Міжнародний кредит

Міжнародний кредит - це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на засадах повернення, платності та строковості. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національних ринках позичкових капіталів. Суб’єктами міжнародного кредиту виступають банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні організації. Об’єктом кредитування є передача кредитором товарних і валютних ресурсів у тимчасове розпорядження позичальника.

Міжнародний кредит функціонує в різноманітних формах. Залежно від того, хто є кредитором виділяють: фірмовий, банківський, урядовий. З точки зору об’єктів кредитування розрізняють фінансовий і комерційний міжнародний кредит.

Фірмовий (комерційний) кредит означає відстрочку платежу за продані товари в кредит. Кредитором виступає фірма - експортер, а позичальником - імпортер. З позиції позичальника фірмовий кредит є найменш зручним, оскільки сфера функціонування кредиту обмежена, а позичальник попадає у пряму комерційну залежність від кредитора.

Гнучкішою формою кредиту в міжнародних відносинах є банківський кредит, при якому одним із суб’єктів кредитних відносин виступає банк. Міжнародний банківський кредит за формою є фінансовим кредитом.

Фінансовий кредит - це надання кредитів у грошовій (валютній) формі. Фінансові кредити можуть надаватися у валютах країни-кредитора, країни-боржника, а також у третіх валютах або взагалі в декількох валютах, як це буває на європейському ринку, коли позика розміщується одночасно в кількох країнах. Однією з форм фінансових кредитів є облігаційні позики, які розміщуються іноземними позичальниками на міжнародному та національному ринках позичкового капіталу за допомогою банків. Крім того, міжнародні банки виконують гармонійні функції.

Урядовий кредит (міжурядові позики) - різновидність міжнародного кредиту, який надається однією країною іншій в товарній або грошовій формі, в рамках міжурядової угоди. В широкому розумінні до міжурядових позик належать кредити міжнародних валютно-кредитних організацій, які надаються через МВФ, групу МБРР, Європейський Інвестиційний банк та інші фінансово-кредитні інститути.

Для урядового кредиту характерним є те, що суб’єктами кредитних відносин виступають окремі держави, а об’єктом перерозподілу ¾ їх національний доход. Звичайно, урядовий кредит надається на більш пільгових умовах, ніж приватний. Він може бути безпроцентним, пільговим, може надаватись у вигляді субсидій. Найчастіше урядовий кредит є цільовим для опанування конкретних проектів, програм економічного та соціального розвитку. Міжурядові позики виступають у формі інвестиційного кредиту, який використовується для фінансування капітальних вкладень. Він може направлятись на збалансування платежів між країнами.

У міжнародному обороті кредит виконує функцію нагромадження та перерозподілу позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення з метою отримання максимальних прибутків.

Міжнародний кредит відіграє важливу роль зокрема:

· сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну;

· сприяє зміцненню міжнародних економічних зв’язків;

· підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі, стимулює та прискорює ріст світового товарообороту;

· забезпечує безперервність міжнародних розрахунків та прискорює обіг коштів у міжнародному обороті;

· слугує методом регулювання платіжних балансів;

· посилює конкуренцію між країнами, оскільки використовується як знаряддя конкурентної боротьби за ринки збуту.

В Україну залучаються іноземні кредити для розв’язання проблем, що пов’язані з структурної перебудовою економіки, технічним переоснащенням і модернізацією виробничих процесів, а також для проведення конверсії і розвитку експортного потенціалу.

Міжнародні кредити залучаються на основі міжнародних угод, що укладаються між суб’єктами кредитних відносин. Для координації діяльності економічних агентів України з приводу залучення та цільового використання іноземних кредитів створено Валютно-кредитну раду при Кабінеті міністрів.

Протягом останніх років Україна заключила низку міжнародних угод про відкриття кредитних ліній з окремими державами під конкретні проекти і програми. Набула сталого характеру співпраця Національного банку України (головного агента Уряду) з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком і Європейським банком реконструкції та розвитку. У 1995 році було підписано угоду про кредит "стенд-бай" Україні з боку МВФ, опрацьовано декілька проектів реструктуризації та підтримки фінансового сектору, що реалізуються із Світовим банком починаючи з 1996 року. У 1996 році набула чинності керована НБУ кредитна лінія з ЕБРР на підтримку малого та середнього підприємництва шляхом переуступлення кредитів через ряд комерційних банків.

