Студопедия — Розділ 3. Опромінені Шевченком
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Розділ 3. Опромінені Шевченком






 

Михайло Щепкін: «Майбутнє в руці Господа»

 

«Пісня його обірвалася»

 

Того дня — 28 лютого, коли вістка про Шевченкову смерть з’явилася в «Московских ведомостях» на першій шпальті в жалобному обрамленні, — Щепкін грав у ранковому спектаклі Дженкінса в комедії француза Мельвіля «Любов і передсуд». Немає сумніву, що 28 лютого він уже знав про смерть поета. Більше того, Щепкін міг отримати печальну вістку ще напередодні від Осипа Бодянського, який, очевидно, першим у Москві дізнався про кончину Тараса Шевченка. 1 березня «Московский курьер» повідомляв:

«О.М. Бодянский сообщил нам полученное из Петербурга, 26 февраля, телеграфное известие о кончине Т.Г. Шевченка, последовавшей в воскресенье утром. Погребенье... назначено на вторник.

В лице Т.Г. Шевченка малороссийская литература лишилась одного из своих даровитейших поэтов, произведения которого известны и большинству нашей публики по переводам, появлявшимся в разных русских журналах»1.

2 березня, газета «Русская речь» писала:

«26 февраля, в 6 часов утра, скончался в Петербурге известный литератор Тарас Григорьевич Шевченко. И талантом своим, и характером, остававшимся неизменно благородным во всех обстоятельствах жизни, покойный снискал себе всеобщее уважение. Потеря его отзовется глубоко во всех, кто имел возможность наслаж-

__________________________________

1 Очевидно, що текст повідомлення, передусім його другий абзац, складено самим Осипом Бодянським. Привертають увагу акцентування Шевченкової популярності серед російських читачів і висока оцінка його поетичного дару (у Володимира Даля: «дарование — способность, данная Богом»).

даться его произведениями».

Справді, мисляча Москва тужила за Кобзарем. Скажімо, 4 березня приятелька Михайла Максимовича Ольга Кошелєва написала йому з Москви про скорботу, викликану в місті звісткою про Шевченкову смерть.

Знаючи Щепкіна, ми можемо сказати, що він тяжко пережив утрату свого друга. Проте, на превеликий жаль, не збереглося жодного документального свідчення про ці драматичні дні в житті Михайла Семеновича. Автор літопису життя і творчості артиста Теодор Гріц зафіксував лише смерть поета та те, що наступного дня Щепкін грав Сен-Фара у виставі О.Анісе-Буржуа і Т.Баррєра «Актриса», 1 березня — Большова в «Свої люди — поквитаємось», Олександра Островського, 2 березня — Фамусова в «Лихо з розуму» Олександра Грибоєва, 3 березня — Муромського у «Весіллі Кречинського» Олександра Сухово-Кобиліна, 4 березня1 — знову Большова в «Свої люди — поквитаємось»…

5 березня 1861 року зранку Михайло Семенович грав Мореля у французькій комедії «Візник». У цей день, в Прощену неділю, в московських храмах читали маніфест Олександра ІІ про звільнення

 

__________________

1 Цікаво, що в цей день — 4 березня — штаб-офіцер корпуса жандармів у Москві підполковник Воєйков повідомляв управляючого ІІІ Відділенням генерал-ад’ютанта Тимашова, що батько й син (Микола Михайлович) Щепкіни часто бувають у Кузьми Солдатьонкова: «Что же касается до Солдатёнкова и Н.М. Щепкина в имеющихся сообщениях с Герценом, того отвергать никак нельзя, а вместе с тем и нет фактических доказательств в прямых с ним сношениях».

 

 

селян1. Приходить на пам’ять фраза з повісті «Варнак» Тараса Шевченка: «...Слово крепостной. Горькое! проклятое слово! И день тот проклят, в который я его услышал в первый раз!»2.

І звір того не зробить дикий,

Що ви, б’ючи поклони,

З братами дієте... Закони

Катами писані за вас,

То вам байдуже...

 

Цікаво, що 23 квітня 1861 року російський учений і літератор Федір Чижов у листі з Москви до Григорія Галагана критикував царський маніфест про звільнення селян, посилаючись на твори Шевченка. Кажучи про те, що положення маніфесту, написані «далеко від народу», Чижов наводив по пам’яті слова Шевченка: «нема раю на сім світі, хіба що на небі?» Далі продовжував: «А по мне не будет и на небе неба, если не приготовили небо на земле страданиями, полным сочувствием людям,

