Головні задачі управлінняГоловна задача керівників — загальне управління процесом функціонування та розвитку системи. Специфіка їхньої діяльності в тому, що вони головним чином впливають на працівників, які безпосередньо вирішують ті чи інші задачі управління. Головну свою увагу керівники зосереджують на таких трьох напрямках: • прийняття рішень з усіх найважливіших, стратегічних принципових питань діяльності; • здійснення підбору, розстановки, навчання та виховання кадрів; • координація роботи виконавців, ланок і підрозділів організації в цілому. До фахівців апарату управління стосовно навчального закладу звичайно відносять директорів, їх заступників, організаторів, класних керівників і навіть учителів, вихователів, психологів та ін. Вони покликані розв’язувати три взаємозалежні задачі: • одержання, обробка й аналіз інформації про стан справ у організації за своїм конкретним напрямом; • розробка на основі аналітичних даних варіантів рішення окремих функціональних питань; підготовка та розробка конкретних управлінських рішень; • контроль ступеня реалізації управлінських рішень за своїми напрямами. Категорію службовців апарату управління складають секретарі, друкарки, техніки, лаборанти та ін., тобто всі ті, хто здійснює поточний облік і діловодство в апараті управління. Головна їхня задача — інформаційне та технічне обслуговування діяльності керівників і фахівців. Говорячи про керівників, необхідно розрізняти рівні управлінської ієрархії, де функції управління специфічні. Так, вища ланка (директори та їх заступники) у більшому ступені визначає загальний рух організації, її мінливість і напрями розвитку; середня (наприклад, керівники методичних об’єднань, кафедр тощо) – створює життєздатну структуру, що функціонує в єдності, відносної стійкості та мінливості елементів і зв’язків; низова ланка (класні керівники, учителі як керівники навчально-виховного процесу у класі) забезпечує сталість і відтворення певних заданих параметрів, елементів системи, забезпечуючи їхню стійкість. Процес підготовки та реалізації управлінської задачі передбачає п’ять основних етапів: 1) Орієнтований етап — виявлення проблемної ситуації та визначення мети рішення. 2) Інформаційний етап — збирання, обробка й аналіз інформації з проблеми, а також визначення тих обмежень, що залежать як від неї самої, так і від конкретної ситуації. 3) Це вироблення й ухвалення задачі: • вироблення критеріїв прийняття рішень (економічність, надійність, оперативність, дизайн тощо); • формулювання набору альтернативних рішень з можливим залученням виконавців майбутнього рішення. Це важливо в силу дії так званого закону Р.Лікерта, який говорить, що якість і точність виконання конкретних управлінських рішень тим сильніше, чим більше безпосередні учасники виконання завдань беруть участь у прийнятті рішень; • оцінка альтернативних рішень за ступенем їхніх достоїнств, недоліків і можливих наслідків; • вибір оптимального рішення. Тут актуальна проблема співвідношення двох параметрів: часу, протягом якого необхідно прийняти рішення, та якості управлінського рішення. Звичайно оптимальне рішення не приймається внаслідок відсутності необхідного часу для перегляду всіх можливих альтернатив та інформації, пов’язаної з оцінкою кожної альтернативи. 4) Організаційний етап — доведення прийнятого рішення та строків до виконавців, призначення відповідальних, інструктаж, організація взаємодії. 5) Контролюючий етап — урахування та контроль виконання рішення. Як правило, доручається тій групі, що готувала рішення. Причому оцінка праці цієї групи не за кількістю перевірок, а за питомою вагою виконаних у строки наказів.
|
