Відкрите море і його правовий режим

За зовнішньою межею територіального моря знахо­дяться простори морів і океанів, що не входять до скла­ду територіальних вод якої-небудь держави й утворю­ють відкрите море.

У статті 1 Конвенції про відкрите море 1958 року поняття «відкрите море» визначається як «усі частини моря, що не входять ні в територіальне море, ні у внут­рішні води якої-небудь держави». Конвенція ООН з морського права 1982 р. установила, що положення Частини VII («Відкрите море») застосовуються до всіх частин моря, що не входять ні у виняткову економічну зону, ні в територіальне море або внутрішні води якої-небудь держави, ні в архіпелажні води держави-архіпе-лагу (ст. 86).

Для характеристики відкритого моря необхідно ви­ділити два критерії, що визначають його статус:

— географічний — який характеризує відкрите море
як частину просторів Світового океану, що не утворю­
ють територію прибережної держави;

— політичний — полягає в тому, що відкрите море
не знаходиться під суверенітетом жодної з держав, усі
держави мають право користуватися на засадах рівнос­
ті відкритим морем у мирних цілях (свобода морепла­
вання, польотів наукових досліджень і т.д.).

У відповідності зі статтею 87 Конвенції ООН з мор­ського права 1982 року всі держави, у тому числі й ті, що не мають виходу до моря, мають свободу відкритого моря, що включають ряд свобод на певну діяльність у відкритому морі — право на: а) свободу судноплавства; б) свободу польотів; в) свободу прокладати підводні ка­белі і трубопроводи; г) свободу рибальства; д) свободу будувати штучні острови й інші установки, що допус-

каються міжнародним правом; є) свободу наукових до­сліджень.

Слід вказати, що зазначений перелік не є обмеже­ним.

Відкрите море резервується для мирних цілей. Ні­яка держава, у відповідності зі статтею 89 Конвенції 1982 року, не вправі претендувати на підпорядкування якоїсь частини відкритого моря своєму суверенітету. У відкритому морі судно підпорядковується юрисдикції тієї держави, під прапором якої воно плаває. Між дер­жавою і судном повинен існувати реальний зв'язок. Цього не можна сказати про практику використання так званих «зручних» прапорів (Панами, Ліберії, Кіпру, Швейцарії й ін.). На жаль, після проголошення незалеж­ності України багато з її суден перейшли під «зруч­ний» прапор, що призводить до поганих наслідків як для самої України, так і для українських моряків і членів їхніх сімей. Слід зазначити, що Конвенція ООН про умови реєстрації морських суден 1986 року обме­жує подібну практику.

Судно, що плаває під прапорами двох і більше дер­жав, дорівнюється до судна, що не має національності. Судно не може перемінити свій прапор під час плаван­ня або стоянки при заходженні в порт, крім випадків зміни права власності на нього. Проте це не стосується суден, що плавають під прапором ООН і деяких інших міжнародних організацій.

Звичайно судно розглядається як частина території держави, у якій воно зареєстровано.

Винятки з цього правила, а отже, і зі свободи судно­плавства, установлюються міжнародними договорами. Так, наприклад, стаття 110 Конвенції з морського права 1982 року встановлює певні права у відкритому морі військових кораблів із припинення незаконної діяль­ності плаваючих там суден. Вони здійснюються шля­хом реалізації права на огляд. Ці дії допустимі за умо­ви, що в командира військового судна виникли підозри в тому, що зустрінуте судно займається піратством, ра­боторгівлею, несанкціонованим віщанням, не має націо-

 

нальності, або якщо на ньому піднятий іноземний пра­пор, або воно відмовляється підняти прапор, але в дійс­ності має ту ж національність, що і даний військовий корабель. У цих випадках військовий корабель робить «перевірку права судна на його прапор». З цією метою його командир може послати шлюпку під командою офіцера до підозрюваного судна. Якщо після перевірки підозри залишаються, він може здійснити подальший огляд на борту цього судна з усією можливою обачніс­тю. Але, якщо ці підозри виявилися необгрунтованими й оглянуте судно не вчинило ніяких дій, які б виправ­дували цю підозрілість, йому повинні бути відшкодова­ні всі заподіяні збитки або шкода.

Кожна держава самостійно визначає умови надання своєї національності суднам, правила реєстрації суден на її території і права судна плавати під її прапором (стаття 91 Конвенції 1982 року). При цьому кожна дер­жава:

а) веде регістр суден;

б) приймає юрисдикцію над кожним судном, що
плаває під її прапором, і його екіпажем;

в) забезпечує контроль здатності суден до пла­
вання;

г) забезпечує безпеку мореплавання, запобігає ава­
рії.

Ні арешт, ні затримка суден не можуть бути зробле­ні у відкритому морі навіть у якості заходу розсліду­вання по розпорядженню якої-небудь іншої влади, крім влади держави прапора судна.

Водночас у влади прибережної держави існує право переслідування по «гарячих слідах». Ця правомочність передбачена статтею 23 Конвенції про відкрите море 1958 року. Переслідування іноземного судна по «гаря­чих слідах» може бути вжито:

а) якщо компетентні влади прибережної держави
мають достатні підстави вважати, що це судно пору­
шило закони і правила цієї держави;

б) переслідування повинне початися тоді, коли іно­
земне судно або одна з його шлюпок знаходяться у

внутрішніх водах, у територіальному морі або в при­леглій зоні держави, що переслідує, і може продов­жуватися за межами територіального моря або при­леглої зони тільки за умови, якщо воно не перерива­ється;

в) право переслідування припиняється, як тільки
переслідуване судно входить у територіальне море
своєї країни або третьої держави;

г) переслідування повинно бути почате після по­
дачі зорового або світлового сигналу;

д) переслідування може здійснюватися тільки вій­
ськовими кораблями або військовими літальними
апаратами, або суднами й апаратами, що знаходяться
на урядовій службі (наприклад, поліцейскими) і спе­
ціально на це уповноваженими.

Право переслідування не може здійснюватися стосов­но військових кораблів, деяких інших суден, що пере­бувають на державній службі (поліцейських, митних).

Право прокладки кабелів і трубопроводів у відкри­тому морі полягає в їхній прокладці по дну відкритого моря за межами континентального шельфу. При про­кладці підводних кабелів і трубопроводів держави по­винні належним чином враховувати вже прокладені кабелі і трубопроводи. Зокрема, не повинні погіршува­тися можливості їхнього ремонту. Одночасно передба­чається відповідальність фізичних і юридичних осіб за заподіяння шкоди або ушкодження як власних, так і інших кабелів і трубопроводів. Але якщо зазначені особи доведуть, що вони понесли збитки або їм заподіяна шкода (пожертвували якорем, мережею або іншою ри­бальською снастю), при вчиненні дій, щоб уникнути ушкодження кабеля або трубопроводу, їм повинно бути надане необхідне відшкодування.

При здійсненні свободи рибальства кожна держава повинна вживати необхідних заходів до збереження жи­вих ресурсів моря і дотримувати інтереси прибереж­них держав.