Розширились також двосторонні зв’язки з центральними банками ряду країн. Підписано угоди про співробітництво з центральними банками Німеччини, Франції, Нідерландів, Китаю, Ірану. Триває співпраця з фінансовими установами США через Агентство міжнародного розвитку США.

Разом з тим зараз спостерігається різке зростання зовнішнього боргу держави та погіршення показників, що характеризують його обслуговування.

Це можна пояснити за таких обставин:

· по-перше, високими темпами зростає обсяг іноземних кредитів, що призводить до непомірного накопичення боргових зобов’язань перед іноземними кредиторами. Але така політика не завжди підкріплена потенційними фінансовими можливостями (внутрішніми джерелами) погашення зовнішнього боргу;

· по-друге, ускладнюються умови використання кредитних ресурсів внаслідок внутрішньої економічної та соціальної нестабільності в країні, виникає недовіра окремих іноземних банків-кредиторів до кредитоспроможності позичальників. Низький економічний потенціал призвів до того, що кредитний рейтинг нашої країни значно понизився. Сьогодні Україна відноситься до груп країн з високим кредитним ризиком;

· по-третє, допускається неефективне використання кредитів економічними агентами країни-позичальника. Допускаються нераціональні схеми визначення потреби в іноземних ресурсах, їх мобілізації та наступному погашенні.

В Україні серед економічних агентів панує так званий "економічний романтизм", внаслідок чого були допущені оптимістичні прогнози розвитку економіки. Тому потенційні можливості були дещо переоцінені і залучено більше кредитів порівняно із реальною можливістю їх обслужити. Зараз наша держава змушена обслуговувати свій зовнішній борг у деякій мірі за рахунок кредитів МВФ. Але погашати кредити за рахунок нових кредитів ¾ це ганебна практика. Можна застрягнути у "спіраль відсотків"; звалитися у "боргову яму".

А тому, головними завданнями органів системи управління зовнішнім боргом полягають у здійсненні системного аналізу та контролю за ефективним використанням іноземних кредитів у відповідності з реальними можливостями країни обслужити свій зовнішній борг. Такий аналіз любої держави розпочинається з вивчення сукупного розміру заборгованості, рівня заборгованості, на душу населення, обсяг нето-заборгованості. При цьому розглядається динаміка, структура за строками, валютою та джерелами утворення зовнішньої заборгованості.

Потім аналізуються відносні показники, тобто абсолютні розміри заборгованості пов’язуються з показниками економічного розвитку країни. Наприклад, порівнюється сума зовнішнього боргу з обсягом ВВП або з обсягом експортних доходів тощо. Аналіз показує, яка частка експортних надходжень направлена на погашення боргу, тобто скільки років орієнтовано знадобиться для погашення зовнішньої заборгованості.

Серед розмаїття показників головним є норма обслуговування боргу. Вона виводиться як відношення суми платежів за обслуговування зовнішньої заборгованості (сплата відсотків та погашення капітальної суми боргу) до загального обсягу експорту. Цей показник засвідчує, яка частка валютної виручки вилучається на певний період із економічного обороту країни і не може бути використана ні з метою нагромадження, ні споживання.

При аналізі міжнародної валютної ліквідності в розрахунок приймаються стан і тенденції платіжного балансу, співвідношення валютних резервів та обсягу імпорту і багато інших показників.

-4-

Кредит як економічна категорія має не тільки внутрішню сутність, а й активно взаємодіє із зовнішнім середовищем, з іншими (не кредитними) процесами в економіці і соціальній сфері та помітно впливає на них.

Функції кредиту

1) Перерозподільнафункція ─ обмінюванняресурсами між окремимисуб’єктами, секторамиекономіки на засадахповернення.

Матеріальні та грошові ресурси, які вже було розподілено і пере-дано у власність економічним суб'єктам через кредит, пере-розподіляють і надають у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності.

Значення перерозподілу:

кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрямо-вують в інші ланки, що прискорює оборот капіталу, сприяє роз-ширенню виробництва;

вільні кошти через кредит спрямовують у ті ланки суспільного виробництва, на продукцію яких передбачають зростання попи-ту, а отже, одержання більших прибутків.

