Побудова оборониПобудова оборони батальйону (роти) включає: - бойовий порядок батальйону (роти); - систему опорних пунктів і вогневих позицій; - систему вогню; - систему інженерних загороджень. Основні зусилля батальйону (роти) в обороні зосереджуються на очікувальному головному напрямку наступу противника й утриманні найбільш важливого району (об'єкта) місцевості. Побудова оборони повинна створювати наростаючу протидію, яка дозволяє не допустити прориву противником району оборони (опорного пункту) та створити умови для його знищення. Бойовий порядок – це шикування підрозділів для ведення бою. Бойовий порядок батальйону включає: перший ешелон; другий ешелон; резерв; мінометна (артилерійська) батарея; гранатометний підрозділ; протитанковий підрозділ; зенітний підрозділ. Крім того, у бойовий порядок батальйону, залежно від обстановки, можуть входити бронегрупа, вогневі засідки, бойова охорона. Бойовий порядок батальйону будується в два або один ешелон. При одноешелонній побудові бойового порядку виділяється резерв у складі не менше взводу. Залежно від завдання, яке виконується, та характеру місцевості батальйон може мати різне розташування рот. Одна з рот може бути висунута вперед або назад, утворюючи вогневий мішок, а на відкритому фланзі розташовуватися уступом. Рота першого ешелону батальйону підготовляє опорний пункт на першій і другій траншеях з метою завдати противнику ураження вогнем усіх засобів і не допустити прориву ним переднього краю. Рота другого ешелону батальйону підготовляє опорний пункт на третій, а іноді і на четвертій траншеї з метою не допустити прориву противником першої позиції, а при сприятливих умовах і знищити контратакою його підрозділи, які прорвалися через першу та другу траншеї Танкова рота (механізована рота на бойових машинах піхоти), крім того, підготовляє один-два вогневих рубежі, які можуть співпадати з рубежами розгортання для контратак. Рота (взвод), виділена в резерв батальйону, займає район зосередження, в якому підготовляє для оборони опорний пункт і знаходиться в готовності до виконання раптово виникаючих завдань. Мінометна (артилерійська) батарея і гранатометний підрозділ, як правило, залишаються в підпорядкуванні командира батальйону і використовуються, як правило, в повному складі для підтримки бою механізованих рот першого ешелону. Іноді гранатометний підрозділ в повному складі може придаватися механізованій роті, яка обороняється на напрямку зосередження основних зусиль батальйону, або по відділеннях — ротам першого ешелону. Протитанковий підрозділ батальйону, як правило, залишається в підпорядкуванні командира батальйону, займає район зосередження і використовується, як правило, в повному складі на танконебезпечному напрямку для відбиття атак танків та інших броньованих машин противника, прикриття відкритого флангу і забезпечення контратаки. На закритій і пересіченій місцевості підрозділ може придаватися ротам першого ешелону. Зенітний підрозділ, як правило, залишається в безпосередньому підпорядкуванні командира батальйонуі розташовується в опорних пунктах рот і в районі командно-спостережного пункту батальйону так, щоб забезпечувалось надійне прикриття-підрозділів від ударів з повітря. Бойовий порядок роти будується в один або два ешелони. Залежно від характеру місцевості взводи в опорному пункті механізованої (танкової) роти можуть розташовуватися кутом назад, уступом та мати інше розташування, яке забезпечить найкращу організацію системи вогню перед фронтом і на флангах опорного пункту. Придані механізованому (танковому) батальйону танкові (механізовані) підрозділи, як правило, перепідпорядковуються ротам і займають оборону в опорних пунктах взводів. Танкові підрозділи та механізовані підрозділи на бойових машинах піхоти, крім того, можуть використовуватися для дій у вогневих засадах. У бойовий порядок батальйону (роти), залежно від обстановки, можуть входити бронегрупа і вогневі засідки. Бронегрупа батальйону (роти) створюється з метою підвищення активності оборони і своєчасного посилення її стійкості на найбільш загрозливих напрямках, закриття проломів, які з'явилися в результаті вогневих ударів противника, і вирішення інших завдань, що потребують стрімких, маневрених дій і ефективного вогневого ураження противника, а також більш повного використання бойових можливостей танків, бойових машин піхоти і бронетранспортерів. В її склад можуть входити декілька танків і бойових машин піхоти, бронетранспортерів (як правило без десанту), виділених із підрозділів першого і другого ешелонів, які обороняються поза напрямками зосередження основних зусиль. Танки й бойові машини піхоти (бронетранспортери), призначені