Розмежування трудового права від цивільного

 

Тісний зв'язок трудове право має з цивільним. Цей зв'язок склався історично, оскільки на перших порах відносини по найму робочої сили регулювались нормами цивільного права. Поступово трудовий договір виділяється з цивільно-правових договорів найму послуг у самостійний вид договору, який регулюється відокремленими нормами права, що створили нову галузь права – трудове.

2.2.1. Відмінність трудового права від цивільного права за предметом права.

Трудове право дійсно увібрало в себе деякі важливі принципи цивільного права, що має своїм предметом регулювання майнових та особистих немайнових відносин. Трудове право займається безпосередньо і виключно діяльністю працівників при самій праці, організацією процесу праці, живою працею, питаннями регулювання трудових відносин, які вирішуються з метою здійснення саме процесу живої праці. До сфери дії цивільного права рівною мірою належать як майнові, так і немайнові відносини незалежно від пов'язаності останніх відносин з майновими7. Предмет трудового права складають індивідуальні й колективні трудові відносини.

Згідно з трудовими відносинами працівник зобов'язується виконувати роботу певного роду – за конкретною спеціальністю, посадою, кваліфікацією тощо (ст. 21 КЗпПУ)8, а в цивільно-правових відносинах, пов'язаних із застосуванням праці, виконується індивідуально-конкретне завдання. У трудових відносинах працівник включається до складу трудового колективу підприємства (установи, організації) і внаслідок цього зобов'язаний виконувати певну міру праці, підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку. У цивільно-правових відносинах всі ці моменти відсутні, людина виконує завдання на свій розсуд і на свій ризик. Тому норми інститутів робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, дисципліни праці й дисциплінарної відповідальності на суб'єктів цивільно-правових відносин не поширюються. Такі працівники не можуть вимагати надання щорічної відпустки, виплати допомоги в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, оплати надурочної роботи та інших гарантій, передбачених законодавством про працю для суб'єктів трудових відносин. За шкоду, заподіяну роботодавцю при виконанні трудових обов'язків, працівник несе відповідальність на підставі норм трудового права (матеріальна відповідальність), а у цивільно-правових відносинах – на підставі норм цивільного права (майнова цивільно-правова відповідальність).

Виходячи з наведеного, предметом трудових відносин є процес праці, жива праця, а предметом цивільно-правових відносин, зокрема тих, що пов'язані із працею і випливають з договору підряду, доручення, авторського договору, є матеріалізований результат праці.

2.2.2. Відмінність трудового права від цивільного права за методом правового регулювання.

Трудове право відрізняється від цивільного і за методом правового регулювання. Характерними рисами методу цивільного права є: юридична рівність сторін; ініціатива сторін при встановленні правовідносин; диспозитивність правового регулювання; можливість вибору варіанта поведінки, що не суперечить чинному законодавству9.

Важливою ознакою трудових відносин є й те, що власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за своїх працівників повинен виплачувати страхові внески на соціальне страхування до Пенсійного фонду України.

Якщо у відносинах по застосуванню праці між власником і громадянином указані вище ознаки відсутні, працівник виконує роботу на свій розсуд і внутрішньому трудовому розпорядку не підкоряється, оплачується не жива праця, а результат цієї праці, то ці відносини повинні регулюватись не трудовим, а цивільним правом.

У цивільному праві з працею пов'язані договори підряду, доручення, комісії; розмежування його від трудового права здійснюється за предметом договору; підляганням правилам внутрішнього трудового розпорядку, а також за тим, хто зобов'язаний організувати працю і охорону праці.

 

Поняття та види джерел трудового права

Окрiмвнутрiшньої,трудовеправомаєзовнiшнюфор􏱄 му вираження соцiально􏱄трудових норм, що дiстають вiдображення у його джерелах. Термiн «джерело права» в юридичнiй лiтературi означає:

— матерiальнi умови життя суспiльства, що iснують за наяв􏱄 них матерiальних i виробничих вiдносин (de facto);

— конкретнi форми вираження правових принципiв, якi ви􏱄 ходять вiд органiв державної влади (що видають та затверджу􏱄 ють нормативнi акти в межах своєї компетенцiї, на пiдставi i на виконання чинного законодавства) i за допомогою яких тому чи iншому правилу поведiнки надається обов’язкова юридична сила (de jure);

— джерело вiдомостей, знань — окремi матерiали, докумен􏱄 ти, за якими можна ознайомитися зi змiстом права.

Джерелами (формами) трудового права є акти органiв вла􏱄 ди або компетентних органiв управлiння, якi мiстять соцiальн трудовi норми. До них вiдносять нормативно􏱄правовий акт, правовий прецедент, нормативно правовий договiр, правовий звичай, правову доктрину, мiжнародно правовий акт.

Джерела трудового права є тiєю формою, в якiй iснують со􏱄 цiально􏱄трудовi норми, з якої дiстають знання про чинне трудове право, до якої звертаються при вирiшеннi конкретних правових та прикладних питань, що виникають у сферi трудової дi􏱄 яльностi.

