Поняття трудового договору

ЗМІСТ

 

ВСТУП.. 3

1. Поняття трудового договору. 5

2. Сторони трудового договору. 10

3. Зміст трудового договору. 14

4. Порядок укладення трудового договору. 19

5. Форми та види трудового договору. 24

ВИСНОВОК.. 34

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 35

 

ВСТУП

 

Проведення кардинальних реформ у всіх сферах суспільного життя потребує належним чином організованого правового регулювання, яке характеризується міцною нормативно-правовою основою, логічною послідовністю, ефективним механізмом, відповідністю сучасному стану українського суспільства та процесам, що в ньому відбуваються. Особливо такого регулювання на сьогодні потребує сфера трудових відносин, зокрема в частині нормативно-правової основи укладення та зміни трудового договору. У зазначених відносинах трудовий договір виступає не тільки підставою для їх виникнення, а й основою для трудових правовідносин, які ґрунтуються на його положеннях протягом усього свого існування.

В умовах подолання кризових явищ держава, на жаль, не забезпечує необхідний рівень правового регулювання трудових прав працівників. Особливо критичним є відсутність рівноваги в правах та обов’язках працівників і роботодавців під час укладення, зміни та припинення трудового договору. Крім того, залишається не обґрунтованим принцип виокремлення видів зміни трудового договору, а положення чинного Кодексу законів про працю України про зміни умов праці не повною мірою узгоджуються зі зміною власне трудового договору та його умов.

Трудовий договір як важливий елемент трудового права був і залишається предметом дослідження багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Так, окремі правові аспекти трудового договору висвітлювались у працях вчених: М.Г. Александрова, О.Т. Барабаша, С.Г. Венедіктова Б.К.Бегічева, В.С Гончарової, В.В. Жернакова, І.В. Зуба, С.О. Іванова, Д.О. Карпенка, Л.І. Лазор, Р.3. Лівшиця, А.Р. Мацюка, П.Д. Пилипенко, С.М. Прилипка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, В.Г. Ротаня, Б.С. Стичинського, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, Ю.П. Орловського та ін..

Однак незважаючи на значну кількість наукових праць, процес реформування трудового законодавства потребує додаткових досліджень та напрацювань у сфері застосування поняття трудового договору, визначення порядку його укладення та зміни; запровадження нових, більш сучасних підходів до здійснення всіх процесів, які супроводжують трудові відносини протягом часу їх існування, що мають ґрунтуватися виключно на сутності трудового договору як двостороннього акту волевиявлення сторін, який стане основним регулятором таких відносин.

Метою і завданням цього дослідження є всебічний аналіз, розкриття сутності і особливостей правового регулювання трудового договору.

Для розкриття питання курсової роботи пропонується наступний порядок розгляду питань: визначення поняття трудового договору, сторін трудового договору; розгляд змісту трудового договору та порядку його укладення; визначення та детальний розгляд форм та видів трудового договору.

Поняття трудового договору

 

Трудовий договір, залишаючись основною організаційно-правовою формою залучення громадян до праці, виступає найоптимальнішим способом узгодження інтересів працівника і роботодавця.

Трудовий договір - це основний документ, що конкретизує взаємні права та обов'язки працівника і роботодавця[1]. Безумовно, в силу специфіки трудових відносин принцип свободи трудового договору суттєво обмежений вимогами і умовами, що містяться в нормативно-правових актах. Однак зміст трудового договору, сукупність умов, включених до нього сторонами, в значній мірі впливає на характер виникаючих правовідносин.

Договір (контракт, угода) — це форма документального закріплення партнерських зв’язків (предмета договору, взаємних прав та обов’язків, наслідків порушення домовленостей). Він опосередковує взаємини у процесі праці, виробництва й реалізації продукції чи надання різноманітних послуг[2].

К. Гусов зазначає, що словосполучення «трудовий договір» має багатопланове значення, тобто вживається у різних значеннях в законодавстві та практиці, а також у правознавстві. І цю особливість неможна не враховувати під час обґрунтування поняття трудового договору. На думку К. Гусова, трудовий договір, по-перше, є найважливішим інститутом трудового права, посідає центральне місце в його системі і актах кодифікаційного значення – кодексах законів про працю [3]. П. Пилипенко зазначає, що досить громіздке визначення трудового договору за рахунок перевантаження його посиланням на одну із сторін трудового договору – роботодавця – не відображає реальну суть цього важливого явища[4]. Є окремі підстави вважати, що саме у цій нормі законодавцю не вдалося уникнути традиційних соціалістичних підходів. Так, розуміння форм власності та підприємництва, через що у визначенні фігурують фактично неіснуючі власники підприємств, установ і організацій, замість того, аби раз і назавжди визначитися з проблемою юридичного оформлення використання найманої праці.

Трудовий договір являє собою важливу гарантію права на працю, вибір виду зайнятості і вільне розпорядження здібностями особи у сфері трудової діяльності. В той же час трудовий договір виступає своєрідним юридичним містком – зв’язком між правовідносинами працевлаштування і трудовими правовідносинами. Його укладення означає припинення правовідносин працевлаштування, оскільки мета працевлаштування досягнута.

