Державні кордони

Територія однієї держави відокремлюється від те­риторії іншої держави за допомогою державних кор­донів.

У міжнародній доктрині є різні визначення держав­них кордонів. Одні автори визначають державні кордо­ни як лінію, що встановлює межі сухопутної або водної території держави, інші — як юридично обгрунтовану

умовну лінію, що визначає межі не тільки поверхні, але також і надр і повітряного простору, а треті — як фак­тичні або уявлювані лінії на сухопутному, водному і повітряному просторах і надрах, що визначають межі дії державного суверенітету. Проте в цих підходах, що характеризуються поліоб'єктністю складу, можна знайти точки дотику: під державним кордоном розуміється лінія, яка не тільки встановлює просторові межі дер­жавної території, але і межі дії державної влади.

Є також і нормативні визначення державних кор­донів, що містяться в національному законодавстві дер­жав. Так, Закон України «Про державний кордон Ук­раїни» від 4 листопада 1991 року визначає державний кордон як лінію і вертикальну поверхню, що прохо­дить по цій лінії, котрі визначають межі території Ук­раїни, — суші, вод, надр, повітряного простору.

Слід відрізняти державні кордони, що розділяють і розмежовують території суміжних суверенних держав, і адміністративно-територіальні або адміністративні кордони, за допомогою яких здійснюється розмежуван­ня окремих частин однієї держави: адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів федерації і т.п.

Головне завдання державних кордонів полягає у виз­наченні просторових меж територіального верховенства держави й в обмеженні приналежної їй території, котра складає матеріальну основу життєдіяльності народу і самої держави. Належним чином закріплені і визнані, державні кордони підтверджують право держави (титул) на дану територію. В основі існування сучасних кор­донів держав-членів світового співтовариства лежать принципи непорушності і недоторканності державних кордонів, недоторканності та цілісності державної тери­торії, особлива стабільність договорів про кордони.

Сучасне міжнародне право забороняє односторонні, а тим більше насильницькі дії пов'язані зі зміною кор­донів. Проте воно не виключає можливості мирної зміни кордонів за домовленістю між суміжними державами, тобто шляхом укладання міжнародних угод, і відпові­дно до принципів міжнародного права. Водночас вони

можуть бути встановлені в результаті видання внутрі­шньодержавного акту. Так, стаття 2 Закону України «Про державний кордон України», що регулює порядок визначення державного кордону, встановлює, що «дер­жавний кордон України визначається рішеннями Вер­ховної Ради України, а також міжнародними договора­ми України».

Міжнародному праву відомий феномен невизначе-них кордонів, кордонів de facto, що виникають через відсутність демаркації. Такі кордони мають місце в Африці, на Азіатському континенті (наприклад, у да­ний час відзначається повна відсутність юридичного і навіть фактичного кордону між Пакистаном і Афгані­станом), а також у випадку наявності неурегульованого прикордонного спору.

Існують сухопутні, водні і повітряні кордони дер­жави, що розрізняються в залежності від місця проход­ження.

За способами встановлення розрізняють кордони:

а) астрономічні — вони проводяться по меридіа­
нах і паралелях (наприклад, такий кордон проходить
по 38 паралелі між КНДР і Південною Кореєю);

б) орографічні — що проходять по місцевості з ра­
хунком її рельєфу (такі кодони є між переважною
більшістю суміжних держав);

в) геометричні — вони прокладаються шляхом
нанесення прямих ліній (більшість таких кордонів
існує в Африці: між Єгиптом і Суданом, між Єгип­
том і Лівією, Лівією і Чадом та ін.; вони проходять
також між Аляскою (США) і Канадою та ін.).
Сухопутні кордони встановлюються на основі До­
говорів між суміжними державами і, відповідно до цих
договорів, позначаються на місцевості. Водні кордони
поділяються на річкові, озерні, кордони інших водойм
і морські. Кордони на ріках установлюються за зго­
дою між прибережними державами: на судноплавних
ріках — по середині головного фарватеру або по таль­
вегу (лінії найбільших глибин), на несудохідних - по
середині головного рукава ріки. На озерах і інших во-

доймах — по прямій лінії, що з'єднує виходи сухопут­ного кордону до берегів озера або іншого водоймища. Морськими кордонами держави є зовнішні межі її те­риторіального моря або лінія розмежування територі­альних морів суміжних або протилежних держав. Зовнішні межі територіального моря встановлюються законодавством прибережної держави відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного пра­ва. Повітряними кордонами державної території є бо­кові і висотні межі її повітряного простору. Боковою межею повітряного простору є вертикальна площина, що проходить по сухопутній і водній лініям державно­го кордону. Висотні межі державного кордону обмежу­ються 110-115 км.

