Ногромадження та інвестиції у забезпечення економічного зростання.

Визначальну роль у визначенні типів і темпів економічного зростання відіграє процес нагромадження капіталу, у ході якого відбуваються суттєві зміни у структурі капіталу, при цьому виникають нові вимоги до підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму. Все це сприяє зростанню продуктивності праці та ефективності виробництва.

Частка чистого доходу на розвиток виробництва

Норма нагромадження = Загальна сума прибутків

 

 

Процес нагромадження пов'язаний із процесами заощадження та інвестування.

Інвестиції – це сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу у різні галузі та сфери економіки. Основна мета інвестування є одержання в перспективі більшого підприємницького доходу, прибутку, відсотку, ренти.

Поняття інвестицій з точки зору суспільства і окремої людини не співпадають. Людина, купивши акції підприємства, в її уявленні інвестує гроші. Із суспільної точки зору це не можна визнати як інвестиції, оскільки в суспільному виробництві не відбулося ніяких змін: всього лише право на одержання доходу перейшло від одного до другого.

По своєму відтворюючому призначенню інвестиції діляться на:

- інвестиції, які йдуть на відновлення споживчих засобів виробництва – просте відтворення (амортизація);

- інвестиції, що забезпечують приріст виробничого потенціалу – розширене відтворення (чисті інвестиції).

Чисті інвестиції + амортизація = валові інвестиції

Чисті інвестиції відрізняються від валових на величину амортизації і в збалансованій економіці дорівнюють заощадженням.

В процесі господарської діяльності частина капіталу споживається, на зміну капіталу, що вибуває, поступає новий. В залежності від співвідношення вибуття і вводу капіталу знаходиться динаміка ВНП. Оскільки вибуття відображається амортизаційними відрахуваннями, а ввод валовими інвестиціями, то по їх співвідношенню можна судити про можливості економічного зростання.

Якщо валові інвестиції більше амортизації, тобто приріст капіталу відбувається за рахунок чистих інвестицій, то ми маємо справу із зростаючою економікою; якщо ті показники рівні – економіка знаходиться в спадному стані; якщо валові інвестиції менше амортизації – то економіка може характеризуватися, як спадаюча.

Від яких же факторів залежать інвестиції. Назвемо найбільш важливі:

• процес інвестування залежить від очікуваної норми прибутку, або рентабельності капіталовкладень. Якщо ця рентабельність, на думку інвестора, дуже низька, то вкладення здійснюватись не будуть.
• Інвестор при прийнятті рішення враховує альтернативні можливості капіталовкладень і головним тут є рівень процентної ставки (якщо очікувана

р^` > %, то буде здійснюватись інвестування).

• Інвестиції залежать від рівня оподаткування і взагалі від податкового клімату в даній країні чи регіоні.
• Темпи інфляційного знецінення грошей.

Інвестиційна активність залежить від інвестиційного клімату.

Інвестиційний клімат – це оцінка інвестором рівня сприятливості умов для вкладення капіталу.

Інвестиційний клімат країни зумовлюють:

• Інвестиційний потенціал країни (це переважно кількісні умови інвестування) визначається:

- сукупністю макроекономічних показників (темпи економічного зростання, ставка позичкового відсотку, норам прибутку, рівень і динаміка інфляції, споживчий попит населення);

- наявністю і співвідношенням факторів виробництва;

- розвинутістю інфраструктури тощо.

 

• Інвестиційний ризик характеризується рівнем невизначеності прогнозу щодо одержання прибутку від інвестицій. У структуру інвестиційного ризику входять:

- політична складова, її показниками є: внутрішні заворушення, зовнішні конфлікти, можливість національної власності, відсутність або можливість утрати міжнародної довіри тощо.

- Економічні параметри охоплюють основні макроекономічні показники і фінансові індикатори:

А). коефіцієнт обслуговування боргу – відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до прибутку від експорту товарів і послуг.

Б). відношення зовнішнього боргу до ВНП. Сигналом підвищеної ризикованості є значення цього показника на рівні 0,5.