__________________________

1 Знаходячись у Нижньому Новгороді, Шевченко зазначав 12 листопада 1857 року: «Занимает теперь всех самый животрепещущий вопрос о том, как освободить крестьян от крепостного состояния». 7 грудня 1859 року Тарас Григорович писав Варфоломію Шевченку: «О людській волі я розпитував; але ніхто нічого не знає, коли, як і що з того буде». Яків Полонський згадував, як Шевченко, зайшовши до нього, «згадував про своє дитинство, про своїх рідних, які все ще були кріпаками, скреготів зубами, плакав; нарешті, скрикнувши, так гримнув кулаком об стіл, що чашки з чаєм полетіли на підлогу…» У неділю 19 лютого 1861 року знайомий Шевченкові петербурзький інженер Федір Черненко зайшов до поета, і той замість привітання запитав його:

«”Що?.. є воля? є маніфест? — и, взглянув в глаза гостя, понял ответ... Глубоко вздохнув, он сказал: — Так нема?.. Нема?.. Коли ж воно буде?!” И, пустив крепкую непечатную фразу, Тарас закрыл лицо руками, упал на постель и зарыдал.

Черненко стал его успокаивать, говоря — есть достоверное известие, что царь подписал в тот день манифест об отмене крепостного права, но велел не оглашать его, пока не начнётся пост, то есть до 5 марта, с тем, “чтобы народ встретил свою волю не в кабаках, а в церквях…”»

2 Згадаємо тут предстоятеля Української православної церкви в Канаді митрополита Іларіона, відомого в науковому світі як професор Іван Огієнко. В своїх працях він якось напрочуд просто розповів про Шевченка, як «найбільшого борця проти панщини»: «Коли кажемо, що російська і українська літератури багато зробили для повалення панщизняного рабства, то перше місце в цьому належить безумовно Тарасу Шевченкові! Власне в цьому перша й найбільша заслуга Тараса Шевченка: він найбільше зробив, щоб звалити і в Росії, і в Україні панщину — рабство!»

особенно страждущим... А на это перескажу стихами того же Шевченка: “Страшно впасти у кайдани, умирать в неволі, а ще гірше — спати, спати і спати на волі, і заснути навік-віки, і сліду не кинуть ніякого! Однаково — чи жив, чи загинув...”»

Щепкін, як ми знаємо, не був борцем проти кріпосництва, але в побуті не приховував своїх антикріпосницьких поглядів, особливо після знайом- ства з Шевченком. Олександра Шуберт згадувала: «Болело его сердце о крепостных… От него первого я поняла тяжелое положение крепостного состояния». Якось під час відпочинку на кавказьких водах він сидів наодинці, коли до нього підійшли два генерали. Щепкін встав. Один із генералів його запитав:

— Скажіть, Михайло Семеновичу, чому французький актор, навіть другокласний, розкутий, вільний на сцені, тоді як наш і першокласний зкутий, а другокласний уже бог знає що?

— Це тому, що я перед вами встав.

— Що це значить?

— Я, старик, встав і не смію з вами сидячи розмовляти. А французький старик не зніяковів би. Зніміть кріпосне право, і ми станемо розкутими й вільними.

У спогадах Олександри Шуберт є цікавий момент про те, що Щепкін бурхливо радів царському маніфесту: «Со слезами выражал свой восторг по поводу освобождения». Якось у цей час артист на вечері у Юрія Самаріна виголосив тост у підтримку звільнених селян. За словами Олександра Афанасьєва, «тоста этого и ужина дворяне здешние никак переварить не могут». Це було настільки серйозно, що щепкінський тост мало не послужив приводом для відмови Миколі Щепкіну в призначенні його на щойно введену в Росії посаду мирового судді.

Після смерті Щепкіна Герцен журився: «Что делал старик, доживавший, с одной стороны, до осуществления своей вечной мечты об освобождении крестьян, — в среде пресыщенного либерализма, патриотизма кровожадного по службе, в среде доносов университетских, литературных, окружённый изменниками своей юности, своих благороднейших стремлений?» Щоб вичерпно відповісти на це питання, варто написати окрему книгу, а ми можемо напевне стверджувати, що на початку весни 1861 року великий артист радів з приводу довгоочікуваного

визволення селян із кріпацтва1 і страждав за померлим другом Шевченком.

Починаючи з 6 березня і до 1 травня театри були зачинені на час Посту та Пасхи. Втім, відомо, що в цей період Щепкін виступав у будинку Пашкова на благодійному літературному ранку на користь бідних учнів гімназії. Вийшовши на сцену, він забув вірш, який повинен був читати, що з ним в останні роки, траплялося неодноразово. Ситуацію було швидко виправлено, і Михайло Семенович зійшов зі сцени під захоплені крики «браво!». Втім, Пров Садовський, який був на 30 років молодший, жартома запитав актора, чи він бува не злякався на публіці. Щепкін схлипнув і серйозно відповів: «Мабуть, Пров, на П’ятницьке мене кличуть». Йшлося про П’ятницьке кладовище, де Щепкін хотів бути похований. Якраз на початку 60-х років він якось сказав Олександрі Шуберт: «Ось помреш і за звичаєм потягнуть тебе на родинне кладовище (Даниловське. — В.М.), а я хотів би лежати, де Грановський з друзями…»2.