для дій у складі бронегрупи, із зайняттям оборони спочатку можуть розташовуватися і готуватися до бою в своїх взводних опорних пунктах. Потім в установлений час вони зосереджуються в районі, який володіє надійними захисними і маскувальними властивостями (в ярах, на зворотних схилах висот, у лісі та інших укритих місцях), ретельно маскуються і готуються до виконання поставлених бронегрупі завдань або до зайняття оборони в своїх взводних опорних пунктах. Командиром бронегрупи може бути призначений: в батальйоні — один з командирів взводів роти другого ешелону, в роті — один із заступників командирів взводів. Вогнева засідка виставляється з метою завдати противнику максимального ураження несподіваним вогнем прямою наводкою, кинджальним вогнем і застосуванням мінно-вибухових загороджень У вогневу засідку може виділятися взвод (відділення, танк), посилений вогнеметниками і саперами. Підрозділ, який виділили для вогневої засідки, завчасно займає призначену позицію і ретельно маскується. Позиції вогневої засідки вибираються, як правило, на танконебезпечних напрямках у районах оборони (опорних пунктах), в проміжках між ними або на флангах. Найбільш вигідними місцями для позицій вогневої засідки є зворотні схили висот, складки місцевості, околиці населених пунктів, узлісся і чагарник. Система опорних пунктів і вогневих позицій батальйону (роти) включає: позицію бойової охорони (створюється в батальйоні); опорні пункти рот (взводів), об'єднані в батальйонний район оборони; вогневі позиції танків, бойових машин піхоти (бронетранспортерів), протитанкових керованих ракетних комплексів та інших штатних і приданих вогневих засобів; траншеї і ходи сполучення. Система опорних пунктів і вогневих позицій підготовляється залежно від прийнятого рішення, бойових можливостей батальйону (роти), наявності часу і характеру місцевості. Позиція бойової охорони створюється з метою не допустити раптового нападу противника і ведення ним наземної розвідки. У бойову охорону висилається, як правило, посилений взвод від батальйону першого ешелону на віддаленні до 2 км. Управління бойовою охороною здійснює командир батальйону. В умовах безпосереднього зіткнення з противником бойова охорона не висилається. У цьому випадку завдання бойової охорони покладаються на підрозділи, які займають першу траншею. Основу кожної оборонної позиції складають батальйонні райони оборони. Батальйонний район оборони обладнується трьома-чотирма траншеями і складається з опорних пунктів рот, позицій штатних і приданих вогневих засобів, пов'язаних між собою єдиною системою вогню, загороджень і ходів сполучення в межах району оборони. Опорний пункт механізованої роти обладнується двома траншеями і складається з опорних пунктів механізованих взводів, позицій вогневих засобів роти і приданих підрозділів, пов'язаних між собою єдиною системою вогню, загороджень і ходів сполучення в межах опорного пункту роти. У батальйонному районі оборони ротні опорні пункти повинні розміщуватися так, щоб вони перехоплювали своїм розміщенням і вогнем найбільш імовірні напрямки наступу противника, виключався шаблон у побудові оборони і забезпечувалась стійкість підрозділів, які обороняються. Для кругової оборони ротного опорного пункту широко використовуються ходи сполучення, взводам призначаються додаткові сектори обстрілу, для вогневих засобів підготовляються основні і запасні вогневі позиції з урахуванням ведення вогню в сторони флангів і в тил. Частина вогневих засобів розташовується в глибині. На флангах, у проміжках між взводами, в тилу опорного пункту влаштовуються загородження. Проміжки між ротними опорними пунктами можуть бути до 1000 м, а між опорними пунктами взводів - до 300 м. Проміжки між опорними пунктами повинні знаходитися під безперервним спостереженням, прострілюватися фланговим і перехресним вогнем усіх засобів, особливо протитанкових, а також прикриватися вогневими засідками, вогнем артилерії і загородженнями. У проміжках між опорними пунктами рот (взводів) обладнуються траншеї та запасні позиції. Траншеї і ходи сполучення повинні забезпечити зручність ведення вогню, особливо флангового і перехресного, укрите розташування особового складу і вогневих засобів, швидкий і потайний маневр підрозділів по фронту і в глибину, а також утруднювати противнику розкриття бойового порядку і системи вогню. Перша траншея першої позиції є переднім краєм оборони. Перед нею створюються протитанкові і протипіхотні загородження. Передній край призначається старшим командиром. Перша траншея вибирається по можливості за природними протитанковими перешкодами і повинна забезпечувати добре спостереження за противником, найкращі