Міжнародні акти про права людини і законодавство України 3 страница. Об'єднання громадян незалежно від назви (рух, спілк , конгрес, асоціація, фонд) вважається політичною партією або громадською організацією.Об'єднання громадян незалежно від назви (рух, спілк, конгрес, асоціація, фонд) вважається політичною партією або громадською організацією. Відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року (із змінами і доповненнями), політичною партією є об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, для яких головною метою є участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого і регіонального самоврядування. Політичні партії створюються з ініціативи громадян України, яким виповнилося 18 років і які не обмежені судом у дієздатності і не перебувають у місцях позбавлення волі. Членами політичних партій можуть бути тільки громадяни України, яким виповнилося 18 років.
Громадяни мають право на участь у професійних спілках із метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами, за родом їхньої професійної діяльності і затверджуються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Всі професійні спілки мають рівні права. Професійні спілки діють відповідно до статутів, що вони приймають, і не підлягають реєстрації в державних органах. Професійні спілки представляють інтереси громадян у сферах виробництва, праці, побуту, культури та ін. їм надане право здійснювати нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю і правил з охорони праці, вони контролюють житло-побутове обслуговування працівників, утримують санаторії, профілакторії, будинки відпочинку, культосвітні, туристичні та спортивні установи. Обмеження, що стосуються членства в політичних партіях і професійних спілках, установлюються винятково Конституцією і законами України. Обмеження у відношенні діяльності політичних партій і громадських організацій встановлені в статті 37 Конституції України. Зокрема, встановлено, що політичні партії і громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань, членами політичних партій не можуть бути іноземці, а також державні службовці органів виконавчої і судової влади, органів місцевого самоврядування й інші категорії громадян. Крім того, не допускається легалізація, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється в судовому порядку, якщо їхньою метою є зміна шляхом насильства конституційного ладу або в якийсь протизаконній формі територіальної цілісності держави та ін. Конституція передбачає, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян або обмежений у правах і свободах за приналежностю або неприналежністю до політичної партії чи громадської організації. Приналежність або неприналежність до якоїсь політичної партії чи громадської організації не може бути основою для надання державою окремих пільг і переваг. Право на страйк належить тільки тим, хто працює, і може бути використано ними для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, що порушуються роботодавцем, у тому числі і державою. Право на мирні збори «Признається право на мирні збори. Користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, що накладаються відповідно до закону і котрі необхідні в демократичному суспільстві в інтересах державної або суспільної безпеки, суспільного порядку, охорони здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших осіб» (стаття 21 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права). Це ж право закріплене в статті 11 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. «Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку — з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей» (стаття 39 Конституції України). Норми статті 39 Конституції України дещо відрізняються від міжнародних норм і стандартів: в остан- • 325
Дана стаття Конституції містить деякі вимоги до організаторів таких заходів для забезпечення їхнього мирного характеру, а також передбачає випадки обмеження цього права, що можуть бути встановлені судом на основі закону і тільки в інтересах національної або суспільної безпеки з метою попередження заворушень і злочинів, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Відповідальність за порушення встановленого порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних ходів і демонстрацій передбачається Кодексом України про адміністративні правопорушення. Право на звернення «Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк» (стаття 40 Конституції України). Суть цього конституційного права полягає в гаран-тованості державою можливості кожного безпосередньо звертатися, направляти індивідуальні та колективні письмові звернення в державні органи, органи місцевого самоврядування й іншим посадовим особам, під якими варто розуміти також пропозиції про поліпшення їхньої діяльності або критику прорахунків у їхній роботі, що є важливим засобом виявлення і виправлення порушень закону, допомоги в їхньому усуненні і попередженні. Порядок розгляду звернень, пропозицій, заяв і скарг регламентується Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року. Право на працю «1. Держави, котрі беруть участь у даному Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної лю- дини на одержання можливості заробляти собі на життя працею, яку він вільно вибирає або на яку він вільно погоджується, і будуть вживати належних заходів до забезпечення цього права. 2. Міри, що повинні бути прийняті державами, котрі беруть участь у даному Пакті з метою повного здійснення цього права, включають програму професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення неухильного економічного, соціального і культурного розвитку і повної виробничої зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні й економічні свободи людини» (стаття 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права). «Держави, що беруть участь у даному Пакті, визнають право кожного на справедливі та сприятливі умови праці, включаючи, зокрема: a) винагороду, що забезпечує як мінімум усім пра — справедливу зарплату і рівну винагороду за пра — задовільне існування для них самих і їхніх сі