______________________

1 Сучасник свідчив, що в цей день Михайло Семенович виглядав урочисто: «Весело разгуливал почтенный старец, заложив руки за спину, и ежеминутно распевал: “Ныне отпущаеши раба твоего…”»

2 Волю Щепкіна було виконано.

 

В цьому, здається, незначному епізоді зроблю важливий для нас наголос. Ось про що йдеться. В 50-х рр. артист пережив чорну смугу тяжких втрат. У 1852 р. він болісно сприйняв смерть доньки Фекли і друга Гоголя. В 1854 р. Михайло Семенович поховав матір Марію Тимофіївну. 1857 р. померли сестра Олександра Семенівна і син Дмитро Михайлович. В 1859 р. пішов із життя друг Сергій Аксаков. Щепкін перебував у великій тривозі за життя дружини Олени Дмитрівни. Наприкінці листопада 1858 року він писав Шевченкові: «Жена моя все нездорова, сам я болен морально…» 12 грудня того ж року знову відкрив душу другові: «Жінка дуже було занедужала; тепер, слава Богу, трохи поправилась. А то було теє… і до попа уже доходило діло. Все это на меня старого имеет большое влияние»1 (Виділено мною. — В.М.). Олена Дмитрівна пішла від Щепкіна в 1859 р., і після її смерті жадібний інтерес Щепкіна до життя почав згасати. Не випадково в ті часи з ним трапився перший сердечний напад.

Смерть Тараса Шевченка, здається, вибила останню духовну опору в житті Михайла Щепкіна, і через декілька днів після неї в ньому мимоволі вирвалося: «Мабуть, на П’ятницьке мене кличуть».

Неважко уявити, що Михайло Семенович гірко плакав, перечитуючи статтю Миколи Лєскова «Последняя встреча и последняя разлука с Шевченко», опубліковану 9 березня в «Русской речи». Письменник розповідав, що востаннє зустрічався з Шевченком наприкінці січня 1861 року, коли той уже тяжко хворів і мусів сидіти в своїй кімнаті-майстерні.

 

___________________

1 Листи до Т.Г. Шевченка. — К.: Наукова думка, 1993. С. 150, 152.

 

 

Поет писав про своє самопочування в цей час Варфоломію Шевченку1 22 січня: «Погано я зострів оцей новий поганий рік: другий тиждень не вихожу з хати — чхаю та кашляю. Аж обісіло». Через тиждень, 29 січня, признався Варфоломієві, що зовсім заслаб: «Так мені погано, що я ледве перо в руках держу. І кат його батька знає, коли воно полегшає». Протягом січня й лютого перебіг Шевченкової хвороби набрав загрозливого для жит тя характеру: говорячи сучасною мовою, поглиблювались ознаки серцевої недостатності, почастішали приступи стенокардії, розвинувся набряк легень.

Якраз тоді, коли Лєсков опублікував свої спогади, Марко Вовчок, ще не знаючи про Шевченкову смерть, у листі до нього з Рима писала: «Мій дуже дорогий Тарас Григорович! Чую, що Ви усе нездужаєте та болієте, а сама вже своїм розумом доходжу, як то Ви не бережете себе... Прошу Вас дуже: бережіть себе. Чи таких, як Ви, в мене поле засіяно?»

Ці слова дуже близькі до того, що відчував Щепкін, який з болем вчитувався в рядки Лєскова:

«В комнате, служившей мастерской художнику, никого не было, а на верх я не хотел идти, боясь обеспокоить поэта... “Кто там?” — раздалось в это время сверху. Я узнал голос Шевченко и назвал свою фамилию. “А!... ходить же голубчику сюда”, — отвечал Тарас Григорьевич. Войдя, я увидел поэта: он был одет в коричневую малорос-

_________________________

1 Шевченко Варфоломій Григорович (1821-1892) — троюрідний брат Шевченка та його свояк. Поет познайомився з ним у 1844 р. Першу частину цікавої документальної драми-колажу «Гора» Іван Драч назвав: «Варфоломій Шевченко — поміркована голова». Драч зазначає, що Варфоломій «вчив Тараса, як жити, ще до арешту. Поет не послухав... Коли поет наприкінці свого життя намагався влаштувати Варфоломія на кращу роботу, то саме так він характеризував свого названого брата: чоловік не дуже дурний і не дуже розумний, а дуже-дуже щирий...» Троюрідний брат Шевченка став для нього по суті рідним, користувався великим довір’ям поета, і Варфоломій усім серцем бажав «довести йому по смерті його, що був гідним того». За словами Пантелеймона Куліша, Варфоломій Шевченко така людина, що нею можна похвалитись перед усіма земляками.

