Процес соціалізації. Агенти та інститути соціалізації.

Агенти соціалізації — конкретні люди, які навчають людину культурним нормам і допомагають засвоювати соціальні ролі.

Агенти первинної соціалізації — люди, які складають найближче оточення особи (батьки, родичі, друзі). Вони виконують багато функцій (батько — вихователь, друг, опікун, учитель тощо), їхні функції взаємозамінні (скажімо, батько за певних умов може взяти на себе виконання функцій матері щодо дитини). Разом із тим, кожен агент дає індивіду в процесі соціалізації саме те, що він може дати. Наприклад, батьки можуть дитині замінити друзів, але вони не зможуть навчити її того, що вона вчиться у своїх друзів: битися, хитрувати, порушувати певні соціальні норми, бути лідером у групі, поводитися з ровесниками.

Агенти вторинної соціалізації — представники адміністрації ніколи, вищого навчального закладу, армії, підприємства, партій, засобів масової інформації та ін. Контакти з цими агентами є коротшими, а їхній вплив, як правило слабший, ніж в агентів первинної соціалізації. Кожен із них виковує не більше однієї-двох функцій. їхні функції спеціалізовані, а тому не можуть бути взаємозамінними (наприклад, функції міліціонера і священика). Особливістю цих агентів є те, що вони, як правило, отримують грошову винагороду за виконання своїх функцій.

Інститути соціалізації — установи, які впливають на процес соціалізації, спрямовують його. Вони розвивають особистість, розширюють її знання про світ, її розуміння того, якою є бажана і небажана соціальна поведінка.

Інститути первинної соціалізації — сім’я, компанія друзів, може бути колектив однокласників, чи одногрупників.

Сім’я формує найперші і найміцніші суспільні зв’язки. У сім’ї людина починає володіти мовою, засвоює головні елементи культури. Сім’я формує ідентичність людини в категоріях статі, раси, нації, релігії, певної соціальної страти.

Психологи вважають, що 20 % майбутнього свого інтелекту людина набуває до кінця першого року життя, 50% — до чотирьох років, 80% — до 8 років, а 92% — до і3 років. Припускають, що вже в цьому віці можна з достатньо високим ступенем ймовірності передбачити як сферу, так і “стелю” майбутніх можливих досягнень індивіда.

Якщо повернутися до нашого прикладу з “дівчинкою-вовчицею”, то очевидно, що перетворити її на людину не вдалося саме тому, що у ранньому дитинстві відбулася “соціалізація” Камали у зграї вовків. Активно спілкуючись з членами зграї, дівчинка набула достатньо завершену (а тому стійку) психіку вовка.

Компанія друзів, на відміну від родини, складається з індивідів однакового віку й однакового суспільного статусу. Якщо суспільний статус у сім’ї особа набуває автоматично, то у групі ровесників його треба заробити. Особливістю соціалізації в компанії друзів є те, що процес соціалізації тут відбувається без будь-якого плану, на відміну від сім’ї і школи, де соціалізація особи відбувається за певним планом. Компанія друзів виконує функцію послаблення зв’язків дитини з сім’єю. Вона пропонує дитині додаткові моделі поведінки норми і цінності, іноді альтернативні щодо тих, які пропонує сім’я.

Інститути вторинної соціалізації — армія, суд, церква, засоби масової інформації та ін.

Школа — це соціальний інститут, який безпосередньо відповідає за надання особі певної інформації, формування вмінь, навичок і прищеплення цінностей, які суспільство вважає необхідними для життя у ньому.

Школа показує дитині цілком інше оточення, ніж те, яке вона пізнала у сім’ї. У школі дитина прилучається до світу “чужих”: вчитель трактує всіх дітей однаково, оцінює дітей за те, що вони роблять, а не за те, ким вони є. У школі діти знайомляться з формалізованою системою оцінювання: балами, табелями, відзнаками, грамотами. Це докорінно інша система, ніж практика неформального оцінювання в родині. У школі діти вчаться також багатьох інших вмінь, що є важливими в міжособистісних стосунках: робити що-небудь почергово, ділитися з іншими, бути в порівнянні з однолітками.

Засоби масової комунікації (радіо, телебачення, кіно, книги, газети і журнали, Інтернет, касети і компакт-диски, тощо) впливають на соціалізацію, пропонуючи додаткові, часто альтернативні моделі соціальних ролей, суспільних норм і цінностей.