2) Грошова (емісійна) функція. Завдяки збільшенню маси комерційних векселів та маси банківських депозитів, завдяки прискоренню грошово-кредитного мультиплікатора, розширенню рефінансування комерційних банків Центральним банком кредитний механізм дає можливість гнучко розширювати масу платіжних засобів у обороті, коли потреба в них зростає. За умови скорочення потреб обороту всі ці елементи маси платіжних засобів можна зменшити.

3) Контрольно-стимулююча функція. У процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль за діяльністю позичальника. Контрольно-стимулюючий вплив відчуває на собі також і кредитор. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, накопичення вільних ресурсів, більш економнішого їх витрачання, підви-щення своєї кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів тощо.

При цьому стимулююча складова цієї функції переважає над контрольною.

У багатьох випадках суб'єкти кредиту не мають можливості здійснювати формальний контроль за своїми контрагентами:

позичальник не може контролювати діяльність банку;

у державному кредиті кредитор (населення,комерційні банки) позбавлені можливостіконтролювати свого боржника ─ державу.

4) Функція капіталізації вільних грошових доходів─ трансформація грошових нагромаджень тазаощаджень юридич-них і фізичних осіб у вартість,тобто в позичковий капітал, що приносить дохід.

Класифікація кредиту залежно від ознак:

1) за видами: залежно від суб’єктів кредитнихвідносин ─ кредиторів (хто надає кредит):

- банківський кредит (банки);

- небанківські фінансово-кредитні установи;

державний кредит (держава);

міжгосподарський (комерційний) кредит (підприємства);

міжнародні фінансові інститути;

особистий (приватний) кредит (фізичні особи);

2) за напрямком використання: залежно від спрямування позиченої вартості:

виробничий кредит, який використовують для формування ос-новного й оборотного капіталу у сфері виробництва й торгівлі, тобто з виробничою метою;

кредит на поповнення обігових коштів;

споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей;

3) залежно від терміну кредитування:

короткострокові (до одного року);

середньострокові (до п'яти років);

довгострокові (понад п'ять років) кредити;

4) залежно від галузевої спрямованості:

кредити для промисловості;

кредити для сільського господарства;

кредити для торгівлі;

кредити для будівництва, особливо для житлового будівництва тощо;

5) за формами надання кредиту:

- грошова;

- товарна;

6) за порядком (способом) надання:

- прямий (надається без посередників);

- непрямий (опосередкований);

7) за умов надання позичок:

забезпечений матеріальними цінностями;

незабезпечений (бланковий);

8) залежно від фактичних організаційно-правових ознак повернення позичок:

строковий і прострочений, пролонгований;

реальний, сумнівний, безнадійний.

Характеристика короткострокових кредитів

1. Міжгосподарський кредит - кредит між діючими суб'єктами господарювання.

а) Комерційний кредит ─ кредит у товарній формі,який надають у вигляді відстрочки платежу.Оформлюється за допомогою векселя абодомовленості.

Відкритий кредит (відкритий рахунок) дозволяє покупцю придбавати товари з відстроченням оплати. Це неофіційна угода, за якою покупець одержує продукцію до того, як заплатить за неї.

Простий вексель ─ письмове борговезобов’язання покупця виплатити певну сумугрошей постачальнику до конкретного терміну.

Переваги комерційного кредиту - це його доступність (завжди може бути наданий, оскільки кредитори розраховують на продовження ділових відносин), невисока вартість (коли застосовують такий кредит, не нараховуються проценти або ж вони є мінімальними), а також можливість продовження терміну кредитування.

Недоліками комерційного кредиту є те, що подовження його терміну або саме його отримання часто виявляється проблемним або через неефективність таких кредитних відносин для продавця, або через ненадійність оплати поставки.

б) Аванс ─ грошова сума, надана за рахунокмайбутніх платежів за товарно-матеріальніцінності, роботи та послуги з метою забезпеченнягарантії їх отримання покупцем чи з метоюгарантування їх купівлі.