Словосполучення «трудовий договір» вживається в юридичній сфері як передумова, необхідна для застосування до працівника трудового законодавства. Крім того, трудовий договір виступає в ролі основної юридичної парадигми виникнення трудових правовідносин. Як наслідок, такий вид договору може виступати як єдиний юридичний доконаний факт або у поєднанні з будь-якими іншими юридичними нормами: актом обрання, актом призначення тощо. Підписання трудового договору є головним та основним способом реалізації права на працю, у якому проявляється принцип права на працю та гідну оплату за неї. Існування трудового договору є основним правом громадян, закріпленим у нашій Конституції. Так, згідно з її положеннями кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку працівник вільно обирає або вільно погоджується. Схожа норма закріплена у статті 23 та 24 Загальної декларації прав людини, та зазначає, що тільки самому працівникові належить виняткове право розпоряджатися своїми здібностями до творчої та продуктивної праці.

Наприклад, громадянин може на власний вибір вирішувати, чи працювати йому за трудовим договором (контрактом), чи займатись підприємницькою діяльністю, чи займатись індивідуальною трудовою діяльністю тощо.

Основними характерними ознаками трудового договору вважаються, насамперед: добровільність, відплатність та рівність сторін.

Щоправда, як вірно вказує П. Д. Пилипенко, про рівність сторін у традиційному розумінні цього слова тут говорити не доводиться[5]. Сторони вважаються рівними і незалежними фактично тільки на стадії укладання трудового договору. У цьому процесі як працівник (особа, яка наймається на роботу), так і роботодавець мають право самостійно обирати собі контрагентів майбутнього трудового договору та висувати умови, які кожний з них вважає за потрібне відобразити у його змісті. Після ж укладання трудового договору працівник опиняється у дисциплінарній залежності від роботодавця.

Договір є результатом спільної згоди двох сторін. З юридичного погляду вони (сторони) є взаємно незалежними. В основу договору покладено автономію волі сторін. Вона охоплює, передусім, вибір контрагентів, укладення договору, його зміст та час дії. Так договір – це синонім можливості вступу у трудові відносини. Він тісно пов’язаний з ринковою економікою та заперечує державну регламентацію умов працевлаштування.

Договір сприймається як oсновний механізм адаптації трудового права до ринкових умов, що враховує зміну економічної ситуації, потребу гнучкості трудового права та формування в цьому контексті правового зв’язку між сторонами трудових відносин. Договір дає сторонам змогу використовувати різні форми працевлаштування, наприклад, телепрацю, тимчасову працю.

Наступним напрямком правового регулювання повинно стати впровадження практики телезайнятості в Україні. Для повноцінного використання телезайнятих у роботі необхідне законодавче забезпечення їх діяльності. Потрібно внести відповідні зміни в податкове законодавство, в законодавство про працю, зокрема “Кодекс Законів про працю України”; Закон України “Про зайнятість населення”, а також прийняти закони, які б захищали права і авторство телезайнятих. Наслідками поширенням телезайнятості в суспільстві, як свідчить досвід зарубіжних країн, буде розв’язання низки соціально-економічних, екологічних та інших проблем.

Так, для прикладу, у ряді штатів США діє закон «Про чисте повітря», що надає значні податкові пільги підприємствам, які застосовують телероботу, оскільки їх співробітники не забруднюють навколишнє середовище, приїжджаючи в офіс на автомобілях[6].

Mожливості, які приховує раціональне застосування індивідуального договору, дедалі частіше зауважують та цінують роботодавці і працівники. Проте у науковій лiтeрaтурі звернено увагу на те, що подальший розвиток трудового права є неможливим без збільшення ролі договору, особливо трудового договору.

Дуже важливою проблемою є свобода укладання договорів (контрактна свобода), яка формує автономію вoлi сторін і полягає у тому, що сторони повинні самостійно вступати у правові відносини.

При цьому свобода нe мoжe зводитися лише дo повторення законодавчих норм, тому що у цьому випадку важко було б говорити прo встановлення умов договору між сторонами. Принцип свободи укладення трудового договору нe порушується тоді, коли сторони (роботодавець та пpaцівник, або одна з цих сторін) мають обов’язок укласти трудовий договір як наслідок раніше вираженої волі у діях, які зобoв’язують укласти трудовий договір.

З урахуванням децентралізації законодавства про працю, розширення договірних засад у регулюванні трудових відносин роль трудового договору зростає. Не можна не враховувати і того факту, що в країнах з розвиненою ринковою економікою трудовий договір продовжує залишатись ядром всієї системи трудового права.

Отже, як обґрунтовано зазначає Н. Б. Болотіна, трудовий договір посідає особливе місце в трудовому праві. На підставі трудового договору виникають трудові відносини працівника з роботодавцем, що неминуче спричиняє включення цих суб’єктів у цілу систему відносин, які регулюються трудовим правом[7].

Всі наймані працівники мають однаковий правовий статус, і будь-який власник стосовно таких працівників зобов’язаний дотримуватися всіх правил і гарантій, передбачених трудовим законодавством і колективними договорами й угодами.