Мета та програма соціологічного дослідження.

Програма соціологічного дослідження — це науковий документ, що відображає логічно обґрунтовану схему переходу від теоретичного (концептуального) осмислення проблеми до інструментарію конкретного емпіричного дослідження. Сутність програми обумовлена двома основними взаємозв’язаними методологічними функціями. Першу методологічну функцію програма виконує на етапі підготовки анкети — методологічне обґрунтування інструментарію дослідження; другу — на етапі аналізу отриманих даних — обґрунтування логіки аналізу й інтерпретації даних, отриманих внаслідок збирання первинної соціологічної інформації за допомогою розробленого інструментарію.
Своєчасно підготовлена програма виконує також низку методологічних функцій на різних етапах дослідження. Це насамперед визначення мети і завдань дослідження, тобто стратегії і тактики аналізу проблеми; визначення понятійного апарату; формування критеріїв складання й оцінки запитань інструментарію; вибір статистичних методів аналізу первинної інформації та оцінка матеріальних витрат на обробку; формування структури звіту.
Перелічимо лише ті елементи програми, без визначення яких, на нашу думку, нераціонально розпочинати соціологічне дослідження в цілому та підготовку інструментарію зокрема.Структура такої “програми-мінімуму” містить чотири основні взаємопов’язані елементи: 1) предмет дослідження; 2) показники; 3) мету дослідження; 4) гіпотези.
Технологічно схема підготовки програми містить такі дії.1. Визначення мети дослідження. Навіть якщо у попередньому задумі немає реальної практичної мети, автору програми слід цілеспрямовано обмежити предмет дослідження і коло показників.2. Визначення і формулювання предмета (предметів) дослідження.3. Складання структурної схеми показників предмета (предметів) дослідження.4. Оцінка можливості вимірювання кожного з показників конкретним індикатором (запитанням анкети). Пошук структурних субпоказників. Доведення конкретизації показників до такого ступеня, щоб кожному з них відповідало запитання анкети.5. Внесення до схеми гіпотетичних чинників. Визначаючи чинник, слід одразу ж групувати відповіді за цією 6. Групування гіпотетичних чинників за типами (наприклад, “демографічні”, “соціально-економічні”, “соціально-політичні” тощо).7. Визначення гіпотез, які перевірятимуться в процесі статистичного аналізу.
Мета конкретного соціологічного дослідження — загальна його спрямованість, проект дії, що визначають характер і системну упорядкованість різних актів дій і операцій. Мета соціологічного дослідження визначає переважаючу орієнтацію (теоретичну або прикладну), від якої залежить вся логіка його реалізації, здійснення.

48. Соціологія культур, її предмет, об’єкт та функції.
Соціологія культури — галузь соціології, яка вивчає культуру як соціальний феномен, місце і роль у взаємодії з іншими системами суспільства, а також взаємодію особистості, спільноти і суспільства. Суб'єктом культурної дії є особи, що пристосовуються до культурних зразків, цінностей і моделей, тобто є носіями способу мислення та життя. Скажімо, діти, що ростуть у різних країнах, убирають у себе різні традиції, способи поведінки, користуються різними соціальними можливостями, які, безумовно, не можуть бути однаковими. Навіть у межах одного міста діти з різних сімей, отримавши різне виховання, істотно різняться між собою, тому що перебувають на різних рівнях соціалізації. Культура має функції: пізнавально-евристичну, регулятивно-аксіологічну, ціннісну, а також функцію передачі соціальної спадковості, засвоєння соціального досвіду попередніх поколінь.
Пізнавально-евристична функція. Знання матеріальної і духовної культури тієї або іншої епохи дає можливість адекватно міркувати про ступінь пізнання природи і суспільства. Культура дає не тільки цілісну картину пізнання і освоєння світу з допомогою евристичної мети людини, її пошукам найбільш ефективних форм.посилення влади людини у ставленні до навколишнього світу. Будучи реалізацією суттєвих сил людини в усіх сферах її діяльності, культура нерозривно зв'язана з творчістю.
Регулятивно-аксіологічна, ціннісна функція. Культура з позиції такої функції виступає як система суспільних форм і цінностей в сфері міжособистих відносин. Цінності – основний системоутворюючий елемент культури. Регулятивна функція культури підтримується суспільною думкою, мораллю, правом. Культурність є оцінювальне поняття, що визначає відповідність особи соціальним нормам та ідеалам. Культура регулює повсякденну поведінку людини в усіх основних сферах соціального життя. Без регулятивної функції культури суспільство взагалі не змогло б існувати.
Функція передачі соціальної спадковості. Поряд з генетичною програмою, розвиток людини здійснюється шляхом засвоєння соціального досвіду попередніх поколінь. Це стає можливим переважно завдяки особливій суспільній системі – культурі, що є формою зберігання, соціальної трансляції, застосування і удосконалення людського досвіду. Таку функцію культура реалізує з допомогою складних поколінь в словах, символах, формулах, знаках та ін.
В реальному житті функції культури повсякденно взаємодіють і переплітаються, збагачуючи і доповнюючи змістовно одна одну.

