Системи золотого стандарту: Паризька, Генуезька та Бреттон-Вудська валютні системи ( принципи функціонування, організаційна основа, причини кризи).

Еволюція світової валютної системи визначається розвитком та потребами національної й світової економіки. Особливості та стабільність світової валютної системи залежить від ступеня відповідності принципів її структури принципам побудови структури світового господарства.

Перша світова валютна система – це Паризька валютна система, яка сформувалась в ХІХ сторіччі після промислової революції на базі золотомонетного стандарту і юридично оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції в 1867році. золотомонетного стандарту.

Паризька валютна система базувалась на наступних принципах:

Її основою був золотомонетний стандарт – вартість кожної валюти визначалась вагою золота, обмін кожної валюти на золото гарантувався як всередині країни, так і за її межами;випуск емісії банкнот здійснювався з урахуванням її золотого запасу, державні органи здійснювали валютний контроль і регулювання з метою забезпечення стабільності валюти. Золото використовувалось як загальновизнані світові гроші.

Встановлювались золоті паритети. Склався режим вільно плаваючих курсів валют з врахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих крапок. Якщо ринковий курс валюти падав нижче паритету, що був заснований на їх золотому вмісту, то боржники розраховувались золотом по міжнародним зобов’язанням, а не іноземними валютами.

Поступово золотий стандарт у вигляді золотомонетного втратив свою актуальність, бо не відповідав масштабам господарчих зв’язків, які постійно зростали і умовам ринковій економіки, що регулюється. У роки першої світової війни золотомонетний стандарт було відмінено більшістю країн впроваджено золотозлитковий стандарт – обмін банкнот на золоті злитки, перехідна форма золотого стандарту. Національні валюти провідних західних країн (Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже, були розмінні на валютний метал, але вже не в будь-якій кількості, як це було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш ніж 12,4 кг.

Другою світовою валютною системою стала Генуезька світова валютна система, яка юридично була оформлена міждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції у1922 р.

Генуезька валютна система базувалась на наступних принципах:

Її основа – золотодевізний стандарт – базувався на золоті та провідних валютах світу. Платіжні засоби в іноземній валюті призначені для міжнародних розрахунків, почали називати девізами. Грошові системи 30 країн базувались на золотодевізному стандарті. Національні кредитні гроші стали використовуватись як міжнародні платіжно-резервні кошти. Однак у міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений ні за однією валютою. Фунт стерлінгів і долар США сперечалися за лідерство в цій сфері.

Збережені золоті паритети. Конверсія валют у золото стала здійснюватись не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), а й опосередковано – через іноземні валюти (Німеччина та ще 30 країн).

Відновлений режим вільного коливання валютних курсів.

Валютне регулювання здійснювалось у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій та нарад.

На відміну від попередньої системи золото служить тільки для часткового забезпечення грошового обігу, обмін паперових грошей на золото для приватних осіб не проводиться.

У період світової економічної кризи 1929-1933рр. настає і криза світової валютної системи – із крахом золотодевізного стандарту єдина світова валютна система перестала існувати. Вона розпалася на валютні блоки, що представляють регіональні валютні угруповання, які вступили в жорстоку конкуренцію між собою. Таких регіональних блоків сформувалося три: стерлінговий, доларовий та золотий.

Тенденція до зростання ролі валютної сфери у відносинах учасників міжнародного обміну простежується на всіх етапах еволюції світової валютної системи, починаючи з золотого стандарту. Чим глибше залучено національне господарство в систему світових господарських зв'язків, тим сильніше прагнення національних органів регулювання захистити економіку від несприятливих на даному етапі зовнішніх впливів.

Це протиріччя визначило еволюцію валютного механізму кожної країни. Так, в період золотого стандарту стихійні переливи золота між країнами в умовах міжнародного обміну в кінцевому рахунку стали негативно відбиватися на розвитку їх продуктивних сил.

Світова криза 1929-1933 рр.. призвів до розпаду що склався в період золотого стандарту валютного механізму: вільний валютний розмін змінився жорсткими валютними обмеженнями, сформувалися валютні зони і блоки, процес інтернаціоналізації був загальмований. Бреттонвудская модель стала кроком в напрямку відновлення валютного механізму.

Бреттонвудская валютна система була офіційно оформлена на Міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН, що проходила з 1 по 22 липня 1944 р. у м. Бреттон-Вудсі (США). Тут також були засновані МВФ і МБРР.