в) Внутрішньокорпораційний кредит (наприклад, утранснаціональних компаніях) ─ товарні поставкиміж учасниками корпорації, що здійснюються вкредит (наприклад, передання устаткуванняфіліалам), а також надання кредиту у грошовій формі.Часто внутрішньокорпораційний кредит перетинається з банківським, оскільки до складу транснаціональних компаній входять і банки.

г) Толінг (робота на «давальницькій сировині») ─ цеспосіб отримання сировини переробником безфінансових витрат з його боку з подальшимповерненням кінцевого продуктупостачальникові як розрахунку.

Межі міжгосподарського кредиту визначаються:

розмірами резервних капіталів, які є урозпорядженні суб'єктів господарювання ─кредиторів;

регулярністю надходження грошових потоків.

Такий вид кредитування пришвидшує реалізацію товарів продавцям та надає можливість покупцеві користуватися товаром до отримання коштів від реалізації своєї продукції.

2. Банківський кредит

1. Залежно від забезпечення банківський кредит буває:

- забезпечений ─ під заставу (рухоме і нерухомемайно, рахунки дебіторів, товарно-матеріальніцінності, цінні папери);

- незабезпечений (бланковий).

Розрізняють два види застави:

а) закладене майно залишається у заставника ─застава;

б) закладене майно передається у володіннязаставоутри-мувача ─ цінні папери (заклад).

2. За термінами погашення:

до запитання (онкольний);

короткостроковий;

довгостроковий.

3. За способом погашення:

- одноразовий платіж;

- у розстрочку.

4. За методом утримання процента:

- у момент надання;

- поетапно, впродовж строку кредитування;

- у момент погашення.

5. За ступенем ризику:

- стандартні;

- з підвищеним ризиком.

6. За схемою надання:

- кредитна лінія;

- револьверні;

- контокорентні;

- овердрафт.

7. За методами надання:

- одноразові;

- перманентні;

- гарантійні.

8. За формою залучення кредитів:

- двосторонні;

- консорціумні (синдикатні);

- паралельні (багатосторонні).

9. За механізмом застосування ставок процентів:

- з фіксованою процентною або обліковою ставкою;

- з плаваючою процентною або обліковою ставкою;

Одноразові кредити ─ рішення про надання якихбанк приймає окремо щодо кожного на підставідокументів, наданих позичальником.

Перманентні кредити надаються в межах установленого ліміту кредитування шляхом оплати з позичкового рахунку розрахунковими документами позичальника (платіжні доручення, чеки тощо) без узгодження з банком щоразу умов кредитування.

Гарантійні кредити ─ банк бере на себе договірнізобов’язання надати у разі потреби позичкупротягом обумовленого періоду у визначеномурозмірі. Такі кредити можуть бути обумовленіконкретною датою або настанням певної причини.

Кредитна лінія ─ договір між банком і його клієнтом,за яким банк обіцяє надати клієнту певну сумугрошей протягом визначеного терміну. Частокредитна лінія поновлюється після того, як банкодержує завірений аудитором річний звіт продіяльність компанії та можливість вивчити результати цієї діяльності.

Кредитна лінія буває:

обумовлена (зв’язана) ─ банк надає фірміможливість використо-вувати грошові кошти тількиз певною метою;

необумовлена ─ фірма може використовуватиодержаний кредит з будь-якою метою.

Якщо фінансовий стан фірми не змінюється, то надана їй кредитна лінія пролонгується на фіксований термін. Під час перегляду кредиту уточнюють такі параметри кредиту: розмір кредитної лінії, процентна ставка за кредитом тощо.

Револьверні ─ це кредити, які автоматичнопоновлюються в межах обумовленого кредитнимдоговором розміру.

Контокорентні кредити ─ банк відкриває клієнтуконтокорентний рахунок, з якого здійснюються всіплатежі клієнта, в тому числі за рахунок кредиту вмежах установленого ліміту, та зараховуються всінадходження, у тому числі за рахунок погашеннякредиту.

Овердрафт ─ різновид контокоренту. Приовердрафті розрахунок ведеться через поточнийрахунок підприємства. На час кредитної угодирозпорядником поточного рахункупідприємства-позичальника стає банк.

Кредити до запитання ─ надаються наневизначений строк. Погашаються в міруможливостей позичальника або за першою вимогоюбанку.

