Студопедия — Міжнародні акти про права людини і законодавство України 1 страница
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Міжнародні акти про права людини і законодавство України 1 страница






З огляду на особливу важливість прав і свобод лю­дини, що містяться в міжнародних актах, та їхнє наступне закріплення в конституційному і поточному законодав­стві України у формі прав і свобод людини і громадя­нина, представляється доцільним провести порівняль­ну характеристику сприйняття Україною міжнародних стандартів прав і свобод людини.

Такий аналіз вважається актуальним не тільки з пізнавальної точки зору (що є дуже важливим, з огляду на соціальну апатію наших громадян), але і з метою усвідомлення кожним громадянином України демок­ратичності Основного Закону держави, його спрямова­ності на забезпечення і реалізацію прав і свобод люди-


ни і громадянина і виконання ними обов'язків у прак­тично повній відповідності з найвищими міжнародни­ми мірками.

Рівність прав і свобод людини і громадянина Рівність прав і свобод людини і громадянина означає насамперед рівність усіх перед законом і судом.. «Всі люди рівні перед законом і мають право без усякої дискримінації на рівний захист закону. У цьо­му відношенні всякого роду дискримінація повинна бути заборонена, і закон повинний гарантувати всім особам рівний і ефективний захист проти дискримінації за будь-якою ознакою, як-от: раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національ­ного або соціального походження, майнового станови­ща, народження або іншої обставини» (стаття 26 Між­народного пакту про громадянські та політичні права). «1. Всі особи рівні перед судами і трибуналами. Кож­ний має право при розгляді будь-якого карного обвину­вачення, пред'явленого йому, або при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підста­ві закону. Преса і публіка можуть не допускатися на весь судовий розгляд або частину його із міркувань мо­ралі, суспільного порядку або державної безпеки в демо­кратичному суспільстві або коли того вимагають інтере­си приватного життя сторін, або — у тій мірі, у якій це, на думку суду, строго необхідно, — при особливих обста­винах, коли публічність порушувала б інтереси правосуд­дя; проте будь-яка судова постанова по карній або циві­льній справі повинна бути публічною, за винятком тих випадків, коли інтереси неповнолітніх вимагають іншо­го або коли справа стосується матримоніальних супере­чок або опіки над дітьми» (стаття 14 Міжнародного па­кту про громадянські та політичні права).

«Громадяни мають рівні конституційні права і сво­боди та є рівними перед законом. Не може бути приві­леїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, по­літичних, релігійних та інших переконань, статі, етні-


чного та соціального походження, майнового стану, міс­ця проживання, за мовними або іншими ознаками» (чч. 1, 2 статті 24 Конституції України).

«Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непоруш­ними» (стаття 21 Конституції України).

Рівність усіх перед законом означає: що закон, його розпорядження рівною мірою обов'язкові для усіх; що суд рівною мірою доступний для всіх і повинний керу­ватися тільки законом, а не якимись сторонніми мірку­ваннями; що не приймаються до уваги не передбачені законом особливості особи, яка звертається за судовим захистом або відповідає перед судом за свої дії. Обо­в'язок притримуватися закону, його виконання, право використовувати закон у своїх інтересах, а також юри­дична відповідальність перед законом за його порушен­ня є рівним для всіх громадян.

Рівність прав і свобод людини і громадянина озна­чає, що вони признаються за всіма людьми рівною мі­рою, не припускається дискримінація в користуванні правами на яких-небудь підставах, що залежить від природних особливостей особистості і її соціального статусу. Конституція України фіксує широкий перелік таких підстав, що не носить остаточний характер.

Рівність прав і свобод признається за людиною неза­лежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового становища, місця проживання, відношення до релігії, переконань, приналежності до су­спільних об'єднань, а також інших обставин. У залеж­ності від перерахованих вище й інших особистих і со­ціальних ознак людини їй не можуть бути надані які-небудь привілеї або допущено обмеження в правах у порівнянні з іншими.

Рівність прав і свобод містить у собі рівноправність чоловіка і жінки.