умови для створення суцільного вогню всіх видів перед переднім краєм, на флангах, у проміжках і з глибини оборони. Місцевість перед переднім краєм повинна утруднювати противнику спостереження, вибір укритих районів для зосередження танків і піхоти та прихованих підступів до переднього краю оборони. Друга траншея обладнується на віддаленні 300—600 м від першої з таким розрахунком, щоб підрозділи, які обороняють її, змогли своїм вогнем підтримувати підрозділи, які займають першу траншею, а також вести вогонь на підступах до переднього краю оборони і прикривати вогнем загородження перед ними. Третя (четверта) траншея обладнується на віддаленні 600—1000 м від другої (третьої) траншеї з таким розрахунком, щоб підрозділи, які її обороняють, могли вести вогонь у смузі між другою і третьою (четвертою) траншеями, а на окремих ділянках і перед переднім краєм оборони, а також використовувати її як вихідне положення для маневру на загрозливі напрямки. Ходи сполучення використовуються для потайного маневру підрозділів, ведення бою з противником, який вклинився в оборону, а також для евакуації поранених, подачі боєприпасів і продовольства. Ходи сполучення відриваються з окремими позиціями для вогневих засобів з таким розрахунком, щоб на кожний взвод було не менше одного ходу сполучення від першої траншеї до другої і на кожну роту не менше одного ходу сполучення від другої траншеї до третьої (четвертої), що дозволить в короткі терміни організувати у випадку потреби кругову оборону. З метою зменшення втрат від впливу вогню артилерії, ударів авіації і ядерної зброї противника траншеї і ходи сполучення повинні відриватися повного профілю, а на окремих ділянках зміцнюватися одежею крутостей. У траншеях і ходах сполучення для особового складу влаштовуються перекриті ділянки, бліндажі і сховища, а для ракет, боєприпасів та інших матеріальних засобів відриваються ніші та ровики. Вогневе ураження полягає в ураженні об¢єктів (цілей) противника вогнем різних видів зброї, ударами ракетних військ і авіації з використанням боєприпасів у звичайному спорядженні. Воно здійснюється на протязі всього бою. В обороні для вогневого ураження противника створюється система вогню. Вогневе ураження угруповання противника, який приготувався до переходу в наступ, може здійснюватись проведенням контрпідготовки. До початку наступу противника в підрозділах призначаються чергові БМП (БТР), танки та інші вогневі засоби, які займають запасні або тимчасові вогневі позиції і знаходяться в постійній готовності до знищення окремих груп противника, які ведуть розвідку, пророблюють проходи в загородженнях або намагаються проникнути у глибину оборони. Дрібні групи і розвідка противника знищуються раптовим вогнем бойової охорони. Великі сили противника, при підході їх до позиції бойової охорони, уражаються не тільки вогнем штатних засобів охорони, але і виділеними вогневими засобами з підрозділів, діючих на передньому краю оборони у першому ешелоні. З початком атаки противника основні зусилля всіх сил і засобів підрозділів першого ешелону, артилерії і мінометів, ПТКР, вертольотів і авіації зосереджуються на ураженні танків (БМП, БТР) і мотопіхоти. По мірі підходу противника до переднього краю оборони, вогонь доводиться до найбільшої напруги. Система вогню в обороні. Під системою вогню прийнято розуміти уміле розміщення і використання у відповідності до задуму бою вогневих засобів для ураження противника при підході його до переднього краю оборони, розгортанні для атаки, відбитті атаки танків і мотопіхоти переднім краєм оборони, на флангах і при вклиненні в оборону. Система вогню будується з урахування вогневих можливостей всіх видів зброї і приданих засобів, їх тісної взаємодії у сполученні з інженерними загородженнями і природними перешкодами. Система вогню батальйону (роти) в обороні включає: ділянки зосередженого і рубежі загороджувального вогню артилерії і мінометів, підготовлені на підступах до оборони, перед переднім краєм, на флангах, у проміжках між ротними опорними пунктами і в глибині оборони; зони вогню протитанкових засобів і суцільного багатошарового вогню всіх видів зброї перед переднім краєм, у проміжках, на флангах і в глибині оборони для знищення в першу чергу танків та інших броньованих машин противника; підготовлений маневр вогнем з метою його зосередження в короткі терміни на будь-якому загрозливому напрямку чи ділянці. Вона будується з урахуванням вогневих можливостей усіх видів зброї батальйону (роти) і приданих вогневих засобів, їх тісній взаємодії в поєднанні з інженерними загородженнями та природними перешкодами. Розміри ділянок зосередженого вогню по фронту і в глибину