Двосторонній кредит ─ суб’єктами кредитної угодиє банк і позичальник.

Консорціумні (синдикатні) кредити ─ длякредитування клієнта з метою зменшення ризику чинеможливості надання кредиту одним банкомстворюється банківський консорціум, де один банквиступає у ролі менеджера, який укладає зпозичальником кредитну угоду і надає кредит, а також стягує заборгованість і проценти та розподіляє їх між членами синдикату. За виконання таких функцій банк-менеджер отримує від інших учасників консорціумну комісійну винагороду.

Паралельні (багатосторонні) кредити ─ кожний банкна свою частку в загальній сумі кредиту, якийнадається одному позичальнику на певнихузгоджених умовах, укладає з останнім кредитнийдоговір.

Стандартні кредити ─ надаються позичальникам, щораніше своєчасно розраховувалися з банком запозиками і процентами та мають можливістьзабезпечити погашення кредиту в майбутньому.

Пролонговані кредити ─ продовження строкупогашення позики (процентів) через фінансовунеспроможність позичальника.

3. Факторинг ─ продаж дебіторської заборгованостіспеціалізованому фінансовому інституту,факторинговій компанії.

Види факторингу:

з правом зворотної вимоги;

без права зворотної вимоги;

відкритий факторинг ─ дебіторів інформують пропродаж їхніх рахунків і про те, що оплата за цимирахунками тепер повинна спрямовуватись уфакторингову компанію;

прихований факторинг ─ дебіторів не повідомляютьпро продаж їхньої заборгованості. Клієнтипродовжують пересилати кошти фірмі, яка, у своючергу, переказує їх на користь факторинговоїкомпанії.

4. Лізинг ─ це договір, укладений двома сторонами,за умовами якого одна сторона (лізингодавець)надає в користування іншій стороні(лізингоодержувачу) об’єкт лізингу (машини,обладнання тощо) на визначений період і за певнуплату.

Фінансовий лізинг ─ форма кредитної угоди, за якоюза визначений період часу вносяться конкретніплатежі за користування об’єктом лізингупротягом майже всього строку його користування,коли сторони можуть домовитися про можливістьпридбання об’єкта у власність лізингоодержувачем після закінчення терміну угоди.

Характерні риси фінансового лізингу:

метою лізингоодержувача є або придбання об’єкта лізингу, або користування ним протягом майже всього його строку служби;

усі права та обов’язки, що випливають із права економічної власності на об'єкт лізингу, несе лізингоодержувач. Під правом економічної власності розуміють те, що сторона несе усі винаго-роди та ризики, пов’язані з володінням та користуванням май-ном (зокрема, ризик випадкового пошкодження або знищення майна);

лізингоодержувач має намір сплатити повну або майже повну вартість майна протягом строку лізингу, а отже, швидше отримати об’єкт лізингу у власність після закінчення строку лізингу. Право власності може перейти до лізингоодержувача й до закінчення строку лізингу, але не раніше, ніж вартість об’єкта буде виплачена повністю;

лізингоодержувач самостійно обирає виробника (постачальни-ка) об’єкта лізингу, а потім звертається до лізингодавця за кош-тами. Це є важливим, оскільки лізингова компанія, що фінансує угоду, не повинна нести відповідальність за якість, технічні ха-рактеристики та комплектність об'єкта, навіть якщо вона є його юридичним власником;

лізингоодержувач має право (а згідно із ЗакономУкраїни «Про лізинг» ─ зобов’язаний) отриматиоб’єкт лізингу у власність.

Оперативний лізинг (оренда) ─ господарськаоперація фізичної або юридичної особи, щопередбачає відповідно до договору оперативноголізингу (оренди) передання орендарю майна, щопідпадає під визначення основного фонду,придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Характерні риси оперативного лізингу:

метою лізингоодержувача є користування об'єктом лізингу або задоволення певної потреби протягом короткого періоду часу;

економічне право власності на майно з усіма відповідними пра-вами та обов'язками належить лізингодавцю;

тривалість оперативного лізингу є набагато коротшою за строк служби об'єкта;

лізингоодержувач не має на меті викупити об'єкт лізингу, тому відповідно визначаються лізингові платежі;

вартість усіх лізингових платежів менша за повну вартість лізин-гового майна.

