Міжнародно-правова регламентація умов космічної діяльності

Космічна діяльність держав безупинно розширюєть­ся в міру розвитку науково-технічних можливостей

дослідження і використання космічного простору, що породжує нові потреби в міжнародно-правовому регу­люванні такої діяльності, і, з урахуванням відповідних зобов'язань держав у регулюванні їхнім національним правом.

З огляду на інтенсивний розвиток науково-техніч­ної революції прогнозоване переселення людей на інші космічні тіла, проблема використання міжнародного ко­смічного простору і його міжнародно-правової регла­ментації актуалізується.

У процесі інтенсивної діяльності з освоєння косміч­ного простору усе частіше зіштовхуються інтереси дер­жав, що об'єктивно утруднює міжнародно-правове регу­лювання різних аспектів використання міжнародного ко­смічного простору. Проте в даний час дер'жавами вироб­лені основні шляхи і напрямки космічної діяльності, що або знайшли своє адекватне нормативне закріплення в міжнародних договорах багатостороннього характеру, або робота з міжнародної регламентації таких напрямків уже ведеться. До таких видів діяльності належать:

— безпосереднє телевізійне віщання з космічних су­
путників;

— дистанційне зондування землі з використанням
супутників;

— геостаціонарна орбіта;

— використання в космосі ядерних джерел енергії;

— вивчення проблем охорони біосфери Землі;

— міжнародний контракт із використанням косміч­
них засобів;

— медичні та біологічні дослідження і спостере­
ження;

— вивчення ресурсів інших планет із метою вивчен­
ня можливостей їхньої експлуатації;

— космічна метеорологія та ін.

У той же час слід зазначити, що ряд положень бага­тьох міжнародних угод потребує певного роз'яснення і конкретизації. Так, наприклад, цього вимагає ряд поло­жень Договору про принципи космічної діяльності.

Відповідно до цього міжнародного акту держава, у ре­гістр якої записаний об'єкт, запущений у космічний прос-

 

тір, зберігає юрисдикцію (владні правомочності) стосов­но таких об'єктів, включаючи їхній екіпаж, під час пере­бування в космічному просторі. Тому реєстрація косміч­них об'єктів набуває дуже суттєвого значення.

З урахуванням цього була розроблена й укладена Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 року. Конвенція встановлює:

а) термін «держава, що запускає» означає: держа­
ва, що здійснює або організує запуск космічного об'­
єкта, і держава, із території котрої або з установок
якої здійснюється запуск космічного об'єкта;

б) термін «космічний об»єкт» включає складові
частини космічного об'єкта, а також засоби доставки
його і його частини;

в) термін «держава реєстрації» означає державу,
що запускає, у регістр якої занесений космічний об'­
єкт у відповідності зі статтею II Конвенції.
Відповідно до цієї статті, коли «космічний об'єкт за­
пускається на орбіту навколо Землі або далі в косміч­
ний простір», держава, що запускає, реєструє цей космі­
чний об'єкт шляхом запису у свій відповідний регістр
і інформує Генерального секретаря ООН про ведення
такого регістра.

Генеральний секретар ООН, у свою чергу, веде ре­гістр, у який заноситься інформація, надана державою, що запускає.

Слід враховувати, що зазначені положення поширю­ються також на будь-яку міжурядову організацію, що здійснює космічну діяльність із дотриманням відповід­них положень Конвенції, встановлених у її статті VII.

Угода про діяльність держав на Місяці й інших небес­них тілах 1979 року містить важливі положення, що сто­суються принципів космічної діяльності держав відпо­відно до Договору 1967 року. Угода оголошує небесні тіла та їхні природні ресурси «спільною спадщиною людства» і передбачає необхідність установити спеціаль­ний режим експлуатації природних ресурсів Місяця й інших небесних тіл, коли «буде очевидним, що така екс­плуатація стане можливою найближчим часом».

У даній угоді також передбачено, що поверхня або надра Місяця, а також ділянки його поверхні або надр чи природні ресурси там, де вони знаходяться, не мо­жуть бути власністю якоїсь держави, міжнародної між­урядової або неурядової організації або неурядової уста­нови або будь-якої фізичної особи. Розміщення на по­верхні Місяця або в її надрах персоналу, космічних апаратів, устаткування, установок, станцій і споруд, вклю­чаючи конструкції, нерозривно пов'язані з його поверх­нею або надрами, не створює права власності на поверх­ню або надра Місяця або його ділянки.

У той же час Угода передбачає, що держави мають пра­во при проведенні наукових досліджень збирати на Міся­ці й інших небесних тілах зразки мінеральних та інших речовин і вивозити їх відтіля. Такі зразки залишаються в розпорядженні тих держав, що забезпечили їхній збір, і можуть використовуватися ними для наукових цілей. Але бажаним є надання таких зразків у розпорядження ін­ших заінтересованих держав і міжнародного наукового співтовариства для проведення наукових досліджень.

Дозволяється також використання мінеральних та інших речовин Місяця й інших небесних тіл для під­тримки життєдіяльності експедицій.

Угода вимагає від держав уживати заходів для запо­бігання внесення несприятливих змін у навколишнє при­родне середовище Землі, як внаслідок доставки позазем­ної речовини, так і яким-небудь іншим шляхом.

Цій же меті слугують положення Конвенції про за­борону воєнного або будь-якого іншого ворожого ви­користання засобів впливу на природне середовище 1977 року, що забороняють застосування будь-яких науково-технічних засобів, у тому числі і космічних, для впливу на погоду і клімат Землі, якщо такі засоби можуть викликати довгострокові руйнівні або згубні для природи наслідки.

