Консульські привілеї та імунітети

У відповідності зі статтею 28 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року держава перебу­вання повинна надавати всі можливості для виконання консульською установою своїх функцій. Тому держава перебування на підставі норм міжнародного і внутріш­ньодержавного права надає консульській установі та її персоналу певні привілеї та імунітети для ефективно­го виконання ними своїх функцій.

Розрізняють два види консульських привілеїв та іму­нітетів:

1) привілеї та імунітети консульської установи
як закордонного органу зовнішніх зносин держави;

2) привілеї та імунітети персоналу консульської
установи (особисті привілеї та імунітети).
Відповідно до розділу II Віденської конвенції про

консульські зносини 1963 року до привілеїв та імуні­тетів консульської установи належать такі:

— недоторканність помешкань консульських уста­нов. Власті держави перебування не можуть вступати в консульські помешкання інакше як за згодою глави консульської установи. Проте, згода глави консульської установи може передбачатися у випадку пожежі або іншого стихійного лиха, що потребує невідкладних заходів захисту. Такий режим недоторканності збері­гається навіть у випадку розірвання консульських від­носин між двома державами:

а) держава перебування повинна навіть у випад­ку збройного конфлікту шанувати й охороняти кон­сульські помешкання, а також майно консульства, його архіви;

б) держава, що представляється, може довірити охо­
рону консульських помешкань, а також архіви та
майно, що знаходяться в них, будь-якій третій дер­
жаві, прийнятній для держави, що акредитується;

в) держава, що представляється, може довірити охо­
рону своїх інтересів та інтересів своїх громадян будь-
якій третій державі, прийнятній для держави пере­
бування.

У разі закриття консульства тимчасово або назавж­ди, вищевказані положення застосовуються також у тому випадку, якщо в держави, що представляється, в держа­ві перебування немає ні дипломатичного представницт­ва, ні іншого консульства. Якщо держава, що представ­ляється, не має в державі перебування дипломатичного представництва, але має на її території інше консульст­во, цьому консульству може бути ввірена охорона архі­ву закритого консульства і, за згодою влади держави перебування, виконання консульських функцій в окру­зі закритого консульства;

— фіскальний імунітет, що припускає звільнення
консульських помешкань від усіх державних, район­
них і муніципальних податків, зборів і мит, за винят­
ком тих, що являють собою плату за конкретні види
обслуговування;

— недоторканність консульського архіву і докумен­
тів. Вони недоторканні в будь-який час незалежно від
їхнього місцезнаходження;

— свобода пересувань — держава перебування повин­
на забезпечити всім працівникам консульської уста­
нови свободу пересувань і подорожей її територією;

— свобода зносин консульської установи для всіх
офіційних цілей. Суб'єктами таких зносин виступають
уряд, дипломатичні представництва й інші консульські
установи держави, що представляється, де б вони не зна­
ходилися. При цьому консульська установа може ви­
користовувати всі засоби, які підходять, включаючи
дипломатичних і консульських кур'єрів, дипломатичні
і консульські валізи (поштова торба) і закодовані або
шифровані депеши.

Консульська валіза, подібно до дипломатичної, не під­лягає ні розпечатанню, ні затримці. Проте в тих випад­ках, коли компетентні влади держави перебування ма­ють серйозні підстави думати, що у валізі міститься щось інше, крім передбачених Віденською конвенцією 1963 року предметів, вони можуть вимагати, щоб валіза була розкрита в їх присутності уповноваженим пред­ставником держави, що представляється. У тому випад­ку, якщо власті держави, що представляється, відмов­ляться виконати цю вимогу, валіза повертається в міс­це відправлення. Місця, що утворюють консульську валізу, повинні мати необхідні зовнішні ознаки, що вка­зують на характер вантажу, і можуть містити в собі тільки офіційну кореспонденцію, документи і предме­ти, призначені виключно для офіційного користуван­ня. Валіза доставляється частіше усього консульським кур'єром, який наділяється спеціальним документом, що вказує його статус і кількість місць, що утворюють валізу. При виконанні своїх функцій цей кур'єр знахо­диться під захистом держави перебування. Він корис­тується недоторканністю і не підлягає арешту або за­тримці в будь-якій формі. Перевезення консульської валізи може бути доручене командиру судна або цивіль­ного літака, що повинні пришвартуватися в порту або приземлитися в аеропорті держави перебування. Він також наділяється офіційним документом, у якому вказується число місць, що складають консульську ва­лізу. Але при цьому він не є консульським кур'єром. Консульство може направити осіб із своїх працівників для одержання валізи безпосередньо і безперешкодно в командира судна або літака;

— свобода зносин і контактів із громадянами дер­жави, що представляється. Вона містить у собі таке:

а) такі громадяни можуть вільно спілкуватися з компетентним консульством і їм відкритий віль­ний доступ у таке консульство; консульські посадо­ві особи цього консульства можуть вільно спілкува­тися з зазначеними громадянами і мають вільний доступ до них;

б) компетентні органи держави перебування по­
винні без зайвого зволікання повідомляти консульс­
тво держави, що представляється, якщо в межах її
консульського округу якийсь громадянин держави,
що представляється, ув'язнюється або береться під
стражу в очікуванні судового розгляду, або затриму­
ється в якому-небудь іншому порядку, якщо цей гро­
мадянин цього буде вимагати. Всі повідомлення, що
адресуються своєму консульству цією особою, також
передаються цими органами без зволікання;

в) консульські посадові особи мають право відві­
дувати громадянина своєї держави, який знаходить­
ся в ув'язненні, з метою співбесіди з ним, а також
приймати належних заходів з метою забезпечення
йому представництва.