Переваги лізингу над банківським кредитуванням:

1) Більш простими є схеми забезпечення, тому що майно, яке передається в лізинг, є водночас і заставою. Оскільки юридичне право власності залишається за лізингодавцем, йому не доведеться змагатися з іншими кредиторами за право володіння цим майном, якщо бізнес лізингоодержувача зазнає невдачі. З тієї ж причини лізингодавці, як правило, менш вибагливі до кредитної історії лізингоодержувача. Це дозволяє ново-створеним та малим підприємствам отримувати лізингове фінансування легше, ніж банківські позики.

Зручність та менші витрати для виконання угоди. Лізинг можна оформити набагато швидше та простіше, ніж традиційну позику завдяки спрощеним вимогам до застави і процедури контролю. Ці фактори дозволяють уникнути більшості бюрократичних зволікань, часто пов'язаних з видачею банківської позики, та лізингодавцеві вимагати меншу кількість документів. У свою чергу, це допомагає лізингоодержувачеві уникнути витрат, пов'язаних із оформленням застави, документації та заощадити час, необхідний банку для прийняття рішення про видачу пози-ки, особливо коли йдеться про невеликих позичальників.

Гнучкість. Платежі за договором лізингу можна сплачувати від-повідно до очікуваного грошового потоку лізингоотримувача. Лізингодавці менше займаються питаннями ліквідності, ніж банки, і можуть легше врівноважувати часові рамки своїх активів (лізингових угод) та пасивів (кредитні лінії банків та торгові кредити).

Переваги лізингу для учасників лізингових відносин:

Для продавця майна лізинг є зручним засобом вирішення не тільки виробничо-технічних, але й фінансових проблем. Наприклад, за умови надвиробництва лізинг виступає інструментом відшкодування вкладеного капіталу, тому що оплата продукції підприємства здійснюється відразу після підписання договору. Таким чином, скорочується можливість «заморожування» капіталу у вигляді залишку готової продукції на складі.

Для підприємства-лізингоотримувача:

лізинг дає можливість стовідсотково фінансувати придбання ос-новних фондів на відміну від банківського кредиту, в якому фі-нансовими ресурсами забезпечується тільки 60—70 % їхньої вартості;

підприємству легше одержати майно в лізинг, ніж кредит на його придбання; лізингове майно виступає заставою, право власності на яке має лізингодавець;

лізинг дає підприємству більше можливостей для маневрування під час виплати лізингових платежів, тому що останні здійснюються підприємством, як правило, після одержання прибутку від реалізації продукції, виготовленої на устаткуванні, взятому в лізинг;

зменшується ризик морального старіння обладнання, тому що підприємство бере його не у власність, а орендує на певний тер-мін. Таким чином розширюються можливості оперативного від-новлення застарілої техніки без залучення власного капіталу на його фінансування;

лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, що підвищує ліквідність суб'єкта господарювання і його можли-вості одержати банківський кредит;

лізингові платежі зараховують до складу валових витрат, що зменшує оподатковуваний прибуток підприємства-лізингоотримувача;

зменшується ризик під час виробництва нової продукції. У разі недостатнього попиту на неї підприємство може повернути об'єкт лізингу безпосередньо лізингодавцю.

Недоліками лізингу є:

для лізингоотримувача ─ вартість лізингу вища завартість зви-чайного кредиту на суму лізинговоїмаржі;

для лізингодавця ─ ризик можливого моральногостаріння ос-новних фондів, імовірність неповного іневчасного одержання лізингових платежів.