Відповідно до Договору про принципи 1967 року дер­жава, у регістр якої занесений об'єкт, запущений у ко­смічний простір, зберігає юрисдикцію і контроль над таким об'єктом і над будь-яким екіпажем цього об'єк­та під час їхнього перебування в космічному просторі, у

 

тому числі і на небесному тілі. Це означає, зокрема, що юрисдикція держави запуску поширюється на екіпаж запущеного об'єкта незалежно від громадянської приналежності його членів.

Угода про врятування космонавтів, повернення кос­монавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір 1968 року передбачає обов'язок кожної її сторо­ни, що одержує відомості або виявляє, що екіпаж косміч­ного корабля потерпів аварію, або знаходиться в стані лиха, чи здійснює вимушену або ненавмисну посадку на території, що знаходиться під її юрисдикцією, у відкри­тому морі або в будь-якому іншому місці, що не знахо­диться під юрисдикцією якоїсь держави, негайно спові­щає про це владу, що здійснила запуск, або негайно спові­щає про це для загального відома, а також інформує про це Генерального секретаря ООН для тих же цілей.

Якщо екіпаж космічного корабля приземлився на територію даної сторони Угоди, вона негайно вживе всіх можливих заходів для його рятування і надання йому всієї необхідної допомоги. Екіпаж корабля повинний бути також у безпеці і негайно повернутий представни­кам влади, що здійснили запуск.

Якщо кожна сторона Угоди, яка одержує відомості або виявляє, що космічний об'єкт або його складові частини повернулися на Землю на територію, що зна­ходиться під її юрисдикцією або у відкритому морі, або в будь-якому іншому місці, вона інформує про це владу, що здійснила запуск, і Генерального секретаря ООН.

Кожна сторона, у межах юрисдикції якої виявлений космічний об'єкт або його складові частини, на прохан­ня влади, що здійснила запуск, і з її допомогою, якщо її попросять, вживає таких заходів, які вона вважає прак­тично здійсненними для рятування цього об'єкта або його складових частин.

Конвенція про міжнародну відповідальність за збит­ки, завдані космічними об'єктами, 1972 року встанов­лює, що держава, яка запускає, несе абсолютну відпові­дальність за виплату компенсації за збитки, завдані її космічним об'єктом на поверхні Землі або повітряно­му судну в польоті.

Якщо в будь-якому місці, крім поверхні Землі, кос­мічному об'єкту однієї держави, що запускає, або осо­бам чи майну на борту такого космічного об'єкта за­вдана шкода космічним об'єктом іншої держави, що запускає, то остання відповідає тільки в тому випадку, коли шкода завдана з її провини або з вини осіб, за яких вона відповідає.

Термін «шкода» у такому випадку означає позбав­лення життя, тілесне ушкодження або інше ушкоджен­ня здоров'я чи знищення або ушкодження майна дер­жав чи фізичних або юридичних осіб або майна міжна­родних міжурядових організацій.

Термін «космічний об»єкт» охоплює складові части­ни космічного об'єкта, засоби його доставки, а також його частини.

Це лише деякі істотні положення відповідних загаль­них міжнародних договорів, що регулюють космічну ді­яльність, але з них уже стає ясним, наскільки складним і багатогранним є об'єкт правового регулювання між­народного космічного права.

Слід зазначити, що як і раніше гострою і невиріше-ною є проблема договірного встановлення кордону між повітряним і космічним просторами.

Суттєві розбіжності існують між державами з при­воду умов безпосереднього телевізійного віщання через супутники для населення держав, котрих це стосується, зокрема про умови захисту їхніх народів від спроб ви­користовувати таке віщання з метою втручання у вну­трішні справи держав, загострення взаємовідносин між ними. Дуже суттєві проблеми залишаються не до кін­ця вирішеними стосовно до правових принципів дистан­ційного зондування Землі з космосу, схваленого Гене­ральною Асамблеєю ООН у 1986 році, коли мова йде про таке зондування території іноземних держав. Ці принципи цілком не вирішують проблем заінтересова­них іноземних держав, що стосуються невикористання даних про їхні природні ресурси всупереч їхнім закон­ним правам і інтересам.

У 1975-1976.роках виникла дуже гостра проблема, що стосується правового регулювання умов викорис-

 

тання геостаціонарної орбіти, у зв'язку з тим, що група держав заявила про свої особливі права, аж до здійс­нення свого суверенітету, стосовно ділянок геостаціо­нарної орбіти, розташованих над їхніми територіями. Такі претензії екваторіальних країн були відкинені іншими державами, але в договірному порядку питан­ня про геостаціонарну орбіту не урегульоване дотепер. Слід мати на увазі, що вище були позначені лише деякі проблеми, що потребують суттєвих колективних зусиль і багатостороннього співробітництва всіх дер­жав із метою їхнього врегулювання на справедливій і взаємоприйнятній основі. Проте виникнення нових проблем очевидно, тому що активний розвиток науко­во-технічних можливостей в освоєнні і використанні космічного простору об'єктивно потребує адекватного їм міжнародно-правового регулювання космічної дія­льності.

Література:

1. Бордунов В.Д., Котов А.И., Малеев Ю.Н. Право­
вое регулирование международных полетов гражданс­
ких воздушных судов. — М., 1988.

2. Верещагин А.Н. Международное воздушное пра­
во. — М., 1966.

3. Жуков Г.П. Космическое право. — М., 1966.

4. Колосов Ю.М., Сташевский С.Г. Борьба за мир­
ный космос: правовые вопросы. — М., 1984.

5. Малеев Ю.Н. Международное воздушное право.
Вопросы теории и практики, — М., 1986.

6. Международное космическое право/Отв. ред.
А.С. Пирадов. — М., 1985.

7. Международное космическое право /Отв. ред.
Г.П. Жуков и Ю.М. Колосов. — М., 1999.