Основні риси національної філософської культуриПитання 1. Домінанта ідей філософської творчості в структурі національної свідомості. 2. Особливості вітчизняної філософської системи. 3. Діалектика національного духу в історії філософії В.В.Зеньковського. Найбільш послідовно національні особливості вітчизняної філософії розкрив В.В.ЗЕНЬКОВСЬКИЙ (1882—1962). На великому історико-філософському матеріалі у своїй капітальній праці «Історія російської філософії» він простежує всі відтінки філософських поглядів вітчизняних мислителів. Його філософська позиція близька і зрозуміла сучасній людині і цілком відповідає сучасним домінантам нашого буття. Це «філософська творчість», пролежування генезису філософії як «свобідної форми духовної творчості». В основі філософської концепції Зеньковського — розвиток духовної культури слов'янських народів (насамперед у формах релігійного світогляду), яка суттєво відрізняється від духовної культури західних народів. Таким шляхом він віддаляється від «західництва» і виявляє «філософські обдарування» на вітчизняному грунті1. Релігійна свідомість у формах релігійного счітогляду відіграє у Зеньковського інструментальну роль, і вона не несе догматичного навантаження. Більше того, як це не парадоксально, саме релігійна свідомість породжує і стимулює філософську творчість, бо їй властивий не догматизм, а трансценденталізм духовного начала людини. Цей арістотелівський погляд на трансцендентальність творчого джерела філософського мислення (а не філософського сумніву) надає поглядам Зеньковського первісну широту. Зміст філософської думки (філософської свідомості) він знаходить: — у споконвічних інтуїціях як рушійної сили філософії (а не в теорії пізнання); — у натхненні як особливому філософському відчутті (а не в логіці); — у свобідному дослідженні (не обмеженому жорсткими критеріями наукового світогляду); — у використанні позачуттєвого досвіду: морального, естетичного, релігійного (одночасно з чуттєвим — психічним і соціальним); — у філософській творчості (як пошук нових форм розумності в «плані логоса» і методологічних основ), що і є філософська культура. Але філософська творчість не повинна стати самоціллю, інакше вона не буде переконливою, втратить логіку і розумність — ось чому вона завжди має рухатися до побудови філософської системи поглядів. У самого Зеньковського структуру філософії в такій системі можна представити у такий спосіб: 1. Філософський метод (у Зеньковського — чуттєва і позачуттєва інтуїція і метод історизму). 2. Вчення про пізнання (творчі пізнання). 3. Філософська онтологія («духовний онтологізм»). 4. Історія філософії (як історіософія). Зеньковський так визначає філософію: «Філософія є там, де є шукання єдності духовного життя на шляхах його раціоналізації»2. Своєрідність філософії в тому, що у неї не один, а декілька духовних коренів. Головні особливості вітчизняної філософської думки Зеньковський бачив у таких її «славистських» рисах: 1. Первинність «духовного онтологізму» і вторинність теорії пізнання; вітчизняна філософія прямо протилежна «примітивному прагматизму» американської системи поглядів з? Джемсом. Подібний духовний онтологізм виражає не примат «реальності» над пізнанням, а включеність пізнання у саму тканину нашого буття, і наше відношення до світу і діяння в ньому. 2. Пізнання у вітчизняній філософській традиції — лище функція нашого діяння в світі, але це не робить його діючим пізнанням, а скоріше — онтологічним пізнанням (пізнання космічного буття людського духу. — Прим. автора). 3. Антропоцентризм за змістом і теоцентризм за формою, який представлений «темою про людину, про її долю і шляхи, про смисл і цілі історії». Антропоцентризм вітчизняної філософії не геоцентричний '. в цьому розумінні не космоцентричний, бо переносить космос у людську духовність, космоцентру самій людині. 4. Панморалізм вітчизняної філософії (по типу Толстого і Ки-реєвського) як «напружена увага до соціальної проблеми». 5. Історіософічність філософії, яка постійно звернена до «смислу історії», «кінця історії» через призму минулого і «російської душі». Використання суб'єктивно-історичного методу, що переломлює історичний аналіз минулого через оціночний момент історичних подій суб'єктом, що пізнає. 6. Пошук правди як синтезу істини і справедливості. 7. Пошук цілісності і синтетичної єдності реальності на основі «всіх рухів людського духу». ' Див.: Зеньковський В.В. История русской философии. Л., 1991.С. 11—12. 2 Там же. — С. 14.
8. Діалектична та історична єдність вітчизняної філософії із західною (яка часто сприймається як «старанне учнівство»), що є «все людське прагнення» до універсального вираження думок людства. По суті Зеньковський у своєму дослідженні історії вітчизняної філософії і у визначенні її головних особливостей побудував історичну діалектику національного духу («російського духу» з різного його духовного коріння), виразив діалектичні ідеї православної культури, створив філософську систему національної духовності. Розвиток класичної філософської думки на вітчизняному грунті тим самим приводить до побудови певної системи філософських поглядів, як це було в античній філософії, класичній німецькій філософії, Це класичний шлях будь-якої академічної («шкільної» — за Гегелем) філософії, якч досягає високого рівня у своєму розвитку силами тих чи інших філософських шкіл. Київська школа філософської думки виявилась у цьому відношенні переконливою. Філософські ідеї, народжені у Києво-Могилянській академії (ф.Прокопович, І.Гізель, Г.Щербацький, П.Лодій), оригінальні філософські погляди, висловлені «українським Сократом» Г.Сковородою, мали свій плодотворний розвиток у Київській академічній філософії другої половини XIX — початку XX ст. Система філософських поглядів української філософської думки цілком сформувалася до 20-х років нашого століття, що створило ідейно-теоретичну основу для розвитку суспільно-політичної думки і державного будівництва в Україні. Однак історія розпорядилася інакше. Закладені століття тому ідейно-теоретичні передумови отримують умови для реалізації тільки за теперішнього часу. Але головна філософська проблема використання філософських розробок наших співвітчизників полягає не в цьому. Українська філософія, переживши «шкільний період» у своєму розвитку, почала набувати світоглядного забарвлення тільки у 70-ті роки нашого століття. А без розвитку «світоглядної філософії», проходження етапу переходу від умоглядно-шкільної філософії до світоглядно-практичної, причому в різних світоглядних модифікаціях, розвиток нашого суспільства може сильно страждати від ідеалістичних і утопічних заблуджень. Тому завдання вітчизняної філософії — Знайти власний неповторний світогляд на базі міцного фундамента, закладеного нашими класиками.
|