Треті статті Міжнародного пакту про економічні, со­ціальні і культурні права і Міжнародного пакту про громадянські і політичні права вказують на те, що дер­жави, котрі беруть участь у даних пактах зобов'язу­ються забезпечити рівне для чоловіків і жінок право


користуватися всіма економічними, соціальними, полі­тичними, громадянськими і культурними правами, пе­редбаченими в пактах.

«Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: на­данням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здо­бутті освіти і професійній підготовці, у праці та винаго­роді за неї; спеціальними заходами щодо охорони пра­ці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєд­нувати працю з материнством; правовим захистом, ма­теріальною і моральною підтримкою материнства і ди­тинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям» (ч. З статті 24 Конституції України).

Специфіка захисту прав жінок на рівність обумов­люється рядом чинників. Справа в тому, що коло груп населення, що мають потребу у підтримці з боку суспіль­ства, держави і навіть міжнародного співтовариства, достатньо велике. Це, зокрема, молодь і пенсіонери, ін­валіди і безробітні, біженці, представники національ­них меншин та ін. И тут особливої уваги вимагають жінки, оскільки саме вони нарівні з чоловіками набагато частіше бувають обмежені у використанні своїх кон­ституційних прав.

Відповідно до міжнародної Конвенції «Про ліквіда­цію усіх форм дискримінації у відношенні до жінок» 1979 року, учасником якої є Україна, дискримінація у відношенні до жінок означає будь-яке розрізнення, ви­ключення або обмеження за ознакою статі, що направ­лене на ослаблення або зводить нанівець визнання, ко­ристування або здійснення жінками, незалежно від їх­нього родиного стану, на основі рівноправністі чолові­ків і жінок, прав людини й основних свобод у політич­ній, економічній, соціальній, культурній, цивільній або будь-якій іншій галузі.

Вкрай загострюється це питання в умовах переходу до ринкової економіки, коли становище жінок усклад­нюється. Зараз уже добре відомі такі визначення, як «фемінізація безробіття», «фемінізація бідності». Мож-


на зазначити і зменшення кількості шлюбів, різке па­діння народжуваності, велику дитячу і материнську смертність і т.д. Тому в ч.З статті 24 Конституції Укра­їни перерахована достатньо велика кількість вимог, умов і пільг, що, на думку законодавця, можуть допомогти розв'язати вкрай складне становище, у якому виявила­ся жінка в нашому суспільстві.

Рівність прав і свобод людини і громадянина Кон­ституція розуміє як рівність можливостей, а не як фак­тичну рівність, що у житті реально недосяжно. Кожна людина в силу суб'єктивних і об'єктивних причин і обставин по-різному реалізує свої можливості, розкри­ває свій творчий потенціал, тому що має неоднакові здіб­ності до ініціативної, самостійної діяльності, що забез­печує відповідний рівень життя.

Зрозуміло, держава повинна використовувати право­ві засоби для зменшення різкої різниці в прибутках громадян. У цих цілях застосовується диференційова­на система податків. Найважливіше значення в цьому плані має ефективна боротьба з кримінальними джере­лами прибутків, що мають широке поширення в житті суспільства на даному етапі. Проте ця боротьба ведеть­ся дуже слабко і неефективно, що призводить до неви­правданого збільшення розшарування населення за прибутками і матеріальним забезпеченням.

Законодавство може закріплювати особливі права для тієї або іншої категорії громадян. Держава надає пере­важне сприяння тим, хто з різних причин не в змозі нарівні з іншими використовувати свої права і свободи (діти, пенсіонери, інваліди, учасники війни та ін.). На­дані цим верствам і категоріям громадян переваги при­родні і ні в якій мірі не порушують принципу рівності прав і свобод людини і громадянина.

Гарантованість прав і свобод особи

Цей принцип одержує правове вираження в різнома­нітних формах — і як спільний початок, властивий ре­алізації всього обсягу прав і свобод особи, і за допомо­гою закріплення конкретних гарантій. Як загальна під­става правового статусу зазначений принцип закріпле-


ний у ряді статей Конституції. Стаття 3 Конституції України встановлює в якості однієї з основ конститу­ційного ладу обов'язок держави за затвердженням і забезпеченням прав і свобод людини. У ч.2 статті 22 Конституції України також установлено, що «Консти­туційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані».