Крім того, власті держави перебування стосовно кон­сульства зобов'язані:

а) у разі смерті громадянина держави, що пред­
ставляється, повідомити консульство, в окрузі якого
відбулася смерть;

б) повідомити компетентне консульство без зволі­
кання про будь-який випадок, коли призначення
опікуна або піклувальника відповідає інтересам не­
повнолітньої або недієздатної особи — громадянина
держави, що представляється;

в) якщо судно, що має національність держави, що
представляється, зазнало аварії або сіло на мілину в
територіальному морі або внутрішніх водах держа­
ви перебування, або з літальним апаратом, зареєст­
рованим у державі, що представляється, відбувся
нещасний випадок на території держави перебуван­
ня, то власті зобов'язані повідомити найближче до
місця події консульство;

— користування своїм державними прапором і гер­бом у державі перебування. Консульству належить право користування державними прапором і гербом: на бу­динку, що займається консульством; на вхідних дверях цього будинку; на резиденції глави консульської уста­нови; на засобах пересування глави цієї установи, коли це пов'язано з виконанням службових обов'язків.

Слід вказати на те, що згода, яка мається на увазі, глави консульської установи на вторгнення влади дер­жави перебування в консульські помешкання при по­жежі або стихійнім лиху була розцінена СРСР як по­рушення принципу поваги державного суверенітету, що перешкодило підписанню даної Конвенції Радянським Союзом у 1963 році. Водночас практика консульських відносин держав пішла усе ж шляхом отримання до­зволу глави консульської установи властями держави перебування в усіх випадках, коли останні мають намір вступити в консульські помешкання.

На відміну від співробітників дипломатичних пред­ставництв, співробітники консульських установ корис­туються дещо меншими привілеями та імунітетами. До особистих привілеїв та імунітетів відповідно до да­ної Конвенції належать:

— особиста недоторканність консульських посадо­
вих осіб, що означає, що особа не підлягає ні арешту, ні
попередньому ув'язненню інакше як на підставі поста­
нов судової влади у разі вчинення тяжких злочинів.
При цьому поняття «тяжкий злочин» визначається за
законодавством держави перебування. В окремих дво­
сторонніх конвенціях у якості тяжких злочинів визна­
чені діяння, за вчинення яких може бути призначене
покарання понад п'ять років позбавлення волі;

— імунітет від судової й адміністративної юрис­
дикції держави перебування у відношенні дій, вчине­
них консульськими посадовими особами і службовця­
ми при виконанні ними консульських функцій. До дій,
що чиняться ними як приватними особами, застосовна
юрисдикція держави перебування. Працівники кон­
сульської установи можуть визиватися в якості свід­
ків при виробництві судових і адміністративних справ,
але вони не зобов'язані давати показання з питань,
пов'язаних із виконанням їхніх функцій, або надава­
ти офіційну кореспонденцію і документи. Вилучення
з імунітету в сферах цивільної й адміністративної
юрисдикції в консульських агентів такі ж, як і в дип­
ломатичних агентів;

 

— фіскальний імунітет — консульські працівники,
а також члени їхніх родин, за винятком обслуговуючого
персоналу, звільняються від усіх видів податків, мит і
зборів, крім непрямих податків, а також зборів, стягну­
тих за конкретні види обслуговування. Обслуговуючий
персонал звільняється від податків на заробітну плату;

— митні привілеї, що надаються державою перебу­
вання для консульських посадових осіб і службовців, а
також членів їхніх родин, практично еквівалентні ана­
логічним дипломатичним привілеям.

Слід мати на увазі, що обсяг консульських привілеїв та імунітетів, що закріплюються в двосторонніх кон­сульських конвенціях і національному законодавстві держав, залежить від характеру взаємовідносин між кон­кретними державами. Так, якщо держави підтримують дружні та різнобічні відносини, вони можуть надати консульські привілеї та імунітети одна одній в обсязі, що відповідає дипломатичним привілеям та імуніте­там Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Відповідно до ч. 2 статті 46 Конвенції 1963 р. штат­ні консульські посадові особи не повинні займатися в державі перебування якоюсь фаховою або комерційною діяльністю з метою одержання особистих прибутків. Якщо ж консульські посадові особи займаються такою діяльністю, то на них і членів їхніх родин не поширю­ються консульські привілеї та імунітети.

Всі консульські працівники, що користуються при­вілеями та імунітетами, зобов'язані шанувати закони і правила держави перебування і не втручатися у внут­рішні справи цієї держави.