b) умови роботи, що відповідають вимогам безпе c) однакову для усіх можливість просування в ро «3. а) Ніхто не повинний примушуватися до примусової або обов'язкової праці; b) у тих країнах, де у виді покарання за злочин
І) будь-яка робота або служба, що не згадується в підпункті «Ь», котру, зазвичай, повинна виконувати особа, яка знаходиться в ув'язненні на підставі законного розпорядження суду, або особа, умовно звільнена від такого ув'язнення; II) будь-яка служба військового характеру, а в тих III) будь-яка служба, обов'язкова у випадках над IV) будь-яка робота або служба, що входить у зви «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання за працю захищається законом» (стаття 43 Конституції України). «Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межи монополії визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів» (стаття 42 Конституції України). Право на працю — одне з основних соціально-економічних прав громадян України. Воно полягає в можливості одержання роботи з оплатою праці відповідно до її кількості і якості не нижче визначеного державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір роботи, що означає виключне право особи на розпорядження своїми здібностями і талантом у творчій і продуктивній роботі. Дуже важливою є норма Конституції, що передбачає обов'язок держави створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантувати рівні можливості у виборі професії і роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів. Необхідно звернути увагу на деяку неузгодженість положень частин першої і другої статті 43 Конституції України. У першій частині вказується на право кожної людини, а в другій частині — говориться про обов'язки держави стосовно громадян. Цим самим підкреслюється, що принцип рівних можливостей у виборі професії або роду трудової діяльності, зокрема, однакова для усіх можливість просування по роботі на більш високі посади, не стосується іноземців або осіб без громадянства.
Заборону примусової праці передбачено в статті 8 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що знайшло свій відбиток у ч. З статті 43 Конституції України. Термін «примусова або обов'язкова праця» означає виконання будь-якої роботи або служби особи під загрозою якогось покарання, роботи, на виконання котрої ця особа не дала своєї згоди або не запропонувала послуг стосовно неї. Юридичні гарантії права на працю закріплені в трудовому, адміністративному і карному законодавстві. Зокрема, трудове законодавство України встановлює гарантії права на працю, до яких належать: неприпустимість необгрунтованої відмови в прийнятті на роботу; заборона переведення працівника на іншу постійну роботу без його згоди; чітка регламентація умов і порядку звільнення від роботи; заборона на звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди профспілкового комітету, за винятками, передбаченими законодавством; встановлення особливих гарантій реалізації права на працю для жінок, неповнолітніх, молодих робітників, спеціалістів і деяких інших категорій працівників; забезпечення деяким категоріям працівників переважного права на залишення на роботі при звільненні працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі при скороченні чисельності або штату; юридичні гарантії зайнятості населення. Забороняється необгрунтована відмова в прийнятті на роботу, так само як і інше пряме або непряме обмеження прав або встановлення переваг при прийнятті на роботу в залежності від походження, соціального і майнового стану, расової або національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігії, місця проживання й інших обставин. Керівник підприємства або інша посадова особа на підприємстві, винні в порушенні трудових прав грома- дян, можуть притягатися до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності. Законодавство України про працю передбачає гарантії, спрямовані на збереження існуючого рівня умов праці. Працівнику гарантується збереження місця роботи або посади при обранні його на виборну посаду, а також збереження середнього заробітку і місця роботи за час, коли він не працював з причин, що признаються законодавством поважними. При направленні працівників на підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи (посада) і здіснюються виплати, передбачені законодавством. Передбачено гарантії зі збереження заробітної плати від незаконного утримання при накладенні матеріальної відповідальності на працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації. Норми трудового права передбачають компенсаційні виплати, спрямовані на відшкодування працівником матеріальних витрат у зв'язку з виконанням трудових обов'язків. Підприємництво, відповідно до Закону України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року, — це гарантована Конституцією України самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик і не заборонена законом діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг і заняттю торгівлею з метою одержання прибутку. Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути: громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені в правоздатності або дієздатності, що виступають безпосередньо або через створених ними юридичних осіб. Право на соціальне забезпечення «Держави, що беруть участь у даному Пакті, визнають право людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування» (стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права). «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати году- ' вальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом» (стаття 46 Конституції України). Конституція України закріплює право громадян на соціальний захист і встановлює види соціального забезпечення. Основні з них передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року (із змінами і доповненнями): трудові пенсії за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника, за вислугу років, а також соціальні пенсії, що призначаються і виплачуються непрацездатним громадянам при відсутності в них права на трудову пенсію. Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року визначає правові, економічні й організаційні основи захисту населення України від безробіття. Безробітними вважаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших прибутків, зареєстровані в державній службі зайнятості, які дійсно шукають роботу і здатні її виконувати. Громадянам України гарантується право на матеріальне забезпечення при тимчасовій непрацездатності, при вагітності, при народженні дитини і по догляду за нею та ін. Соціальний захист непрацездатних громадян здійснюється шляхом створення спеціальних державних установ по догляду за непрацездатними (територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів та ін.). Що стосується захисту громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, то він здійснюється шляхом пенсійного забезпечення і надання їм відповідних компенсацій і пільг. Соціальні права громадян України забезпечуються системою загальнообов'язкового державного соціального страхування. Джерелом коштів соціального страхування є головним чином асигнування з державного бюджету, страхові внески громадян, підприємств, установ і організацій. Реалізація і фінансування чинної системи соціального забезпечення населення України спирається переважно на державне забезпечення і управління. Водночас поглиблення економічних реформ, свобода підприємництва, вільний вибір виду діяльності, регулювання оплати праці через тарифні угоди обумовлюють необхідність виробітки відповідного механізму соціального забезпечення. Концепція соціального забезпечення населення України, схвалена постановою Верховної Ради України від 21 грудня 1993 року, виходить із того, що соціальне забезпечення поширюється на громадян, які працюють за наймом, членів їх сімей і непрацездатних осіб. На громадян, що самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих творчою діяльністю, фермерів та ін., поширюються тільки ті соціальні гарантії, у фінансуванні яких вони беруть участь. Право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я «1. Держави, що беруть участь у даному Пакті, визнають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я. 2. Заходи, що повинні бути вжиті державами, котрі беруть участь у даному Пакті, для повного здійснення цього права, включають заходи, необхідні для: a) забезпечення скорочення мертвонароджуванос b) поліпшення всіх аспектів гігієни зовнішнього
c) попередження і лікування епідемічних, профе d) створення умов, що забезпечували б усім медич «Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло» (стаття 48 Конституції України). «Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя» (стаття 49 Конституції України). «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена» (стаття 50 Конституції України). Відповідно до міжнародних норм Конституція України закріплює право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї. Основним елементом, що визначає життєвий рівень громадян, є отримана ними заробітна плата — винагорода, що за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу. З метою гарантування визначеного розміру оплати працівника за ви- конану ним роботу держава в законодавчому порядку встановлює мінімальну заробітну плату. Право громадян на охорону здоров'я визначається Основами законодавства України про охорону здоров'я. Це право, крім того, передбачає життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний огляд і соціальне обслуговування і забезпечення, що необхідний для підтримки здоров'я людини; безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку; кваліфіковану медику-санітарну допомогу; правовий захист від яких-небудь незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я, і інші права громадян в галузі охорони здоров'я. Право на житло «Держави, котрі беруть участь у даному Пакті, визнають право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, і на безперервне поліпшення умов життя» (стаття 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права). «Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду» (стаття 47 Конституції України). Кожна особа, яка мешкає в Україні, має право на житло. Вона може побудувати будинок і обслуговуючі його спорудження, придбати їх у власність на основі цивільно-правових угод або узяти під оренду. Громадяни України мають право на одержання у встановленому порядку жилого помешкання (квартири) у будинках державного житлового фонду, у будинках суспільного житлового фонду, фонду житло-будівельних кооперативів.