Ці загальні принципи конкретизовані через консти­туційну вимогу неможливості звуження змісту й обся­гу існуючих прав і свобод. Конституція категорично забороняє внесення в неї змін, що порушують права і свободи громадян (стаття 157 Конституції України). У випадку представлення у Верховну Раду законопроек­ту про внесення в Конституцію змін, що стосуються прав і свобод людини і громадянина, на Конституційний Суд України покладений обов'язок з надання висновку сто­совно конституційності такого законопроекту. При від­сутності позитивного висновку Конституційного Суду законопроект відхиляється. Крім цих загальних норм про гарантії, закріплення фактично кожного конкрет­ного права і свободи людини і громадянина супровод­жується вказівкою на умови і засоби гарантій його реалізації.

Суб'єктом, на котрого насамперед покладаються га­рантії здійснення прав і свобод, є держава. Ці гарантії здійснюються через усю систему державних органів. Частина 2 статті 102 Конституції України закріплює, що «Президент України є гарантом державного сувере­нітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадя­нина». Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод, закріплення їхніх гарантій за допомогою зако­нодавчої діяльності.

Відповідно до ч. З статті 55 Конституції України «Ко­жен має право звертатися за захистом своїх прав до Упов­новаженого Верховної Ради України з прав людини». Кожен громадянин України або інша особа, яка знахо­диться на законних підставах в Україні, має право зве­ртатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини, який здійснює пар-


ламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина (див. статтю 101 Конституції України).

Відповідну діяльність у забезпеченні гарантій прав і свобод здійснює Кабінет Міністрів України й інші дер­жавні органи. Проте передбачена Конституцією держав­на система, що покликана забезпечити гарантії прав людини, не завжди спрацьовує. Причиною тому є: від­сутність необхідних механізмів і умов для реалізації багатьох конституційно закріплених прав і свобод гро­мадян; відсутність у ряді випадків необхідної законо­давчої бази; бюрократизм державного апарату, що до-сяг величезних розмірів; непрофесіоналізм багатьох його працівників та ін.

Завдання зі створення умов реалізації прав і свобод виконують не тільки державні структури. У систему та­кого роду суб'єктів входять і органи місцевого самовря­дування. Свою роль грають суспільні об'єднання і, на­самперед, профспілки, творчі спілки, жіночі, молодіжні, ветеранські організації. Конституція України розшири­ла рамки участі і самої людини в захисті своїх прав і свобод. Статтею 62 Конституції України гарантується принцип презумпції невинності. Підозрюваний, обвину­вачуваний або підсудний не зобов'язаний доводити свою невинність, усі сумніви в справі тлумачаться на його користь. Обвинувачення не може грунтуватися на дока­зах, отриманих незаконним шляхом. Підозрюваний, об­винувачуваний або підсудний вважаються невинними, поки їхня провина не буде доведена в судовому порядку і встановлена судовим вироком, що вступив у силу. Ні­хто не може бути засуджений інакше ніж за вироком суду. У випадку скасування судового рішення як непра­восудного, держава відшкодовує матеріальний або мора­льний збиток тим, кому він заподіяний.

Право громадян на юридичний захист від незакон­них дій посадових осіб і державних органів

«3. Кожна держава, що бере участь у дійсному Пакті зобов'язується:


a) забезпечити будь-якій особі, права і свободи якої,
визнані в дійсному Пакті, порушені, ефективний за­
сіб правового захисту, навіть якщо це порушення було
зроблено особами, що діяли в офіційній якості;

b) забезпечити, щоб право на правовий захист будь-
якої особи, яка потребує такого захисту, установлю­
валося компетентними судовою, адміністративною або
законодавчою владою або будь-яким іншим компе­
тентним органом, передбаченим правовою системою
держави, і розвивати можливості судового захисту;

c) забезпечити застосування компетентною вла­
дою засобів правового захисту, коли вони надають­
ся» (п. З статті 2 Міжнародного пакту про грома­
дянські і політичні права).

