Помаранчева революція

На тлі суспільно-політичної ситуації, яка за своєю суттю являла реставрацію радянських порядків, у 2004 р. відбувалася президентська передвиборна кампанія, яка стала найбільш знаковою в історії країни. Тривалий час була незрозумілою позиція чинного Президента Л. Кучми. Конституційний Суд України визнав, що за Конституцією України 1996 р. він перебуває при владі лише перший термін, хоча фактично це був уже другий термін. Врешті Л. Кучма відмовився від участі у виборах 2004 р., і провладні сили виставили кандидатом у президенти чинного Прем'єр-міністра В. Януко-вича. Опозиційні сили представляв в. Ющенко, колишній керівник Національного банку України, Прем'єр-міністр у 2000—2001 рр. Хоча у передвиборній кампаніїбрали участь 24 кандидати, основ­на боротьба розгорнулася саме між В. Януковичем та В. Ющенком.

Щоб домогтися перемоги, представники тодішньої влади застосовували брудні засоби ведення виборчої кампанії — від прямого використання адміністративного ресурсу до поширення не-правдивоїогидної інформації про опозиційного кандидата та його команду. Владу підтримувала Центральна Виборча Комісія (ЦВК) на чолі з С. Ківаловим, яка чинила всілякі перепони кандидатові від опозиції, а під час виборів фальсифікувала результати голосування на користь провладного кандидата.

В результаті голосування 31 жовтня 2004 р., яке проводилося зі значними порушеннями, ніхто з кандидатів не здобув більшості голосів (В. Ющенко — 39,26%, В. Янукович — 39,11 %, О. Мороз — 5,82%, П. Симоненко — 4,97%, Н. Вітренко — 1,53,0. Кінах — 0,93%). Було призначено другий тур виборів за участю В. Ющенка та В. Януковича. Першого підтримали лідер Соціалістичної партії О. Мороз і лідер Партії промисловців і підприємців О. Кінах. На боці Януковича виступила лідерка Партії прогресивних соціалістів Н. Вітренко.

21 листопада відбувся другий тур виборів, який супроводжувався ще більшими фальсифікаціями на користь кандидата від влади. Офіційно ЦВК почало говорити про перемогу В. Януковича. Бру­тальна поведінка влади дала привід опозиції вивести 21 листопада на площу Незалежності в Києві сотні тисяч людей. Наступного дня мітинг переріс у мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. і дістала назву Помаранчевої революції. Були блоковані будівлі адміністрації Президента та Кабінету Міністрів. Л. Кучма фактично самоусунувся від урегулювання ситуації. До Києва стягу­валося багато спецпідрозділів міліції та внутрішніх військ, а також прибуло до 20 тис. прихильників В. Януковича. Таким чином, виникла загроза силового розв'язання конфлікту.

За цих умов єдиним легітимним органом в країні залишалася Верховна Рада України, яка 27 листопада своєю «Постановою про політичну кризу в Україні» визнала факт фальсифікації виборів і висловила недовіру ЦВК, яка 24 листопада оголосила переможцем В. Януковича. Але остаточне рішення ухвалив Верховний Суд України, що з 29 листопада до 3 грудня розглядав скарги, подані довіреними особами В. Ющенка щодо незаконних дій ЦВК під час другого туру голосування. І скасував результати другого туру і призначив переголосування на 26 грудня 2004 р.

Після цієї безперечної перемоги опозиції прихильники В. Януковича взяли курс на розкол країни. З'їзд депутатів усіх рівнів, незабаром скликаний ними у Сєвєродонецьку, закликав до проголошенн Південно-Східної Української Автономної Республіки. Провідну роль у цьому процесі відігравал голови облдержадміністрацій Донецької, Луганської та Харківської областей. Але їх плани не були реалізовані не тільки через загальне обурення населення України, а й тому, що самі ініціатори цієї акції побоювались непередбачуваних наслідків.

Далі врегулювання кризи перемістилося до стін парламенту. Між депутатами, які підтримували обидві сторони, був досягнутий компроміс. 8 грудня Верховна Рада прийняла одним пакетом зміни до закону «Про вибори Президента України», які виключали можливість фальсифікації виборів, а також проект конституційної реформи про перерозподіл повноважень між парламентом, урядом і Президентом, який дебетувався упродовж 2002—2004 рр., але раніше не був прийнятий через опір опозиції. Верховна Рада також затвердила новий склад ЦВК, яку очолив Я. Давидович.

Переголосування 26 грудня 2004 р., яке проходило під наглядом 12 тис. міжнародних спостеріга­чів, принесло перемогу В. Ющенку, який отримав 52% голосів проти 44,2%, поданих за В. Януковича. 23 січня 2005 р. відбулася інавгурація новообраного президента, а 27 січня був сформований новий уряд на чолі з Ю. Тимошенко.