Житлові права громадян України охороняються законом. Ніхто не може бути виселений із жилого помешкання, що займається, або обмежений у праві користування жилим помешканням інакше ніж на основі й у порядку, передбаченому законом. Право на освіту «1. Держави, що беруть участь у даному Пакті, визнають право кожної людини на освіту... 2. Держави, що беруть участь у даному Пакті, визнають, що для повного здійснення цього права: a) початкова освіта повинна бути обов'язковою і b) середня освіта в її різноманітних формах, вклю c) вища освіта повинна бути зроблена однаково шляхом прийняття всіх необхідних заходів і, зокрема, поступового введення безкоштовної освіти; d) елементарна освіта повинна заохочуватися або інтенсифікуватися, по можливості, для тих, хто не проходив або не закінчив повного курсу своєї початкової освіти; є) повинен активно здійснюватися розвиток мережі шкіл усіх ступіней, повинна бути встановлена задовільна система стипендій і повинні постійно поліпшуватися матеріальні умови викладацького персоналу» (стаття 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права). «Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і після-дипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні, культурні товариства» (стаття 53 Конституції України). Реалізація права на освіту дає можливість одержати загальноосвітню і професійну підготовку, необхідну для здійснення трудової діяльності, для змістовного духовного життя. У цьому зацікавлені не тільки сама людина, але і держава, суспільство в цілому, у зв'язку з потребами виробництва, що розвивається, та інших сфер у спеціалістах, здатних у силу загальної різнобічної підготовки опановувати складні сучасні професії. Тому Кбнституція України закріпила обов'язковість повної
Поряд із державними, розвивається і система приватних платних освітніх установ різного роду. Вони є важливим доповненням державної системи і покликані сприяти використанню різних моделей навчання, врахуванню потреб тих, хто навчається, в одержанні бажаного ними обсягу знань. Підтримуючи різні форми освіти і самоосвіти, держава встановлює державні освітні стандарти. Право на участь у культурному житті Право на користування результатами наукового прогресу «1. Держави, що беруть участь у даному Пакті, визнають право кожної людини на: a) участь у культурному житті; b) користування результатами наукового прогре c) користування захистом моральних і матеріаль
|
Громадська організація — це об'єднання громадян для задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних і інших спільних інтересів. Вона може мати міжнародний, всеукраїнський або місцевий статус. Фундаторами громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, яким виповнилося 18 років, а молодіжних і дитячих організацій — із 15-літнього віку.
ніх мова йде про «кожну людину», а в Конституції — тільки про громадян України. Таким чином, установлюються певні обмеження для іноземців і осіб без громадянства при реалізації цього права.
с) терміном «примусова або обов'язкова праця» у даному пункті не охоплюються:
Тим часом подібне редакційне звуження права на працю не відповідає вимогам статей 6 і 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Україною.
Право громадян на житло гарантується шляхом стимулювання державного будівництва і реконструкції як державного та суспільного, так і приватного житлового фонду: розширення обсягу спорудження більш комфортного житла, малоповерхових будинків садового типу; розширення малих і середніх населених пунктів; забезпечення державним житлом громадян, яким потрібно поліпшення Житлових умов; надання пільгових кредитів для спорудження або придбання власного житла, у першу чергу громадянам, які довгий час знаходяться на обліку для поліпшення житлових умов, а також молодим сім'ям; сприяння збільшенню обсягів будівництва, поліпшенню якості і підвищення рівня благоустрою житла в сільських населених пунктах, створення житло-комунальної служби села; подальшого, у міру реформування системи заробітної плати, переходу на самоокупну систему оплати за користування житлом і за комунальні послуги і надання адресних субсидій на ці витрати громадянам, які потребують соціального захисту.
загальної середньої освіти. Батьки або особи, які їх заміняють, зобов'язані забезпечити одержання дітьми цієї освіти. Кожний управі на конкурсній основі безплатно одержати вищу освіту в державній або муніципальній освітній установі або підприємстві. Учням і студентам у відповідних випадках даються державні стипендії і різного роду пільги.