«Права і свободи людини і громадянина захищають­ся судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службо­вих осіб» (чч. 1,2 статті 55 Конституції України).

«Кожен має право після використання всіх національ­них засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних органі­зацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими зако­ном засобами захищати свої права і свободи від пору­шень і протиправних посягань» (чч. 4, 5 статті 55 Конституції України).

Серед засобів захисту суб'єктивних прав і свобод лю­дини і громадянина дуже важлива роль належить суду. Конституцією передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. У залежності від характеру порушень захист може здійснюватися в по­рядку конституційного, цивільного, карного або адміні­стративного судочинства.

Вперше в Конституції України передбачене і гаран­тується право на оскарження в суді рішень, дій або без­діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування і посадових осіб. Цим самим створе-


ний реальний механізм відповідальності держави пе­ред людиною за свою діяльність, здійснення нею обо­в'язків по визнанню, забезпеченню, реалізації й охоро­ні прав і свобод людини.

З моменту вступу України в Раду Європи громадя­нам України стало доступно, після повного викорис­тання національних засобів захисту своїх суб'єктивних прав і свобод, використання міжнародного механізму, що уже довгий час застосовується в країнах — членах Ради Європи. Це можливість звертання в Європейський суд з прав людини.

Проте право кожного на захист своїх прав і свобод не обмежується тільки європейськими регіональними спостережними, правозахисними інститутами. Існують різні форми захисту і на глобальному міжнародному рівні. Крім судового захисту на національному та між­народному рівнях, особа має можливість захищати свої права і свободи від порушень і протиправних зазіхань також іншими, не забороненими законами засобами, зокрема звертанням до громадськості, використовуючи засоби масової інформації.

У положеннях Конституції України виявляється тен­денція підвищення ролі самої людини в забезпеченні ма­ксимально повного використання своїх прав, збільшення її самостійності в їх реалізації і захисті. Це є наслідком затвердження нових початків взаємовідносин людини і держави, відмови від оцінювання держави як патрона, що направляє діяльність пасивної особистості. Нові орієнти­ри в цій сфері спрямовані на розвиток творчого потенці­алу кожної людини, подолання соціального утриманства, що є важливою умовою історичного прогресу.

Гарантії прав і свобод людини і громадянина, зви­чайно, не обмежуються їхнім конституційним закріп­ленням. Реальне втілення прав і свобод потребує бага­тьох умов, у тому числі таких, що знаходяться за рам­ками права.

Прийнято розрізняти соціально-економічні, політичні, юридичні гарантії прав і свобод.

Соціальноекономічні гаранти передбачають відпо­відне середовище і матеріальну основу, що забезпечу-


ють вільне використання прав і свобод. У числі цих умов — соціальна стабільність, економіка, що ефектив­но розвивається, наявність відповідних виробничих по­тужностей, широкої соціальної інфраструктури — сис­теми різних установ, що дають можливість обслугову­вати усі види соціальних потреб суспільства.

Під політичними гарантіями розуміються: відповід­ним чином орієнтована політика держави, її спрямо­ваність на створення умов, що забезпечують гідне жит­тя і вільний розвиток людини; стійкість політичних структур, їхня здатність до досягнення громадянської згоди, виключення чинників дестабілізації в суспільст­ві; належний рівень політичної культури громадян.

Юридичні гарантії охоплюють усі правові засоби, що забезпечують здійснення й охорону прав і свобод люди­ни і громадянина. До них належать насамперед консти­туційне закріплення як загального принципу гарантій прав і свобод людини і громадянина, так і конкретних гарантій кожного права і свободи. В усіх галузях діючо­го права ці гарантії одержують детальне обгрунтуван­ня. В охороні правових розпоряджень важливу роль ві­діграють правоохоронні органи і, насамперед, суд.

