Поняття, правова природа та класифікація цільових фондів.

Цільові фонди коштів виступають публічними фондами, за рахунок ресурсів яких задовольняється публічний інтерес і ви­конуються публічні функції. Через такі фонди здійснюється рух коштів, що складають публічні як фінанси держави, так і фінан­си суспільного (соціального) призначення. Серед напрямів при­значення цільових фондів визначають пом'якшення кризових явиш, в суспільстві,у тому числі й в економіці, шляхом перероз­поділу фінансових ресурсів, які залучаються органами централь­ної та місцевої влади. Крім цього, цільові фонди дають мож­ливість додатково залучити ресурси для виконання державою своїх функцій, а тимчасово вільні кошти можуть бути викорис­тані для потреб соціально-економічного розвитку.

Цільові фонди - один із засобів перерозподілу національного доходу суспільства на користь певних соціальних груп населення. Держава мобілізує в фонди частину прибутків населення для фінансування публічних заходів. На думку деяких фахівців, цільові кошти слідує тлумачити більш широко - як ресурси, включаючи грошові та інші види коштів всіх форм володіння, використання яких враховується бюджетним процесом. При цьому спостерігається різноманітність позабюджетних фондів. Частина фондів, що виникли як позабюджетні, була консолідована до бюджетів, і це створило інститут цільових бюджетних фондів, який до цього існував в бюджетах в неявній формі, тобто по окремих бюджетних коштах встановлювався прямий зв’язок доходів з витратами і останні були обмежені певним кругом об’єктів, що фінансуються. Частина цільових фондів є юридичними особами, але деякі з них представляють лише кошти на рахунку, управління якими доручене існуючим структурам: державним, регіональним, муніципальним, суспільним або навіть комерційним. До цільових відносять також фонди, що акумулюють засоби різних громадських, комерційних організацій і кошти громадян, наприклад недержавні пенсійні фонди. Таким чином, цільовими є будь-які грошові фонди, що виникають в результаті перерозподілу первинних доходів і мають певну цільову спрямованість.

На відміну від бюджету, що виступає централізованим пуб­лічним фондом коштів, але при цьому не характеризується ви­ключною метою спрямування власних ресурсів, які йдуть зага­лом на задоволення публічних потреб у поточному бюджетному періоді, цільові публічні фонди утворюють особливу ланку фі­нансової системи держави. Вони, як правило, мають конкретне цільове призначення та визначену законодавством самостійність. Характерною рисою цільових публічних фондів є чітко визначені джерела формування і напрями використання коштів. Ство­рення таких фондів визначається конкретними потребами, що стоять перед державою, тому відрізняються як їх склад, так і ви­рішення питання щодо включення до бюджету. Кошти, що над­ходять до цільових публічних фондів, переважно спрямовані па проведення соціальної політики держави — фінансування забез­печення зайнятості населення, державного страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, випла­ту державних пенсій тощо.

Отже, особливості цільових фондів України:1. заплановані публічними органами та мають строгу цільову спрямованість; 2. грошові кошти фондів використовуються для фінансування публічних витрат;3. формуються в основному за рахунок обов’язкових відрахувань юридичних і фізичних осіб;4.страхові внески до фондів і взаємини, що виникають при їх сплаті, мають парафіскальну природу, 5. тарифи внесків встановлюються державою і є обов’язковими; 6. грошові ресурси фонду не підлягають вилученню на які-небудь цілі, прямо не передбачені законом; 7. витрачання коштів з фондів здійснюється по розпорядженню Уряду або спеціально уповноваженого на те органу (Правління фонду).

Під публічним фондом коштів розуміють грошовий фонд, порядок формування та використання якого регулюється нормами акта суб'єкта публічної влади та кошти якого спря­мовуються на задоволення публічного інтересу[1].

Створення та діяльність цільових фондів регулюється відпо­відними законами та нормативно-правими актами, прийнятими на виконання таких законів. Кошти, що мобілізуються до цільо­вих фондів, необхідні державі як гарантія постійного та реаль­ного фінансового забезпечення фінансування певних її потреб та завдань, що мають особливе значення і гарантуються законо­давством, в першу чергу, Конституцією України.

Колишній Закон України «Про систему оподаткування» у ст. 2 визначав державні цільові фонди як фонди, що створені відпо­відно до законів України та формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів) із фізичних і юридичних осіб незалежно від форм власності. Проте, чинний Податковий кодекс України не здійснює правового регулювання цільових фондів, це повязанно з досить суттєвими змінами нормативного визначення та стуктури податкової системи України.

На початку 90-х років позабюджетні цільові фонди створю­валися на різних рівнях як бюджетної системи, так і органів дер­жавної влади, особливо — на місцевому рівні за ініціативою міс­цевої влади. За рахунок фінансових ресурсів цих фондів місцева влада вирішувала поточні завдання, і цільовий фонд після цього припиняв існування. У 1996 р. в Україні діяло понад 140 позабю­джетних фондів, створених центральними органами, та близько 300 фондів у кожній області, створених за ініціативою виконав­чих органів місцевого самоврядування. Ці фонди формувалися за рахунок відрахувань до них у порядку, передбаченому для здійснення обов'язкових платежів до державного бюджету. Тому постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1996 р. були ліквідовані всі цільові позабюджетні фонди, діяльність яких не передбачена законодавством[2]^. Із 2001 р., з моменту набрання чинності першої редакції Бюджетного кодек­су України, створення позабюджетних фондів органами дер­жавної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається. Ця норма також перейшла й у нову редакцію Бюджетного кодексу України 2010р. (п.9. ст..13)