ІІ. Інструктивно-методичні матеріали. Народження дитини приводить до виникнення спорідненого зв'язку між нею і її матір'ю та батьком

 

Народження дитини приводить до виникнення спорідненого зв'язку між нею і її матір'ю та батьком. Факт народження дитини повинен бути засвідчений у державному органі РАЦСу. Реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові. Студенти повинні знати, які документи слід подавати до органу РАЦСу для реєстрації народження дитини, які правові зв'язки виникають між дитиною і батьками.

Під час визначення походження дитини слід звернути увагу на такі моменти:

– визначення походження дитини від батьків, які перебувають у шлюбі;

– визначення походження дитини від батьків, які не перебувають у шлюбі;

– визначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні та імплантації зародка;

– визначення походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір'ю;

– визначення походження дитини у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір'ю;

– визначення походження дитини за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини;

– визнання батьківства за рішенням суду.

Ці питання регулюються ст. 122-134 СК України.

Важливе значення має питання оспорювання батьківства (ст. 136-140 СК України). Вивчаючи це питання, студенти повинні звернути увагу на строки позовної давності. Строк позовної давності не застосовується до вимоги чоловіка про виключення його як батька з актового запису про народження дитини, до вимоги про виключення запису про особу як батька дитини з актового запису про народження дитини. До вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини і до вимоги про визнання материнства встановлюється строк позовної давності в один рік.

Студентам необхідно звернути увагу на такі нормативно-правові акти: Конституцію України, Конвенцію ООН про права дитини, Закон України «Про охорону прав дитинства», які закріплюють права дитини.

Слід знати особисті немайнові права дитини та вміти розкрити їх, зокрема такі:

– право жити та виховуватися у сім'ї;

– право на ім'я, по батькові та прізвище;

– право висловлювати свою думку;

– право на спілкування з батьками та іншими родичами;

– право на свободу переміщення та вибору місця про­живання;

– право на свій захист.

Треба знати права та обов'язки батьків щодо дітей, які регулюються ст. 141,150,151,152,157,160,163 Сімейного кодексу України.

Важливе місце має питання позбавлення батьківських прав. Позбавлення батьківських прав – не просто спосіб їхньої втрати, а й міра сімейно-правової відповідальності за порушення одним із батьків прав своєї дитини. Студенти повинні знати підстави позбавлення батьківських прав, вичерпний перелік яких визначений ст. 164 СК України.

Окрему групу сімейних правовідносин становлять майнові правовідносини, які поділяються на дві групи:

– правовідносини з приводу майна;

– аліментні правовідносини.

Майнові відносини регулюються ст. 173,174,175,176, 177,178,179 СК, аліментні – ст. 180-197 СК.

При вирішенні спору між батьками та малолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків. Студенти повинні з'ясувати питання стосовно управління майном дитини (ст. 177 СК України), права власності на аліменти, одержані на дитину.

Вивчаючи питання про обов'язок батьків утримувати дитину, необхідно звернути увагу на способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину та на обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, час, з якого присуджуються аліменти, відповідальність за прострочення сплати аліментів.

Важливе значення має і питання обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина та його виконання (ст. 198-201 СК України).

Повнолітні діти також повинні утримувати своїх батьків. Ст. 202-206 СК України визначають підстави виникнення такого обов'язку, порядок сплати аліментів.

Усиновлення – одна з форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. В основу організаційно-правового механізму усиновлення в Україні покладені такі принципи: кожна дитина має право на виховання у сім'і; пріоритетним є національне усиновлення; посередницька комерційна діяльність з усиновлення дітей заборонена.

Студенти повинні знати, як ведеться облік осіб, котрі бажають усиновити дитину, хто є суб'єктами усиновлення, які вимоги пред'являє законодавець до усиновлювачів.

Сімейний кодекс України визначає перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами (ст. 212). Законодавець поділяє їх на чотири групи.

Необхідно звернути увагу на умови та порядок усиновлення, правові наслідки усиновлення. Для цього потрібно уважно розглянути ст. 210-242 СК України. Особливе значення мають правові наслідки усиновлення. З моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням, виникають взаємні особисті немайнові та майнові права та обов'язки між особою, яка усиновлена, та усиновлювачем і його родичами за походженням, усиновлювачі набувають правового статусу матері та батька, а усиновлені – правового статусу дитини.

Факт усиновлення може бути визнаний судом недійсним за підставами, визначеними у ст. 236 СК України, усиновлення може бути скасоване за рішенням суду у випадках, передбачених ст. 238 СК України.

Важливим є також питання встановлення опіки та піклування над дітьми. Це питання регулюється ст. 243-251 СК України. Вивчаючи вказану проблему, студентам необхідно звернути увагу на порядок встановлення опіки та піклування, права дитини, над якою встановлена опіка та яка залишилася без піклування, права опікунів та піклувальників.

Уперше в національному законодавстві врегульовано питання встановлення патронату над дітьми (ст. 252-256 СК України), визначені обов'язки патронажного вихователя та підстави припинення патронату. Патронат здійснюється на підставі договору, який укладається між органом опіки та піклування і патронатним вихователем. За виховання дитини патронатному вихователю встановлюється плата, розмір якої визначається за домовленістю між сторонами.

Також уперше сімейним законодавством врегульовані права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів (баби, діда, прабаби та прадіда).