 

сийскую свитку на красном подбое и сидел за столом боком к окну. Перед ним стояла аптечная банка с лекарством и недопитый стакан чаю.

“Извинить, будьте ласковы, что так принимаю. Не могу сойти вниз, — пол там проклятый, будь он не ладен. Сидайте”. Я сел около стола, не сказав ни слова. Шевченко мне показался каким-то странным. Оба мы молчали, и он прервал это молчание. Вот пропадаю, — сказал он. — Бачите, яка ледащица з мене зробылась?”

Я стал всматриваться пристальней и увидел, что в самом деле во всем его существе было что-то ужасно болезненное; но ни малейших признаков близкой смерти я не мог уловить на его лице. Он жаловался на боль в груди и на жестокую одышку: “Пропаду”, — заключил он и бросил на стол ложку, которой только что проглотил лекарство. Я старался его успокоить обыкновенными в этих случаях фразами, да впрочем и сам глубоко верил, что могучая натура поэта, вынесшая бездну потрясений, не поддастся болезни, ужасного значения которой я не понимал. “Ну годи обо мне, — сказал поэт, — расскажите мне лучше, что доброго на Украйни”. Я передал ему несколько поклонов от его знакомых... “От як-бы до весны дотянуть! — сказал он, после долгого раздумья, — да на Украйну... Там може б и полегшело, там може-б еще хоть трошки подыхав”1. Мне становилось невыносимо, я чувствовал как у меня набегали слезы...»

Газета випала з Щепкінових рук, артист захлинався сльозами…

Великий російський поет Микола Некрасов відгукнувся віршем «На смерть Шевченка», який я хочу навести у перекладі Миколи Кондратенка:

_______________________

1 Якраз у цей час, 29 січня 1861 року, Шевченко писав брату Варфоломію, якого просив допомогти придбати земельну ділянку й побудувати на ній хату: «Кінчай швидше в Каневі та напиши мені, як кончиш, щоб я знав, що з собою робить весною».

 

Не піддавайтесь надто журливості:

Все передбачено, може, й прикликано.

Так ось і гине за Господа милістю

Славна людина краю великого.

З давнього часу: молодість трудная,

Пристрасті повна, надій та захоплення,

Слово відважне, борня безрозсудная,

Роки заслання, журбою охоплені.

 

Все він спізнав: каземат петербурзький,

Допити, "ласку" жандармськую повністю,

Все - і привільні степи Оренбурзькії,

І її кріпость... В нужді, в невідомості

Жив там зневажений неуків діями,

В гущі солдатській, неволею спутаний,

Міг і померти під посвист шпіцрутенів,

Може, і жив лише тою надією.

 

Та, скоротить не схотівши страждання,

Поберегло його в роки вигнання

Руських людей провидіння грайливеє.

Ось і скінчилась пора нещасливая,

Все те, що з юності ним ще не звідане,

Миле для серця, йому посміхалося.

Тут йому Бог позавидував:

Пісня його обірвалася.

 







Дата добавления: 2015-06-29; просмотров: 407. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Шрифт зодчего Шрифт зодчего состоит из прописных (заглавных), строчных букв и цифр...

Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Принципы резекции желудка по типу Бильрот 1, Бильрот 2; операция Гофмейстера-Финстерера. Гастрэктомия Резекция желудка – удаление части желудка: а) дистальная – удаляют 2/3 желудка б) проксимальная – удаляют 95% желудка. Показания...

Ваготомия. Дренирующие операции Ваготомия – денервация зон желудка, секретирующих соляную кислоту, путем пересечения блуждающих нервов или их ветвей...

Билиодигестивные анастомозы Показания для наложения билиодигестивных анастомозов: 1. нарушения проходимости терминального отдела холедоха при доброкачественной патологии (стенозы и стриктуры холедоха) 2. опухоли большого дуоденального сосочка...

Интуитивное мышление Мышление — это пси­хический процесс, обеспечивающий познание сущности предме­тов и явлений и самого субъекта...

Объект, субъект, предмет, цели и задачи управления персоналом Социальная система организации делится на две основные подсистемы: управляющую и управляемую...

Законы Генри, Дальтона, Сеченова. Применение этих законов при лечении кессонной болезни, лечении в барокамере и исследовании электролитного состава крови Закон Генри: Количество газа, растворенного при данной температуре в определенном объеме жидкости, при равновесии прямо пропорциональны давлению газа...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.012 сек.) русская версия | украинская версия