Таким чином, механізм реалізації прав і свобод лю­дини і громадянина покликаний охопити всі сфери ді­яльності із закріплення і забезпечення використання прав і свобод і усі її напрямки, що включають:

— юридичне закріплення гарантій прав і свобод;

— широку систему охорони і захисту державою прав
і свобод, як у забезпеченні їхнього реального викорис­
тання, так і в боротьбі з різноманітного роду їхніми
порушеннями;

— розвиток суспільно-політичної активності грома­
дян;

— розвиток свідомого ставлення до використання
прав і свобод;

— державний і суспільний контроль, спрямований
на охорону прав і свобод;

— підвищення рівня знань кожним своїх прав, сво­
бод і обов'язків;


— розвиток громадських організацій, покликаних охороняти і захищати права і свободи людини і громадянина.

Принцип презумпції невід'ємності прав і свобод лю­дини і громадянина, неприпустимості їх обмеження

Цей принцип виходить з визнання прав і свобод невідчужуваними і приналежними людині від народ­ження. Конституція України закріплює, що «конститу­ційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конститу­цією України» (ч. 1 статті 64).

Даною статтею підтверджується невідчужуваність і непорушність закріплених Конституцією прав і свобод людини і громадянина, а також неприпустимість їх зву­ження. Проте, з огляду на можливі об'єктивні обстави­ни, що можуть виникнути в державі і суспільстві, Кон­ституція України все ж припускає можливість обме­ження прав і свобод людини і громадянина. Конститу­ція встановлює жорсткі вимоги стосовно їх обмеження: вони можуть уводитися тільки в умовах надзвичайно­го або воєнного стану і тільки тимчасово, на визначе­ний законом термін.

Відповідно до Закону України «Про надзвичайний стан» від 26 червня 1992 року, надзвичайний стан — це передбачений Конституцією особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого само­врядування, підприємств, установ і організацій, що тим­часово допускає встановлені даним законом обмежен-ня~в здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, і покладає на них додат­кові обов'язки.

Правовий режим надзвичайного стану спрямований на забезпечення безпеки громадян у разі стихійних лих, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій, а також на за­хист прав і свобод громадян, конституційного ладу при масових порушеннях правопорядку, що створюють за­грозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоп­лення державної влади чи зміни конституційного ладу України насильницьким шляхом.


Метою введення надзвичайного стану є якнайшвидша нормалізація обстановки, відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, нормального функціонування конституційних органів влади, органів місцевого і регіонального самоврядуван­ня й інших інститутів громадянського суспільства. Тому надзвичайний стан вводиться лише при наявності реа­льної загрози безпеці громадян або конституційному ладу, усунення котрої іншими засобами неможливо.

На період надзвичайного стану можуть уводитися наступні заходи:

1) встановлення особливого режиму в'їзду і виїз­
ду, а також обмеження свободи пересування терито­
рією, де впроваджений надзвичайний стан;

2) обмеження руху транспортних засобів і їх огляд;

3) посилення охорони суспільного порядку й об'єк­
тів, що забезпечують життєдіяльність населення і на­
родного господарства;

4) заборона проведення зборів, мітингів, вуличних
ходів і демонстрацій, а також видовищних, спортив­
них та інших масових заходів;

5) заборона страйків.

У разі потреби також можуть бути додатково вжиті наступні заходи:

1) введення комендантської години (заборона зна­
ходитися на вулицях і в інших суспільних місцях
без спеціально виданих перепусток і посвідчень осо­
би у встановлені години доби);

2) призупинення після відповідного попереджен­
ня діяльності політичних партій, громадських орга­
нізацій, масових рухів і самодіяльних об'єднань гро­
мадян, якщо ця діяльність перешкоджає нормаліза­
ції обстановки;

3) перевірка документів у громадян, а в необхід­
них випадках — проведення особистого огляду, огля­
ду речей, транспортних засобів, багажу і вантажів,
службових помешкань і житла громадян;

4) обмеження або тимчасова заборона продажу
зброї, отрутних і сильнодіючих хімічних речовин,
спиртних напоїв;