можуть бути: - для танкового взводу (3 танки) - в ширину до 120 м (по 40 м на танк); в глибину - до 100м; - механізований взвод- в ширину до 75м (по 25м на БМП), в глибину - до 50м. - для стрілецької зброї механізованого взводу - до 100 м (із щільністю 10-12 куль на 1 м); роти - до 300м. Крім того, в обороні застосовується зосереджений вогонь взводу (роти) на великі дальності: для роти на БМП – 2-2,5 км; для танкової роти – 3,5-4,5 км. Для боротьби з танками визначається зона вогню протитанкових засобів. Зона вогню протитанкових засобів - це ділянка місцевості перед переднім краєм оборони, на флангах, в проміжках і в глибині оборони, по якій завчасно підготовлений і ведеться вогонь з танків, ПТКР, БМП, артилерії та інших засобів. Зона має дві межі: ближню і дальню. Ближня межа визначається рубежем переднього краю оборони, а дальня - максимальною прицільною дальністю протитанкових засобів з урахуванням умов місцевості перед переднім краєм і на флангах оборони. Глибина зони вогню протитанкових засобів досягає 0,8-4 км (СПГ-9, гармати “Гром” – 0,8 км; гармати танка - до 2,5 км; ракети ПТКР - 1-4 км). Зона суцільного багатошарового вогню всіх видів зброї створюється для відбиття масованих атак танків і мотопіхоти противника. Вона має ближню і дальню межі. Глибина зони буде визначатися умовами місцевості і дальністю ефективного вогню вогневих засобів, які беруть участь, і може бути 400-800 м і більше. Глибина зони вогню стрілецької зброї - 400-600 м. При організації системи вогню особлива увага звертається на створення вогневих мішків. Вогневий мішок - це ділянка місцевості перед переднім краєм або в глибині оборони, по якій з флангів і з фронту підготовлений вогонь високої щільності всіх або більшої частини вогневих засобів з метою нанесення максимального ураження наступаючому противнику в короткий час. При створенні системи вогню підрозділам призначається смуга вогню і додатковий сектор обстрілу. Ширина смуги вогню повинна бути не меншою фронту оборони підрозділу. Глибина її визначається дальністю дійсного вогню вогневих засобів підрозділу. Основу системи вогню батальйону складає протитанковий вогонь рот, штатних і приданих протитанкових засобів, артилерії прямою наводкою зурахуванням застосування на танконебезпечному напрямку протитанкового резерву і рухомого загону загороджень бригади (полку). Основу системи вогню роти складає вогонь танків і бойових машин піхоти. Вогневі засоби в батальйонному районі оборони (опорному пункті роти) розташовуються потай, розосереджено і так, щоб можна було вести вогонь на граничну дальність та уражати противника фланговим, перехресним і кинджальним вогнем високої щільності, мати вогневий зв’язок між собою і створювати вогневі мішки. Лінійне їх розташування недопустиме. Бойові машини піхоти і танки розташовуються в опорному пункті роти (взводу) по фронту і в глибину на відстані до 200 м один від одного. Крім того, під час розміщення танків необхідно враховувати можливість ефективного використання ними протитанкових керованих ракет, ведення дійсного вогню з гарматно-кулеметної зброї з урахуванням прикриття ділянки місцевості в призначених секторах обстрілу і виключення ураження механізованих підрозділів, які обороняються попереду. Бронетранспортери розташовуються на вогневих позиціях у глибині опорного пункту роти (взводу) в місцях, які забезпечують ведення вогню з кулеметів переважно в сторони флангів і в проміжки. Для вогневих засобів крім основних підготовляються запасні вогневі позиції, а для чергових вогневих засобів - тимчасові вогневі позиції. З метою введення противника в оману відносно системи вогню і розташування вогневих засобів можуть призначатися кочуючі гармати, танки і бойові машини піхоти. Готовність системи вогню визначається зайняттям вогневими засобами позицій, підготовкою даних для стрільби, а також наявністю ракет і боєприпасів. Система інженерних загороджень включає мінні поля, групи мін, вузли загороджень, завали, інші протитанкові та протипіхотні перешкоди і підготовлені до зруйнування (замінування) об’єкти, створені перед позицією бойової охорони, переднім краєм, у проміжках і на флангах батальйону (роти) на всю глибину батальйонного району оборони згідно задуму бою в поєднанні з системою вогню, природними перешкодами і з урахуванням маневру своїх підрозділів і сусідів. Основу системи загороджень складають мінно-вибухові загородження, які встановлюють придані інженерно-саперні підрозділи і призначені для цієї мети механізовані підрозділи. Розвідка в обороні повинна своєчасно встановити підготовку противника до наступу, виявити його сили, можливі напрямки дій і час переходу в наступ, місця позицій