СТИЛЬ ПОТУРАННЯ (ЛІБЕРАЛЬНИЙ) КЕРІВНИЦТВА

Його суть полягає в тому, що лідер ставить перед виконавцями проблему, створює необхідні умови для їх роботи. Підлеглі на основі обговорення самостійно ухвалюють рішення і шукають шляху їх реалізації. В результаті виникає «керована автономія» окремих структурних одиниць, що особливо важливо при створенні новин. Лідер же виконує функції консультанта, арбітра, експерта, оцінює отримані результати, винагороджує за успіхи.

Стилю потурання (ліберальному) властиві: прагнення лідера відхилитися від ухвалення рішень або перекласти цю задачу на інших, а також його абсолютно байдуже відношення до справ колективу. Лідер, такий стиль, що вибрав, звичайно надає повну свободу дій своїм підлеглим, пускаючи їх роботу на самоплив. Він привітний в спілкуванні із співробітниками, але грає пасивну роль, не проявляє ініціативи. Необхідну інформацію він дає співробітникам лише на їх прохання. В групі відсутня всяка структуризація праці, скільки-небудь чіткий розподіл завдань, прав і обов'язків. Лідер уникає як позитивних, так і негативних оцінок співробітників, регулювання групових відносин.

Такий лідер з підлеглими звичайно ввічливий, готовий відмінити раніше прийняте їм рішення, особливо якщо це загрожує його популярності. Лібералів відрізняє безініціативність, неосмислене виконання директив вищестоящих органів управління.

З наявного арсеналу засобів дії на колектив основне місце у ліберала займають домовленості і прохання. При виконанні управлінських функцій пасивний, можна сказати «пливе за течією», боїться конфлікти, в основному погоджується з думкою підлеглих.

М'якість в обігу з людьми заважає йому придбати реальний авторитет, оскільки окремі співробітники вимагають від нього поблажок, які він і робить, боячись зіпсувати з ними взаємостосунки. Слідством цього може бути панібратство, «дистанція» лідера з своїми підлеглими на роботі украй незначна. Кінець кінцем, лідер стилю потурання не проявляє скільки-небудь виражених організаторських здібностей, слабо контролює і регулює дії підлеглих, і, як наслідок, його управлінська Діяльність нерезультативна.

Таким чином, кожний з трьох класичних стилів керівництва має характерні форми зовнішнього прояву. Авторитарному керівнику часто властиві: суворий вираз обличчя, різкий непривітний, наказової тон, відділення себе від групи. Демократичному керівнику більше властива товариськість, зовнішня доброзичливість, розпорядження у формі

прохання або рекомендації, переважання в мові «ми» над «я». Найважливішими свідоцтвами стилю потурання часто служать байдужий зовнішній вигляд керівника, його прагнення бути непомітним, запобігливий тон при поводженні із співробітниками.

Багатоманітні управлінські стилі рідко виступають в чистому вигляді. На практиці доводиться спостерігати різні форми їх змішення і особливості прояву. Наприклад, нерідкі випадки, коли форма і зміст дій лідера не співпадають між собою. Наприклад, авторитарний по суті своїй лідер зовні поводиться достатньо демократично. Він із задоволенням вас вислухає, попросить внести пропозиції з обговорюваного питання, подякує за активну участь в розробці, але рішення, про яке йдеться, давно вже прийнято їм одноосібно.

Істотний вплив на прояв стилю керівництва надає специфіка ситуації, своєрідність вирішуваних задачі, кваліфікація і згуртованість членів колективу. Наприклад, в критичній для фірми ситуації навіть демократичний лідер буде вимушений використовувати більш жорсткі методи управління колективом.

Як вирішити, який із стилів керівництва гірше або краще? Відповідь на це питання повинна спиратися на певний критерій, як який багато дослідників використовували такі показники ефективності групи, як продуктивність роботи групи і задоволеність її членів працею.