У відповідності зі статтею 3 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 року державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, установлюється:

1) на суші — по характерних точках і лініях рель­
єфу або ясно видимих орієнтирах;

2) на морі — по зовнішній межі територіального
моря України;

3) на судноплавних ріках — по середині голов­
ного фарватеру або тальвегу ріки; на несудноплав­
них ріках (ручаях) — по їхній середині або по сере­
дині головного рукава ріки; на озерах і інших во­
доймах — по прямій лінії, що з'єднує виходи дер­
жавного кордону України до берегів озера або іншого
водоймища. Державний кордон України, що прохо­
дить по річці (ручаю), озеру або іншій водоймі, не
переміщується як при зміні обрису їхніх берегів
або рівня води, так і при відхиленні русла ріки (ру-
чая) у той або інший бік;

4) на водоймищах гідровузлів, та інших штучних
водоймах — відповідно до лінії державного кордону
України, що проходила на місцевості до їхнього за­
повнення;

5) на залізничних і автодорожніх мостах, греблях
і інших спорудах, що проходять через прикордонні

 

 

ділянки судноплавних і несудноплавних рік (струм­ків), — по середині цих споруд або по їхній техно­логічній осі, незалежно від проходження державно­го кордону України по воді.

У процесі встановлення кордону звичайно розрізня­ють два послідовних етапи:

— делімітація — це визначення в договірному по­рядку загального напрямку проходження лінії держав­ного кордону з позначенням її на картах, схемах і пла­нах. При делімітації складається докладний опис про­ходження лінії кордону, що виключє двояке тлумачен­ня, із нанесенням ЇЇ на карти і схеми (делімітаційні карти) за спеціально обраними і узгодженими природ­ними або штучними точками або орієнтирами (ріками, ручаями, гірськими вершинами, хребтами і т.д.). Делі-мітаційна карта підлягає парафуванню і підписанню, вона також скріплюється гербовими печатками догові­рних сторін. У України проведена делімітація держав­них кордонів із усіма суміжними державами (у 1997 році підписаний договір про делімітацію кордонів із Білорусією, у 1999 році — із Молдавією), за винятком Російської Федерації. Переговори про це між двома державами знаходяться в початковій стадії; демарка­ція — це проведення лінії державного кордону на місце­вості з позначенням її спеціальними прикордонними знаками (пірамідами, стовпами, буями, створними зна­ками, маяками і т.п.). Роботи з демаркації знаходяться під контролем представників суміжних держав і здійснюються прикордонними військами. Відповідно до статті 4 Закону України від 4 листопада 1991 року «дер­жавний кордон України на місцевості позначається ясно видимими прикордонними знаками, форми, розмір і порядок установлення яких визначаються законодав­ством України і міжнародними договорами України». При демаркації складається протокол — докладний опис проходження лінії кордону на місцевості зі схемами, фотографіями й описом кожного прикордонного знака та його відмітних характеристик (розміри, колір, харак­теристики вогнів і т.д.). Повітряні і підземні кордони

не позначаються. В даний час йде процес демаркації українсько-білоруського й українсько-молдавського кордону.

При позначенні лінії кордону на місцевості можливі невеличкі відхилення від делімітаційного опису (особ­ливо поблизу населених пунктів), виникаючі розбіж­ності вирішуються змішаними комісіями, а в особли­вих випадках — на дипломатичних переговорах.

Слід мати на увазі, що всі документи з делімітації і демаркації є складовими частинами договорів про те­риторіальне розмежування, поступку, обмін, продаж те­риторій і підлягають затвердженню вищими органами державної влади суміжних держав, що домовляються.

