Основні етапи становлення і розвитку соціології як науки

У становленні і розвитку соціології як самостійної науки можна виділити декілька етапів.

Початковий етап пов´язаний з іменами О. Конта, Г. Спенсера і К. Маркса. Це етап глобальних концепцій розвитку суспільства. Орієнтація на перехід до позитивної науки поєднувалася зі створенням загальних, певною мірою абстрактних, теорій.

Засновником соціології був відомий французький вчений Огюст Конт (1798-1857). Його часто називають батьком соціології, тому що саме він уперше спробував застосувати для вивчення суспільства науковий підхід, заснований на спостереженні й експерименті. Він вважав, що соціологія, яку він спочатку називав "соціальною фізикою", повинна запозичити з природничих наук об´єктивність, перевірність, доказовість. "Соціальна фізика" складалася з двох взаємозалежних частин: соціальної статики і соціальної динаміки. Соціальна статика вивчає структуру суспільства, функції його основних інститутів, а соціальна динаміка — процеси соціальних змін. Суспільство, за Контом, — складна система відносин, цілісний організм, про окремі структурні елементи якого можна судити тільки за співвідношенням із цілим. Еволюційний розвиток приводить до встановлення фундаментального соціального порядку. соціології англійського вченого Герберта Спенсера (1820-1903) чітко виражена натуралістична тенденція, відповідно до якої суспільство уподібнюється біологічному організму, що розвивається за законами загальної еволюції. Спенсер розвиває вчення про соціальні інститути як про механізми самоорганізації спільного життя, людей, розробляє типологію суспільств і т.ін.
Соціологічний позитивізм був провідним напрямом у розвитку соціології XIX століття; його основні концепції розроблялися також англійським ученим Джоном Міллем (1806-1876) і французьким соціологом Емілем Дюркгеймом (1858-1917). Роль соціології з погляду засновників позитивізму полягала насамперед у вивченні і спостереженні соціальних фактів і соціальних процесів суспільного життя, їхньому описі і систематизації. Характерними рисами раннього позитивізму були, в основному, натуралізм, органіцизм, еволюціонізм і феноменізм, що будувалися на моделях біології, анатомії, фізіології людини, а також частково і механіки.
У той же час усередині соціологічного позитивізму з´явилася низка інших наукових шкіл і напрямів, що вплинули на подальший розвиток і перетворення соціології на самостійну науку. Серед провідних можна виділити наступні.

Географічна школа в соціології, що поєднує велику кількість різних натуралістичних теорій. Теоретики цієї школи (О. Монтеск´є, Л. Мечников, К. Ріттер, Г. Бокль та інші) визнавали провідним чинником соціальних змін і вихідним пунктом соціологічного аналізу суспільства, його буття, порядку й організації географічне середовище і його окремі компоненти (клімат, ландшафт, довжину берегової лінії і т. ін.). Вони, як правило, недооцінювали масштаби історичної діяльності людей щодо перетворення природного середовища в культурне і того величезного потенціалу розвитку суспільства, закладеного у внутрішній взаємодії соціальних і духовних чинників.

Демографічна школа в соціології, представники якої (А. Гійяр, А. Казані, В. Мірабо й інші) вважали головним чинником розвитку суспільства зростання народонаселення. Ця школа поклала початок розвитку демографії — самостійної науки про населення, яка вивчає його чисельність, склад, структуру, поділ за територіями і т.ін.

Расово-антропологічна школа в соціології с свого роду різновидом натуралістичного і біологічного напрямів соціальної думки. Представники даної школи (Ж. Гобіно, X. Чемберлен і ін.) вважали, що розвиток суспільства залежить, перш за все, від спадковості, "расового відбору" і боротьби "вищих" і "нижчих" рас. Однією з різновидів расово-антропологічної школи була так звана антропосоціологія, що намагалася встановити пряму залежність між класовою належністю й антропологічними параметрами індивідів.