В). відношення всього зовнішнього боргу до загального обсягу експорту товарів і послуг. Підвищена ризикованість 1,5; коефіцієнт відношення резервів країни до фінансових вимог.?

• Соціальні характеристики країни (рівень соціальної напруженості, екологічні параметри, загальний рівень злочинності тощо).

Для оцінки ризику принципове значення має законодавство країни і дії уряду, який визначає правила гри.

3. Економічні цикли та економічні кризи займають особливе місце в курсі політекономії, що обумовлено щонайменше двома обставинами:

з одного боку, суспільство завжди націлене на постійне підвищення рівня рішення своїх економічних проблем, забезпечення себе все більшою кількістю товарів і послуг, а з другого боку – одержані результати далеко не завжди адекватні цим прагненням.

Досягнуті рівень обсягу національного виробництва, цін, зайнятості не стабільні і їх зміна складає серйозну проблему для національної економіки, вона проникає в усі куточки економічної діяльності і впливає на діяльність всіх економічних суб’єктів.

Економіка періодично проходить періоди зростання обсягів виробництва: їх скорочення. Стабільність повторення національною економікою спадів і зростання дає нам право говорити про циклічність її розвитку.

Економічний цикл – це регулярне повторення певних станів національної економіки – розширення і скорочення обсягів виробництва.

Економічний цикл нерідко називають циклом ділової активності або кон`юктурним циклом.

За допомогою малюнку покажемо економічний цикл:

 

Обсяг

виробництва

 

тенденція росту

 

t (час)

 

Ми бачимо, що економічний розвиток йде хвилеподібно, тобто відбувається чергування підйомів і спадів в рівні ділової активності, розширення і скорочення обсягів національного виробництва.

Існує декілька підходів до визначення стадій (фаз) економічного циклу. Різниця пов’язана з кількістю визначених стадій і їх назвою.

З точки зору кількості в літературі можна зустріти виділення двох стадій: спад, для якого характерно скорочення обсягів виробництва і підйом – розширення. Переломні точки називають максимумом (пік) і мінімумом (впадина).

Проте, частіше всього економісти виділяють чотири стадії економічного циклу: криза (спад), депресія, пожвавлення, підйом.

Криза (спад). Перша криза відбулась в Англії 1825 р., потім Англія і США – 1836, США – 1841. 1857 р. – перша світова циклічна криза. Самою руйнівною світовою кризою була криза 1900-1901, 1929-1933 р. Характерні риси: спад виробництва, зростання безробіття, криза збуту? до падіння цін. В умовах кризи лише підприємства з крупним капіталом і великими фінансовими можливостями зберігають можливість одержання прибутку шляхом скорочення витрат. Середні і малі підприємства особливо ті, які не мають високопродуктивного обладнання і технологій не можуть стабілізувати економічне положення і стають банкрутами. Розорення слабих в технічному відношенні підприємств має плюси для розвитку промисловості в цілому, так як веде до підвищення загального рівня п/е.

Депресія, нижня частина економічного циклу, його дно. Ця фаза може мати досить тривалий характер. Рівень виробництва стабільний, але дуже низький, найбільших масштабів досягає безробіття, кількість банкрутств, продовжується зниження загального рівня цін.

Пожвавлення – поступове підвищення рівня виробництва, і в кінці стадії пожвавлення обсяг виробництва досягає передкризового рівня, підвищення підприємницької активності, зростання доходів підприємств і домогосподарств, що збільшує попит на споживацькі товари і ресурси. Зростання виробництва забезпечує створення нових робочих місць. Криза збуту пройшла, намічається деяке підвищення цін.

Підйом. Перевищення передкризового рівня виробництва означає входження економіки в нову стадію економічного циклу. Подальше розширення виробництва, скорочення безробіття, зростають доходи. Інвестиції і споживацькі витрати безперервно розширяються. Росте попит на товари і послуги, але в силу того, що економік працює на повну потужність, а сукупний попит зростає, то набирає силу тенденція росту цін. Починають формуватись передумови для входження економіки в новий цикл.

