Міжнародні конференції

Міжнародні конференції є дуже поширеною формою міждержавного співробітництва і скликаються для роз­в'язання політичних, економічних, військових та інших проблем. Як інституціональний механізм міжнародного права і міжнародних відносин вони з'явилися в другій половині XIX сторіччя. В даний час щорічно на різно­манітних рівнях міжнародних відносин проводиться більше 1000 конференцій. На думку деяких спеціаліс­тів, у середині XXI сторіччя щорічно буде проходити приблизно 50 тисяч міжнародних конференцій.

У доктрині міжнародного права під міжнародною конференцією розуміють тимчасовий колективний ор­ган держав — її учасників. Міжнародні конференції не є міжнародними організаціями і суб'єктами міжна­родного права. їх частіше називають багатосторонньою або парламентською демократією.

Таким чином, міжнародна конференція — це зустріч офіційних представників двох або більше держав для обговорення питань, що представяють взаємний інтерес.

Слід мати на увазі, що розрізнення в найменуванні конференції (конгрес, нарада, зустріч і т.д.) не мають особливого юридичного значення.

Водночас слід враховувати, що як правовий інститут міжнародні конференції мають багато спільного з між­народними організаціями:

— вони являють собою збори представників держав;

— для забезпечення діяльності конференції створю­
ються робочі органи (комітети, комісії);

— ці органи діють на основі правил, установлених
державами-учасницями конференції.

Основна відмінність конференцій від міжнародних організацій полягає в тому, що конференції — це тим­часові органи.

і'о, зазвичай цілями міжнародної конферен­ції

а) розроблення і прийняття тексту міжнародного
договору (наприклад, прийняття Конвенції про пра­
во міжнародних договорів на Віденській конферен­
ції 1968-1969 років);

б) обговорення певної актуальної міжнародної
проблеми або проблем і прийняття спільної заяви
(наприклад, Декларація Ріо-де-Жанейро Конферен­
ції ООН з навколишнього середовищу);

в) обмін думками й інформацією з певної міжна­
родної проблеми або проблем і вироблення рекомен­
дацій (наприклад, Гельсінський документ 1992 року
«Виклик часу змін», прийнятий у рамках Конферен­
ції НБСЄ).

Конференції розрізняють за різними основами: — у залежності від суб'єкта, який скликає кон­ференцію:

а) конференції, що скликаються в рамках міжна­
родних організацій (наприклад, кодифікаційні кон­
ференції);

б) конференції, що скликаються поза міжнарод­
ними організаціями;

— у залежності від представництва учасників
конференції:

а) універсальні;

б) регіональні конференції;

— у залежності від рівня представництва дер­
жав, котрі приймають участь у конференціях:

а) конференції за участю вищих керівників дер­
жав;

б) конференції міністрів закордонних справ;

в) конференції послів і т.д;

— у залежності від питань, що входять до по­
рядку денного:

а) конференції мирні;

б) політичні;

в) економічні;

г) дипломатичні;

д) змішані.

— у залежності від періодичності скликання кон­ференцій:

а) періодичні, що скликаються через певний пері­
од часу (наприклад, конференції, що проводилися в
рамках НБСЄ);

б) конференції ad hoc — що скликаються держа-
вою-ініціатором (державами) або міжнародною ор­
ганізацією для одноразової роботи з метою вирішен­
ня певної проблеми. В даний час більшість конферен­
цій, що скликаються, є конференціями ad hoc.

Слід зазначити, що в сучасному міжнародному праві право міжнародних конференцій не кодифіковано. Його джерелами є звичаєві норми й акти міжнародних орга­нізацій.

Конференції скликаються з ініціативи одної або де­кількох держав або міжнародної організації. Скликан­ню конференції передують переговори, під час яких уз­годжуються час і місце проведення конференції, коло учасників, попередній порядок денний. У конференції можуть брати участь спостерігачі (без права вирішаль­ного голосу).