 

-5-

Процес кредитування можна умовно розділити на ряд етапів, кожний з яких окремо забезпечує розв'язання конкретних завдань, а всі вони в сукупності спрямовані на досягнення мети банківського кредитування-отримання банківського прибутку. Процес кредитування складається з таких етапів: - підготовка та подання пакета документів у банк для отриманнякредиту; - оцінка кредитоспроможності клієнта й ризику, пов'язаного ізвидачею позички; - підготовка кредитного договору: розробка умов кредитної угоди,визначення основних параметрів позички (структурування її), проведення переговорів про умови кредиту, прийняття рішенняпро надання позички й підписання кредитної угод й; - контроль за виконанням договірних відносин та погашеннямкредиту, банківські санкції. Для одержання кредиту позичальник звертається в банк із клопотанням, в якому зазначає цільове призначення кредиту, його суму, строк користування, включаючи конкретні строки погашення, форми забезпечення кредиту, а також додає коротку характеристи­ку заходу, що кредитується, і розрахунок економічної ефективності від його запровадження. Разом із заявкою на кредит позичальник надсилає в банк для розгляду пакет документів. 1. Документи, що засвідчують право клієнта на отримання кредиту: - засвідчені нотаріально копії установчих (засновницьких) документів (статутів, положень, реєстраційних посвідчень, свідоцтв або патентів); документів, що засвідчують право власності на землю,право оренди та інші документи, що підтверджують правомочність клієнта щодо одержання кредиту; якщо позичальника обслуговуєінший банк, то він зобов'язаний подати ще картку зі зразками під­писів керівника та головного бухгалтера; виписку (довідку) про наявність коштів на рахунку, довідку про кредитну заборгованість. 2.Техніко-економічне обгрунтування заходу, що кредитується: - копії контрактів, договорів, включаючи договори оренди приміщень,обладнання та інші 'документи, що стосуються цього заходу, з розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції(проведення робіт, надання послуг), які буде використано на погашення кредиту, а також розрахунки прибутку й рентабельності за­ходу, що кредитується. 3.Документи для визначення фінансового стану і кредитоспроможності позичальника: - бухгалтерські та статистичні звіти, включаючи звіти про фінансовірезультати роботи та звіти про стан майна фірми, фінансові плани(бізнес-плани), декларації про доходи, а також висновки аудиторських організацій щодо фінансового стану позичальника; - коли розглядається питання про видачу кредиту на придбання майна в процесі приватизації державних і муніципальних підпри­ємств, треба подати копію договору між продавцем і покупцем, що містить відомості про продавця, покупця, посередника, найменування підприємства і його місцезнаходження, склад і ціну активів підприємства, у тому числі ціну земельної ділянки (у разі її продажу) або умови її оренди, кількість і ціну акцій акціонерного товариства, порядок передавання підприємства у власність, форму й строки платежу, взаємні зобов'язання сторін стосовно дальшого використання підприємства. Банк має право вимагати проведення експертизи проектних рішень щодо будівництва, розширення, реконструкції і технічного переозброєння об'єктів, які передбачається здійснити за участю кредитів банку, з метою недопущення інвестування в об'єкти, створення й використання яких не відповідає екологічним, сані­тарно-гігієнічним та іншим нормам, встановленим законодавством України. 4. Форми зобов'язань щодо забезпечення кредиту: - угода про заставу, довідка-перелік (опис) майна, що пропонується позичальником як застава, документи, які засвідчують право власності позичальника на це майно, коли передбачається заставна форма забезпечення кредиту: гарантійний лист, договір поруч-ництва, договір страхування (страхове свідоцтво). За необхідності банк може вимагати від позичальника інших до­кументів та відомостей стосовно забезпечення своєчасного й повно­го повернення кредиту. Для позичальників, які підтримують постій­ні кредитні стосунки з банком і мають добру репутацію, перелік документів, необхідних для оформлення кредиту, може бути скоро­чений банком. Після одержання клопотання і необхідних документів для оформлення кредиту банк повинен проаналізувати та ретельно вивчити діяльність потенційного позичальника, визначити його кредитоспроможність, можливість і доцільність надання йому кредиту, оцінити перспективи своєчасного повернення кредиту. Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичаль­ника можуть бути: - репутація позичальника: кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни, своєчасність погашення раніше виданих позичок та інших зобов'язань; - фінансовий стан позичальника: забезпеченість фінансовими ресурсами, ефективність використання фондів, рентабельність та ліквідність його балансу; - прогноз розвитку господарства з урахуванням кон'юнктур ринку: оцінка продукції, що випускається, стан її реалізації,характер послуг, конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, обсяги експорту,здатність до інновацій тощо. На підставі оцінки кредитоспроможності потенційного пози­чальника банк прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту. Необхідні відомості про позичальника та інформація, отримана банком у процесі оформлення кредиту, систематизуються у кредитній справі (досьє) позичальника. Дуже важливо правильно визначити оптимальний розмір кредиту, інакше банку обов'язково доведеться розглядати прохання про збільшення позички, коли в клієнта виникатимуть кризові ситуації. Небезпека полягає в тім, що в процесі-кредитування банку доводиться вибирати між двома однаково неприємними альтернативами: надати додатковий кредит чи втратити ті гроші, які вже були надані. Ось чому банк, отримавши від клієнта техніко-економічне обгрунтування кредиту, повинен сам оцінити необхідну суму позички. При цьому банк має виходити з того, що розмір кредиту залежить від: - рівня ризику кредитованого заходу; - наявності у банку кредитних ресурсів; - обсягів майбутніх витрат позичальника; - кредитоспроможності позичальника; - економічного нормативу НБУ - максимального розміру ризику на одного позичальника. У результаті аналізу банк готує висновок про можливість і доцільність надання позички, очікувані терміни та ймовірність її повернення, розмір процентної ставки, який відповідає проекту кредитування, рівень цільового використання позички з пере­ліком головних чинників ризику. Прийняття рішення та розробка положень кредитне угоди. За умов комерційної діяльності банків усі питання, пов'язаь з кредитуванням, розв'язуються позичальником і установою банк на договірній основі. Підставою для надання банком кредиту підписаний між ним і позичальником кредитний договір. У кредитному договорі (угоді) передбачаються: мета, сума термін кредиту, умови та порядок його видачі й погашення форми забезпечення зобов'язань, процентні ставки, порядої виплати процентів, зобов'язання й економічна відповідальністі сторін за дотримання договірних умов, перелік документів т; періодичність їх подання у відділення банку. Термін дії договору - до повного погашення позички. Сучасний кредитний договір, яі правило, складається з таких розділів: І. Загальні положення (преамбула). II. Права та обов'язки позичальника. III. Права та обов'язки банку. IV. Відповідальність сторін. V. Порядок вирішення суперечок. VI. Юридичні адреси сторін. Пропозиції банку можуть суттєво відрізнятися від умов, указа­них у кредитній заяві клієнта. Представник банку, який веде переговори з клієнтом про укладення кредитної угоди, повинен визначити ті обов'язкові умови кредитного договору, без виконання яких кредит не може бути наданий, і ті, які можуть підлягати обговоренню. Зближення позицій банку і клієнта є кінцевою метою переговорів. Щоб зменшити ймовірність помилки та полегшити прийняття об'єктивних рішень, банк встановлює межі повноважень окремих посадових осіб щодо укладання кредитних угод. Потім кредитну справу розглядають юристи банку, звертаючи особливу увагу на вірогідність документів кредитного досьє та їх відповідність чинному законодавству. За наявності позитивного висновку юристів пакет документів перевіряється службою безпеки банку, котра викладає свої міркування щодо кредитного ризику. На підставі висновків усіх спеціалістів банку рада банку ухвалює остаточне рішення. Процедура надання та погашення кредитів. Кредити надаються після укладення кредитної угоди, що в ній для кожного позичальника індивідуально визначено конкретні умови кредитуван­ня з тим, щоб забезпечити мінімальний ризик. Для здійснення бан­ківського контролю за вчасним погашенням кредиту, а також нара­хуванням процентів кожна конкретна позичка видається з окремого позичкового рахунка на підставі спеціального банківського розпорядження. Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності переваж­но у безготівковій формі: - оплатою платіжних документів з позичкового рахунка; - переказом коштів на розрахунковий рахунок позичальника в - іншому банку. Для розрахунків із населенням домашніми господарствами мо­жуть бути передбачені й готівкові видачі. Вибір варіанта надання кредиту здійснюється банком, виходячи з особливостей проекту кредитування, за домовленістю з позичальником, а за потреби - з його банком. Видача кредиту здійснюється разово або поступово за графіком, обумовленим у кредитному договорі. Довгострокові інвестиційні кредити можуть надаватися в міру виконання будівельно-монтаж­них робіт (поетапно). Суб'єктам господарської діяльнос