Перша пол.. 70-х р. ХХ ст.. ознаменувалась виникненням структурних криз, які поглиблювали циклічні кризи або ж навпаки згладжували прояви циклічних криз. Нафтовий, продовольчий, енергетичний, екологічна криза.

Тривалість економічних циклів:

• Короткострокові (цикли Джозефа Кітчина) – 3-4 роки;
• Середні економічні цикли (цикли Жуглера) – 7-11 років;
• Великі економічні цикли «довгі хвилі» (М.Д. Кондрат`єв) – 48-55 років.

Але базисними вважають середні цикли: вони найближче взаємодіють із малими циклами і найдієвіше впливають на розвиток економічних процесів.

Вплив циклів на різні галузі економіки.

Ми уже говорили, що вплив циклів зазнають всі суб’єкти, і всі сфери. Але різні галузі по-різному відчувають вплив циклу. Галузі, що виробляють споживацькі товари довготривалого використання і засоби виробництва більш, ніж інші сприймають економічні коливання.

1. знижуються інвестиційні витрати, знижується покупка товарів довготривалого використання;
2. рівень конкуренції нижчий і не поспішають знижувати ціни.

Причини економічних циклів (біля 200):

Зовнішні – фактори знаходяться за межами економічної системи:

• зміна чисельності населення;
• політичні, воєнні та інші події (розпад СРСР);
• поява винаходів революційного характеру (автомобіль, літак, синтетичні матеріали, комп’ютери).

Внутрішні:

• нестабільність інвестиційних витрат;
• нестабільність споживчих витрат;
• діяльність держав в області економічного регулювання.

Учені, які досліджували середньо тривалі економічні цикли, звернули увагу на те, що зміни в попиті на готову продукцію тягнуть за собою, як правило, значне зростання попиту на засоби виробництва. Кларк.

Зростання попиту на предмети споживання породжує ланцюгову реакцію, яка веде до багатократного збільшення попиту на машини і обладнання. Ця закономірність є ключовим моментом процесу циклічного розвитку і була визначена Кларком як принцип акселерації (ефект акселератора). До Кларка на явище акселерації звернув увагу француз Афтальон, як на причину середніх економічних циклів.

Він порівнював економіку з процесом розтопки печі. Спочатку піч загружають вугіллям. Оскільки згорання вугілля відбувається повільно, то приміщення деякий час не нагрівається, але піч все більше загружають вугіллям. Для досягнення бажаного рівня виробництва споживання відбуваються попередні затрати на виготовлення засобів виробництва.

Через деякий час у приміщенні встановилась бажана температура, але піч продовжує віддавати тепло, і може так статися, що через деякий час жара буде нестерпною.

Афта льон використав порівняння економіки з піччю, щоб підкреслити, що всяке зростання попиту на товари споживання може викликати більш значне розширення виробництва засобів виробництва, в результаті чого частина вироблених товарів споживання на ринку буде надлишковою.

На основі принципу акселерації порушується рівновага, що неминуче призводить до чергування періодів недовиробництва з періодами перевиробництва.

Отже, акселератор можна представити у вигляді відношення між інвестиціями і приростом споживацького попиту (готової продукції) або НД.

V – акселератор,

I – інвестиції,

Y – дохід або споживацький попит,

t – рік, коли були здійснені інвестиції.

Н.д, якщо приріст споживацького попиту відбувався в період між 1999 і 2000 роками, то інвестиції будуть здійснені в 2002 р., або .

 

Ефект мультиплікатора – збільшення інвестицій приводить до збільшення до збільшення НД суспільства, причому на величину більшу, чим первісний ріст інвестицій (Н.д, камінь кинутий у воду і викликає кола на воді, так і інвестиції кинуті в економіку, викликають ланцюгову реакцію у вигляді зростання доходу і зайнятості).

Інвестиції дають первісний поштовх для виведення економіки зі стану застою і депресії з високим рівнем безробіття. Ті інвестиції можуть здійснюватись як приватним сектором, так і державою.