У разі виникнення необхідності уточнення територ­іальних кордонів суміжних держав проводиться реде­маркація. Редемаркація здійснюється шляхом пере­вірки раніше демаркованого кордону з відновленням, ремонтом (заміною) раніше виставлених прикордонних знаків. Така редемаркація була здійснена, наприклад, у районі ріки Араке на радянсько-турецькому кордоні в 1967-1972 роках.

Особливої актуальності проблематика державного кордону набула в зв'язку з розпадом Союзу РСР і утво­ренням на його території ряду незалежних держав. Потрібно насамперед звернути увагу на достатньо умов­ний характер кордонів між колишніми союзними рес­публіками СРСР — нині незалежними державами. Вони були визначені по адміністративних кордонах між со­юзними республіками, при цьому не була проведена ні їхня делімітація, ні демаркація. З урахуванням цих об­ставин 26 травня 1995 року держави-члени СНД підпи­сали Договір про співробітництво й охорону кордонів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав із державами, що не входять у Співдружність. Основним положенням, що міститься в цьому договорі, було рішен­ня іменувати кордонами лише ті, що є ділянками дер­жавних кордонів учасників Співдружності Незалежних Держав із державами, що не входять у Співдружність. Такими державними кордонами України є лише кордо-

 

ни з Румунією, Польщею, Угорщиною і Словаччиною. Для досягнення цілей договору сторони прийняли на себе взаємну відповідальність за забезпечення охорони своєї ділянки кордону з врахуванням інтересів безпеки сторін (стаття 3). Одночасно з договором було узгодже­не Положення про Раду командуючих прикордонними військами (воно не було підписано Україною, Молдавією й Азербайджаном), у функції якого входить узгодження зусиль з реалізації рішень Ради глав держав СНД, що стосуються прикордонних питань. У 1995 році Радою глав держав СНД була прийнята Концепція охорони зовнішніх кордонів, що закріпила розподіл кордонів на внутрішні і зовнішні. Відповідно до неї на внутрішніх кордонах держав СНД діє режим прозорості кордонів. При їхньому перетинанні громадянами таких держав не потрібно пред'явлення яких-небудь спеціальних доку­ментів, за винятком посвідчення особи. Слід зазначити, що подібний розподіл кордонів на внутрішні (прозорі) і зовнішні встановлено Договором про Європейський Союз, укладеним у 1992 році в Маастрихті. В даний час деякі з держав СНД, зокрема Російська Федерація, готуються до введення зміни порядку перетинання державного кордону для громадян СНД, — таке перетинання буде дозволено тільки при наявності іноземного паспорта. Якщо такі тенденції будуть набирати силу, то незаба­ром внутрішні кордони між державами СНД перетво­ряться в кордони зовнішні.

Для забезпечення недоторканності державних кор­донів і, відповідно, своєї території держава на кордоні увстановлює певний режим, що звичайно називається режимом державного кордону. Відповідно до розділу II Закону України «Про державний кордон України» режим державного кордону України розуміється як порядок перетинання державного кордону України, плавання і перебування українських та іноземних не­військових суден і військових кораблів у територіаль­ному морі і внутрішніх водах України, заходу інозем­них невоєнних суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України і перебування в них, утримання

державного кордону України, провадження різних робіт, промислової та іншої діяльності на державному кор­доні України. Крім цього Закону, режим, державного кордону визначається іншими актами законодавства України і міжнародних договорів України.

У відповідності зі статтею 22 Закону України від 4 листопада 1991 року, з метою встановлення на держав­ному кордоні належного порядку Кабінетом Міністрів України визначається прикордонна смуга, що встанов­люється безпосередньо вздовж державного кордону України, на його сухопутних ділянках або уздовж бе­регів прикордонних рік, озер та інших водоймищ з ура­хуванням особливостей місцевості й умов. У прикор­донну смугу не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Відповідно до нової редакції Закону України «Про державний кордон України» від 18 червня 1996 року в межах території району, міста, селища, сільради, що при­лягає до державного кордону України або до узбереж­жя моря, що охороняється прикордонними військами України, як правило, встановлюються контрольовані прикордонні райони. У контрольований прикордонний район включаються також територіальне море Украї­ни, внутрішні води України і частина вод прикордон­них рік, озер та інших водоймищ України і розташо­вані в цих водах острови.