Органічна школа в соціології походить від діалектики Г. Гегеля і класичного ідеалізму Ф. Шеллінга. Представники цієї школи розглядали суспільство як аналог природного організму, а соціальне життя намагалися пояснити за допомогою прямої проекції біологічних закономірностей. Ця школа відіграла певну позитивну роль у розвитку соціології. Так, сучасна соціологія визнає деяку подібність між функціонуванням суспільства й організму, хоча й не перебільшує її.

Слід зазначити, що поява органіцизму в сучасній соціології (у структурному функціоналізмі, у соціобіології й ін.) — це частина більш широкого процесу зближення біології із суспільними науками.

Соціальний дарвінізм як школа в соціології, що грунтується на позиціях натуралізму, склалася на основі біологічних впливів у суспільних науках. її представники (Г. Спенсер, Р. Вормс, Л. Гумплович, У. Самнер, А. Шефле й ін.) намагалися звести закони розвитку суспільства до біологічних закономірностей природного відбору, виживання найбільш пристосованих, до установок теорій інстинкту, спадковості і т.ін. Головна ідея представників цієї школи полягає в тому, що основою соціальної структури суспільства є природні здібності людини. І будь-який соціальний стан не може вступити в протиріччя з природничо-науковими законами, що керують людиною.

Соціальний механіцизм — один із напрямів натуралізму в соціології, представники якого (Л. Кетле, В. Парето й інші), виходячи з класичної механіки, намагалися пояснити суспільне життя і поведінку людини механічними закономірностями, широко використовуючи при цьому фізичну термінологію. Соціальна структура зводилася до суми її елементів, а суспільство розумілося як механічний агрегат. При всій неспроможності своєї методології прихильники цієї школи зробили помітний внесок у теорію і методику соціальних змін і використання в соціології елементів кібернетики і загальної теорії систем.

На межі ХІХ-ХХ століть широке поширення одержала психологічна школа (чи психологічний напрям у соціології), що прийшла на зміну примітивним біолого-натуралістичним теоріям, характерним для індивідуальної психології. Інтерес до психологічних теорій був викликаний насамперед потребою врахування складної сукупності соціальних чинників, а також пояснення мотивації людської поведінки в суспільстві і її соціальних механізмів. Усе це значною мірою сприяло появі безлічі різновидів психологічного напряму в соціології. У той же час об´єднуючим моментом для них був головний принцип, визнаний усіма представниками даного напряму, — прагнення шукати ключ до пояснення всіх суспільних явищ і процесів з погляду психічного осмислення життєдіяльності індивіда і суспільства.

Ці різновиди психологічного напряму виділялися в залежності від вибору ключових пояснювальних понять чи принципів. Так, представники психологічного еволюціонізму американські соціологи Л. Уорд(1841—1913) і Ф. Гіддінгс(1855-1931) прагнули виявити психологічні чинники розвитку цивілізації. Розвиток суспільства вони визначали як частину космічної еволюції, що має цілеспрямований характер і залежить від первинних біологічних потреб (голод, спрага, статеві потреби і т.ін.), розглянутих ними як соціальні, що роблять можливим свідому взаємодію людей. Наступним різновидом цього напряму є інстинктивізм, засновник якого У. Мак-Дугал (1871-1938) — англо-американський соціолог і психолог — шукав основу суспільного життя в біологічно спадкових інстинктах, супроводжуваних відповідними емоціями, що виражають прагнення до мети і є спільною якістю, що поєднує людей.

Таким чином, різні наукові школи позитивістського спрямування в соціологи були першими школами на шляху формування соціології як самостійної наукової і навчальної дисципліни.

Слід зазначити, що на межі ХІХ-ХХ століть соціологія переживає якісно новий етап: усвідомлюється обмеженість абстрактно-теоретичних методів пізнання, що переважали на першому етапі, ставиться питання про виділення соціології у самостійну цілісну науку. Найбільш яскраві представники соціології в цей час — М. Вебер, Г. Зіммель, Е. Дюркгейм. їх поєднує думка про принципову відмінність законів суспільного розвитку від законів природи, про своєрідність соціологічних методів пізнання. Саме в результаті їх зусиль соціологія перетворилася на науку з власним предметом, теорією і можливостями для емпіричних підтверджень різних аспектів цієї теорії.