Н.д, для будівництва дороги держава виділила 1000 грн. Це значить, що всі хто володіє факторами виробництва і надасть їх для будівництва, одержить дохід. Н.д, робітник частину своєї зарплати пред’явить у вигляді попиту на телевізори. Другу частину він зберігає. Значить, виробники телевізорів одержать дохід, частину якого також використають на покупку споживацьких товарів, а другу будуть зберігати. Процес починає захвачувати все нові і нові шари населення, які, одержавши свій дохід, частину його пред’являють у вигляді попиту на споживацькому ринку.

Виникає ланцюжкова реакція: початкова тисяча інвестицій визве ріст сукупного попиту або використаного НД більше, чим на 1000, тобто 1000 треба помножити на якийсь коефіцієнт, що і є мультиплікатором.

Як його визначити.

Використовуючи основний психологічний закон, ми знаємо, що з приростом доходу, не вся величина його росходується, а тільки частина.

Нехай МРС = 0,8, тобто із 1000 тільки 800 буде витрачено, а все інше зберігається, тобто MPS = 0.2.

Наступний ріст доходів призведе до того, що із 800 доларів, тільки 80% буде направлено на споживання 800*0,8=640

640*0,8=512 S=128

Який же буде ріст НД, викликаний початковими ін?

Необхідно 1000+800+640 і т.д. Межа суми геометричної прогресії з якого ми маємо справу, складе 5000 доларів. Ця цифра підрахована по формулі

1000*(1+0,8+0,8²+0,8³+0,8⁴+…)=1000* = =5000

Таким чином інвестиції в 1000 доларів визвали 5-ий ріст НД.

4.Політика стабілізації – це заходи держави, направлені на згладжування коливань в економіці.

Існує два типи політики стабілізації: стримування і експансії. І той і другий тип політики зв’язаний з регулюванням сукупного попиту, з впливом на сукупні витрати.

Головні інструменти макроекономічної стабілізації:

• фіскальне (податково-бюджетне) регулювання (через податки і бюджетні витрати впливає на ділову активність);
• монетарне (кредитно-грошове) регулювання – вплив на рівень ділової активності за допомогою державного контролю за грошовим обігом в країні.

Вибір пріоритетів у використанні тих чи інших важелів впливу залежить від багатьох факторів: особливості національної економічної системи, гостроти макроекономічних проблем, світогляду людей, які здійснюють державне управління і т.д. Тому не можна перенести механічно прийоми, які застосовувались н.д в США на економіку України. Оскільки те, що було ефективним для однієї системи може бути малоефективним для іншої. А тому тут необхідна управлінська майстерність, здоровий глузд.

Політика стримування – політика держави направлена на обмеження сукупного попиту. Застосовують тоді, коли економіка знаходиться на стадії підйому. У цей час в економіці накопичується інфляційний потенціал, розігрівається кон`юк тура – підвищується попит, виробники прагнуть до розширення виробництва. Але це розширення має свої межі і наступає момент, коли на зростанні попиту виробнику реагують підвищенням цін, а на підвищення випуску товарів.

І тут необхідні заходи, щоб розрядити інфляційний потенціал, тобто обмежити сукупний попит: підвищення податків, зменшення державних витрат, подорожчання кредиту і т.д.

Політика стримування може бути антиінфляційним засобом, але в той же час, визиває загострення проблеми зайнятості.

Політика експансії – це діяльність держави, направлена на розширення сукупного попиту. Застосовується, коли економіка знаходиться на стадії спаду. І держава намагається оживити виробництво, розігріти кон`юктуру: зниження податків, зростання витрат із державного бюджету, зниження ставок банк. % за позичку і т.д.

Політика експансії створює передумови для економічного зростання і скорочення безробіття, але несе в собі загрозу росту цін.

Ми з вами визначили тільки загальні підходи та інструменти макроекономічної стабілізації. Само по собі проведення стабілізаційної політики є справою дуже складною. До того ж серед економістів існують різні погляди щодо того, що повинна робити держава в плані підтримки стабільного розвитку національної економіки. До більш детального аналізу ми звернемось в наступних темах.