 

5) тимчасове вилучення в громадян зареєстрова­
ної вогнепальної і холодної зброї і боєприпасів, а в
підприємств, установ і організацій — також навчаль­
ної військової техніки, вибухових, радіоактивних
речовин і матеріалів, що отруюють, і сильнодіючих
хімічних речовин;

6) введення цензури, обмеження на випуск газет;

7) висилка порушників суспільного порядку, що
не є жителями даної місцевості, у місце їхнього про­
живання або за межі місцевості, де введений надзви­
чайний стан, за їхній рахунок;

 

8) заборона виготовлення і поширення інформа­
ційних матеріалів, що можуть дестабілізувати обста­
новку;

9) особливі правила користування зв'язком.

В умовах стихійних лих, епідемій, епізоотій можуть бути застосовані наступні заходи:

1) тимчасове виселення людей із місць, небезпеч­
них для проживання, з обов'язковим наданням їм
стаціонарних або тимчасових житлових помешкань;

2) тимчасова заборона будівництва нових, розши­
рення чинних підприємств та інших об'єктів;

 

3) установлення карантину і проведення інших
обов'язкових санітарно-протиепідемічних заходів;

4) введення особливого порядку розподілу продук­
тів харчування і предметів першої необхідності;

 

5) мобілізація ресурсів державних підприємств,
установ, організацій, зміна режиму їхньої роботи, пе­
реорієнтування на виробництво необхідної в умовах
надзвичайного стану продукції, інші зміни виробни­
чої діяльності, необхідні для проведення аварійно-
рятувальних і відбудовних робіт;

6) використання ресурсів підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності для від­
ведення небезпеки і ліквідації наслідків надзвичай­
них обставин;

7) відсторонення від роботи на період надзвичай­
ного стану керівників державних підприємств, уста­
нов і організацій, від діяльності яких залежить нор-


малізація обстановки в районі надзвичайного стану, у зв'язку з неналежним виконанням ними своїх обов'язків; призначення інших осіб тимчасово вико­нуючими обов'язки зазначених керівників. З метою ліквідації наслідків стихійного лиха, ава­рій і катастроф у мирний час може проводитися цільо­ва мобілізація, обсяги і термін проведення якої визна­чаються Президентом України.

У виняткових випадках, пов'язаних із необхідністю проведення невідкладних аварійно-рятувальних робіт, припускається притягнення працездатного населення і транспортних засобів громадян для виконання зазна­чених робіт за умови обов'язкового забезпечення без­пеки праці. Забороняється притягнення неповнолітніх, а також вагітних жінок до робіт, до можуть негативно вплинути на стан їхнього здоров'я.

Але навіть у таких умовах незаконні дії і переви­щення посадовими особами своїх повноважень, вклю­чаючи порушення гарантій прав громадян, установле­них законом, спричиняють відповідальність, передбаче­ну законом.

Друга частина статті 64 Конституції України перед­бачає неможливість навіть в умовах військового або над­звичайного стану обмеження перерахованих у ній прав. Мова йде про право на: рівність громадян перед зако­ном (стаття 24); громадянство і його зміну (стаття 25); життя (ст.27); повагу гідності людини (стаття 28); сво­боду й особисту недоторканність (стаття 29); звертання в органи державної влади (стаття 40); житло (стаття 47); шлюб (стаття 51); рівність дітей у їхніх правах (стаття 52); захист прав і свобод (стаття 55); на відшко­дування збитку (стаття 56); знання своїх прав і обов'яз­ків (стаття 57); невиконання явно злочинних розпоряд­жень і наказів (стаття 60); відмову від дачі показань стосовно себе, членів своєї сім'ї або близьких родичів (стаття 63), а також про відсутність зворотної сили за­кону (стаття 58); про неможливість повторного притяг­нення до юридичної відповідальності за одне і те ж


правопорушення (стаття 61); про презумпцію невинно­сті (стаття 62).