Порядок роботи конференції визначається регламен­тами, що затверджуються учасниками конференції або органами міжнародної організації, котра скликає. Рег­ламенти містять у собі правила процедури, норми яких належать до внутрішнього права конференцій.

Правила процедури звичайно складаються з таких основних положень;

Представництво і повноваження. Делегація кож­ної держави-учасниці конференції включає повноваж­них представників, їхніх заступників і радників. На початку роботи конференції призначається комітет з перевірки повноважень, що, виконавши свою функцію, негайно представляє доповідь конференції.

Посадові особи. Конференція обирає з числа предста­вників держав-учасниць конференції посадових осіб (го­лову, трьох заступників голови і доповідача).

Секретаріат конференції. Він забезпечує усний пе­реклад виступів на засіданнях; одержує, перекладає, роз-

множує, видає і поширює документи; здійснює звукоза­писи засідань і забезпечує їхнє збереження; забезпечує збереження і цілість документів конференції в архівах ООН; виконує всю іншу роботу, що необхідна для підго­товки і проведення конференції.

Відкриття конференції. На своєму першому засіданні конференція обирає голову; підтверджує правила про­цедури, порядок денний; обирає посадових осіб конфе­ренції; приймає рішення про організацію своєї роботи. Порядок ведення засідань. Ніхто не може виступати на конференції, не отримавши попереднього дозволу кон­ференції. Слово ораторам голова надає в тому порядку, у якому вони заявили про своє бажання виступити. Упо­рядкування списку виступаючих доручається секрета­ріату. Конференція може встановити тимчасовий рег­ламент для виступу. Будь-який представник у будь-який час може внести пропозицію про припинення де­батів. Пропозиції і поправки по суті питань представ­ляються в писемній формі в секретаріат конференції, що розсилає їх усім делегаціям.

Прийняття рішень. Рішення конференції можуть прийматися шляхом голосування і консенсусу. Кожна делегація має на конференції один голос.

Допоміжні органи. На конференції звичайно ство­рюються такі комітети: з перевірки повноважень; із забезпечення роботи конференції; з обговорюваних проб­лем; редакційний комітет із підготовки рішення та ін. Мови і звіти про засідання. Зазвичай мовами всесвіт­ньої міжурядової конференції є англійська, французька мови і мова держави, на території якої провадиться кон­ференція. При проведенні конференцій під егідою ООН її мовами будуть офіційні і робочі мови ООН. Але будь-який представник може виступати мовою, котра не є мовою конференції, якщо відповідна делегація забезпе­чує усний переклад на одину із таких мов.

Акти конференції можуть містити тексти міжнарод­них договорів (конвенції), розроблених на конференції, або бути самостійними джерелами міжнародного права.

Таким чином, діяльність конференції визначається діями і взаємодією трьох її основних компонентів: де­легацій держав, керуючих посадових осіб, а також сек­ретаріату і його виконавчого глави.

Література:

1. Актуальные проблемы деятельности международ­
ных организаций /Под ред. Г.И. Морозова. — М., 1982.

2. Ашавский Б.М. Межправительственные конферен­
ции. — М., 1985.

3. Зайцева О.Г. Международные межправительствен­
ные организации. — М., 1983.

4. Коваленко И. И. Международные неправительст­
венные организации. — М., 1976.

5. Крылов СБ. История создания ООН — М., 1960.

6. Моравецкий В. Функции международной органи­
зации. — М.,1976.

7. Основные сведения об Организации Объединенных
Наций. — М., 1995.

8. Шибаева Е.А., Поточный М. Правовые вопросы
структуры и деятельности международных организа­
ций.—М., 1988.

9. Шреплер Х.-А. Международные организации.
Справочник. — М., 1995.

10. Шреплер Х.-А. Международные экономические
организации. Справочник. — М., 1999.

Розділ 10

ПРАВА ЛЮДИНИ І МІЖНАРОДНЕ ПРАВО