У прикордонній смузі і контрольованому прикордон­ному районі в порядку, визначеному Кабінетом Мі­ністрів України, встановлюється прикордонний режим, що включає правила в'їзду, тимчасового перебування, проживання, пересування громадян України й інших осіб, провадження робіт, обліку та утримання на при­станях, причалах і в пунктах базування самохідних і несамохідних суден, їхнього плавання і пересування у внутрішніх водах України. Прикордонний режим та­кож поширюється і на територію району, міста, селища, сільради, що прилягає до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється прикордон­ними військами України, де прикордонна смуга і кон­трольований прикордонний район не встановлені.

Дозвіл на в'їзд, тимчасове перебування, проживання, здійснення робіт і пропуск в прикордонну смугу дають і здійснюють Прикордонні війська України разом з органами внутрішніх справ. У необхідних випадках Прикордонні війська України можуть уводити додат­кові тимчасові режимні обмеження на в'їзд і провад­ження робіт у прикордонній смузі (стаття 24 Закону).

Стаття 21 Закону України від 4 листопада 1991 року встановлює, що для вирішення питань, пов'язаних із підтримкою режиму державного кордону України, а також для врегулювання прикордонних інцидентів на визначеній ділянці державного кордону України з чис­ла офіцерів прикордонних військ України признача­ються прикордонні представники України (у деяких країнах вони іменуються прикордонними комісарами). Прикордонні представники України у своїй діяльності керуються законодавством України і міжнародними договорами України. Не врегульовані ними питання вирішуються в дипломатичному порядку.

Залізничне, автомобільне, морське, річкове, паромне, повітряне й інше сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, установлю­ваних Кабінетом Міністрів України відповідно до зако­нодавства України та міжнародних договорів України. Пункт пропуску через державний кордон України — це спеціально виділена територія на залізничних і авто­мобільних станціях,у морських і річкових портах, аеро­портах (аеродромах) із комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, мит­ний та інші види контролю і пропуску через держав­ний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншо­го майна (стаття 9 Закону).

Особи, транспортні засоби, вантажі й інше майно, що перетинають державний кордон України, підлягають прикордонному і митному контролю, у відповідних ви­падках здійснюється також санітарно-карантинний, ве­теринарний і фітосанітарний контроль, контроль за ви­возом із території України культурних цінностей та інший контроль. Пропуск осіб, що перетинають держав-

ний кордон України, здійснюється прикордонними військами України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України. Відпо­відно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлений спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна через державний кордон України.

Виліт українських та іноземних повітряних суден із території України, а також їхня посадка після зльоту на територію України провадяться в аеропортах (на аеродромах), відкритих для міжнародних польотів, де є контрольно-пропускні пункти Прикордонних військ України та митні установи. Для морських (річкових) суден державний кордон відкривається і закривається в останньому порту відплиття або прибуття.

У відповідності зі статтею 20 Закону України «Про державний кордон України» порушниками державно­го кордону України є:

1) особи, які перетнули або намагаються перетну­
ти державний кордон України будь-яким способом
поза пунктами пропуску через державний кордон
України або в пунктах пропуску через державний
кордон України, але з порушенням правил його пе­
ретинання;

2) особи, які проникли або намагаються проник­
нути на українські або іноземні транспортні засоби
закордонного проходження з метою незаконного виї­
зду з території України;

3) іноземні невійськові судна і військові кораблі,
що зайшли в територіальне море або внутрішні води
України з порушенням встановлених правил заходу
в ці води. Іноземні підводні човни й інші підводні
транспортні засоби є порушниками державного кор­
дону України й у тих випадках, коли вони перетина­
ють державний кордон України в підводному поло­
женні або знаходяться в цьому положенні під час
плавання і перебування у водах України;

4) повітряні судна й інші літальні апарати, що
перетнули державний кордон України без відповід-

ного дозволу компетентних органів України або вчи­нили інші порушення правил перельоту через дер­жавний кордон України. Порушенням державного кордону України є також перетинання його будь-яки­ми іншими технічними або іншими засобами без відповідного на це дозволу або з порушенням вста­новленого порядку.