Цілі створення другої світової валютної системи:

1. Відновлення великої вільної торгівлі.

2. Встановлення стабільної рівноваги системи міжнародного обміну на основі системи фіксованих валютних курсів.

3. Передача у розпорядження держав ресурсів для протидії тимчасовим труднощам у зовнішньому балансі.

Бреттонвудская МВС базувалася на наступних принципах:

Встановлено тверді обмінні курси валют країн-учасниць до курсу провідної валюти;

Курс ведучої валюти фіксований до золота;

Центральні банки підтримують стабільний курс своєї валюти по відношенню до провідної (у рамках + / - 1%) валюті за допомогою валютних інтервенцій;

Зміни курсів валют здійснюються за допомогою девальвації (зниження офіційного курсу національної валюти по відношенню до іноземних) і ревальвації (підвищення офіційного курсу національної валюти по відношенню до іноземних);

Організаційним ланкою системи є МВФ і МБРР. МВФ надає кредити в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів з метою підтримки нестабільних валют, здійснює контроль за дотриманням країнами-членами принципів МВС, забезпечує валютне співробітництво країн.

Під тиском США в рамках Бреттон-Вудської системи затвердився доларовий стандарт - МВС, заснована на пануванні долара (США володіли 70% від всього світового запасу золота). Долар - єдина валюта, конвертована в золото, став базою валютних паритетів, переважаючим засобом міжнародних розрахунків, валютної інтервенції і резервних активів. Було встановлено золоте співвідношення долара США: 35 дол за 1 тройську унцію. США встановили монопольну валютну гегемонію, відтиснувши свого давнього конкурента - Великобританію.

Таким чином, національна валюта США стала одночасно світовими грошима, і тому Бреттон-Вудська валютна система часто називається системою золотодоларового стандарту.

Валютні інтервенції розглядалися як механізм самоадаптації другу МВС до мінливих зовнішніх умов, аналогічно транспортуванні золотих запасів для регулювання сальдо платіжного балансу при золотому стандарті. Курси валют можна було змінювати лише при виникненні фундаментальної незбалансованості балансу. Ці зміни валютних курсів в рамках твердих паритетів називалися ревальвацією і девальвацією валют.

Друга МВС могла існувати лише до тих пір, поки золоті запаси США могли забезпечувати конверсію зарубіжних доларів на золото. Однак до початку 70-х рр.. відбувся перерозподіл золотих запасів на користь Європи. З'являються і значні проблеми з міжнародною ліквідністю, тому що в порівнянні зі збільшенням обсягів міжнародної торгівлі видобуток золота була невелика.Довіра до долара як резервної валюти падає і через гігантський дефіцит платіжного балансу США. Утворюються нові фінансові центри (Західна Європа і Японія), що призводить до втрати США свого абсолютного домінуючого положення у світі. Чітко проявляється парадоксальність даної системи, заснованої на внутрішньому протиріччі, відомому як парадокс, або дилема Триффена.

За дилемі Триффена, золотодоларового стандарт повинен поєднувати два протилежні вимоги:

1 - емісія ключової валюти повинна корелювати із зміною золотого запасу країни. Надмірна емісія ключової валюти, не забезпечена золотим запасом, може підірвати оборотність ключової валюти в золото і з часом викличе кризу довіри до неї;

2 - ключова валюта повинна випускатися в кількостях, достатніх для того, щоб забезпечити збільшення міжнародної грошової маси для обслуговування зростаючої кількості міжнародних угод. Тому її емісія має набагато перевершувати золотий запас країни.

Таким чином, виникає необхідність перегляду основ існуючої валютної системи, її структурні принципи, встановлені в 1944 р., перестали відповідати умовам виробництва, світової торгівлі і співвідношенню сил у світі. Сутність кризи Бреттон-Вудської системи полягає в протиріччі між інтернаціональним характером МЕО і використанням для їхнього здійснення національних валют, схильних до знецінення (переважно долара).

Причини кризи Бреттон-Вудської валютної системи (їх можна уявити у вигляді ланцюжка взаємообумовлених факторів):

1. Нестійкість і протиріччя економіки. Початок валютної кризи в 1967 р. співпав з уповільненням економічного зростання.