49.Соціологія релігії: предмет, основні категорії та функції.
Соціологія релігії — галузь соціології, одна зі спеціальних соціологічних дисциплін, яка вивчає взаємодію релігії та суспільства, ЇЇ вплив на соціальну поведінку індивідів та спільнот. Предмет соціології релігії — сукупність структур, процесів, пов'язаних із функціонуванням суспільства на різних рівнях, система контролю за соціальною поведінкою індивідів і груп. Об'єкт — релігія як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце у духовному житті суспільства. Одна з головних її проблем — з'ясування того, що належить до поняття «релігія». Центральна тема соціології релігії — взаємодія релігії та суспільства. Соціологія концентрується на соціальному «вимірі» релігії, її впливі на соціальну поведінку. Її цікавлять загальні правила, стандарти поведінки, засоби релігійної мотивації, а не сутнісні особливості конкретної релігії. Вона залишає поза межами дослідження об'єкт, на який спрямована суб'єктивна релігійна поведінка — надприродне, Бог, трансцендентне. Головною соціальною функцією релігії є функція ілюзорно-компенсаторна. Релігія для віруючого – насамперед компенсація (нехай навіть ілюзорна) усіх тягот його земного буття. У свідомості релігійної людини відбувається перетворення тяжкої дійсності у бачення картин райського буття, ідеального світу, де панують рівність і свобода. Релігія виконує регулятивну функцію. Як будь-яка інша сфера духовної культури, вона створює певну систему норм і цінностей, але специфіка яких полягає насамперед у збереженні і закріплені віри у надприродне. Цьому завданню підпорядковані не тільки культові дії, а й сімейно-побутові стосунки, система традицій і звичок. Підкреслимо, що релігія асимілювала багато елементів загальнолюдської моралі. А оскільки Бог, за висловом Ф. Енгельса, є відображенням абстрактної людини, то і релігійна мораль багато в чому має не якийсь надприродний, а людський, суспільний характер. За певних історичних умов релігія виконує функцію інтегрування. тобто функцію збереження і зміцнення існуючої соціальної системи. Такою, наприклад, була роль католицизму в феодальному суспільстві, православ'я у дореволюційній Росії. Релігії притаманна також комунікативна функція, яка полягає в підтримуванні зв'язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій, в особистому житті, сімейно-побутових відносинах, а також стосунках у межах різноманітних клерикальних організацій і навіть клерикальних політичних партій. Щодо світоглядної, регуляторної та комунікативної функції релігії, то в силу збереження релігійних організацій їхні масштаби визначаються особливостями конфесійних течій і категоріями віруючих, на яких, в свою чергу, впливає реальна дійсність.

50. Соціологія молоді: предмет, об’єкт, основні завдання.
Соціологія молоді — галузь соціології, яка досліджує соціально-демографічну спільність суспільства, що перебуває в процесі переходу від дитинства до дорослого життя і переживає стан сімейної та позасімейної соціалізації, інтерналізації норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, ролей, статусу.Соціологія молоді функціонує на трьох рівнях — загальнометодологічному, спеціально-теоретичному та емпіричному, що дає змогу дотримуватися єдності вихідних методологічних понять, операційних визначень стосовно історичного змісту та емпіричних індикаторів.
Предмет соціології молоді охоплює такі аспекти:
— вироблення понятійно-категоріального апарату для визначення сутності молоді, специфіки її життєдіяльності в суспільстві;
— аналіз стану та динаміки ціннісних орієнтацій молоді;
— вивчення процесів формування політичних, моральних, професійних та естетичних інтересів і позицій;
— вивчення чинників, які впливають на формування свідомості та реальної поведінки різних груп молоді;
— визначення поняття «молодь» та встановлення її вікових меж;
— вивчення механізму формування свідомості молоді, співвідношення біологічного та соціального, а також чинників, які впливають на свідомість і поведінку людини;
— дослідження взаємодії поколінь і визначення ролі вікових етапів у структурі життєвого циклу особи;
— вивчення механізмів соціалізації та виховання молодого покоління, набуття соціальної зрілості та становлення молоді як суб´єкта історії.
Об´єкт соціології молоді — молодь, тобто велика соціально-демографічна група, яку виділяють на підставі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану, соціально-психологічних особливостей.
Функціями соціології молоді є:
— методологічна — забезпечує розробку наукових засад для сучасної соціологічної молодіжної концепції та формування на цій основі сильної державної молодіжної політики;
— теоретико-пізнавальна — полягає у виробленні специфічного понятійно-категоріального апарату, дослідженні сутнісної характеристики молоді як особливої соціально-демографічної спільноти;
— прогностична — виявляє себе у дослідженні актуальних економічних, правових та соціальних проблем молоді, виробленні коротко- і довгострокових прогнозів їх розвитку;
— практична — пов´язана з виробленням сучасних методик комплексного вивчення молодіжних проблем, встановленням ефективних механізмів, забезпеченням тісного зв´язку дослідницьких інститутів, лабораторій з державними і громадськими структурами, що працюють з молоддю;
— управлінська — реалізується через науково обґрунтовані методи та форми діяльності державних, громадських установ щодо регулювання соціальних процесів у молодіжному середовищі.

51.Соціологія сім*ї: предмет, об*єкт, функції.
Соціологія сім'ї — галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім'ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах.

Об'єктом галузі є сім'я як соціальний інститут та мала соціальна група, а предметом — закономірності функціонування сімейно-шлюбних стосунків у соціальній системі.

Функції сім'ї залежать від конкретних культурно-історичних умов її життєдіяльності.