артилерії та інших вогневих засобів, а з початком наступу противника уточнити його склад, наявність резервів і напрямок їх висування. Розвідка ведеться спостереженням з усіх командно-спостережних пунктів особисто командирами і призначеними спостережними постами (спостерігачами), а також постами радіолокаційної розвідки. Перед фронтом своїх військ, на флангах і в проміжках бойових порядків противника розвідка ведеться розвідувальними дозорами, на шляхах імовірного підходу противника влаштовуються розвідувальні засідки. Захист від зброї масового ураження і запалювальної зброї противника досягається передусім використанням окопів, траншей, ходів сполучення, перекритих щілин, бліндажів, сховищ і укрить, засобів індивідуального захисту, а також захисних властивостей місцевості і техніки. Основними заходами щодо захисту від високоточної зброї противника в обороні є: використання під час фортифікаційного обладнання батальйонного району оборони (ротного опорного пункту) нерівностей рельєфу місцевості і місцевих предметів, які забезпечують як захист озброєння і техніки, в першу чергу танків, бойових машин піхоти (бронетранспортерів), так і можливість ведення з них вогню; встановлення над прихованими об'єктами масок з радіорозсіюючого покриття, тепловідбивних екранів, а поблизу них (перед ними) фальшивих теплових цілей і лазерних відбивачів; розшук і знищення розвідувально-сигналізаційних засобів противника; суворе виконання вимог щодо маскування навіть при відсутності безпосереднього зіткнення з противником. Тактичне маскування в обороні проводиться з метою введення противника в оману відносно напрямку зосередження основних зусиль, побудови бойового порядку, зображення переднього краю, системи вогню, інженерного обладнання району оборони (опорного пункту), напрямку і часу здійснення маневру. Для введення противника в оману і зниження ефективності його вогню не допускається прямолінійне та шаблонне зображення траншей, створюються фальшиві опорні пункти, траншеї і позиції вогневих засобів, улаштовуються фальшиві мінні поля. Основними завданнями інженерного забезпечення в обороні є: фортифікаційне обладнання району оборони (опорного пункту), влаштування загороджень, обладнання командно-спостережних пунктів; виконання інженерних заходів щодо захисту від високоточної зброї, виконання інженерних заходів щодо маскування; підготовка шляхів маневру; добування, очищення води і обладнання пункту водопостачання. Основними завданнями забезпечення радіаційного, хімічного, біологічного захисту в обороні є: радіаційна та хімічна, біологічна розвідка, спостереження в районі оборони (опорному пункті) і на вогневих рубежах; радіаційний та хімічний, біологічний контроль; своєчасне використання засобів індивідуального та колективного захисту; проведення спеціальної обробки (дезактивації, дегазації, дезинфекції) фортифікаційних споруджень і окремих ділянок місцевості; радіаційна безпека, використання запалювальної зброї, а також маскування підрозділів аерозолями (димами), застосування вогнеметів. Командно-спостережний пункт батальйону обладнується за ротами першого ешелону або в районі опорного пункту роти другого ешелону (резерву) батальйону на віддаленні до 2 км від переднього краю оборони батальйону Командно-спостережний пункт роти обладнується, як правило, в глибині опорного пункту на віддаленні до 800 м від свого переднього краю в такому місці, звідки забезпечується спостереження за місцевістю перед фронтом і на флангах оборони роти, а також огляд, по можливості, всього опорного пункту і зручність управління підрозділами. Пункт технічного спостереження батальйону (роти) розгортається поблизу командно-спостережного пункту батальйону (роти); ремонтно-евакуаційна (ремонтна) група — за першим ешелоном батальйону; медичний пункт і решта підрозділу забезпечення батальйону — за другим ешелоном (загальновійськовим резервом). Пункт бойового постачання роти та медичний пост роти розгортаються вопорному пункті роти в укритому місці, доступному для потайного підходу транспортних засобів. У підрозділах і на вогневих позиціях танків, бойових машин піхоти створюються додаткові запаси ракет і боєприпасів. Після відбиття атак противника ці запаси негайно поповнюються. Підвіз у підрозділи інших матеріальних засобів проводиться, як правило, вночі. Висновок: організація оборониє найбільш копітким і важливим етапом у роботі командира щодо підготовки оборони. Порядок роботи командира не допускає шаблону. Головними напрямками в роботі повинні бути творчість, висока організованість і оперативність. Тільки вони можуть забезпечити якість підготовки оборони в усіх ланках і в обмежений термін.
|