2. Посилення інфляції негативно впливало на світові ціни і конкурентноздатність фірм, заохочувало спекулятивні переміщення "гарячих" грошей. Різні темпи інфляції в різних країнах впливали на динаміку курсу валют, а зниження купівельної спроможності грошей створювало умови для "курсових перекосів".

3. Нестабільність платіжних балансів. Хронічний дефіцит балансів одних країн (особливо США, Великобританії) і активне сальдо інших (ФРН, Японія) посилювали різкі коливання курсів валют відповідно униз і нагору.

4. Невідповідність принципів Бреттон-Вудської системи співвідношенню сил на світовій арені. Валютна система, заснована на міжнародному використанні схильних знеціненню національних валют - долара і почасти фунта стерлінгів, зайшла в суперечність з інтернаціоналізацією світового господарства. Це протиріччя Бреттон-Вудської системи посилювалося в міру ослаблення економічних позицій США і Великобританії, що погашали дефіцит своїх платіжних балансів національними валютами, зловживаючи їхнім статусом резервних валют. У результаті була підірвана стійкість резервних валют.

Принцип американоцентризму, на якому була побудована Бреттон-Вудська система, перестав відповідати новій розстановці сил із виникненням трьох світових центрів: США - Західна Європа - Японія. Використання США статусу долара як резервної валюти для розширення своєї зовнішньоекономічної і військово-політичної експансії, експорту інфляції підсилило міждержавні розбіжності і суперечило інтересам країн, що розвиваються.

5. Активізація ринку "євродоларів". Оскільки США покривають дефіцит свого платіжного балансу національною валютою, частина доларів переміщається в іноземні банки, сприяючи розвитку ранка євродоларів. Цей колосальний ранок доларів "без батьківщини" зіграв двояку роль у розвитку кризи Бреттон-Вудської системи. Спочатку він підтримував позиції американської валюти, поглинаючи надлишок доларів, але в 70-х роках євродоларові операції, прискорюючи стихійний рух "гарячих" грошей між країнами, загострили валютну кризу. Надлишок доларів у вигляді лавини "гарячих" грошей періодично обрушувався то на одну, то на іншу країну, викликаючи валютні потрясіння і втечу від долара.

Форми прояву кризи Бреттон-Вудської валютної системи:

-"Валютна лихоманка" - переміщення "гарячих" грошей, масовий продаж хитливих валют у чеканні їхньої девальвації і скупка валют - кандидатів на ревальвацію;

-"Золота лихоманка" - утеча від нестабільних валют до золота і періодичне підвищення його ціни;

-паніка на фондових біржах і падіння курсів цінних паперів у чеканні зміни курсу валют;

-загострення проблеми міжнародної валютної ліквідності, особливо її якості;

-масові девальвації і ревальвації валют (офіційні і неофіційні);

-активна валютна інтервенція центральних банків, у тому числі колективна;

-різкі коливання офіційних золото-валютних резервів;

-використання іноземних кредитів і запозичень у МВФ для підтримки валют;

-порушення структурних принципів Бреттон-Вудської системи;

-активізація національного і міждержавного валютного регулювання;

-посилення двох тенденцій у міжнародних економічних і валютних відношеннях - співробітництва і протиріч, які періодично переростають у торгову і валютну війни.

Розвиток кризи Бреттон-Вудської валютної системи можна розділити на такі ключові етапи:

1) 17 березня 1968 Встановлено подвійний ринок золота. Ціна на золото на приватних ринках встановлюється вільно у відповідності з попитом і пропозицією. За офіційними операціях для центральних банків країн зберігається оборотність долара в золото за офіційним курсом 35 доларів за 1 тройську унцію.

2) 15 серпня 1971 Тимчасово заборонено конвертація долара в золото для центральних банків.

3) 17 грудня 1971 Девальвація долара по відношенню до золота на 7,89%. Офіційна ціна золота збільшилася з 35 до 38 доларів за 1 тройську унцію без поновлення обміну доларів на золото за цим курсом.

4) 13 лютого 1973 Долар девальвував до 42,2 доларів за 1 тройську унцію.

5) 16 березня 1973 Міжнародна конференція підпорядкувала курси валют законами ринку. З цього часу курси валют не фіксовані і змінюються під впливом попиту та пропозиції.

Таким чином, система твердих обмінних курсів припинила своє існування. Після тривалого перехідного періоду, протягом якого країни могли спробувати різні моделі валютної системи, почала утворюватися нова МВС, для якої було характерне значне коливання обмінних курсів.