішального голосу обираються від таких трьох категорій: § працівників навчального закладу — зборами трудового колективу; § учнів навчального закладу другого-третього ступеня — класними зборами; § батьків, представників громадськості — класними батьківськими зборами. 6. Кожна категорія обирає однакову кількість делегатів. Визначається така кількість делегатів: від працівників навчального закладу....., учнів....., батьків і представників громадськості...... 7. Термін їх повноважень становить............... 8. Загальні збори (конференція) правочинні, якщо в їхній роботі бере участь не менше половини делегатів кожної з трьох категорій. Рішення приймається простою більшістю голосів присутніх делегатів. 9. Право скликати збори (конференцію) мають голова ради навчального закладу, учасники зборів (делегати конференції), якщо за це висловилось не менше третини їх загальної кількості, директор навчального закладу, засновник. 10. Загальні збори (конференція): § обирають раду навчального закладу, її голову, встановлюють термін їх повноважень; § заслуховують звіт директора і голови ради навчального закладу; § розглядають питання навчально-виховної, методичної і фінансово-господарської діяльності навчального закладу; § затверджують основні напрями вдосконалення навчально-виховного процесу, розглядають інші найважливіші напрями діяльності навчального закладу; § приймають рішення про стимулювання праці керівників та інших педагогічних працівників. 11. У період між загальними зборами (конференцією) діє рада навчального закладу. 12. Метою діяльності ради є: § сприяння демократизації і гуманізації навчально-виховного процесу; § об’єднання зусиль педагогічного і учнівського колективів, батьків, громадськості щодо розвитку навчального закладу та удосконалення навчально-виховного процесу; § формування позитивного іміджу та демократичного стилю управління навчальним закладом; § розширення колегіальних форм управління навчальним закладом; § підвищення ролі громадськості у вирішенні питань, пов’язаних з організацією навчально-виховного процесу. 13. Основними завданнями ради є: § підвищення ефективності навчально-виховного процесу у взаємодії з сім’єю, громадськістю, державними та приватними інституціями; § визначення стратегічних завдань, пріоритетних напрямів розвитку навчального закладу та сприяння організаційно-педагогічному забезпеченню навчально-виховного процесу; § формування навичок здорового способу життя; § створення належного педагогічного клімату в навчальному закладі; § сприяння духовному, фізичному розвитку учнів (вихованців) та набуття ними соціального досвіду; § підтримка громадських ініціатив щодо вдосконалення навчання та виховання учнів, творчих пошуків і дослідно-експериментальної роботи педагогів; § сприяння організації дозвілля та оздоровлення учнів (вихованців); § підтримка громадських ініціатив щодо створення належних умов і вдосконалення процесу навчання та виховання учнів; § ініціювання дій, що сприяли б неухильному виконанню положень чинного законодавства щодо обов’язковості загальної середньої освіти; § стимулювання морального та матеріального заохочення учнів (вихованців), сприяння пошуку, підтримки обдарованих дітей; § зміцнення партнерських зв’язків між родинами учнів (вихованців) та загальноосвітнім навчальним закладом з метою забезпечення єдності навчально-виховного процесу. 14. До ради обираються пропорційно представники від педагогічного колективу, учнів (вихованців) II-III ступенів навчання, батьків і громадськості. Представництво в раді й загальна її чисельність визначаються загальними зборами (конференцією) загальноосвітнього навчального закладу. 15. Рішення про дострокове припинення роботи члена ради з будь-яких причин приймається виключно загальними зборами (конференцією). 16. На чергових виборах склад ради оновлюється не менше ніж на третину. 17. Рада навчального закладу діє на засадах: § пріоритету прав людини, гармонійного поєднання інтересів особи, суспільства, держави; § дотримання вимог законодавства України; § колегіальності ухвалення рішень; § добровільності і рівноправності членства; § гласності. 18. Рада працює за планом, що затверджується загальними зборами (конференцією). 19. Кількість засідань визначається їх доцільністю, але має бути не меншою чотирьох разів на навчальний рік. 20. Засідання ради може скликатися її головою або з ініціативи директора навчального закладу, власника (засновника), а також членами ради. 21. Рішення ради приймається простою більшістю голосів за наявності на засіданні не менше двох третин її членів. 22. У разі рівної кількості голосів вирішальним є голос голови ради. 23. Рішення ради, що не суперечать чинному законодавству та Статуту навчального закладу, доводяться в 7-и денний термін до відома педагогічного колективу, учнів (вихованців), батьків, або осіб, які їх замінюють, та громадськості. 24. У разі незгоди адміністрації навчального закладу з рішенням ради створюється узгоджувальна комісія, яка розглядає спірне питання. 25. До складу комісії входять представники органів громадського самоврядування, адміністрації, профспілкового комітету навчального закладу. 26. Очолює раду навчального закладу голова, який обирається із складу ради. 27. Голова ради може бути членом педагогічної ради. 28. Головою ради не можуть бути директор та його заступники. 29. Для вирішення поточних питань рада може створювати постійні або тимчасові комісії з окремих напрямів роботи. Склад комісій і зміст їх роботи визначаються радою. 