Джерела трудового права — це форми вираження правових приписiв через нормативнi акти як результат дiяльностi компетентних органiв держави, якi встановлюють чи санкцiонують обов’язковi для сторiн правовiдносини, правовi норми, що скла􏱄 дають предмет трудового права, з метою соцiального захисту його суб’єктiв.

Особливостi джерел трудового права:

— великий масив джерел трудового права як результат дi􏱄 яльностi рiзних державних органiв (Верховна Рада України, Пре􏱄 зидент України, Кабiнет Мiнiстрiв України та iн.);

— наявнiсть нормативних актiв, що приймаються в центра􏱄 лiзованому i децентралiзованому порядку (загальне i спецiаль􏱄 не законодавство);

— особливе значення актiв локальної нормотворчостi;

— активна участь профспiлок i трудових колективiв у нор􏱄 мотворчостi (результат участi: тарифнi угоди, правила внутрiш􏱄 нього трудового розпорядку, колективнi договори i т. iн.);

— наявнiсть чинних нормативних актiв колишнiх СРСР та УРСР;

— ознака iєрархiчностi, тобто вiдповiднiсть пiдзаконних нор􏱄 мативних актiв Конституцiї та iншим законам України (за ви􏱄 нятком можливостi покращення соцiальних гарантiй для пра􏱄 цiвникiв).

Законодавчi джерела мають ще й такi ознаки, як зовнiшнє вираження, державне встановлення або санкцiонування та га􏱄 рантованiсть державою.

Джерела трудового права багаточисельнi та рiзноманiтнi, тому їх можна по􏱄рiзному класифiкувати. Джерела трудового права класифiкуються за юридичною силою, сферою їх дiї, за харак􏱄 тером прийняття, за формою нормативних актiв, за характером волевиявлення, за термiном чинностi.

За юридичною силою:

а) Конституцiя України; мiжнароднi правовi акти, ратифi􏱄 кованi Україною;

б) закони України;
в) пiдзаконнi нормативнi акти, а саме:
— укази Президента України;
— декрети, постанови, розпорядження Кабiнету Мiнiстрiв

України;
— галузевi накази, iнструкцiї, правила мiнiстерств, вiдомств,

комiтетiв;
— iнструкцiї та iншi акти профспiлок (з питань охорони працi); — колективнi угоди;
— локальнi нормативнi акти.
Тобто, найвищу юридичну силу має Конституцiя України,

норми якої є нормами прямої дiї та мiжнародно􏱄правовi акти, ратифiкованi Україною.

За сферою дiї :
а) загальнодержавнi;
б) галузевi (спецiальнi);
в) мiсцевi (локальнi).
Тобто, якi дiють: на всiй територiї України; в межах окремих

галузей (регiонiв); поширюються на дiяльнiсть окремих суб’єктiв. За характером прийняття їх можна розмежувати на тi, якi: — приймаються державними органами (закони, постанови

та iн.);

— приймаються за згодою мiж державними органами, робо􏱄 тодавцями та профспiлками (колективнi угоди, договори);

— приймаються органами мiжнародно􏱄правового регулю􏱄 вання працi (пакти про права людини, конвенцiї та рекоменда􏱄 цiї МОП з участю України.

За формою нормативних актiв:

— закони, укази, декрети, постанови, розпорядження, iнструк􏱄 цiї, договори тощо. В свою чергу закони подiляються на кодифi􏱄 кованi (Кодекс законiв про працю) та некодифiкованi; некоди􏱄 фiкованi подiляються на базовi — мiстять норми, якi регулюють лише правовiдносини, що є предметом трудового права (закони України «Про вiдпустки», «Про оплату працi», «Про колектив􏱄 нi договори та угоди» та iншi) та на комплекснi — одночасно є джерелами рiзних галузей права (закони України «Про освiту», «Про правовий статус iноземцiв», «Про фермерське господар􏱄 ство», «Про Службу безпеки України» та iн.).

За характером волевиявлення:

— акти про встановлення соцiально􏱄трудових норм; — акти про змiну соцiально􏱄трудових норм;
— акти про вiдмiну соцiально􏱄трудових норм.
За термiном чинностi:

— тривалi;
— тимчасовi.
Система юридичних джерел побудована на принципах

iєрархiчностi i являє собою порядок розмiщення джерел права залежно вiд їх юридичної сили та зводиться до таких принци􏱄 пiв, як:

— вiдмiннiсть конституцiйного i законодавчого регулюван􏱄 ня (у бiк покращення умов);

— прiоритет актiв законодавчої влади перед актами вико􏱄 навчої та судової влади;

— перевага актiв вищих органiв держави порiвняно з ниж􏱄 чими;

— наявнiсть первинних i вторинних нормативних актiв;

— вiдповiднiсть локальних нормативних актiв державно􏱄пра􏱄 вовим;

— можливiсть зупинення i скасування неправомiрних актiв.

Iєрархiя законодавчих джерел базується на пiдпорядкова􏱄 ностi органiв, що приймають акти. Саме мiсце органу в структурi державних органiв влади й управлiння визначає мiсце того чи

iншого джерела, в тому числi державно􏱄правового акта, в систе􏱄 мi джерел права. Державно􏱄правовi акти — це нормативнi дже􏱄 рела права, що приймаються органами законодавчої, виконавчої та судової влади i мають правове значення.