Неприпустимість обмеження прав і свобод цілком закономірно не означає абсолютизації цього принципу, їхнє використання повинно грунтуватися на дотриман­ні загальновизнаних і природних правил людського спів­існування.

У статті 23 Конституції України передбачається, що здійснення прав і свобод людини і громадянина не по­винно порушувати права і свободи інших осіб. З цього випливає необхідність правомірного використання сво­їх прав кожною людиною, без порушення приписів за­кону, виходу за рамки, насамперед, конституційного поля.

Принцип максимального зрівнювання прав і обов'яз­ків іноземців і осіб без громадянства з правами грома­дян України

«Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, вста­новленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без грома­дянства може бути надано притулок у порядку, встанов­леному законом» (стаття 26 Конституції України).

Під іноземцями слід розуміти осіб, які мають гро­мадянство іноземних держав, а під особами без грома­дянства (апатридами, аполідами) — тих, які взагалі не мають громадянства якоїсь держави. Права іноземців і осіб без громадянства на території України відповіда­ють загальновизнаним нормам міжнародного права. «Гранично можливо наближення правового статусу і режиму проживання осіб без громадянства й інозем­них громадян до національного режиму і правового становища громадян. Це, звичайно, не означає усунення «усіченого» складу політичних прав «негромадян», що не можуть бути в політичній сфері рівноправними з громадянами, — пише М.П. Орзіх, — але передбачає практично рівний обсяг всіх інших прав і свобод».


Більш детально основні права, свободи й обов'язки іноземних громадян і осіб без громадянства, які мешка­ють або знаходяться тимчасово в Україні, закріплені в Законі України від 4 лютого 1994 року «Про правовий статус іноземців».

Пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права і міжнародних договорів, ратифікованих Украї­ною

«Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною на­ціонального законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення від­повідних змін до Конституції України» (стаття 9 Кон­ституції України).

Ці положення мають велике зовнішньополітичне і ' правове значення особливо в умовах активного входжен­ня України у світове співтовариство. По-перше, вони свід­чать про вірність України своїм міжнародно-правовим зобов'язанням, що по своїй правовій силі дорівнюються до національного законодавства і є обов'язковими до ви­конання на її території, а також про повагу норм міжна­родного права. По-друге, вони до деякої міри дають від­повіді на питання практичного використання положень міжнародних договорів в Україні і розкривають їхнє спів­відношення з чинним законодавством України.







Дата добавления: 2015-06-29; просмотров: 423. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

В эволюции растений и животных. Цель: выявить ароморфозы и идиоадаптации у растений Цель: выявить ароморфозы и идиоадаптации у растений. Оборудование: гербарные растения, чучела хордовых (рыб, земноводных, птиц, пресмыкающихся, млекопитающих), коллекции насекомых, влажные препараты паразитических червей, мох, хвощ, папоротник...

Типовые примеры и методы их решения. Пример 2.5.1. На вклад начисляются сложные проценты: а) ежегодно; б) ежеквартально; в) ежемесячно Пример 2.5.1. На вклад начисляются сложные проценты: а) ежегодно; б) ежеквартально; в) ежемесячно. Какова должна быть годовая номинальная процентная ставка...

Выработка навыка зеркального письма (динамический стереотип) Цель работы: Проследить особенности образования любого навыка (динамического стереотипа) на примере выработки навыка зеркального письма...

Эндоскопическая диагностика язвенной болезни желудка, гастрита, опухоли Хронический гастрит - понятие клинико-анатомическое, характеризующееся определенными патоморфологическими изменениями слизистой оболочки желудка - неспецифическим воспалительным процессом...

Признаки классификации безопасности Можно выделить следующие признаки классификации безопасности. 1. По признаку масштабности принято различать следующие относительно самостоятельные геополитические уровни и виды безопасности. 1.1. Международная безопасность (глобальная и...

Прием и регистрация больных Пути госпитализации больных в стационар могут быть различны. В цен­тральное приемное отделение больные могут быть доставлены: 1) машиной скорой медицинской помощи в случае возникновения остро­го или обострения хронического заболевания...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.009 сек.) русская версия | украинская версия