30. Члени ради мають право виносити на розгляд усі питання, що стосуються діяльності навчального закладу, пов’язаної з організацією навчально-виховного процесу, проведенням оздоровчих та культурно-масових заходів. 31. Рада навчального закладу: § організовує виконання рішень загальних зборів (конференції); § вносить пропозиції щодо зміни типу, статусу, профільності навчання, вивчення іноземних мов та мов національних меншин; § спільно з адміністрацією розглядає і затверджує план роботи навчального закладу та здійснює контроль за його виконанням; § разом з адміністрацією здійснює контроль за виконанням Статуту навчального закладу; § затверджує режим роботи навчального закладу; § сприяє формуванню мережі класів навчального закладу, обґрунтовуючи її доцільність в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування; § приймає рішення спільно з педагогічною радою про представлення до нагородження випускників навчального закладу золотою медаллю “За високі досягнення у навчанні” або срібною медаллю за “За досягнення у навчанні” та нагородження учнів похвальними листами “За високі досягнення у навчанні” та похвальними грамотами “За особливі досягнення у вивченні окремих предметів”; § разом із педагогічною радою визначає доцільність вибору навчальних предметів варіативної частини робочих навчальних планів, враховуючи можливості, потреби учнів (вихованців), а також тенденції розвитку регіону, суспільства і держави; § погоджує робочий навчальний план на кожний навчальний рік; § заслуховує звіт голови ради, інформацію директора та його заступників з питань навчально-виховної та фінансово-господарської діяльності; § бере участь у засіданнях атестаційної комісії з метою обговорення питань про присвоєння кваліфікаційних категорій вчителям; § виносить на розгляд педагогічної ради пропозиції щодо поліпшення організації позакласної та позашкільної роботи з учнями (вихованцями); § виступає ініціатором проведення добродійних акцій; § вносить на розгляд педагогічної ради та відповідного органу управління освітою пропозиції щодо морального і матеріального заохочення учасників навчально-виховного процесу; § ініціює розгляд кадрових питань та бере участь у їх вирішенні; § сприяє створенню та діяльності центрів дозвілля, а також залучає громадськість, батьків (осіб, які їх замінюють) до участі в керівництві гуртками, іншими видами позакласної та позашкільної роботи, до проведення оздоровчих та культурно-масових заходів з учнями (вихованцями); § розподіляє і контролює кошти фонду загального обов’язкового навчання, приймає рішення про надання матеріальної допомоги учням (вихованцям); § розглядає питання родинного виховання; § бере участь за згодою батьків або осіб, які їх замінюють, в обстеженні житлово-побутових умов учнів, які перебувають в несприятливих соціально-економічних умовах; § сприяє педагогічній освіті батьків; § сприяє поповненню бібліотечного фонду та передплаті періодичних видань; § розглядає питання здобуття обов’язкової загальної середньої освіти учнями (вихованцями); § організовує громадський контроль за харчуванням і медичним обслуговуванням учнів (вихованців); § розглядає звернення учасників навчально-виховного процесу з питань роботи навчального закладу; § вносить пропозиції щодо морального і матеріального заохочення учасників навчально-виховного процесу; § може створювати постійні або тимчасові комісії з окремих напрямів роботи. 32. Склад комісій та зміст їх роботи визначаються радою. 33. При навчальному закладі за рішенням загальних зборів (конференції) може може створюватися і діяти піклувальна рада та..................... 34. Метою діяльності піклувальної ради є забезпечення доступності загальної середньої освіти для всіх громадян, задоволення освітніх потреб особи, залучення широкої громадськості до вирішення проблем навчання і виховання. 35. Основними завданнями піклувальної ради є: § сприяння виконанню законодавства України щодо обов’язковості повної загальної середньої освіти; § співпраця з органами виконавчої влади, організаціями, підприємствами, установами, навчальними закладами, окремими громадянами, спрямована на поліпшення умов навчання і виховання учнів (вихованців) у навчальному закладі; § зміцнення навчально-виробничої, наукової, матеріально-технічної, культурно-спротивної, корекційно-відновної, та лікувально-оздоровчої бази навчального закладу; § організація змістовного дозвілля та оздоровлення учнів (вихованців), педагогічних працівників; § вироблення рекомендацій щодо раціонального використання фонду загальнообов’язкового навчання; § запобігання дитячій бездоглядності; § сприяння працевлаштуванню випускників навчального закладу; § стимулювання творчої праці педагогічних працівників та учнів (вихованців); § всебічне зміцнення зв’язків між родинами учнів (вихованців) та навчальним закладом. 36. Піклувальна рада формується у складі......... осіб з представників місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, навчальних закладів, окремих громадян, у тому числі іноземних. 37. Члени піклувальної ради обираються на загальних зборах (конференції) навчального закладу шляхом голосування простою більшістю голосів. 38. Члени піклувальної ради працюють на громадських засадах. 39. Не допускається втручання членів піклувальної ради в навчально-виховний процес (відвідування уроків тощо) без згоди керівника загальноосвітнього навчаль
|
